Международный неврологический журнал 3 (81) 2016
Вернуться к номеру
Проблеми діагностики та лікування епілепсії в практиці сімейного лікаря
Авторы: Мар’єнко К.М. - Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна
Рубрики: Неврология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Статтю опубліковано на с. 150
Актуальність. У світі на епілепсію (Е) хворіють близько 70 млн осіб; останніми роками вона вважається найбільш серйозним хронічним неврологічним захворюванням, а за поширеністю є порівнянною із цукровим діабетом. Тому сімейному лікарю вкрай необхідні ґрунтовні знання щодо алгоритму діагностики та ведення пацієнтів з епілепсією на рівні первинної ланки надання медичної допомоги населенню.
Мета: вивчення обізнаності лікарів сімейної медицини з проблем діагностики та лікування Е згідно з протоколом.
Матеріал та методи дослідження. Було проведене анонімне анкетування 44 сімейних лікарів (СЛ) у різних медичних установах м. Львова — поліклініках та амбулаторіях СЛ — за допомогою прицільно розробленого опитувальника, що ґрунтується на даних Уніфікованих клінічних протоколів первинної, екстреної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Епілепсії у дорослих» та «Епілепсії у дітей», затверджених наказом МОЗ України № 276 від 17.04.2014.
Результати та їх обговорення. Про існування означених протоколів було відомо тільки 27,3 % респондентів. Більшість СЛ (70,4 %) правильно назвали невропатолога (дитячого невролога) як фахівця, до якого повинен бути скерований пацієнт при підозрі на епілепсію; 20,5 % вважають доцільним звернення до психіатра і 9,1 % — до епілептолога, хоча такої окремої спеціальності не існує згідно з наказом МОЗ України № 385 від 28.10.2002. Усі обстеження, необхідні для встановлення діагнозу, на думку 63,6 % СЛ, повинен призначати власне вузький спеціаліст. Однак у протоколах зазначено, що до обов’язку СЛ належить первинне обстеження пацієнта для виключення актуальної соматичної патології, метаболічних порушень (анамнез, фізикальне обстеження, ЕКГ, лабораторні аналізи). Визнали свої знання з проблеми епілепсії недостатніми 61,4 % лікарів, що підтверджується і тим фактом, що тільки 40,9 % респондентів змогли правильно назвати етіологічні форми епілепсії, а 65,9 % опитаних змогли вказати основні типи епілептичних нападів. Були готові призначати лікування до проведення консультації спеціаліста 9,1 % лікарів, хоча це не є прерогативою СЛ.
Висновки. Інформаційна підтримка імплементації означених протоколів у практику лікарів сімейної медицини залишається недостатньою, що необхідно враховувати при проведенні курсів підвищення кваліфікації, та обумовлює необхідність організації додаткових тренінгових семінарів для лікарів загальної практики.