Международный неврологический журнал 3 (81) 2016
Вернуться к номеру
Біль нижнього відділу спини у хворих різного віку із супутнім ожирінням
Авторы: Сагайдак Л.О., Шкробот С.І. - ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського», м. Тернопіль, Україна; Тернопільська обласна клінічна комунальна психоневрологічна лікарня, м. Тернопіль, Україна
Рубрики: Неврология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Статтю опубліковано на с. 156-157
Актуальність. Вплив ожиріння на перебіг остеохондрозу є недостатньо вивченим. Існують докази наявності взаємозв’язку між ожирінням та прогресуванням дегенеративно-дистрофічних змін у хребті, викликаних біомеханічними та системно-метаболічними чинниками.
Мета: дослідити клініко-параклінічні особливості перебігу вертеброгенних попереково-крижових больових синдромів (ВПКБС) на фоні ожиріння у хворих різного віку.
Матеріал дослідження: хворі з ВПКБС.
Методи дослідження. Клініко-неврологічні (опитування з використанням візуально-аналогової шкали (ВАШ) та опитувальника Роланда — Морріса, оцінка неврологічного статусу із використанням тестів Шобера та Томайєра), нейровізуалізаційні (МСКТ та МРТ хребта), латораторні (біохімічні — з визначенням рівня ліпопротеїдів високої і низької щільності, тригліцеридів, холестерину загального, коефіцієнту атерогенності).
Під спостереженням було 90 хворих з ВПКБС, які перебували на лікуванні в 1-му неврологічному відділенні Тернопільської обласної клінічної комунальної психоневрологічної лікарні.
Пацієнти були розподілені на дві групи: 1-ша — 30 хворих із нормальною масою тіла (контрольна група), 2-га — 60 хворих із супутнім ожирінням. Ожиріння 1-го ступеня діагностували при індексі маси тіла понад 30 кг/м2, 2-го ступеня — понад 35 кг/м2 та 3-го ступеня — понад 40 кг/м2.
Результати та їх обговорення. Серед обстежених 90 хворих чоловіків було 39 (43,3 %), жінок — 51 (57 %). Усі хворі належали до трьох вікових категорій: молодий вік (20–44 роки) — 28 (31 %) пацієнтів (13 чоловіків та 15 жінок); середній вік (45–59 років) — 42 (46 %) пацієнти (18 чоловіків та 24 жінки) та похилий вік (60–74 роки) — 20 (22,2 %) хворих (8 чоловіків та 12 жінок). Тривалість захворювання від його дебюту до останнього загострення становила від 1 до 21 року, а тривалість загострення у більшості хворих (35 пацієнтів; 70 %) — 1–6 місяців.
Ожиріння 1-го ступеня діагностовано у 65 % хворих, 2-го ст. — у 30 % та 3-го ступіня — у 5 % хворих.
У хворих 2-ї групи біль у попереку (за ВАШ) був більш вираженим (7–8 балів), ніж у осіб 1-ї групи (3–5 балів), а саме: 60 % хворих з ожирінням 1-го ступеня частіше оцінювали свій біль у 2–4 бали, 25 % — у 5–7 балів та 10 % осіб — у 8–9 балів; 70 % хворих з ожирінням 2-го ступеня оцінили свої больові відчуття у 6–7 балів та 25 % — у 8–10 балів; 58 % хворих з ожирінням 3-го ступеня відчували біль інтенсивністю 5–7 балів та 15 % — 8–10 балів. Встановлено, що більш інтенсивнішим біль був у пацієнтів похилого та середнього віку. Виявлено зменшення об’єму активних рухів у поперековому відділі хребта (за тестом Шобера) у хворих 1-ї та 2-ї груп, проте у хворих 2-ї групи відмічалось більш виражене обмеження об’єму рухів, а саме — 2,62 ± 0,08 см проти 6,10 ± 0,13 см, а також відмічалось обмеження динамічної функції хребта (за тестом Томайєра) порівняно із контрольною групою — 20,80 ± 0,78 см проти 7,20 ± 0,40 см. Встановлено зменшення показників відповідних тестів у пацієнтів середнього віку з ожирінням 2-го та 3-го ступеня та у пацієнтів похилого віку (р < 0,05). У осіб із ожирінням 2–3-го ступеня частіше відмічали помірний та виражений ступінь порушення життєдіяльності (за результатами опитувальника Роланда — Морріса), а саме: у 15 (25 %) осіб із ожирінням 1-го ступеня виявлено легке порушення життєдіяльності, у 28 (46,6 %) осіб із ожирінням 2–3-го ступеня — помірне та у 17 (28,3 %) осіб із ожирінням 2–3-го ступеня — виражене порушення життєдіяльності.
Висновки. 1. Наявність ожиріння суттєво впливає на перебіг вертеброгенного больового синдрому, обтяжуючи його шляхом збільшення інтенсивності больового синдрому за ВАШ, підвищення ступеня порушення життєдіяльності та зменшення об’єму рухів у поперековому відділу хребта. 2. Вираженість вертеброгенного синдрому була вірогідно більша у пацієнтів похилого та середнього віку з ожирінням 2–3-го ступеня.