Журнал «Здоровье ребенка» 1(10) 2008

Розробка нових ефективних методів профілактики, ранньої діагностики та лікування захворювань нервової системи в дітей є актуальною проблемою вітчизняної медицини [1]. Тенденція зростання захворюваності й тяжкості уражень центральної нервової системи (ЦНС) у періоді новонародженості робить необхідним пошук нових підходів до розпізнавання основи виникнення неврологічних порушень та вимагає поглибленого розуміння патологічних змін, що відбуваються в організмі. У стійкості та компенсації церебральних порушень значну роль відіграє нейроендокринна система, й епіфіз мозку є важливою її ланкою. Анатомічна близькість до гіпоталамуса, гістологічна структура, фізіологічні ефекти нейрогормонів епіфіза забезпечують високий ступінь адаптації новонародженого організму.

Метою роботи було визначення ролі епіфіза та етапів становлення епіфізарних функцій у забезпеченні компенсації структурно-функціональних змін ЦНС у новонароджених, які перенесли внутрішньоутробну гіпоксію й народилися в асфіксії.

Дослідницька робота проводилася в декілька етапів. На першому етапі було здійснено пошук літератури щодо ролі епіфіза в адаптації новонароджених [2]. Виявилося, що зроблено лише перші кроки у дослідженні функції епіфіза в новонароджених та пізнанні властивостей мелатоніну в новонароджені.

Пінеальна залоза є одним із важливих ефекторних органів, за допомогою якого відбувається перехід одного рівня адаптаційних реакцій в інший і який справляє специфічну дію на мозкові структури та кровотік. За допомогою основного гормону епіфіза — мелатоніну і гормоноподібних субстанцій епіфіз справляє координуючий вплив на організм через гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковий комплекс. Уже при народженні дітям притаманний біоритмологічний характер діяльності епіфіза, і за допомогою мелатоніну забезпечується модуляторна перебудова метаболічних процесів у новонароджених. Питання особливості функції пінеальної залози у новонароджених із церебральними порушеннями досі залишаються майже не вивченими.

На другому етапі вивчали епіфізарні функції у 52 здорових доношених малюків при народженні та в ранньому неонатальному періоді для підтвердження й висвітлення ролі епіфіза в адаптації [3]. Новонароджені цієї групи народилися в головному передлежанні зі строком гестації 38–41 тиждень. Рівень мелатоніну у крові визначали радіоімунологічним способом. Більш високий рівень мелатоніну (при народженні — 0,43 ± 0,08 мкг/мл порівняно з умістом мелатоніну на 7-му добу життя — 0,21 ± 0,06 мкг/мл; Р < 0,02) дозволив розглядати епіфіз як адаптоген у момент пологів у головному передлежанні. У пуповинній крові визначена залежність рівня мелатоніну під час народження дитини. Максимальні значення відзначалися в дітей, які народилися у проміжок із 21-ї до 5-ї години. Існуюча циркадність підтверджує міць епіфізарної функціональної системи у здорових доношених немовлят при народженні.

Слід відмітити, що в передчасно народжених немовлят зі строком гестації 35–36 тижнів із відносно гладкою адаптацією в неонатальному періоді циркадність не була визначена [4].

Особливості адаптивних реакцій на фізіологічне напруження створюють у новонароджених реальну передумову формування відмінностей щодо стійкості до дорослих рівнів стресогенності.

Третій етап був присвячений вивченню клініко-нейрофізіологічної характеристики 192 доношених новонароджених із ураженням ЦНС різного ступеня тяжкості внаслідок асфіксії з урахуванням особливостей функції епіфіза на різних стадіях формування гемоліквородинамічних синдромів [5]. Розподіл хворих проведено відповідно до ступеня ураження ЦНС: 1-ша група — 53 новонароджених із легким ураженням ЦНС; 2-га група — 70 новонароджених із середньотяжким ураженням ЦНС; 3-тя група — 69 новонароджених із тяжким ураженням ЦНС.

Діагностика ступеня й характеру перенесеної гіпоксії плода й асфіксії, крім пренатальної діагностики, оцінки за шкалою Апгар, включала визначення в пуповинній крові рівней ксантину, гіпоксантину методом В.С. Асатіані та лактатдегідрогенази (ЛДГ) спектрометричним методом. Для діагностики характеру та ступеня ураження ЦНС, крім вивчення клінічної картини захворювання, використовували нейросонографію апаратом Aloka SSD-500, магнітно-резонансну томографію, моніторинг внутрішньошлуночкового тиску ліквору ехоенцефалоскопічним способом та лікворологічне дослідження.

У хворих новонароджених відразу після народження існував позитивний корелятивний зв’язок між рівнем ЛДГ, метаболітами пуринів та ступенем ураження ЦНС. Так, рівні ЛДГ у пуповинній крові вищі за 39 ммоль/год/л, гіпоксантину — вищі за 1,46 мкг/мл, ксантину — вищі за 2,4 мкг/мл є діагностично несприятливими для новонароджених із точки зору формування тяжкого ступеня ураження ЦНС.

Ішемія мозку, що виникає внаслідок асфіксії, супроводжується блокадою виведення нейрогормонів із неадекватним контролем викиду в кров і свідчить про формування дистресу. Оцінка стану новонародженого в перші години і дні життя на підставі клінічних симптомів є недостатньою для висновку про адаптаційні резерви, реалізація яких відбувається завдяки біохімічному перетворенню речовин на рівнях клітинних субстанцій. Аналіз функції епіфіза мозку у хворих немовлят доводить, що при народженні та в ранньому неонатальному періоді має місце збільшення рівня мелатоніну і зростання тяжкості церебральних порушень. У новонароджених із тяжкими гемоліквородинамічними порушеннями при народженні й у першу добу життя рівень мелатоніну був у 2 рази вищим, ніж у здорових дітей і досягав в середньому 0,70 ± 0,11 мкг/мл. Кореляційний зв’язок, що простежений між рівнем мелатоніну і тяжкістю ураження, свідчить про чітку адаптаційну роль епіфіза при даному патологічному стані. У 21 новонародженого з тяжким ураженням ЦНС, які померли в періоді новонародженості, рівень мелатоніну був у межах 0,15–0,32 мкг/мл. Оскільки гіпоксичне ураження ЦНС супроводжується напруженістю секреторних процесів у пінеальній залозі у тих, хто вижив, і різким ослабленням у померлих, слід розглядати цей факт як патогенетичний фактор хвороби.

Слід відзначити, що у хворих дітей при народженні коливальних біологічних закономірностей функції епіфіза знайдено не було. Це є доказом, що руйнування фізіологічної системи, що формує правильний коливальний характер циркадних ритмів, є несприятливим компонентом клініки гіпоксичного ураження ЦНС.

Наступний етап дослідження — порівняльне вивчення морфофункціональної активності епіфіза у 32 мертвонароджених плодів, які загибли інтранатально внаслідок тяжкої внутрішньоматкової гіпоксії, і 21 новонародженого, які померли за 3–6 діб від тяжкої асфіксії [5, 6]. Патологоанатомічні дослідження проводилися спільно з кафедрою патологічної анатомії Харківського національного медичного університету. Зрізи патологоанатомічних препаратів різних ділянок головного мозку, епіфіза мозку фарбували гематоксиліном та еозином, застосовували сріблення за Ріо — Хортегою. Крім якісного аналізу, визначилися морфометричні показники — вимірювання діаметра ядер, підрахунок кількості клітин у полі зору, вимірювання товщини зон.

У мертвонароджених плодів, у яких провідним механізмом гіпоксії стало переривання кровотоку крізь пуповину й неадекватна гемоперфузія материнської частини плаценти, маса епіфіза мозку в середньому становила 14,1 ± 0,6 мг. Кількість темноядерних пінеалоцитів в епіфізі збільшувалася протягом пологів, поки  існував запас активно функціонуючих клітин. Збільшення тривалості пологового стресу та гіпоксичного впливу призводило до зростання кількості індоламінпродукуючих пінеалоцитів.

Усі діти, які померли в період новонародженості, народилися в асфіксії тяжкого ступеня, й на секції виявлені тяжкі форми гіпоксично-геморагічного та гіпоксично-ішемічного уражень головного мозку на фоні поліорганних змін унаслідок асфіксії. Для пінеальної залози померлих на відміну від мертвонароджених визначена помітна гіпопластичність епіфіза мозку та активний морфофункціональний стан пінеалоцитів із наявністю виражених ознак індоламінпродукції у межах можливостей у вигляді дрібнодисперсності хроматину ядер, оптичної прозорості цитоплазми, ніжної сітчастості окремих її ланок.

Викладене стало підставою для припущення, що епіфіз відіграє значну роль у формуванні гіпоксичного ураження ЦНС у новонароджених із асфіксією, що є поліорганною патологією. Нейрофізіологічні й біохімічні механізми функціонування епіфіза та власні дані укладаються в певну логічну схему, за якою важливою патогенетичною ланкою хвороби може бути фазовий розлад біоритмів, функціональна напруженість і дальша неповноцінність пінеальної залози. Наведене твердження може мати суто практичне застосування, зумовлюючи основні хронотерапевтичні принципи терапії в гострому періоді гіпоксичного ураження мозку. Подальше вивчення функцій пінеальної залози у новонароджених із патологією дозволить виробити інформативно-пошукові системи клінічної, інструментальної, біохімічної та морфологічної діагностики в неонатології.