Мобильная версия

Газета «Новости медицины и фармации» 1 (600) 2017

Яскравий чільник профілактичної медицини

Версия для печати

Статья опубликована на с. 24-25 (Укр.)

Майбутнє належить медицині запобіжній.

Микола Пирогов

Юрій Ілліч Кундієв — (02.10.1927 — 17.01.2017) — академік, учений у галузі гігієни та токсикології, радник президії НАН України (з 1998 р.), віце-президент НАМН України (з 2000 р.), директор ДУ «Інститут медицини праці НАМН України» (з 1964 р.)

Замість прологу

Цей нарис — про неординарного вченого, творчого дослідника на терені медико-біологічних наук, яскравого представника української наукової школи гігієністів, що розробляє проблеми медицини праці та промислової токсикології, Юрія Ілліча Кундієва. Він відомий також своєю активною діяльністю в галузі практичної охорони здоров’я, організації санітарно-епідеміологічної служби в країні, співробітництва медиків України з міжнародними організаціями — Програмою ООН з довкілля, Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною організацією праці. Ю.І. Кундієв послідовно поєднує свою дослідницьку роботу з плідною діяльністю в галузі організації науки. Його заслужено поважає наукова спільнота. Щиро шанують співробітники інституту, який він очолює ось уже понад сорок років, колеги по НАН та НАМН України. Юрій Ілліч — ініціатор низки новацій та медико-профілактичних наукових напрямів, підсумки реалізації яких одержали визнання не лише в Україні, але й за кордоном. Серед них гігієна праці, професійна патологія, медична екологія в сільському господарстві, профілактична (гігієнічна) токсикологія, соціально-медичні аспекти демографії, сучасні біоетичні проблеми. У розробці цих та інших надзвичайно важливих наукових напрямів виявляється чітка громадянська позиція вченого.

Його кредо: хворобі легше запобігти, ніж її лікувати. Основою громадської гігієни щодо працездатності населення має бути не компенсація, а профілактика, комплексні дослідження вчених, які працюють у галузі профілактичної медицини, доцільно проводити не за спеціальностями, а за проблемами! Саме таким наполегливим закликом завершили Ю.І. Кундієв та автор цих нотаток свою спільну доповідь про вплив на людину та середовище її проживання хімічних факторів довкілля, що відбулася на об’єднаній сесії двох академій — НАН та НАМН України, присвяченій проблемам здоров’я.

Тут зроблю короткий відступ та довірчо поділюся з читачем тим, що спільні наукові повідомлення та публікації ми завжди готуємо з Юрієм Іллічем довго й ретельно. При цьому нас об’єднує не лише усвідомлення відповідальності за результати проведених досліджень, а й відчуття багаторічного співробітництва та півстолітньої дружби.

А зараз детальніше про мого колегу, однодумця та друга, про його минуле та теперішнє, пам’ятні події й перипетії його життя та діяльності.

Хроніка часу

Однією з гарних традицій Академії, за яку ми вдячні шанованому Борису Євгеновичу Патону, є видання біобібліографій провідних учених України. Власне, це їхній розгорнутий curriculum vitae, що в перекладі означає «життєпис», і водночас об’єктивна інформація про зміст основних напрямів їхньої дослідницької, науково-організаційної та громадської діяльності. У цій статті в узагальненому вигляді наведу хронологію та назву окремі віхи в житті та діяльності Юрія Ілліча.

Ю.І. Кундієв народився в селі Трояни Добровеличківського району Кіровоградської області. 1951 року закінчив санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту ім. акад. О.О. Богомольця. Потім навчався в аспірантурі за спеціальністю «Фізіологія праці» у Київському НДІ гігієни праці та профзахворювань. 1955 року успішно захистив кандидатську дисертацію й включився в розробку проблеми токсикології та гігієни використання пестицидів, очоливши лабораторію засобів індивідуального захисту. 1963 року затверджений на посаді заступника директора інституту з наукової роботи, а з 1964 року очолив інститут. У 1967 році захистив докторську дисертацію «Гігієнічне значення проблеми всмоктування фосфорорганічних пестицидів крізь шкіру». 1969 року йому присвоєно звання професора за спеціальністю «Гігієна та профзахворювання», у 1977 — звання «Заслужений діяч науки УРСР». У 1974 році його обрано членом-кореспондентом АМН СРСР, а 1979 року — академіком АН УРСР.

Напрями його наукових досліджень охоплюють найактуальніші проблеми, основними є гігієна й фізіологія праці в сільському господарстві, токсикологія пестицидів та їх безпечне використання, комбінована дія факторів виробничого середовища, епідеміологія професійних та загальних захворювань, вивчення професійного ризику здоров’я, гігієнічні проблеми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Пріоритетне значення мають праці Ю.І. Кундієва з вивчення механізмів всмоктування хімічних речовин (пестицидів) крізь шкіру, розробки принципів та методів оцінки шкірно-резорбтивної дії отрут, удосконалення заходів профілактики отруєнь. Ці роботи узагальнені в монографії «Всасывание пестицидов через кожу и профилактика отравлений». Ученим опубліковано понад 500 наукових праць, серед яких 28 монографій, посібників та підручників. Створений ним разом з академіком Л.І. Медведем посібник «Гигиена труда в сельскохозяйственном производстве» 1982 року удостоєний премії АМН СРСР ім. Ф.Ф. Ерісмана.

За створення підручника «Загальна гігієна» та цикл робіт «Важкі метали як небезпечні для людини забруднювачі довкілля України: медико-екологічні дослідження, обґрунтування та досвід впровадження профілактичних заходів» Ю.І. Кундієв удостоєний Державних премій у галузі науки та техніки України. Під його керівництвом або завдяки його консультаціям підготовлено та успішно захищено понад 50 докторських та кандидатських дисертацій.

Ю.І. Кундієв — член Постійного комітету експертів ВООЗ із безпечного використання пестицидів, національний кореспондент ЮНЕП Кемікалз, член бюро Європейського форуму з біоетики. З 1990 до 1995 року працював академіком-секретарем Відділення проблем медицини НАН України. Нині — радник Президії НАН України та віце-президент НАМН України, голова Комісії з біоетики при КМ України. Очолюваний Ю.І. Кундієвим Інститут медицини праці НАМН України є сьогодні однією з провідних наукових гігієнічних установ України, центром, що співпрацює з ВООЗ.

За цими сухими відомостями — напружена, вельми необхідна в інтересах здоров’я співвітчизників наукова та практична діяльність. Вона заповнена буденними справами рідного інституту, постійним дослідницьким пошуком, спілкуванням зі співробітниками, колегами та учнями, участю в академічних заходах, наукових та громадських форумах, міжнародному співробітництві.

Минуле, яке з нами

Колись я прочитав у Костянтина Паустовського слова про те, що «люди люблять згадувати, певно, тому, що на віддалі ясніше стає зміст прожитих років». А один з найбільш шановних академіків Володимир Фролькіс із цього приводу зазначав, що спогади «зв’язують теперішнє з минулим та майбутнім».

І ще спливли в пам’яті слова зі спільної з Юрієм Іллічем публікації, присвяченої нашому вчителю — академіку, фундатору наукової школи українських гігієністів, видатному громадському діячеві та першому міністру охорони здоров’я (до цього були наркоми) Левкові Івановичу Медведю. Процитую ці слова, яким передують як епіграф рядки з Гете: «Спогади про чудових людей породжують у нас дух роздумів». А місце зі згаданої нашої публікації таке: «Після кожного вченого залишаються його наукові праці, а також учні та послідовники. Але з плином часу публікації минулих років втрачають свою актуальність, а спадкоємці творчості вченого починають забувати наукові ідеї Вчителя. Але буває й навпаки: особистість та спадок дослідника, його внесок у розвиток тої чи іншої галузі знань з часом стає все чіткішим та яскравішим. Усе залежить від характеру та масштабу особистості самого вченого, його дару передбачення, уміння виділити та чітко визначити найважливіше й найперспективніше в розвитку теорії та практики даної галузі знань, намітити шляхи подальших наукових розробок, створити школу з однодумців та учнів. А ще — наслідувати досвід своїх попередників та сучасників, дослідників на спільному терені обраної галузі науки та практики. Саме таким мудрим та послідовним продовжувачем справи й традицій своїх наставників у розробці проблем профілактичної медицини — гігієни й профілактичної токсикології, профпатології, організації санепідслужби — був наш учитель Левко Іванович Медведь».

Річ у тім, що й у своїй автобіографічній книзі, видання якої припало на сімдесятип’ятиріччя, Юрій Ілліч детально розповів читачеві про минуле. Назвав він книгу «Медицина праці — п’ятдесятирічний досвід». Здавалося б, така академічно строга назва відбиває відповідну тональність розповіді. Насправді це не так. Книга переважно розповідна й емоційна. У ній тепло сказано про Світлану Федорівну — його вірного друга та дружину. Мене, певен, як і інших читачів, не могло залишити байдужим зізнання автора: «...Якщо бути справедливим, то вона є співавтором усіх моїх праць не лише тому, що забезпечувала необхідні умови, вона була постійним радником і суворим критиком». Так само щиро й довірчо розповідається в ряді місць книги про друзів, колег та учнів.

Поза сумнівом, автор знайшов неординарне рішення, вмістивши в книзі 50 своїх публікацій різних років, він тут же дав свій коментар щодо подій того часу, суспільної атмосфери, конкретних людей. Адже не можна підходити до минулого із сучасними мірками. «І тим більше, — зазначає Юрій Ілліч, — неприпустиме огульне паплюження минулого, звідки ми всі вийшли, набагато важливіше знайти в ньому те цінне, що варто запозичити для теперішнього і майбутнього».

Я тримаю в руках цю працю й згадую нашого спільного друга Володимира Веніаміновича Фролькіса, який в одній зі своїх статей, опублікованих у переддень аналогічної події, написав: «Досвід ювілейного самообслуговування». Визначення неординарне, з великою часткою самоіронії, але й із підтекстом. Адже ювілеї знаменні тим, що про твоє життя, діяльність говорять інші. Але ж прожите та пережите, прозаїчне та творче, особисте та суспільне, твоє кредо, твої погляди, сумніви та надії, бажання не так здобути успіху, як устигнути — усе це куди складніше й неоднозначніше. І розповісти про це так, як зробиш сам, нікому іншому, крім самого себе, не дано. Ювілейна книга академіка Кундієва — яскравий доказ цього.

Діалог у журналі та книзі

У періодичному виданні «Лікування та діагностика», що випускається під егідою НАМН України, а згодом у книзі «Академіки про медицину, час і про себе» був опублікований діалог з Юрієм Іллічем про широке коло і минулих, і нинішніх проблем: від аспектів медичної науки й практики, історії медицини, її еволюції та перспектив подальшого розвитку до більш загальних — соціальних, громадських, філософських, етичних проблем. Зрозуміло, що при цьому значне місце посіли особистісні, біографічні мотиви, спогади та роздуми. Складно переоцінити значущість цих діалогів і читацький інтерес до них.

Спогади й судження Юрія Ілліча мені особливо близькі тому, що, повторюся, ось уже півстоліття ми творчо співробітничаємо, незмінно підтримуємо дружні стосунки. Часто в бесідах про минуле звертаємося до того часу, коли в Київському медінституті я, тоді асистент-початківець, зустрічався з його ініціативним і перспективним випускником, захопленим першим науковим пошуком, майбутнім академіком Юрієм Кундієвим. Хвилюючою та романтичною була та пора! «Моє навчання в Київському медичному інституті, — згадує Юрій Ілліч, — припало на той період, коли в ньому працювали й очолювали кафедри, читали лекції провідні вчені, іменами котрих пишається не лише цей славний інститут, а й уся медична наука. Сьогодні я повністю усвідомлюю їхню роль і значення в медицині, але тоді нас захоплювали їхнє вміння викласти нудний предмет та різнобічність, самобутність кожного з них».

Розповідаючи про перипетії свого зарахування в аспірантуру (адже для сина репресованого в ті роки це було мало реальним), Юрій Ілліч з вдячністю згадує Левка Івановича Медведя, який, будучи міністром, вирішив це питання, а потім був його вчителем і наставником упродовж усього життя. Процитую лише одне місце з діалогу: «Під впливом Левка Івановича я став займатися токсикологією пестицидів та безпекою їх застосування. Він був консультантом при підготовці мною докторської дисертації. Пізніше наші взаємостосунки переросли в дружбу вчителя та учня, якою я пишаюся і пишатимуся до кінця своїх днів. Так що моїм учителем і в науці, і в житті був академік Медведь Левко Іванович, а якщо бути –зовсім відвертим, то він замінив мені батька».

Воістину несподіваними виявляються інколи життєві повороти. Чи міг, наприклад, Левко Іванович коли-небудь уявити собі, що його учень, котрий став академіком і віце-президентом НАМН України, буде його ж онукові, Володимирові Медведю, нині доктору медицини й професорові, розповідати історію своїх багаторічних відносин з Учителем? Чи міг той же Левко Іванович уявити при цьому, що майбутній діалог його учня з його онуком буде так емоційно сприйнятий його близькими, у тому числі автором цих рядків, до речі, першим учнем академіка Медведя?

З досвіду багаторічної спільної роботи можу засвідчити, що академіка Кундієва відзначає виняткова відданість дорученій справі, загострене відчуття моральних принципів. Понад сорок років він незмінно очолює один з провідних наукових гігієнічних інститутів, являючи нам зразок високої відповідальності й професіоналізму.

У своїй статті «Медицина праці: з минулого до майбутнього» Юрій Ілліч навів запис, зроблений М. Семашком при відвідинах Інституту робочої медицини (нині Харківський інститут гігієни праці та профзахворювань). Відомий учений у галузі соціальної медицини та організації охорони здоров’я висловив упевненість, що «велике майбутнє чекає на такі інститути». Цього, на жаль, ще не відбулося, але хотілося б сподіватися, що ще відбудеться.

Трахтенберг И.М. В начале нового века:

В 3 т. — Т. 2. — К.: ВД «Авіцена», 2015.