Сучасна концептуальна модель больового синдрому у нижній частині спини (БНЧС) найчастіше пов’язує його виникнення з дією травмуючих механічних агентів (спортивні, побутові, автотранспортні травми) або недостатнім/надлишковим фізичним навантаженням м’язово-нервових структур хребта, віковими та професійними факторами. Вважається, що джерелом БНЧС може стати будь-яка анатомічна структура поперекового відділу хребта, а тригерами її виникнення ― стресові ситуації, депресія, хронічний біль іншої локалізації тощо.

Мета дослідження ― провести оцінку ефективності комплексного лікування хворих з БНЧС за результатами динаміки якості життя, отриманими при аналізі відповідей пацієнтів на питання мультифакторної анкети SF-36.

Матеріали та методи. Упродовж 2011−2012 рp. серед хворих, що лікувалися у клініці з приводу БНЧС, було відібрано 27 офісних працівників приватних фірм (середній вік 36,34 ± 2,5 pоку; 18 жінок і 9 чоловіків), які мали страховий медичний поліс, що забезпечував оплату наданих пацієнту послуг у повному обсязі. Після закінчення 10-денного курсу комплексного лікування із застосуванням медикаментозних і фізіотерапевтичних засобів, що призвело до усунення больового синдрому, учасникам фокус-групи було запропоновано взяти участь у річній оздоровчо-профілактичній програмі загального зміцнення стану здоров’я. Зміст програми включав персоніфіковані рекомендації лікаря пацієнту щодо корекції/усунення факторів ризику шляхом зміни компонентів життєвої поведінки та використання немедикаментозних засобів підвищення функціональних резервів організму. На 1-му етапі виконання вимог програми її учасники пройшли тестування за опитувальником SF-36, що характеризує функціонально-соматичний, психологічний і соціальний стан, доповнене відомостями щодо особливостей життєвої поведінки та наявних факторів ризику. Концентрований аналіз результатів тестування обговорювався з пацієнтом, і лікар надавав йому рекомендації щодо зміни існуючого способу життя у напрямку усунення/корекції виявлених факторів ризику. При цьому передбачалися конкретні показники та строки їх досягнення, що дозволяло пацієнту бачити ефективність власних зусиль, спрямованих на виконання рекомендацій, а лікарю вносити корективи у зміст оздоровчої програми. Через кожні 3 місяці проводили повторні тестування, за результатами яких вдосконалювали засоби впливу на антропофункціональні показники (масу тіла, життєву ємність легень, кистьову динамометрію), компоненти життєвої поведінки (табакокуріння, харчові уподобання, стійкість до стресових впливів) та вносили корективи в інтенсивність і обсяг фізичних навантажень.

Результати дослідження. За результатами заключного тестування встановлені істотні позитивні зміни якості життя під впливом річної оздоровчої програми. Так, середні показники фізичного функціонування (PF за опитувальником SF-36) збільшилися з 54,28 ± 1,73 до 78,53 ± 2,11 бала; показники загального стану здоров’я (GH) зросли з 54,26 ± 1,12 до лікування до 70,33 ± 1,8 бала після; життєва активність (VT) відповідно з 58,74 ± 1,65 до 72,53 ± 1,13 бала.

Встановлено також, що кожний третій пацієнт з тих, що палили, відмовився від цієї звички, зменшення індексу маси тіла на 1−2 одиниці досягли 11 жінок і 6 чоловіків.

У підсумку з загальними позитивними результатами закінчили оздоровчу програму 23 особи. Рецидиви БНЧС упродовж року спостерігалися у 3 пацієнтів, один хворий достроково припинив участь в оздоровчій програмі.

Висновок. Включення оздоровчої профілактичної програми у комплексне лікування хворих з БНЧС є дієвим засобом покращення загального стану здоров’я та якості життя в цілому.