Мобильная версия

Международный неврологический журнал 2 (88) 2017

Імплементація сучасних технологій відновного лікування постраждалих в умовах особливого періоду

Авторы: Матяш М.М.
Професор, голова правління ГО «Асоціація з медичної та психологічної реабілітації», завідувач кафедри неврології, психіатрії та рефлексотерапії Київського медичного університету УАНМ, м. Київ, Україна

Рубрики: Неврология

Разделы: Медицинские форумы

9 грудня 2016 р. в Києві відбулася науково-практична конференція «Імплементація сучасних технологій відновного лікування постраждалих в умовах особливого періоду», організована Асоціацією з медичної та психологічної реабілітації, Державним інститутом сімейної та молодіжної політики і Київським медичним університетом УАНМ за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО.

Серед основних науково-практичних напрямків конференції — медико-психологічні аспекти реабілітації та соціальної адаптації постраждалих у результаті війни.

Вперше в українському науково-медичному просторі на одній конференції вдалось зібрати провідних спеціалістів у галузі медичної реабілітації, психологічної допомоги та соціальної адаптації. Основною темою конференції стала проблема запровадження сучасних технологій відновного лікування для допомоги постраждалим у результаті військових дій на Сході України.

У своєму вітальному слові на відкритті конференції голова Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО Артур Володимирович Дерев’янко наголосив на тому, що тільки спільними зусиллями лікарів, психологів і соціальних працівників можна досягти бажаного результату в реабілітації постраждалих учасників АТО та членів їх сімей.

Різноманітні робочі майданчики конференції дозволили реалізувати її насичену програму у форматі пленарних засідань, круглих столів, майстер-класів, секційних засідань і думок спеціалістів.

Відкриваючи роботу конференції, д.м.н., професор, заслужений лікар України, завідувач кафедри неврології, психіатрії та рефлексотерапії Київського медичного університету УАНМ Михайло Миколайович Матяш описав ситуацію в Україні, що склалась в останні два роки та призвела до збройного конфлікту з величезною кількістю загиблих, поранених, заручників із числа військових та цивільного населення.

З огляду на постійне удосконалення військової техніки і тактики ведення бою, виникнення явища «гібридна війна» особи, які беруть участь у військових конфліктах, все рідше мають можливість після виходу з театру бойових дій зберегти фізичне та психічне здоров’я. Все це зумовлює інтерес дослідників до проблеми психічного здоро’я тих, хто зазнав впливу стрес-факторів у збройних конфліктах. Доповідач на прикладі історії «невідомого солдата» дослідив шлях від поранення, знеболювання на полі бою, евакуації, госпітального етапу лікування та реабілітації в системі госпіталів ветеранів війни.

Зроблено наголос на застереженнях щодо безконтрольного використання наркотичних знеболювальних препаратів, що може призвести до формування залежності, звернуто увагу слухачів на ефективність деяких сучасних знеболювальних препаратів та запропоновано мультимодальну модель аналгезії поранених.

За даними автора, пошкодження опорно-рухового апарату в учасників АТО, які перебували на лікуванні та реабілітації в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни (контрактури суглобів, травми кісток та суглобів), були в 52,7 % від усього контингенту; ураження нервової системи (невропатії, радикулопатії, посттравматичні невралгії, наслідки черепно-мозкової травми) — 33,2 %, а психічні розлади (реакція на стрес, розлади адаптації, ПТСР, соматоформні розлади) — у 14,1 %.

Доповідач за аналогією із в’єтнамським, афганським та чорнобильським синдромами описав етнопсихологічні особливості учасників бойових дій, які перенесли ПТСР у вигляді так званого українського синдрому.

М.М. Матяш запропонував концепцію медико-психологічної реабілітації та соціальної адаптації учасників АТО, що базується на кращих досягненнях вітчизняної медицини та психології і зарубіжних поглядах на дану проблему.

Яку саме роль відіграють вина та сором у контексті психосоматики, розповів академік АН ВО України, завідувач кафедри психосоматичної медицини та психотерапії НМУ ім. О.О. Богомольця, д.м.н, професор Олег Созонтович Чабан.

— Обов’язкова індивідуально значима потужна психотравма з сильними переживаннями.

— Постійні кошмарні сновидіння.

— Тривожне очікування, що ситуація повториться.

— Постійне уникнення ситуацій, які нагадують обставини.

— Симптоми надмірної збудливості (порушений сон, гнів, агресія, страх або психогенна амнезія).

— Терміни початку: від моменту завершення травми до 6 місяців.

— Тривалість: ≤ 4 днів — травматична ситуація; до 1 міс. — гостра реакція на стрес; ≥ 1 міс. — 3 міс. — гострий ПТСР; ≥ 3 міс. — хронічний ПТСР.

У результаті чого нелогічне та незрозуміле відчуття вини.

Вина, почуття провини, докори сумління — негативно забарвлене почуття, об’єктом якого є якийсь вчинок суб’єкта, що здається йому причиною негативних для інших людей наслідків. Якщо наслідки мають негативний вплив тільки на суб’єкта, то виникає почуття досади, а не провини. Вина на відміну від сорому пов’язана з переживанням відповідальності за власні дії, думки і бажання, які (як людині здається) могли завдати шкоди іншому, а сором пов’язаний з відчуттям власної гріховності, огидності й приниженості в очах іншої людини.

Почуття провини має ключову відмінність від почуття сорому: відчуття провини виникає незалежно від того, чи були у вчинку, за який людина відчуває себе винуватою, свідки, і може виникати навіть тоді, коли свідки вчинок схвалюють. Лише у людини є ділянка мозку, що відповідає за складне поняття «совість, сумління», ця ділянка має безпосереднє відношення до нейронних контурів тривоги та болю.

Гіпокамп — основна структура лімбічної системи: пірамідні нейрони — генератор тета-ритму (страх, агресія, сексуальне збудження).

Гіпокамп створює «фільм» із фрагментів спогадів про подію.

Формує сновидіння: витягує фрагменти пам’яті і відправляє їх в довготривалу пам’ять.

Формує сьогоднішнє через минуле, тотально впливає на майбутнє: зміни мозку відбуваються лише при формуванні довготривалої пам’яті.

Уявні моделі завдають нам мук.

Мозок продовжує будувати моделі і сьогодні, хоча вони вже не мають нічого спільного з виживанням.

В межах моделюючих систем, фізично розміщених, імовірно, в середині верхньої частини префронтальної кори (Gusnard et al., 2001), постійно крутяться ніби короткометражні фільми. Ці маленькі кліпи служать базовими блоками усвідомленої психічної активності (Niedenthal, 2007; Pitcher et al., 2008).

Нейронні сценарії вини та сорому передбачають як різну етіологію, так і різний патогенез, що створює ситуацію полісистемного і полісиндромного відреагування від індивідуальної совісті та моралі до колективної, або відчуття вини та сорому — як культурний аспект.

Що ми робимо з постраждалим? Говоримо про пережите ним, але якщо повторюємо якусь інформацію, то тим самим синтезуємо нові протеїнові зв’язки в нейронах і запам’ятовуємо. Чим частіше проговорюємо (згадуємо), тим триваліша пам’ять про цю інформацію.

Лише у 6 % пацієнтів з амнезією на травму і у перші 24 години після неї були виявлені ознаки ПТСР через 6 місяців порівняно з 23 % пацієнтів зі збереженою пам’ятю про травму, тобто амнезія на травматичні спогади знижує ризик ПТСР.

Що ми робимо з постраждалим? Заохочуємо не стримуватися та не пригнічувати, але соціальна ізоляція та уникнення (уникаючі допінг-стратегії), пригнічення та заперечення ефективні для скорочення дистресового переживання, викликаного травмою.

Створюючі нові спогади, ми витісняємо старі.

Про практичний досвід медико-психологічної реабілітації демобілізованих учасників АТО в госпіталях ветеранів війни розповів к.м.н, директор Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни Юрій Олександрович Гриненко.

На сьогодні в госпіталях проліковано 1 173 349 ветеранів війни, в тому числі:

— інвалідів війни — 86 251 (7,4 %);

— учасників бойових дій — 217 771 (18,6 %);

— учасників війни — 730 177 (62,2 %);

— осіб, прирівняних за пільгами, — 139 150 (11,9 %).

Станом на 1 вересня 2016 року серед учасників АТО:

— учасників бойових дій — 263 227 осіб;

— інвалідів війни — 3978 осіб;

— учасників війни — 529 осіб;

— членів сімей загиблих — 6104 особи.

Відкрито обласний госпіталь ветеранів війни в Івано-Франківській області на 75 ліжок.

Створено в госпіталях ветеранів війни:

— центри медико-психологічної та психосоціальної реабілітації (Кіровоградський, Волинський, Дніпропетровський, Черкаський, Миколаївський, Полтавський, м. Кременчук);

— відділення (Волинський, УДМСЦВВ — неврологічне відновного лікування, медико-психологічної реабілітації, Харківський — спеціалізоване відділення реабілітації хворих ортопедо-травматологічного та неврологічного профілів, відділення нейрореабілітації — Львівський, Київський міський).

Введено додаткові посади:

— психологів (Волинський, Дніпропетровський, Житомирський, Кіровоградський, Львівський, Миколаївський, Полтавський, м. Кременчук, Рівненський, Сумський, Херсонський, Хмельницький, Черкаський, Чернігівський, м. Київ, УДМСЦВВ);

— психіатрів (Вінницький, Волинський, Дніпропетровський, Закарпатський, Львівський, Полтавський обласний, Полтавський, м. Кременчук, м. Київ, УДМСЦВВ);

— психотерапевтів (Вінницький, Закарпатський, Запорізький, Кіровоградський, Львівський, Полтавський обласний, Полтавський, м. Кременчук, Сумський, Херсонський, Черкаський, Чернівецький).

— Придбано лікувально-діагностичне та реабілітаційне обладнання.

— Покращено матеріально-технічну базу.

— Залучено до процесу реабілітації учасників АТО випускників вищих медичних навчальних закладів.

Розроблена модель медико-психологічної реабілітації:

— Психологічна допомога учасникам бойових дій.

— Психологічна підготовка та навчання військовослужбовців щодо участі в бойових діях.

— Психологічна допомога допомагаючим (волонтерам, медперсоналу).

— Психологічна допомога родинам учасників бойових дій.

— Психологічний супровід та психологічна допомога сім’ям учасників бойових дій.

З доповіддю про проблеми та перші успіхи в становленні фізичної та реабілітаційної медицини в Україні виступив д.м.н., професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений лікар України, завідувач кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії і спортивної медицини НМАПО ім. П.Л. Шупика Олександр Аркадійович Владимиров.

Доповідач звернув увагу на те, що фізична реабілітація — це незалежна лікарська медична спеціальність, яка стосується забезпечення фізичного та когнітивного функціонування (включаючи поведінку), участі (включаючи якість життя) та модифікації особистісних факторів і факторів навколишнього середовища; відповідає за запобігання, діагностику, лікування та реабілітацію осіб з медичними та супутніми станами, що призводять до обмежень життєдіяльності для усіх вікових груп.

У світі функціонування подібних спеціалістів забезпечується в рамках мультидисциплінарної команди, до якої входять:

— лікар фізичної та реабілітаційної медицини;

— фізичний терапевт;

— ерготерапевт;

— дефектолог, логотерапевт;

— соціальний працівник;

— спеціальний (клінічний) психолог.

Лікар з фізичної реабілітаційної медицини повинен відповідати кваліфікаційним вимогам для проведення:

1. Медичних інтервенцій:

— медикаментозна терапія з метою відновлення або поліпшення структури та функції (спастика, біль, епінапади, депресія).

2. Фізичних методів лікування:

— техніка мануальної терапії (рухомість суглобів та м’яких тканин);

— кінезитерапія;

— електротерапія;

— апаратна фізіотерапія.

3. Ерготерапії:

— аналіз активності: повсякденне життя, професійна активність, протезування та ортезування;

— навчання навичок подолання бар’єрів (пристосування житла);

— тренування для осіб з когнітивними розладами;

— підвищення мотивації.

4. Артикуляційної та мовленнєвої терапії у рамках комплексних спеціалізованих програм реабілітації.

5. Менеджменту дисфагії.

6. Нейропсихологічної інтервенції.

7. Психологічної оцінки, втручання.

8. Дієтотерапії.

9. Технології підтримки, протезування, ортезування, технічних методів підтримки та допомоги.

10. Навчання пацієнтів.

11. Реабілітаційного медсестринства.

Доповідач зазначив, що Європейська рада з фізичної та реабілітаційної медицини займається чіткім визначенням європейських стандартів, у тому числі базових елементів Європейської навчальної програми, можливостей та умов тренінгової ротації, додатків, обсягів і середнього рівня необхідних знань та технічної компетенції.

Діяльність ради полягає:

— у гармонізації навчання ФРМ в Європі;

— сертифікації фахівців ФРМ (екзамени або еквівалент);

— сертифікації викладачів ФРМ;

— сертифікації/ресертифікації тренінгових центрів;

— продовженні медичного навчання та ресертифікації фахівців ФРМ;

— акредитації європейських конгресів і навчальних програм.

Доповідь канд. екон. наук, заслуженого працівника соціальної сфери України, наукового консультанта Державного інституту сімейної та молодіжної політики Надії Миколаївни Комарової стосувалась соціальних проблем учасників АТО та членів їх сімей.

Доповідач звернула увагу учасників конференції на те, що перебування в зоні бойових дій є травмуючим фактором, участь у військових діях змінює життєві погляди і життєві цінності бійців. Процес адаптації людини до мирних умов життя досить часто виявляється для бійців АТО драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності. Пристосування до мирного життя учасників бойових дій у суспільстві ускладнюють проблеми подальшого працевлаштування, неконкурентоспроможності, що часто формують комплекс неповноцінності перед цивільним життям, необхідністю пошуку роботи і новою діяльністю, посилюють страх змін, відчуття приреченості.

Державним інститутом сімейної та молодіжної політики разом із Київським міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у вересні-жовтні 2016 року проведено моніторинг послуг, які надаються демобілізованим учасникам АТО та членам їх сімей у м. Києві. Найбільш поширеними є такі послуги:

— надання інформаційно-консультативних послуг учасникам АТО та членам їх сімей щодо пільг, отримання соціальних виплат, освіти, санаторного оздоровлення, сприяння у соціально-психологічній адаптації до мирного життя;

— організація та проведення індивідуальних і групових заходів щодо психологічної підтримки і реабілітації;

— надання медико-психіатричної допомоги;

— юридичне консультування;

— освітні заходи (пільгове навчання, курси перекваліфікації);

— залучення учасників АТО та членів їх родин до групових, соціокультурних заходів.

Серед загальних проблем у ветеранів АТО є несприйняття або неналежне сприйняття їх суспільством; працевлаштування, можливість перекваліфікації; соціальна адаптація до нового мирного життя.

Окрім загальних проблем у ветеранів АТО існують і специфічні: проблеми з фізичним здоров’ям внаслідок поранення, контузії, перебування у полоні та ін., посттравматичний синдром.

Одним із проявів посттравматичного синдрому серед учасників АТО є зловживання алкоголем. І це також велика проблема для їх сімей. Хоча самі ветерани АТО не вважають це за проблему.

Як зазначали психологи Центру медико-психологічної реабілітації ДУ «Інститут медицини праці НАМН України», у дружин також є травматичний синдром, оскільки вони постійно знаходилися в напруженні: невідомо, що там відбувається з чоловіком, у безпеці він чи ні. Це також травма, і з нею треба працювати. За словами фахівців, сьогодні, на жаль, дуже рідко дружини звертаються з цим по допомогу.

Нині першочерговим завданням має бути повернення людини до нормального стану після бойових дій. Щоб усвідомити, наскільки це важливо, наведемо декілька цифр: у В’єтнамі загинули 57 тисяч американських солдатів, а протягом наступних 10 років після війни — понад 60 тисяч ветеранів покінчили життя самогубством, ще стільки ж потрапили за ґрати за скоєння злочинів.

Необхідне міжгалузеве співробітництво медиків, психологів і соціальних працівників щодо надання послуг учасникам АТО.

Про консультативну діяльність кризового психолога та її методологічні аспекти розповіла в своїй доповіді к.психол.н., професор, завідувач кафедри психології Переяслав-Хмельницького педагогічного університету Галина Олексіївна Хомич.

Кризове консультування передбачає глибоку, осмислену роботу з людьми, які переживають складну життєву ситуацію. Головна мета кризового консультування — допомогти клієнту зрозуміти, що саме він і є та людина, яка здатна вирішувати, діяти, змінюватися, актуалізувати здібності, брати відповідальність за своє життя. Методологічні засади кризового консультування передбачають систему принципів і механізмів психологічного впливу у процесі професійної взаємодії.

Основними принципами роботи кризового психолога-консультанта, який працює в гуманістично-екзистенційній парадигмі, є соціальна детермінованість, свобода вибору та особиста відповідальність, конгруентність, індивідуальний підхід, діяльність за контрактом, емпатійне безоцінне ставлення до клієнта.

У структуру професійного гуманізму перш за все включають емпатію (як здатність відчувати і співпереживати), толерантність до існування інших поглядів і позицій, оптимізм (віру в значимість і перспективу психологічної допомоги), гнучкість та зваженість у виборі засобів впливу, рефлексію власних можливостей. Цінність індивідуального життя людини, її відкритість і цілісність стають головними орієнтирами в професійній діяльності спеціаліста в галузі консультативної психології.

Видається надзвичайно важливою в сучасній практиці психолога його орієнтація на творчість, що реалізується через незалежність у судженнях, відкритість розуму, високу терпимість до складних і невизначених ситуацій, розвинуте прагнення пізнавати красиве, здатність до переживань широкої палітри почуттів і соціальну зрілість.

Запропонував удосконалити діагностичний та лікувальний процес реабілітації пацієнтів, які перенесли закриту черепно-мозкову травму, шляхом розробки програм реабілітації, що базуються на результатах попередніх комплексних обстежень, д.м.н., професор, завідувач кафедри реабілітації та нетрадиційної медицини Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Лук’ян Васильович Андріюк.

Для дослідження були використані: індекс Бартел (Bartel ADL Index), модифікована шкала Ренкіна (Modified Rankin Scale (MRS), модифікована шкала спастичності Ашфорта (Modified Ashworth Scale of muscle spasticity, MAS), шкала MMSE (Mini-Mental State Examination), шкала оцінки депресії Монтгомері — Асберг (Montgomery — Asberg Depression Rating Scale, MADRS), шкала Бека (Beck Depression Inventory). Визначення кількості ДНК і РНК сироватки крові (спектрофотометричний метод за Р.Г. Цаневим і Г.Т. Марковим). Визначали активність кислих і лужних нуклеаз сироватки крові (модифікований спектрофотометричний мікрометод за В.М. Коновалець і А.П. Левицьким).

Зважаючи на особливості клініки, запропоновано поділити відновний процес на п’ять етапів: діагностичний, адаптаційний, контрольно-корекційний, стабілізаційний та підсумковий.

Автор у своєму дослідженні дійшов таких висновків.

Призначення комплексу медикаментозних, фізіотерапевтичних і натуропатичних методів у комбінації з класичними методиками фізичної та психологічної реабілітації вірогідно покращує функціонування організму, зменшує інвалідизацію пацієнтів за шкалою Ренкіна на 29 % (р < 0,05), вірогідно зменшує залежність пацієнтів від оточуючих за індексом Бартел на 20 % (р < 0,05), вірогідно покращує психоемоційний стан пацієнтів та зменшує прояви депресії (на 44 % (р < 0,05) за шкалою МADRS та на 40 % (р < 0,05) за шкалою Бека).

Про нейропсихіатричні ефекти і зміни особистості після участі в антитерористичній операції на Донбасі та у постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС доповів д.м.н., професор, завідувач відділу радіаційної психоневрології Інституту клінічної радіології ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМНУ» Костянтин Миколайович Логановський.

Для початку слід визначити психоневрологічні й особистісні характеристики комбатантів АТО в Східній Україні (Донбас) порівняно з учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та внутрішньоутробно опроміненими внаслідок чорнобильської катастрофи, а також запропонувати деякі підходи до охорони їх психічного здоров’я. Для цього були використані такі методи:

— клінічні нейропсихіатричні (BPRS, FSS, EDSS);

— психометричні: шкали і опитувальники (IES, IDA, IES-R, GHQ-28, Міссісіпська шкала, SDS, Спілбергера — Ханіна, Г. Шмишека — К. Леонгарда, Г. Айзенка, анкета оцінки небезпек (Joint Study Project, 1993));

— нейропсихологічні (SKT, RAVLT);

— нейрофізіологічні (кЕЕГ, УЗДГ);

— статистичні.

Отже, була прослідкована динаміка екстраверсії/інтроверсії, динаміка нейротизму, усереднені профілі особистості до подій за опитувальником Г. Шмишека — К. Леонгарда. Також проаналізовані науково-організаційні підходи до охорони психічного здоров’я учасників АТО, біженців та мігрантів з Донбасу.

Лікар-психіатр, психотерапевт ТМО «Психіатрія» м. Києва, травматерапевт за методом EMDR, SEEFARCBT, волонтер психологічної служби Майдану, психологічної кризової служби Марія Анатоліївна Бялая та практичний психолог, травматерапевт за методами EMDR, SEEFARCBT, волонтер психологічної кризової служби України Олег Олександрович Новак розповіли про досвід роботи центру травматерапії «Повернення» в контексті моделі психосоціального супроводу населення, яке постраждало під час військового конфлікту в Україні.

Етапи супроводу клієнта:

1. Детальне знайомство та інтерв’ю у поєднанні з діагностикою і оцінкою посттравматичного розладу.

2. Психологічний інструктаж (психоедукація) щодо сутності явища ПТСР і його проявів, пояснення про підходи супроводу.

3. Спільне рішення про початок супроводу.

4. Роз’яснення цілей. Підписання договору.

5. Релаксація, створення «безпечного місця» за допомогою різних прийомів (наприклад, МАК), закріплення у тілесних відчуттях. BASICPh. Дистанціювання, переключення, внутрішній помічник.

6. Перевірка реакцій уникнення і побудова ієрархії для практичного досвіду в реальних умовах (експозиція).

7. Відтворення у фантастичному просторі за допомогою лікувальних карт, плюс вправи в реальності (експозиція).

8. Обробка «гарячих точок», які виникли при відтворенні у фантастичному просторі, за допомогою лікувальних карт, вправи в реальності (експозиція).

9. Підбиття підсумків та оцінка результатів. Адаптація до змін. Деякі результати супроводу клієнтів.

Показники, що виявляють найбільшу позитивну динаміку змін:

— Рівень тривожності, розлади сну, надмірна пильність, дратівливість, контроль емоцій, агресивність.

— Симптоми вторгнення — зменшення чутливості до тригерних подразників.

— Симптоми уникнення думок або розмов про травматичну ситуацію у минулому або уникнення почуттів, пов’язаних із цією ситуацією.

— Зниження почуття відчуженості від інших.

— Зростання здатності до концентрації, планування майбутнього.

Більш стійкими до змін є такі симптоми:

— Емоційне заціпеніння або неможливість відчувати любов до близьких людей.

— Негативне ставлення до себе та світу.

— Знижена резистентність до стресового навантаження.

— Втрата інтересу до того, що раніше давало задоволення.

Ростислав Іванович Білобривка, д.м.н., професор, завідувач кафедри психіатрії, психології та сексології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького виступив перед аудиторією з доповідю «Свідомість між життям та смертю. Феноменологічний та гносеологічний аспект».

Доповідач стверджує, що у смерті матеріалізуються конечність, скороминучість життєдіяльності індивіда; невідворотність смерті породжує проблему смислу життя.

Життя не ціль, а засіб для досягнення цілі. Звичайна людина боїться смерті. Вона воліє жити завжди. Вона хоче знати, що буде з нею навіть після розкладання тіла. Це відправний пункт справжньої філософії, що досліджує феномен смерті.

Доповідач розглянув смерть як психічний феномен.

Уміння продовжувати життя — це насамперед уміння його не вкорочувати. З огляду на це треба знати, розуміти свою природу: знати, розуміти життя й смерть.

З іншого боку, зрозуміти процес можна тільки тоді, коли вийти з нього. Стати спостерігачем, а не учасником.

Людина завжди прагнула осягнути таємницю безсмерття або вічного життя. Якщо людина смертна, то боги безсмертні. Якщо тіло смертне, то душа безсмертна. Тобто людина як феномен складається з двох частин: безсмертної душі та смертного тіла.

Страх смерті пов’язаний із програмою самозбереження.

Древні перекази і тексти говорять про безсмертя внаслідок дії «квітки», «плода», «води», «соку дерева», «живої води». Для того, щоб здобути, треба йти за «тридев’ять земель», спуститись у «підземне царство», вийти, умовно кажучи, за межу, за рамки. Побачити процес з обох боків.

Виходячи з дуальності світу: «+» і «–» та «0», який їх об’єднує, слід шукати в усіх явищах та речах. Отже, в парі «життя і смерть» бракує третього, а це народження. Якщо їх правильно розмістити, згідно з «–»; «0»; «+», то виходить: «смерть», «життя», «народження», тобто життя — це чергування народження та смерті, а разом поєднуючись, вони дають життя, що є вічним, а народження і смерть — це дві протилежності або дві грані одного і того явища — життя.

У своїй доповіді «Вплив вчинкових психосоціальних моделей особистості на активізацію та подолання соматичних, психічних захворювань та психологічних деформацій» к.п.н., завідувач кафедри психології Київського інституту бізнесу та технологій Людмила Михайлівна Гридковець на підставі теоретичного аналізу наукової та практичної літератури, а також за результатами власної психологічної практики та емпіричних і герменевтичних досліджень описала спектр соціальних моделей, що впливають на активізацію захворювань та розладів різної етіології.

Проте вони також виступають і як значимі моделі при подоланні проблем у всіх системах буття людини: біологічній, психічній, психологічній, соціальній та духовній.

Розроблена теоретична модель впливу вчинкових соціальних моделей особистості на її життєдіяльнісні прояви, що знайшло подальше підтвердження в емпіричних дослідженнях. Було виявлено, що прогресивний рух особистості, який забезпечує їй здатність до виживання та розвитку (в тому числі подолання кризових і травматичних подій), пов’язаний у першу чергу зі способом взаємодії її з досвідом, який є сукупністю особистісно-набутого, історичного та акумульованого досвіду. При цьому акумульований досвід життєдіяльнісних проявів передається як вчинкові соціальні моделі та сценарії особистості засобами інтергенераційних передач між родичами та трансгенераційних передач, які проявляються: 1) шляхом безпосереднього впливу на особистість; 2) через складову інтергенераційної системної взаємодії. При цьому історичний досвід має три напрямки впливу: на трансгенераційну, інтергенераційну систему, особистісний досвід людини (з її вільним баченням і вільною волею щодо взаємодії з даним досвідом).

При особистісному чи психотерапевтичному прийнятті досвідного фактора, його осмисленні, вдячності до нього й усвідомленні його як резерву особистість отримує позитивний поштовх до прогресивного розвитку. У випадках відкидання, відмови, витіснення, втечі з новою силою активізується трансгенераційна передача, що і призводить до деструктивних наслідків життєдіяльності (хвороби, синдром лояльності до травм тощо), а також інтергенераційна передача, що активізує комунікативні дискомфорти в сімейно-родинній системі (протистояння, контроль тощо). Тобто починається циклічний рух особистості в межах життєдіяльнісного простору.

Проведені дослідження показали, що значну роль в активізації та подоланні соматичних, психічних захворювань і психологічних деформацій відіграють вчинкові психосоціальні моделі, що належать як власне особистості, так і являють акумульований досвід попередніх поколінь. Проте дана проблема потребує комплексного вивчення міждисциплінарними командами, до складу яких мають входити психологи, медики, генетики, священики тощо.

Про хронічний соціальний стрес (багатофакторність розвитку, багатозначність проявів, мультидисциплінарність в терапії) розповіла д.м.н., професор, завідувач кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології НМАПО ім. П.Л. Шупика Галина Яківна Пилягіна.

Ризики стресу можуть призвести до таких наслідків, як підвищення ризику самоушкодження.

Види стресу

За змістом:

— фізичний;

— психологічний:

— інформаційний (необхідність прийняття «єдино правильного» рішення в умовах обмеженого часу, надлишку інформації і невизначеності результату);

— емоційний:

— дискомунікатівний (відсутність взаєморозуміння, довіри, несправедливі звинувачення, незаслужене покарання);

— деприваційний (постійне відчуття самотності, покинутості).

Основні нейроанатомічні структури, залучені в стрес-синдром:

— ретикулярно-таламо-кортикальний шлях (ажитація, порушення сну, загальний вегетативний синдром);

— амігдала (тривожно-фобічна симптоматика);

— гіпокамп (пам’ять);

— мезокортикальна і лімбічна ділянка (гіперболізовані емоційні реакції, автоматизований детектор помилок);

— префронтальна кора (цілеспрямована поведінка, планування).

Хронічний стрес — багаторазово повторюється гострий стрес — екзистенційна криза (реакція особистості на стан (ситуацію), що вимагають від неї зміни способу буття (життєвого способу, способу мислення, ставлення до себе і навколишнього світу), опрацювання основних екзистенціальних проблем — необоротний стрес — відповідає стадіям резистентності або виснаження адаптаційного синдрому — психічний розлад (F1, F21, F32, F34, F43, F54 F62, F9).

Механізми патологічного подолання → патологічного пристосування

Придушення → астенізація, депресія → F48, F32, F34, F1.

Конверсія → соматизація → F43.8, F548.

Раціоналізація → астенізація, психопатизація → F48, F6.

Реактивне утворення (інверсований гіперконтроль) → психопатизація → F43.25, F45, F6.

Зсув → астенізація, депресія → F48, F32, F34, F1, Х.

Заперечення → тривога → F41, F48, F1.

Дисоціація, що маскує біль, → психопатизація → F43.25, F6.

Час, необхідний на реадаптацію (подолання впливу стресу і його наслідків)

Повсякденні неприємності — хвилини, години.

Періодичні конфлікти, психотравмуючі ситуації — години, дні.

Критично життєві події, тривалі психотравмуючі події — місяці.

Хронічний стрес — роки.

Мішені психофармакологічного впливу:

— Фармакологічне втручання обумовлене виявленими психопатологічними розладами, синдромами.

— Компенсування виснаження адаптаційних резервів.

Мішені психотерапевтичного впливу:

— Зняття фрустраційного напруження.

— Регулювання процесів накопичення негативної фрустраційної енергії.

— Компенсування вираженої стрес-уразливості.

— Прояви ескапізму як основної форми патологічного пристосування.

— Робота з проявами несформованої самоідентичності.

— Опрацювання ознак екзистенційної кризи.

— Трансформація деструктивних копінг-стратегій у конструктивні.

У своїй доповіді професор Н.Ю. Бачинська та О.В. Демченко (ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України») зосередили увагу слухачів на вивченні вікових особливостей інтелектуально-мнестичних процесів при фізіологічному старінні та формуванні залежної від віку патології когнітивної сфери.

Для встановлення поширеності об’єктивного інтелектуально-мнестичного зниження у віці 60 років і старше було використано оцінку когнітивної діяльності за допомогою методики ММSE у 1000 осіб. При цьому всі пацієнти були розподілені на 5 вікових груп: 60–65 років, 66–70 років, 71–75 років, 76–80 років і старші за 80 років. Подані також результати обстеження 240 практично здорових осіб різного віку, 200 хворих із синдромом помірних когнітивних порушень (ПКП), 80 — із хворобою Альцгеймера (ХА) та 68 — зі судинною деменцією. Для детального вивчення інтелектуально-мнестичних та емоційно-вольових функцій були використані: тест Векслера для виміру інтелекту дорослих (WAIS), шкала пам’яті Векслера переглянута — (WMS-R), шкала оцінки когнітивних функцій при хворобі Альцгеймера (ADAS-cog); вивчення розумової працездатності проводилось за допомогою таблиць Шульте, тестів на запам’ятовування 10 слів і 8 чисел, шкали тривожності Спілбергера — Ханіна, геріатричної шкали депресії (GDS).

У результаті проведених досліджень в осіб старшого віку при фізіологічному старінні відзначається зниження ефективності механізмів, які забезпечують просторове перетворення й оперативні форми переробки інформації. Збереження понятійно-абстрактного мислення, що базується на життєвому досвіді, компенсує обмежені можливості просторового, що реалізується в дії, мислення, а також концентрації уваги, погіршення оперативної пам’яті. При цьому на фоні достатнього збереження здатності до категоріального аналізу і синтезу зростає час розгортання орієнтовної фази інтелектуальної діяльності, що проявляється уповільненням підготовки відповіді при прийнятті рішення в умовах невизначеності. За результатами проведених досліджень було встановлено, що залежне від віку зниження когнітивних функцій спостерігається в сфері вербального функціонування, візуально-просторової здатності, оперативної переробки інформації та мнестичної функції в цілому. Важливо, що при нормальному старінні вищезазначені зміни не ведуть до суттєвої дезадаптації в професійній, соціальній і повсякденній діяльності. Всі зміни в зазначених когнітивних доменах не є ізольованими, а тісно пов’язані одне з одним, і сила їх зв’язку збільшується з прогресуванням когнітивного дефіциту. На особливу увагу заслуговують синдроми ПКП та деменції, які значною мірою обумовлені нейродегенеративними (в першу чергу ХА) та цереброваскулярними захворюваннями. В розвитку когнітивних порушень при старінні велика роль належить демографічним, генетичним, васкулярним, посттравматичним та поведінковим факторам ризику (а також їх комбінацій).

У переліку найбільш поширених захворювань нервової системи в осіб старшого віку є хвороба Альцгеймера, гострі й хронічні порушення мозкового кровообігу та ін. Важливою особливістю нейрогеріатричних розладів є те, що суб’єктивні та об’єктивні прояви тих або інших захворювань маніфестують значно пізніше за виникнення патологічного процесу в структурах мозку. Тому своєчасна патогенетично обґрунтована терапія когнітивних порушень на сьогодні розглядається як найбільш перспективний напрямок запобігання розвитку деменції.

У сучасній нейрогеріатричній практиці з метою покращення когнітивних функцій залежно від ступеня когнітивного дефіциту можуть застосовуватися препарати вазоактивної, ноотропної, нейропротекторної, холінергічної та глутаматергічної дії. Для профілактики когнітивних порушень необхідно приділяти увагу контролю цереброваскулярних факторів ризику, способу життя, дієті, фізичній, соціальній та інтелектуальній активності.

Доповідь д.м.н., професора кафедри неврології, психіатрії та рефлексотерапії Київського медичного університету УАНМ Оксани Олегівни Копчак була присвячена вивченню коморбідності психоемоційних і когнітивних порушень у пацієнтів різного віку з судинною патологією головного мозку та метаболічним синдромом.

Судинні та нейродегенеративні захворювання головного мозку призводять не лише до порушення когнітивних функцій, але і до розвитку депресії. Протягом останніх років все більше уваги приділяється депресивним розладам (ДР) як чиннику, що значно впливає на якість життя пацієнтів, є предиктором кардіо- та цереброваскулярних ускладнень, а також поряд із такими чинниками, як вік, метаболічний синдром, когнітивні порушення, наявність лакун у головному мозку, підвищує ризик смертності від цереброваскулярної патології (Lavretsky H., Zheng L., Weiner M.W. et al., 2010; Farooqui T., Farooqui A.A., 2013).

Був обстежений 221 хворий віком від 45 до 89 років із дисциркуляторною енцефалопатією (ДЕ) І, ІІ та ІІІ стадії. Залежно від наявності у хворих на ДЕ метаболічного синдрому (МС) та ДР було виділено 2 підгрупи: пацієнти без МС з ДР (n = 48) та хворі з МС та ДР (n = 60). Порівняння було проведено в підгрупах хворих на ДЕ без ДР: без МС (n = 55) та з МС (n = 58). Пацієнти основних клінічних груп були розподілені на 3 вікових підгрупи: 45–59 років — середній вік, 60–74 — похилий вік, 75–89 років — старечий вік. Для досягнення мети були застосовані такі методи дослідження: загальноклінічне, неврологічне, нейропсихологічне обстеження, лабораторні тести; інструментальне дослідження; статистичні методи.

У пацієнтів із дисциркуляторною енцефалопатією та метаболічним синдромом діагностовано більш виражені депресивні розлади (порівняно з пацієнтами без метаболічного синдрому), тяжкість яких наростала з віком і корелювала з когнітивними порушеннями в середньому та похилому віці. Виявлений нами вірогідний обернений взаємозв’язок між загальним балом MMSE та загальним балом за шкалою Гамільтона у хворих із МС вказує на важливу роль патофізіологічних механізмів МС у формуванні взаємозв’язку між ДР та КП у пацієнтів з ДЕ. Отже, пацієнтів з МС необхідно обстежувати з використанням шкал, що виявляють депресивні розлади, оскільки ДР може призводити до погіршення загального стану хворих, виникнення та поглиблення КП у пацієнтів із МС, що суттєво знижує якість життя таких хворих. Наявність у хворих з ДЕ депресивних розладів потребує призначення антидепресивної терапії, що призводитиме до зменшення вираженості ДР, поліпшення фізичних і когнітивних можливостей пацієнтів, а відтак, і якості їх життя.

Яку роль відіграє стресовий фактор при кислотозалежних захворюваннях (патогенетичні й терапевтичні аспекти), доповіла д.м.н., професор, полковник медичної служби, начальник кафедри військової терапії Української військово-медичної академії Галина Василівна Осьодло.

Щодо патогенетичних аспектів можна сказати, що вже через кілька годин після стресу в тілі і дні шлунка з’являються множинні плоскі точкові субепітеліальні кровоточиві дефекти слизової діаметром 1–2 мм з незначною перифокальною запальною реакцією. Зазвичай на 4–5-й день відбувається поширення ушкоджень на всі відділи шлунка, дистального відділу стравоходу і дванадцятипалої кишки. Ерозії можуть зливатися, утворюючи значні дефекти слизової оболонки діаметром 1–3 см і більше без чітких меж. Ушкодження слизової оболонки, пов’язані зі стресом, як правило, знаходяться в місцях секреції кислоти в шлунку (в ділянці дна і тіла шлунка). Навколо гострої виразки немає періульцерозного запального валу, що зустрічається при хронічних виразках.

Те, що стосується терапевтичних аспектів, — це кислотосупресивна терапія, яка є корисною у пацієнтів з високим ризиком, у тому числі тих, які перебувають на штучній вентиляції легенів і при коагулопатії. Кислотосупресивна терапія може викликати несприятливі наслідки, такі як нозокоміальна пневмонія та Clostridium difficile інфекції, і клініцисти повинні зважувати ризики і вигоди у пацієнтів з низьким ризиком, які не вимагають механічної вентиляції або отримують ентеральне харчування.

У разі виявлення інфекції H.рylori (Hp) у хворих зі стресовими виразками або ерозіями гастродуоденальної зони необхідно призначити антихелікобактерну терапію. У метааналізі (2004) встановлено, що успішна ерадикація Hр знижує ризик рецидиву кровотечі протягом року порівняно із застосуванням тільки ІПП.

Етіологія стрес-ушкоджень шлунка є мультифакторною, але основними умовами є вплив кислоти й ішемія стінки органа. Тому профілактика і лікування вимагають забезпечення адекватної перфузії і захисту слизової оболонки шляхом підвищення рН. Шлунково-кишкові кровотечі обтяжують перебіг основного захворювання і збільшують летальність.

Доповідь керівника відділу інформаційного аналізу та міжнародних наукових програм Інституту геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМНУ, національного експерта в галузі клінічної нейро- та психофармакології, головного редактора «Журналу практичного лікаря» Сергія Георгійовича Бурчинського стосувалась сучасних поглядів на фармакотерапію когнітивних та інсомнічних порушень при посттравматичному стресовому розладі (ПТСР).

Доповідач зазначив, що при ПТСР вібувається нейромедіаторний дисбаланс, що призводить до системного ураження АХ-медіації, що, в свою чергу, активує ацетилхолін-естеразу (AXE), зменшує число АХ-нейронів в ядрі Мейнерта, зменшує число М-холінорецепторів у корі та гіпокампі, Н-холінорецепторів у гіпокампі та таламусі, внаслідок чого відбуваються когнітивні порушення.

Тому можемо дійти висновку, що при ПТСР необхідно застосувати не просто ноотропні засоби, а нейропротектори широкого спектра дії зі спрямованим впливом на холінергічні процеси.

Механізми нейропротекторного ефекту холіну альфосцерату

Ефекти класу:

1) пряма репарація нейрональних мембран;

2) зменшення розпаду вільних жирних кислот.

Переваги холіну альфосцерату:

1) підвищення продукції нейромедіатора ацетилхоліну;

2) виділення ацетилхоліну із терміналей у відповідь на введення препарату (дозозалежне).

Клінічні переваги холіну альфосцерату:

— Пробуджуючий ефект:

- підвищує свідомість при сопорі та комі.

— Відновлення вищих кіркових функцій:

- відновлення мовлення, пам’яті, руху.

— Усунення когнітивних порушень різного генезу:

- судинна деменція, хвороба Паркінсона, хвороба Альцгеймера.

Основні критерії «ідеального» снодійного засобу:

1. Здатність швидко викликати сон, близький до фізіологічного, без порушень його структури та нічних пробуджень.

2. Збереження бадьорості та гарного самопочуття протягом дня (відсутність постсомнічного синдрому).

3. Відсутність супутніх соматогенних і психогенних ефектів.

4. Відсутність перехресної токсичності та клінічно значущих взаємодій з іншими препаратами.

5. Відсутність ризику звикання, залежності та передозування.

6. Наявність адаптогенних властивостей.

К.м.н., доцент кафедри паліативної і хоспісної медицини НМАПО ім. П.Л. Шупика Анатолій Володимирович Царенко та асистент кафедри паліативної і хоспісної медицини НМАПО ім. П.Л. Шупика, психотерапевт Олександра Петрівна Брацюнь доповіли про забезпечення психологічного супроводу паліативних пацієнтів і родичів тяжкохворих у період хвороби та в скорботі.

Паліативна допомога — це підхід, який дозволяє покращити якість життя пацієнтів з невиліковними захворюваннями та членів їх родин шляхом запобігання стражданням та їх полегшення у невиліковно хворої людини (ВООЗ, 2002).

Згідно з сучасними уявленнями і 60-річним міжнародним досвідом, паліативна і хоспісна допомога (ПХД) є сучасним пацієнт-сім’я-орієнтованим мультидисциплінарним та міжсекторальним гуманітарним підходом, який найбільш адекватно забезпечує потреби та належну якість життя паліативних пацієнтів та їх рідних, сприяє збереженню людської гідності наприкінці біологічного життя.

Головною метою ПХД є:

— забезпечення якості життя інкурабельного хворого у його фінальній стадії шляхом максимального полегшення фізичних та моральних страждань пацієнта та його близьких;

— збереження людської гідності пацієнта наприкінці земного життя завдяки цілісному підходу до пацієнта як до особистості, виходячи з його індивідуальних потреб, вікових та психоемоційних, релігійних та національно-культурних особливостей.

ПХД має такі складові:

— професійна психологічна допомога, що надається фахівцями-психологами або лікарями-психотерапевтами і стосується також членів сім’ї пацієнта;

— професійна медична (зокрема, хірургічна, хіміо- і радіотерапевтична фармакотерапевтична, дієтична, реабілітаційна тощо) складова;

— соціальна складова, що реалізується соціальними працівниками, волонтерами НУО;

— духовна складова (медичне капеланство), що здійснюється священнослужителями відповідної релігійної конфесії або церкви.

Умови надання якісної ПХД — мультидисциплінарна командна співпраця:

— лікарів ЗП-СЛ та лікарів-спеціалістів;

— медичних сестер, у тому числі, патронажних;

— молодшого медичного персоналу, у першу чергу доглядальниць, які пройшли спеціальну професійну підготовку для роботи з паліативними пацієнтами (ПП);

— психологів або психотерапевтів;

— соціальних працівників;

— юристів — фахівців з медичного права;

— священнослужителів різних конфесій і церков, але найкраще медичних капеланів;

— самого пацієнта, його родичів, волонтерів, представників громади.

Що необхідно врахувати при наданні психологічної допомоги:

— потребу ПП і його родичів у правдивій і зрозумілій інформації;

— потребу ПП і його родичів у пораді та заспокоєнні;

— потребу ПП і його родичів у висловленні своїх думок та почуттів;

— потребу ПП і його родичів в емоційній підтримці.

Основні принципи психологічного супроводу ПП:

— без настирливості — повага до особистісного психологічного простору та забезпечення автономності ПП;

— більше слухати, ніж говорити;

— виявляти емпатію;

— бути автентичними (справжніми);

— довіряти;

— приймати без упереджень відмінні погляди, цінності, переконання, потреби.

Зазначене вимагає створення та розвитку в Україні доступної та ефективної системи надання ПХД населенню.

Про дієтичні добавки як дієвий засіб комплементарної терапії онкопатологій розповів д.м.н., заслужений лікар України, начальник відділення Головного військового клінічного госпіталю МО України Володимир Віталійович Собецький.

За інформацією ВООЗ і Національного інституту раку, Україна посідає в Європі друге місце за кількістю хворих на рак і друге за смертністю від цієї хвороби. Щороку в нашій країні реєструється близько 160 тисяч захворювань на рак. Щороку рак забирає життя у близько 100 тисяч наших співвітчизників.

Виникає питання: чому так? Адже ліки і протокол лікування одні й ті самі... Як відомо, класичне лікування пухлин базується на їх оперативному видаленні, а також променевій та хіміотерапії. Отримавши останніми рокамии розвиток, так звана комплементарна, або додаткова, терапія на біологічній основі порівняно швидко зарекомендувала себе як високоефективний і перспективний спосіб лікування практично всіх онкологічних захворювань.

У цілому ряді найбільших науково-практичних і науково-дослідних центрів світу комплементарна медицина вже давно стала повсякденною практикою, яка успішно доповнює традиційні підходи й ефективно використовується в профілактиці, супроводі, відновленні та медичній реабілітації. На жаль, у нас комплементарну терапію поки використовують вкрай рідко і ставлення до неї з боку офіційної медицини негативне.

Дослідження проводилися на базі таких закладів, як НДІ експериментальної діагностики і терапії пухлин Російського онкологічного наукового центру ім. М.М. Блохіна та Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, отримані нижченаведені результати.

Настоянка аконіту, введена в шлунок експериментальних мишей, гальмує ріст карциноми легенів Льюїс на 57 %.

Таблетована форма препарату доновіт-ВС2 гальмує ріст пухлини до 77 % на віддалених термінах спостереження і зменшує метастазування до 93 %.

Уперше в клінічній практиці керівник правозахисної організації «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень», практикуючий адвокат і соціальний психолог Володимир Михайлович Сопов запропонував психологічне експрес-тестування військовослужбовців і постраждалих від правопорушень, що стало результатом проблеми низької ефективності психологічного діагностування.

Запропоновано метод експрес-тестування особистості, випробуваний правозахисною організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» при дослідженні особистості постраждалих від правопорушень осіб з метою відшкодування моральної шкоди.

Обстеження проходить індивідуально і займає дві години, складається з двох частин:

1. Соціологічне дослідження на базі правової офлайф-системи МЕГА-НАУ, що дозволяє здійснити пошук судових рішень у схожих справах та здійснити їх аналіз для визначення розміру компенсації моральної шкоди, яку суди вищих інстанцій вважають розумною та справедливою в схожих правовідносинах. Проводиться без участі постраждалого протягом 10 днів.

2. Психологічне дослідження особистості постраждалого, що дозволяє вірогідно встановити наявність або відсутність моральної шкоди та мотивовано рекомендувати суду збільшити або зменшити розмір компенсації порівняно зі схожими правовідносинами.

Зазвичай ми використовуємо у своїй практиці:

— портретний тест Л. Сонді (для виявлення варіантів реалізації нахилів та акцентуації близьких до хворобливих станів);

— 8-колірний тест Люшера;

— тепінг-тест (для визначення сили/слабкості нервових процесі, що є показником працездатності нервових клітин і нервової системи в цілому);

— тест Айзенка;

— опитувальник «Прогноз-2» — опитувальник «Міні-мульт»;

— рисований аперцептивний тест Собчик;

— методика Рокича;

— проективні методики Бука «Будинок, дерево, людина» і М.З. Дукаревич «Неіснуюча тварина»;

— опитувальник депресії Бека, Спілбергера — Ханіна та ін.

Всі заповнені анкети підписуються особисто піддослідним, що є гарантією вірогідності доказу. Заповнені стимульні матеріали можуть бути витребувані судом для перевірки висновків спеціаліста.

Отже, суддя, який має певні знання в галузі юридичної психології та соціології, отримує матеріали психологічних досліджень особистості людини, яка претендує на моральне відшкодування і соціологічні дослідження судової практики у схожих судових справах.

Чи можна цю практику застосовувати для діагностування новобранців?

Вважаємо, що можна. Процедура має бути така:

1. Група військовослужбовців або призовників із 20–30 осіб розміщується в народознавчій світлиці за столами.

2. Кожний має набір стимульних матеріалів та олівець.

3. Дослідник проводить бесіду-інструктаж і за допомогою діапроектора та інших приладів сприяє швидкому заповненню запропонованих тестів та опитувальників.

4. Кожний аркуш підписується піддослідними і збирається для аналізу.

5. Опитувальники періодично змінюються.

6. Тести Сонді, Люшера, тепінг-тест, опитувальник «Прогноз-2».

7. Час проведення: 90–120 хвилин.

8. Після обрахування результати з грифом ДСК зберігаються в електронному вигляді у командира або штатного психолога і використовуються протягом служби.

9. Відсутніх на тестуванні осіб в подальшому збирає і тестує штатний психолог об’єднання, за що він несе персональну відповідальність.

Вважаємо за доцільне створити кілька груп із 2–3 дослідників-психологів для відрядження до військових частин з метою проведення таких експрес-тестувань.

Дисфункція сім’ї — це порушення діяльності сім’ї під тиском негативних психологічних, соціальних та економічних факторів, що призводить до зниження якості її життя, негативно впливає на соматичний і психічний стан дитини з обмеженими можливостями, становлення її особистості, повноту соціальної адаптації, зазначила у своїй доповіді к.п.н., старший викладач кафедри прикладної психології та логопедії Бердянського державного педагогічного університету, практичний психолог, заступник голови правління ГО «Південно-східна українська асоціація практичних психологів та арт-терапевтів» Ольга Вікторівна Сербова.

Стан сім’ї, яка виховує дитину з обмеженими можливостями, характеризується нами як сімейний стрес. Це стан, що виникає як порушення рівноваги між реально існуючими вимогами (прийняття дитини з обмеженими можливостями та ефективне функціонування всієї родини) і можливостями сім’ї впоратися з ними.

Аналіз наукових досліджень дозволяє виокремити поняття функціональної і дисфункціональної сім’ї.

Дисфункціональна сім’я схильна використовувати механізми психологічного захисту, ніж стратегії свідомого подолання в складних життєвих обставинах.

Народження дитини з обмеженими можливостями є для батьків потрясінням, розчаруванням, переконанням у неспроможності реалізувати життєві плани сім’ї.

Повідомлення про обмеження дитини анулює колишні експектації, а нові у цей момент ще не сформовані. Відсутність експектацій і породжує шокову реакцію. У батьків часто проявляються сильні негативні емоції, які дезорганізовують взаємини в сім’ї, а також порушують природний перебіг сімейного життя. Почуття страху щодо майбутнього дитини змішується з відчуттям провини за нещастя, яке спіткало сім’ю. У стані розпачу, безнадійності захисні механізми батьків надзвичайно сильні, провокують дисфункціональну, адаптивно-захисну поведінку.

На переживання батьків впливають обрані ними цінності та життєві цілі. Аналіз існуючих досліджень свідчить про те, що для матерів, які виховують дітей з обмеженими можливостями, характерні сумніви про цінність власної особистості, внутрішня конфліктність, самозвинувачення за народження дитини з вадами.

Однією з причин і наслідків сімейної дисфункції є девіантне материнство — поведінка матері, що виявляється в емоційному та фізичному відторгненні дитини і виражається у різних формах (гіпоопіка, авторитаризм, гіперопіка, фізичне та психічне насильство, відмова від дитини). Недостатнє або надмірне задоволення потреб дитини, неоптимальний рівень вимогливості: або завищення вимог до дитини, або недостатня вимогливість, вседозволеність, неконструктивний характер контролю або його повна відсутність — все це прояви дисфункціональності.

Успішність процесу соціалізації дитини з обмеженими можливостями безпосередньо залежить від внутрішньої духовної роботи батьків над собою і проблем, що виникли в сім’ї. Перспективним напрямом подальших досліджень визначено поглиблене вивчення особливостей сімейних захисних механізмів на різних стадіях прийняття батьками дитини з обмеженими можливостями.

Оригінальна доповідь к.п.н., директора Київського юнгіанського інституту, керівника школи терапевтичної метафори «Доктор Казка», волонтера Благодійного фонду допомоги онкохворим дітям «Краб», письменниці Разіди Мугаллімівни Ткач стосувалась казкотерапії онкозахворювань.

Казкотерапія — сучасний і ефективний метод допомоги дітям у вирішенні їх поведінкових, емоційних та психосоматичних проблем. Терапевтична казка, як будь-яка інша терапевтична метафора, сприймається відразу на двох рівнях — свідомому і несвідомому. Свідомість дитини сприймає буквально зміст казки як вигадане: дитина співчуває казковому герою, ототожнює себе з ним і, навіть коли дізнається про свою проблему, все одно думає, що це не про мене, це «понарошку». Несвідоме ж «вірить» почутому і задає потрібну програму змін у поведінці, переоцінці цінностей, поглядів і позицій.

Кожна казка в метафоричній формі з урахуванням виявлених раніше символів описує процес лікування. Так, перша і друга казки («Небезпечні квіти Володаря хвороби» та «Личинка і шкідлива істота») описують початок хвороби і допомагають дитині прийняти допомогу дорослих. Третя казка («Помічник і Добрий Лісовий Дух») спрямована на пошук внутрішнього помічника і внутрішній ресурс. Четверта і п’ята казки («Мертва вода» і «Жива вода») є метафорами хіміотерапії і відновної терапії. І нарешті, шоста казка («Шлях героя») присвячена темі адаптації до життя без хвороби.

Отже, варто виділити три види казок для онкохворих дітей:

— мотиваційні казки, що підтримують ідею лікування;

— ресурсні казки, що дають надію і опору для одужання;

— дидактичні казки, що описують як весь процес лікування, так і окремі методи впливу на пухлину (наприклад, хіміотерапія або видалення пухлини).

У висновку автор доповіді особливо відзначила, що казкотерапія для онкохворих дітей — це не просто шлях до одужання, це диво, диво і віра в те, що хвороба обов’язково відступить і що попереду на них чекає довге, щасливе і здорове життя.

Д.п.н., професор Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, професор кафедри психології МАУП Антоніна Михайлівна Грись наголосила, що сьогодні існує гостра необхідність активного впровадження просвітницьких і реабілітаційних заходів з метою поліпшення стану психічного здоров’я військовослужбовців, які повернулися із зони АТО, та відновлення їх соціально-професійного статусу.

Водночас надання якісних послуг з психологічної реабілітації військовослужбовців ускладнюється рядом причин, серед яких:

— недостатнє законодавче забезпечення цього процесу на загальнодержавному рівні;

— недостатня кількість фундаментальних досліджень у цьому напрямку;

— слабка підготовленість фахівців, їх украй низька мотивація, породжена поширеністю міфів про складність такої роботи, а також відсутність навичок професійної співпраці при наданні послуг із психологічної реабілітації.

Цей список можна продовжувати. Проте, незважаючи на труднощі, які сьогодні існують у контексті роботи з військовослужбовцями, є і деякі приклади позитивних вкраплень самоорганізованості, самокерованості та самодетермінованості фахівців, які мають досвід надання послуг з психологічної реабілітації військовим.

Таким, зокрема, самокеруючим був і зараз продовжується варіант роботи психологів на базі оздоровчого комплексу «Хирів-рент-інвест», що знаходиться у м. Хирів, Львівської області.

Зміст роботи фахівців полягав у здійсненні просвітницької (ПТСР, бойовий стрес, навички саморегуляції), психодіагностичної та психотерапевтичної роботи.

Слід відзначити, що у командній роботі працювали: юрист-психолог, психолог-духівник, лікар-психолог, психолог — соціальний робітник, що дало змогу всесторонньо розглядати та вирішувати питання, які хвилювали військовослужбовців.

Злагоджена командна робота психологів, окрім дієвості психологічних технік на стан та самопочуття військових, була також моделлю самозцілення через дзеркалення тих процесів, які відбувалися у групі.

Ефективність психологічної реабілітації залежала від рівня особистісного розвитку військовослужбовців, наявності підтримки з боку найближчого оточення, мотивації до самопізнання, а також ступеня порушень та травматизації. Головним у роботі психологів було включення тих уцілілих ресурсів військових, які слугували основою мотивації до самозміни.

Международный неврологический журнал 2 (88) 2017

Вернуться к номеру

Імплементація сучасних технологій відновного лікування постраждалих в умовах особливого періоду

Версия для печати

Вернуться к номеру