Газета «Новости медицины и фармации» 9 (621) 2017
Вернуться к номеру
Професор І.І. Кутько: життєвий шлях та наукова спадщина (до 80-річчя з дня народження)
Авторы: Петрюк О.П.(1, 2), Петрюк П.Т.(3), Сосін І.К.(4)
1 - ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», м. Харків, Україна
2 - КЗОЗ «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» (Сабурова дача), м. Харків, Україна
3 - Харківський міський благодійний фонд психосоціальної реабілітації осіб із проблемами психіки, м. Харків, Україна
4 - Харківська медична академія післядипломної освіти, м. Харків, Україна
Разделы: Страницы памяти
Версия для печати
Пам’ять людей — це непомітний слід
тієї борозни, що кожен з нас залишає
в лоні нескінченності.
Е. Ренан
тієї борозни, що кожен з нас залишає
в лоні нескінченності.
Е. Ренан
/28-11.jpg)
Ігор Іванович Кутько — відомий вітчизняний психіатр, талановитий представник харківської психіатричної школи, головний науковий співробітник ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії наук вищої освіти (АН ВО) України, завідувач наукового відділу ДУ «Науково-практичний медичний реабілітаційно-діагностичний центр МОЗ України», віце-президент громадської організації «Всеукраїнська професійна психіатрична ліга», зональний представник у країнах Східної Європи Всесвітньої психіатричної асоціації (ВПА) (1997–2001), лауреат конкурсу імені академіка НАН України В.П. Протопопова, дійсний член Нью-Йоркської академії наук, член Національної спілки журналістів України та Міжнародної федерації журналістів — багато зробив для розробки теоретичних і практичних засад психіатрії та її зближення з іншими суміжними медичними дисциплінами. Будучи одним із відомих представників української психіатричної школи, основоположниками якої були П.О. Бутковський, П.І. Ковалевський, М.В. Країнський, В.П. Протопопов, Е.О. Попов, Н.П. Татаренко, А.Й. Плотичер, Я.П. Фрумкін, Й.А. Поліщук та багато інших, Ігор Іванович зробив великий внесок у вивчення клініки, патогенезу та лікування психічних розладів, зокрема афективної патології, дослідження суїцидології, імунології шизофренії, розвиток математичного моделювання в діагностиці психічних захворювань, соціальної психіатрії, історії українського психоаналізу, реабілітації осіб з психічними порушеннями, упровадження нових форм організації психіатричної допомоги, дослідження проблем діагностики, лікування й реабілітації осіб, які постраждали внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, а також тих, хто працює в умовах екстремальної трудової діяльності, зокрема операторів атомних електростанцій, та інших актуальних проблем психіатрії [1–12].
Ігор Іванович Кутько народився 10 квітня 1937 року в Харкові в родині службовців. У 1955 році закінчив Харківську середню школу № 19. З дитинства мріяв стати лікарем. На вибір професії, цілком ймовірно, вплинуло те, що прадід Ігоря Івановича по лінії батька, Василь Кутько, був військовим фельдшером. Рідна сестра батька, Катерина Георгіївна Рибас, працювала в Куп’янській центральній районній лікарні акушеркою понад 40 років, а її дочка, Людмила Іларіонівна Бадуля, працювала лікарем-педіатром у м. Щастя Луганської області.
Після закінчення середньої школи І.І. Кутько вступив на лікувальний факультет Харківського медичного інституту (ХМІ), який успішно закінчив у 1962 році. Після закінчення медінституту рішенням вченої ради даного інституту був рекомендований на наукову роботу як активний член студентського наукового товариства. Протягом 3 років працював лікарем-психіатром у практичній охороні здоров’я: спочатку начальником медичної служби виправно-трудової колонії в Полтавській області, а потім лікарем-психіатром 2-ї психіатричної клініки Харківської міської клінічної психіатричної лікарні № 36 (Сабурової дачі), нині Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3.
5 жовтня 1965 року Ігор Іванович був зарахований до штату відділу психіатрії Харківського науково-дослідного інституту неврології та психіатрії (нині Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України), де під керівництвом відомого вітчизняного психіатра професора А.Й. Плотичера став активно займатися науковою діяльністю, вдосконалюючи, відточуючи свою лікарську майстерність, виконав і незабаром успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук із проблеми взаємозв’язку депресій різного генезу й діяльності серцево-судинної системи; отримав вчений ступінь кандидата медичних наук, вчене звання старшого наукового співробітника. У цей же період поряд з інтенсивною науково-дослідною роботою брав активну й багатогранну участь у громадському житті інституту. Необхідно особливо відзначити, що в згаданому інституті І.І. Кутько пройшов професійний шлях успішного вченого: від молодшого наукового співробітника до керівника великого функціонального підрозділу — відділу психіатрії, який успішно очолював упродовж 23 років [2, 3, 7].
У кандидатській дисертації «Порівняльні особливості серцево-судинних змін при циркулярних, пресенильних і реактивних депресіях» (1970) Ігор Іванович вивчив роль і значення серцево-судинних порушень у перебігу депресій різного генезу, виділив диференціально-діагностичні критерії для розмежування депресій за судинною реактивністю. Зокрема, довів, що три вивчених варіанти депресії — циркулярний, пресенильний і реактивний — є водночас і трьома низхідними рівнями їх вітальності: найвищий рівень вітальності — при циркулярних депресіях, найнижчий — при реактивних депресіях. Пресенильні депресії посідають проміжне місце. Циркулярні депресії можуть із часом девіталізуватись. При тривалому існуванні психотравмуючої ситуації реактивні депресії можуть піддаватися віталізації.
Вивчення особливостей серцево-судинних змін при депресіях різного генезу (циркулярні, пресенильні та реактивні) за даними плетизмографії, артеріальної осцилографії та електрокардіографії продемонструвало тісний зв’язок серцево-судинних змін зі ступенем віталізації депресії. Наприклад, найбільш виражені й стійкі серцево-судинні зміни спостерігалися при циркулярних депресіях стресорно-гіпер–ергічного типу й циркулярних депресіях торпідно-гіпоергічного типу. При пресенильних і реактивних депресіях ступінь вираженості серцево-судинних змін залежав від ступеня віталізації депресії, при депресіях зі слабкою віталізацією зміни були виражені менше. На висоті депресії, особливо з явищами тривоги, страху, ажитації та емоційного напруження, зміни з боку серцево-судинної системи спостерігалися найбільш тяжкі, аж до явищ коронарної недостатності, порушень провідності й уражень міокарда. Ці дані мають велике значення для практичної роботи психіатрів, кардіологів та інших лікарів-інтерністів [13].
Незабаром після захисту кандидатської дисертації І.І. Кутько почав інтенсивно й цілеспрямовано набирати матеріал для дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук з актуальної теми вивчення клінічних і патофізіологічних основ діагностики маніакально-депресивного психозу.
У докторській дисертації І.І. Кутьком отримані принципово нові, цінні дані, що мають першорядне значення для теорії й практики охорони здоров’я. Дисертація була успішно захищена в Москві, в авторитетній спеціалізованій вченій раді при Всесоюзному ордена Трудового Червоного Прапора науково-дослідному інституті загальної й судової психіатрії ім. В.П. Сербського (нині Федеральна державна бюджетна установа «Федеральний медичний дослідний центр психіатрії і наркології імені В.П. Сербського» Міністерства охорони здоров’я Російської Федерації), і Ігорю Івановичу ВАК СРСР було присуджено вчений ступінь доктора медичних наук, а в подальшому присвоєно вчене звання професора.
У докторській дисертації «Клінічні і патофізіологічні основи діагностики маніакально-депресивного психозу» (1984) І.І. Кутьком уперше був застосований системний аналіз структурно-динамічних особливостей депресивного синдрому при його різних клінічних варіантах: класичний маніакально-депресивний психоз, пізній маніакально-депресивний психоз, циркулярні депресії в пізньому віці, приховані та атипові депресії в рамках депресивного психозу з урахуванням патоморфозу. Уперше були вивчені диференціально-діагностичні критерії депресивних станів різної нозологічної приналежності, у тому числі з використанням нового принципового підходу, що полягає в побудові прогностичних математичних моделей. Це дало можливість розробити нові клінічні, клініко-психопатологічні й нейрофізіологічні критерії діагностики маніакально-депресивного психозу, що сприяють розмежуванню депресивних станів різної нозологічної приналежності. Були отримані дані, що вказують на перспективність і високу ефективність лікування депресивних станів бета-адреноблокаторами в поєднанні з психотропними засобами та антидепресантами, що дозволило скоротити тривалість перебування хворих у психіатричному стаціонарі. Практичну значимість мають також розроблені критерії диференціальної діагностики маскованих депресій і кардіалгічного синдрому при ішемічній хворобі серця, що можуть бути використані в клінічній практиці як психіатрів, так і лікарів загальної соматичної мережі. Математичні моделі, розроблені й отримані в дисертаційній роботі, становлять практичний інтерес для науково-дослідних інститутів і клінік, оснащених обчислювальною технікою, і вирішують питання лікування не тільки депресивних станів, але й інших захворювань психіатричного профілю [14].
Усі роки, працюючи в інституті, Ігор Іванович займався науковою роботою, будучи керівником і виконавцем планових наукових тем з актуальних питань клінічної психіатрії, результати якої, активно впроваджені в теорію й практику вітчизняної охорони здоров’я, у подальшому отримали високу оцінку психіатричної медичної громадськості.
У роки роботи в інституті він активно займався лікувально-діагностичною роботою, вражаючи колег, лікарів-психіатрів практичної охорони здоров’я своїм лікарським мистецтвом і високою ерудицією, любов’ю й відданістю лікарським ідеалам, численним пацієнтам, які позбулися тяжких душевних хвороб, знайшли радість, відчули смак і аромат життя. У цей же період І.І. Кутько активно друкувався у численних високоавторитетних вітчизняних та зарубіжних академічних, науково-практичних виданнях і журналах. Проведені ним дослідження виконані на високому методичному й методологічному рівні, відзначаються новизною у світовому масштабі, широко впроваджені в теорію й практику охорони здоров’я.
Поряд із цим слід зазначити активну публіцистичну діяльність професора І.І. Кутька в засобах масової інформації, що стосується популяризації профілактики психічних, у тому числі адиктивних, розладів. У нього було понад 450 виступів по телебаченню, на радіо й публікацій у газетах України та інших країн. З огляду на активну роль професора І.І. Кутька в пропаганді медичних знань він був обраний членом Національної спілки журналістів України та Міжнародної федерації журналістів.
Ігор Іванович неодноразово брав активну участь у роботі всесвітніх конгресів, де з честю представляв українську психіатрію й науку, виступаючи з доповідями (Польща, Франція, Австрія, Іспанія, Угорщина, Єгипет та інші). Наукові праці професора І.І. Кутька опубліковані в матеріалах багатьох всесвітніх конгресів і симпозіумів, проводилися в таких країнах, як Швеція, Чехія, Австрія, Франція, Іспанія, Угорщина, Канада, Німеччина, Англія, Італія, Єгипет.
Багаторічна бездоганна плідна діяльність і проявлений патріотизм професора І.І. Кутька відзначені нагородами: орденом «Патріот України» (2013), орденом Михайла Ломоносова (2007), двома медалями, значком «Відмінник охорони здоров’я», почесними грамотами міністра охорони здоров’я України, президента Національної академії медичних наук України, Грамотою лауреата Міжнародного проекту «Україна й українці — цвіт нації, гордість країни» (2016), численними грамотами директора Інституту неврології, психіатрії та наркології НАМН України, Почесним Золотим Знаком за неоціненний внесок у розвиток Харківського академічного театру музичної комедії. Показово, що Указом Президента України № 498 від 09.11.2016 Ігорю Івановичу було призначено довічну державну стипендію як видатному діячеві науки [6, 7, 10].
У наказі про заохочення головного наукового співробітника, доктора медичних наук, професора І.І. Кутька з нагоди 70-річчя від дня народження та 45-річчя наукової діяльності директор Інституту неврології, психіатрії та наркології НАМН України доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України П.В. Волошин справедливо відзначав, що професор І.І. Кутько створив свою психіатричну школу, має багато висококваліфікованих учнів, бездоганно виконує свої функціональні обов’язки, користується заслуженим авторитетом серед колег по роботі й численних пацієнтів.
Слід особливо відзначити талант професора І.І. Кутька як вихователя наукових кадрів і лікарів практичної охорони здоров’я. У цій галузі ним створено власну наукову школу, ядро якої утворюють його учні, у числі яких 25 докторів і кандидатів медичних наук, які обіймають відповідальні посади в галузі науки й практики охорони здоров’я.
Багато учнів професора І.І. Кутька в даний час стали гідними продовжувачами справи свого вчителя.
Так, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, лауреат конкурсу імені академіка НАН України В.П. Протопопова О.А. Панченко є директором створеної ним унікальної ДУ «Науково-практичний медичний реабілітаційно-діагностичний центр МОЗ України». Даний центр є прообразом медицини майбутнього, у ньому успішно поєднують лікувальну, наукову й педагогічну діяльність. Діяльність центру отримала високу оцінку Уряду України, організаторів охорони здоров’я, науковців та численних пацієнтів, особливо постраждалих від катастрофи на ЧАЕС. Олег Анатолійович успішно готує кадри вищої кваліфікації, лікарів практичної охорони здоров’я, він учасник великої кількості всесвітніх конгресів, є досвідченим педагогом і наставником молоді. Він також є членом Національної спілки журналістів України та Міжнародної федерації журналістів.
Гордістю Інституту неврології, психіатрії та наркології НАМН України, психо–логічної науки, особистою гордістю професора І.І. Кутька є його перша дисертантка, а нині доктор психологічних наук, професор, лауреат Державної премії України, завідувачка відділу медичної психології згаданого інституту Л.Ф. Шестопалова, яка під керівництвом професора І.І. Кутька та професора Б.В. Зейгарник виконала дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук, а під керівництвом професора П.В. Волошина виконала дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук. У даний час професор Л.Ф. Шестопалова успішно розробляє актуальні питання медичної психології, активно готує кадри вищої кваліфікації, зміцнює міжнародні наукові зв’язки інституту.
Доктор медичних наук, професор Є.М. Харченко продуктивно працює в Українському НДІ соціальної, судової психіатрії та наркології МОЗ України, успішно поєднує талант вченого та педагога, він академік АН ВО України.
Доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, академік АН ВО України В.Д. Мішиєв успішно працює завідувачем кафедри дитячої, соціальної та судової психіатрії та наркології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, головним лікарем Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1, опублікував ряд цікавих монографій, високоінформативних статей. Він є прекрасним педагогом, лектором, вченим і організатором охорони здоров’я.
Доктор медичних наук А.І. Долганов є основоположником нового перспективного напряму в медицині — психогігієни й психопрофілактики в атомній енергетиці, успішно очолює великий функціональний підрозділ на Запорізькій атомній електростанції.
Учень професора І.І. Кутька, кандидат медичних наук, доцент П.Т. Петрюк успішно керував понад 15 років базовою клінічною лікарнею — Харківською обласною клінічною психіатричною лікарнею № 3 (Сабурова дача), значно примножив славні традиції української національної психіатричної школи. Активно займається науковою й практичною діяльністю, багато друкується у вітчизняних та зарубіжних періодичних наукових виданнях, є автором 4 монографій, займається винахідницькою та видавничою діяльністю, розвиває партнерські відносини із зарубіжними фахівцями, бере активну участь у міжнародних наукових конгресах. У даний час велику увагу приділяє питанням клінічної психіатрії, фізико-психофармакологічним методам комплексної терапії шизофренії, історії психіатрії.
Учень професора І.І. Кутька, кандидат медичних наук, доцент Ю.Ф. Чуєв успішно працював протягом тривалого часу доцентом кафедри наркології Харківської медичної академії післядипломної освіти, у даний час — директор наркологічного центру «Авіценна» (м. Харків), є досвідченим педагогом і наставником молодих спеціалістів, видає монографії, багато друкується в наукових виданнях. Юрій Федорович — автор понад 450 друкованих праць у вітчизняних та зарубіжних наукових виданнях з актуальних проблем наркології, у тому числі 12 монографій, 12 методичних рекомендацій, 10 навчальних посібників та 33 патентів України. Неодноразово брав участь у міжнародних і національних конгресах у галузі нейронаук.
Ю.Ф. Чуєв протягом багатьох років реалізовує інноваційну комплексну наукову програму на основі лазерних технологій. Під керівництвом професора І.К. Сосіна розробив лікувально-реабілітаційні алгоритми невідкладної й планової наркології, що втілилися у фундаментальних монографічних посібниках з ключових питань клініки, терапії та реабілітації в наркології («Сорбційно-ендоекологічні проблеми наркології», «Методи рефлексотерапії в наркології», «Героїнова наркоманія», «Тютюнова залежність», «Лазерна терапія алкоголізму», «Лазерна терапія наркоманії», «Електрохімічна детоксикація в наркології», «Наркологія» та інші) [15].
Кандидат медичних наук, заслужений лікар України М.Ф. Андрейко є відомим організатором психіатричної допомоги в Україні, працює протягом багатьох років заступником головного лікаря з медичної частини Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні, активно займається науковою діяльністю, багато друкується в наукових виданнях.
Професор І.І. Кутько підготував 18 клінічних ординаторів за фахом «психіатрія», це висококваліфіковані лікарі-психіатри, лікарі-гуманісти, які розвивають ідеї свого вчителя, серед яких кандидати медичних наук А.Ю. Павлов, В.В. Павленко, Л.М. Маркозова, лікарі-психіатри О.А. Кашинський, Ю.М. Офіцерова, Т.П. Єфремова, Ю.В. Томашевський, Ю.В. Іваніков, О.І. Зубенко та багато інших.
Наукові праці професора І.І. Кутька отримали високе визнання в Україні та світі. Професор І.І. Кутько — активний учасник великого числа всесвітніх, національних конгресів, з’їздів і конференцій як представник української науки.
Тривала продуктивна дружба по–в’язувала професора І.І. Кутька з Державним науковим центром соціальної та судової психіатрії ім. В.П. Сербського, зокрема, з його, на жаль, нині покійним директором академіком РАМН, професором, доктором медичних наук Т.Б. Дмитрієвою, професором, доктором медичних наук, членом-кореспондентом РАМН Ю.А. Олександровським і багатьма іншими відомими психіатрами.
З огляду на високий професійний рейтинг професора І.І. Кутька в світовій науці він вперше від України обирався і успішно працював зональним представником в країнах Східної Європи ВПА в період з 1997 по 2001 роки.
Багато років І.І. Кутько успішно виконував обов’язки голови проблемної комісії «Психіатрія» МОЗ і НАМН України, експерта-психіатра в експертній раді ВАК України. Багато років був членом спеціалізованої вченої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій. Обирався головою товариства психіатрів Харківського наукового медичного товариства.
Ігор Іванович завжди вважав, що його численні учні — його діти, його продовження. Він був щасливий, що зміг реалізувати себе у своїх учнях, які вже перевершили його, — такий закон життя, закон науки.
Протягом багатьох років професор І.І. Кутько був і залишається гордістю української національної думки, яскравим і гідним представником передової інтелігенції, учителем і наставником багатьох визнаних українських вчених — колишніх його учнів.
Його дар як лікаря є порятунком для стражденних і тих, хто шукає зцілення. Завдяки великій енергії, високому прагненню до самовдосконалення й великому людинолюбству Ігоря Івановича арсенал фахівців-медиків на сьогодні поповнено ефективними методами діагностики, лікування й реабілітації психічних захворювань [16, 17].
Тут доречно навести витяги зі статті газети «Слава Севастополя», що дуже справедливо, добре і по-душевному характеризує професора І.І. Кутька: «Ігор Іванович, як і в молоді роки, невтомний і діяльний. Навіть перебуваючи у відпустці, дає консультації хворим, веде просвітницьку роботу в галузі психіатрії, зустрічається з колегами. [...] Ігор Іванович православного віросповідання, вважає головною життєвою цінністю спілкування з друзями, колегами. Любить театр, класичну художню літературу. За активну пропаганду в засобах масової інформації медичних знань прийнятий в члени Спілки журналістів України і в Міжнародну федерацію журналістів. [...] Як людина інтелігентна, позбавлений амбітності, свої професійні успіхи він багато в чому ставить у заслугу своїм наставникам: професорам Анатолію Йосиповичу Плотичеру та Ніні Павлівні Татаренко. До речі, Н.П. Татаренко — видатний вітчизняний психіатр, завідуюча кафедрою психіатрії ХМІ, перший учитель з психіатрії І.І. Кутька, подарувала йому підручник психіатрії українською мовою з побажаннями виправдати всі надії, які на нього покладаються. Тридцять років він працював під керівництвом директора Інституту неврології, психіатрії та наркології НАМН України П.В. Волошина, якому щиро був вдячний за допомогу не тільки в підвищенні своєї професійної майстерності та наукового зростання, але й у громадянському становленні. Ігор Іванович — активний прихильник гуманізації психіатричної допомоги, чуйного, добросердного ставлення до людей, які страждають від психічних розладів. Він знає, що душевнохворі пацієнти відчувають біль, який багаторазово перевищує класичний біль онкохворих, і нетерпимо ставиться до тих, хто ображає таких людей. [...] У них болить душа, і немає нічого страшнішого, ніж втрата розуму, ніж відторгнення від рідних, близьких, від суспільства. Тому постійно закликає не виводити таких людей за дужки свого життя. Бути до них милосердними...» [2].
Символічно, що на вшануванні професора І.І. Кутька в честь його 70-річного ювілею він низько вклонився й подякував колективу Інституту за його виховання.
Професор Ігор Іванович Кутько сказав, що він вдячний Господу й долі за те, що він ось уже понад 40 років має можливість активно працювати в Інституті неврології, психіатрії та наркології НАМН України, одному з найбільш авторитетних світових наукових центрів у галузі нейронаук, який став йому рідним, а також сердечно подякував директорові інституту професору П.В. Волошину, своїм вчителям, колегам і друзям за ту велику працю, яку вони вклали у формування його і як лікаря, і як дослідника, за увагу, турботу й любов людей до нього [6, 7].
Відомий український лікар-поет, блискучий харківський оториноларинголог, провідний фахівець України з нетрадиційної медицини, доцент, кандидат медичних наук Л.Л. Загоруєва на зустрічі випускників 1962 року випуску, присвяченій 50-річчю закінчення Харківського державного медичного інституту, прочитала добросердно-тепле й неупереджено-любляче посвячення професору І.І. Кутьку:
Ігор Кутько — вершина всіх достоїнств:
Учений, лікар, письменник, журналіст.
Син відданий батьків своїх.
Для однокурсників — великий друг,
колега,
І патріот, і духівник, джерело
найдобріших сил.
Учений, лікар, письменник, журналіст.
Син відданий батьків своїх.
Для однокурсників — великий друг,
колега,
І патріот, і духівник, джерело
найдобріших сил.
Наукова спадщина Ігоря Івановича велика. Він є автором понад 850 наукових робіт, у тому числі 12 патентів на винаходи, 22 раціоналізаторських пропозицій, написав у співавторстві 9 монографій і 1 підручник із психіатрії: «Депрессивные расстройства» (1992), «Нетрадиционные методы лечения эндогенных психозов» (1992), «Медико-психологическое обеспечение безопасности и надежности работы персонала атомных электростанций» (1994), «История психоанализа в Украине» (1996), «Гелиогеофизические факторы и психическая патология» (1996), «Психологія. Медична психологія. Психіатрія» (1996), «Теоретические и практические аспекты автоматизированной системы «Депрессии» (1997), «Лекарственные средства в психофармакологии» (1997), «Психіатрія: Підручник для медичних вузів» (2001), самостійно написав цікаву науково-популярну книгу «Дорога до себе» (1995). Ці публікації дуже високо оцінені як вітчизняними, так і зарубіжними вченими та лікарями практичної охорони здоров’я [3, 6–10].
І.І. Кутько, стійко долаючи життєві негаразди й періодичні недуги, прожив активне життя видатного вченого, що тривало понад 80 років. Свій 80-річний ювілей професор І.І. Кутько зустрічав у розквіті своїх творчих сил і з великими науковими планами на найближче майбутнє, але, на превеликий жаль, робив це в госпітальних умовах через тяжку хворобу. Навіть у день госпіталізації Ігор Іванович говорив: «Мені не можна в лікарню, у мене багато роботи». Символічно, що І.І. Кутько з життя пішов уві сні на 81-му році життя в один з великодніх днів — 18.04.2017 року — в клініці Інституту неврології, психіатрії та наркології НАМН України. Громадська панахида відбулася в рідному йому інституті. Урна з прахом покійного була підпохована в могилу батьків на кладовищі № 2 м. Харкова (вул. Пушкінська, 102), де Ігор Іванович знайшов довгоочікуваний мир і спокій.
Він був особливою творчою, оригінальною особистістю, талановитим вченим-психіатром, але найголовніше — м’якою й доброю людиною, до всіх ставився з однаковою повагою, незалежно від титулу й становища. Поки людина жива, спілкуєшся так, ніби попереду вічність. І тільки після її відходу починаєш згадувати, цінувати кожну мить, проведену разом. Боляче навіть подумати про те, що ми його більше не побачимо...
Отже, І.І. Кутько зробив значний внесок у розвиток вітчизняної наукової та практичної психіатрії в Україні, у тому числі й харківської психіатричної школи, і інших дисциплін. Поза сумнівом, творча біографія й наукова спадщина Ігоря Івановича становлять великий інтерес для історії української науки й потребують подальшого ретельного дослідження.
І.І. Кутьго протягом багатьох років був членом редакційної ради газети «Новини медицини та фармаціі».
Список литературы
Список літератури знаходится в редакції