Газета «Новости медицины и фармации» 16 (635) 2017
Вернуться к номеру
Прижиттєві донори нирки (частина 1)
Керівництво клінічної практики KDIGO з оцінки та догляду за донорами живої нирки
Krista L. Lentine, MD, PhD, Bertram L. Kasiske, MD, Andrew S. Levey, MD, Patricia L. Adams, MD, Josefina Alberú, MD, Mohamed A. Bakr, MD, Lorenzo Gallon, MD, Catherine A. Garvey, RN, Sandeep Guleria, MBBS, MS, DNB, Philip Kam-Tao Li, MD, Dorry L. Segev, MD, PhD, Sandra J. Taler, MD, Kazunari Tanabe, MD, PhD, Linda Wright, MHSc, MSW, Martin G. Zeier, MD, Michael Cheung, MA, and Amit X. Garg, MD, PhD
Kidney Disease: Improving Global Outcomes (KDIGO) Living Kidney Donor Work Group. KDIGO Clinical Practice Guideline on the Evaluation and Care of Living Kidney Donors // Transplantation. — 2017. — 101(Suppl. 8S). — S1-S109
Резюме основних положень рекомендацій
Усі рекомендації не оцінюються, якщо не вказано інше.
Розділ 1. Цілі, структура
Для прийняття рішень, роль та обов’язки
☼ Цілі та принципи оцінки
1.1. Необхідно перевірити готовність кандидата добровільно стати донором нирки без стороннього тиску.
1.2. Переваги та ризики донорства нирки слід оцінювати для кожного кандидата в донори.
1.3. У разі рішення про прийняття або виключення кандидата в донори слід дотримуватися правил програми транс–плантації.
1.4. Сприяння прийняттю рішення щодо кандидата бути донором має спиратись на освітні знання та консультування щодо індивідуальних ризиків та переваг, методів мінімізації ризиків та необхідності проведення подальших заходів після донорства органа.
1.5. Для прийнятого кандидата в донори повинні бути сформульовані план донорської допомоги та наступні заходи для мінімізації ризиків, пов’язаних із донорством.
1.6. Для виключеного кандидата в донори слід сформулювати план будь-якої необхідної допомоги та підтримки.
☼ Рамки для прийняття рішень
1.7. Кандидат в донори, призначений реципієнт та програма трансплантації — всі повинні узгоджуватися з рішенням провести донорство відповідно до політики програми трансплантації та інформованої згоди.
1.8. Політика програми трансплантації повинна бути застережливою, виходячи з сучасного розуміння ризиків та переваг донорства нирки, і повинна застосовуватися до всіх кандидатів у донори наявного центру.
1.9. Кожна програма трансплантації повинна встановити політику, що описує психосоціальні критерії, прийнятні для донорства, включаючи будь-які обмеження щодо прийнятних зв’язків між кандидатом у донори та передбачуваним реципієнтом.
1.10. Усі кандидати в донори повинні оцінюватися за єдиними критеріями, незалежно від того, що донорство спрямоване на призначеного реципієнта.
1.11. Кожна програма трансплантації повинна встановити політику, що визначає медичні критерії, які є прийнятними для донорства і спрямовані, коли можливо, на чисельні порогові значення для короткотермінових та довготермінових ризиків після акту донорства, при перевищенні яких програма трансплантації не буде продовжуватися. Ризики слід виражати як абсолютні, а не відносні.
1.12. Якщо це можливо, програми трансплантації повинні надавати кожному кандидату в донори індивідуалізовану кількісну оцінку короткотермінових та довготермінових ризиків донорства, включаючи визнання пов’язаної невизначеності, у вигляді, легко зрозумілому кандидатам в донори.
1.13. Програми трансплантації повинні оцінювати ризики кандидатів у донори порівняно з визначеними –порогами для прийняття. Якщо ризик кандидата в донори після донорства перевищує прийнятний рівень ризику трансплантації, цей ризик не є прийнятним для донорства. Якщо ризик кандидата після донорства нижчий за прийнятний поріг у трансплантаційній програмі, кандидат приймає рішення про продовження або відмову від донорства.
1.14. Якщо кандидат у донори не приймається, програма трансплантації повин–на пояснити причину неприйняття його кандидатури.
1.15. Програми трансплантації повин–ні охороняти конфіденційність кандидатів у донори щодо оцінки, включаючи всі міркування щодо рішення про донорство чи відмову від нього.
☼ Ролі та обов’язки
1.16. Мультидисциплінарна команда, що спеціалізується на програмі транс–плантації, яка має відповідні знання щодо донорства та трансплантації нирок, по–винна оцінювати, доглядати та сфор–мулювати план догляду за донорами, включаючи довгострокове спостере–ження.
1.17. Програми трансплантації повин–ні звести до мінімуму конфлікт інте–ресів шляхом надання принаймні одному ключовому члену команди, який не бере участь у догляді або веденні передбачуваного реципієнта, пов–новажень щодо оцінки кандидата в донори та сумісності органів.
1.18. Програми трансплантації повин–ні проводити максимально ефективну оцінку донора, задовольняючи потреби кандидатів у донори, призначених реципієнтів та програм трансплантації.
Розділ 2. Інформована згода
Процес отримання інформованої згоди
2.1. Інформована згода на донорство повинна бути отримана від кандидата в донори за відсутності передбачуваного реципієнта, членів сім’ї та інших осіб, які можуть вплинути на рішення про донорство.
☼ Здатність для прийняття рішень
2.2. Потрібно підтвердити здатність кандидата в донори надати інформоване повідомлення (тобто здатність розуміти ризики, переваги та наслідки донорства), перш ніж проводити оцінку та донорство.
2.3. Не слід практикувати прийняття рішення від імені кандидата в донори, який не має здатності самостійно надати інформовану згоду (наприклад, діти або психічно неповноцінні), іншими особами, за винятком надзвичайних обставин і лише після етичного та юридичного аналізу.
☼ Розголошувана інформація
2.4. Слід дотримуватися протоколів, щоб надати кожному кандидату в донори інформацію про:
► процеси оцінки, прийняття донорів та подальшого спостереження;
► зміст інформації, яка може бути отримана під час оцінки, і те, як ця програма трансплантації буде використовувати цю інформацію;
► індивідуалізовані ризики, переваги та очікувані результати оцінки донорів, пожертвування та здоров’я після донорства, включаючи обговорення невизначеності щодо альтернативних варіантів лікування, які застосовуються для кандидатів на трансплантацію, та середніх очікуваних результатів;
► як буде оброблятися особиста інформація про здоров’я;
► наявність персоналу програми трансплантації для підтримки.
☼ Розуміння розголошеної інформації
2.5. Потрібно підтвердити розуміння кандидатом у донори відповідної інформації про ризики та переваги донорства перед тим, як приступити до процедури донорства.
► Принцип добровільності
2.6. Кандидати в донори повинні мати достатньо часу для розгляду інформації щодо прийняття рішення про те, чи хочуть вони зробити це чи ні.
2.7. Рішення кандидата про відмову від донорства на будь-якому етапі процесу оцінювання слід поважати та підтримувати таким чином, щоб захистити конфіденційність.
2.8. Кандидата, який вирішує відмовитися від донорства і має труднощі з повідомленням цього рішення передбачуваному реципієнту, слід підтримувати в цьому рішенні за допомогою програми трансплантації.
Розділ 3. Тестування сумісності, несумісна трансплантація та передача нирки (парний своп1)
☼ Оцінка
3.1. Визначення групи крові донора за АВО повин–но проводитися двічі до процедури донорства з метою зменшення ризику несумісної АВО-трансплантації.
3.2. Визначення підтипу крові групи А донора повин–но проводитися в тих випадках, коли донорство планується реципієнту з анти-А-антитілами.
3.3. HLA-типування для визначення головного комплексу гістосумісності (MHC) класу I (A, B, C) та класу II (DP, DQ, DR) повинно проводитись у кандидатів у донори та їх призначених реципієнтів, а донор-специфічні анти-HLA-антитіла слід тестувати у призначених реципієнтів.
☼ Консультування
3.4. Кандидати в донори, які є несумісними з реципієнтами за групою крові ABO або HLA, повинні бути поінформовані про наявність ризиків та переваг варіантів лікування, включаючи обмін (парний своп) нирками та стратегії управління несумісністю.
3.5. Якщо в кандидата в донори та його призначеного реципієнта тип крові або перехресне тестування сумісності не збігаються, трансплантація повинна здійснюватися лише за допомогою ефективної стратегії управління несумісності.
3.6. Непрямі кандидати в донори повинні бути поінформовані про наявність, ризики та переваги участі в донорстві парних нирок.
Розділ 4. Передопераційна оцінка і ведення
4.1. Кандидати в донори повинні отримувати оцінку та ведення на основі рекомендацій, що використовуються для інших некардіологічних операцій, з метою мінімізації ризику періопераційних ускладнень, включаючи детальну історію та експертизу для оцінки серцевих та легеневих ризиків, ризиків крововтрати та тих, що пов’язані з анестезією, та інших періопераційних ускладнень.
4.2. Кандидатів у донори, які курять, слід попросити припинити паління принаймні за 4 тижні до пожертвування для зменшення ризику розвитку періопераційних ускладнень, а також наполягати на дотриманні цієї рекомендації упродовж усього життя, щоб запобігти пізнім ускладненням.
Розділ 5. Функція нирок до донорства
☼ Оцінка
5.1. Функція нирок донорів повинна бути оцінена за швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ), а не за концентрацією креатиніну в сироватці крові.
5.2. ШКФ донора повинна бути виражена в мл/хв/1,73 м2, а не в мл/хв.
5.3. Показник швидкості клубочкової фільтрації донора повинен бути оцінений за креатиніном сироватки крові (рШКФкр) для початкової оцінки відповідно до рекомендацій KDIGO (2012) згідно з настановами із ХХН.
5.4. ШКФ донора повинна бути підтверджена за допомогою одного або декількох наступних вимірювань залежно від доступної можливості:
► визначення ШКФ з використанням екзогенного маркера фільтрації (мШКФ), бажано кліренсу інуліну з сечі або плазми, кліренсу іоталамату з сечі або плазми, кліренсу з сечі або плазми 51Cr-EDTА, кліренсу з сечі або плазми іогексолу або кліренсу з сечі 99mТс-DTPA;
► кліренс креатиніну (мКрК);
► оціночна (розрахункова) ШКФ за комбінацією сироваткового креатиніну та цистатину С (рШКФкр-цис) згідно з рекомендаціями КDIGО-2012 із ХХН;
► повторна оцінка ШКФ за креатиніном сироватки крові (рШКФкр).
5.5. За наявності паренхіматозних, судинних або урологічних аномалій або асиметрії розмірів нирок при візуалізаційному дослідженні нирок слід визначати ШКФ кожної нирки окремо за допомогою радіонуклідних або конт–растних засобів, які виділяються шляхом клу–бочкової фільтрації (наприклад, 99mTc- DTPA).
☼ Відбір
5.6. ШКФ понад 90 мл/хв/1,73 м2 або більше слід вважати прийнятним рівнем функції нирок для донорства.
5.7. Рішення про затвердження кандидатів у донори із ШКФ від 60 до 89 мл/хв/1,73 м2 слід індивідуалізувати, спираючись на демографічний та медичний стан здоров’я щодо прийнятного рівня ризику даної програми трансплантації.
5.8. Кандидати на донорство із ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 не повинні виступати донорами нирки.
5.9. За наявності асиметрії ШКФ, паренхіматозних аномалій, судинних аномалій або урологічних аномалій перед донорством для донорства повинна використовуватись глибше уражена нирка.
☼ Консультування
5.10. Ми пропонуємо, щоб кандидати були поінформовані про майбутній дещо вищий через донорство ризик розвитку ниркової недостатності, що потребує лікування діалізом або трансплантації; проте середній абсолютний ризик протягом 15 років після донорства залишається низьким (2С).
Розділ 6. Альбумінурія, що передує донорству
☼ Оцінка
6.1. Протеїнурія в донора повинна оцінюватися за альбумінурією, а не за загальним білком сечі.
6.2. Первинну оцінку альбумінурії в донора (скринінг) слід проводити, використовуючи співвідношення альбуміну-креатиніну в сечі (САК) у випадковому (будь-якому) зразку сечі.
6.3. Наявність альбумінурії в донора повинна бути підтверджена за допомогою:
► рівня екскреції альбуміну (РЕА, мг/добу [мг/д]) у добовій сечі;
► повторного визначення САК, якщо неможливо встановити РЕА.
☼ Відбір
6.4. РЕА сечі менше 30 мг/добу слід вважати прий–нятним для донорства.
6.5. Рішення про затвердження кандидатів у донори з РЕА від 30 до 100 мг/добу повинно бути індивідуалізоване на підставі демографічного та медичного профілю щодо прийнятного рівня ризику програми трансплантації.
6.6. Кандидати в донори з РЕА сечі понад 100 мг/добу не повинні жертвувати.
Розділ 7. Гематурія, що передує пожертвуванню
☼ Оцінка
7.1. Кандидатів у донори слід оцінювати за мікроскопічною гематурією.
7.2. Кандидати в донори з персистуючою мікроскопічною гематурією повинні пройти тестування, щоб визначити можливі причини, включаючи:
► аналіз сечі та посів сечі для оцінки інфекції;
► цистоскопію та візуалізацію для діагностики злоякісного новоутворення сечових шляхів;
► аналіз 24-годинної сечі на вміст солей для оцінки нефролітіазу та/або мікролітіазу;
► біопсію нирки для оцінки гломерулярних захворювань (наприклад, нефропатія тонкої базальної мембрани, IgA-нефропатія, синдром Альпорта).
☼ Відбір
7.3. Кандидатів у донори із гематурією, зумовленою причиною, яку можна усунути (наприклад, лікування інфекції), можна вважати підходящими для донорства.
7.4. Кандидати з IgA-нефропатією не повинні виступати донорами нирки.
Розділ 8. Камені у нирках
☼ Оцінка
8.1. Кандидатів у донори слід запитувати про попередню наявність каменів у нирках та слід переглянути відповідні медичні записи, якщо такі є.
8.2. Візуалізація анатомічної будови сечової системи, яку проводять перед донорською нефректомією (наприклад, комп’ютерна томографія), повинна бути перевірена на наявність каменів у нирках.
8.3. Кандидати у донори з попередньо наявними або нині присутніми каменями в нирках повинні оцінюватися на предмет причини каменеутворення.
☼ Відбір
8.4. Прийняття кандидата в донори з попередніми або наявними каменями в нирках має базуватися на оцінці ризику рецидиву каменеутворення та знань про можливі наслідки каменів у нирках після донорства.
☼ Консультування
8.5. Кандидати в донори та донори з наявними або раніше наявними каменями в нирках повинні дотримуватися загальнопопуляційних доказових рекомендацій щодо профілактики рецидивуючих каменів.
Розділ 9. Гіперурикемія, подагра, мінерально-кісткова хвороба
☼ Оцінка
9.1. Кандидатів у донори слід запитати про попередні епізоди подагри.
☼ Консультування
9.2. Кандидати в донори мають бути поінформовані про те, що донорство пов’язане зі зростанням концентрації сечової кислоти в сироватці крові, що може збільшити ризик подагри.
9.3. Кандидати в донори та донори з попередніми епізодами подагри повинні бути проінформовані про рекомендовані методи зниження ризику майбутніх епізодів подагри.
Розділ 10. Артеріальний тиск до процедури донорства
☼ Оцінка
10.1. Артеріальний тиск слід виміряти до донорства щонайменше 2 рази клінічним персоналом, який про–йшов навчання точної методики вимірювання, використовуючи обладнання, що було відкаліброване для точності.
10.2. Якщо наявність або відсутність гіпертензії в кандидата в донори є невизначеною на підставі анамнезу та клінічних вимірювань (наприклад, артеріальний тиск є високим, нормальним чи варіабельним), артеріальний тиск слід додатково оцінювати за допомогою амбулаторного моніторингу артеріального тиску (AMАТ) або повторного використання стандартизованого вимірювання артеріального тиску.
☼ Відбір
10.3. Нормальний артеріальний тиск, як визначено в керівних принципах для загального населення країни або регіону, де планується донорство, є прийнятним для цієї процедури.
10.4. Кандидати в донори з гіпертонією, що може контролюватися (систолічний артеріальний тиск менше від 140 мм рт.ст., діастолічний артеріальний тиск менше від 90 мм рт.ст.) за допомогою 1 або 2 антигіпертензивних препаратів, які не мають доказів ураження органа-мішені, підходять для донорства. Рішення про схвалення кандидатів у донори з гіпертензією має бути індивідуалізоване на підставі демографічного та медичного профілю стосовно допустимого рівня ризику програми трансплантації.
☼ Консультування
10.5. Кандидати в донори повинні отримувати поради щодо змін способу життя, спрямовані на усунення факторів ризику гіпертонії та серцево-судинних захворювань (здорова дієта, утримання від куріння, досягнення здорової маси тіла та регулярні фізичні вправи відповідно до інструкцій для загального населення). Цих порад слід дотримуватися до початку донорства та протягом усього життя.
10.6. Ми пропонуємо, щоб кандидати в донори були поінформовані про те, що кров’яний тиск може підвищуватися з віком, що донорство може прискорити підвищення артеріального тиску та потребу в антигіпертензивному лікуванні порівняно з прогнозом при нормальному старінні (2D).
Розділ 11. Метаболічні фактори ризику та фактори ризику, пов’язані зі способом життя, що передують донорству Визначення факторів ризику метаболізму та способу життя
11.1. Ризик-фактори ниркових та серцево-судинних захворювань повинні бути виявлені перед донорством, щодо них слід провести консультування для сприяння довгостроковому здоров’ю.
☼ Ожиріння
11.2. Індекс маси тіла (ІМТ) повинен бути обчислений на підставі ваги та росту, виміряний до донорства і класифікований на основі критеріїв Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) для загальної чи раса-специфічної категорії населення.
11.3. Рішення про схвалення кандидатів в донори з ожирінням та ІМТ > 30 кг/м2 слід індивідуалізувати, спираючись на демографічний та медичний стан здоров’я, відповідно до припустимого рівня ризику трансплантаційної програми.
11.4. У кандидатів в донори, які пройшли баріатричну хірургію, слід оцінювати ризик розвитку нефролітіазу.
☼ Нетолерантність до глюкози
11.5. Кандидатів у донори слід запитати про поперед–ній діагноз цукрового діабету, гестаційного діабету та анамнез сімейного діабету.
11.6. Глікемію слід оцінювати за рівнем глюкози натще та/або рівнем глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) до донорства.
11.7. Тест на толерантність до глюкози або визначення рівня HbA1c слід проводити у кандидатів у донори із підвищеним рівнем глюкози в крові натще, анамнезом гестаційного діабету або анамнезом сімейного діабету в родичів першого ступеня спорідненості; результати повинні бути використані для діагностики діабету або предіабету на підставі встановлених критеріїв для загального населення.
11.8. Кандидати з цукровим діабетом 1-го типу не повинні ставати донорами.
11.9. Рішення про схвалення кандидатів у донори з предібетом або діабетом 2-го типу повинно бути індивідуалізоване на підставі демографічного та медичного профілю щодо прийнятного рівня ризику програми трансплантації.
11.10. Кандидати у донори з діагнозом предіабету або діабету 2-го типу повинні бути проінформовані, що їх захворювання з часом може прогресувати і призвести до ускладнень з боку органів-мішеней.
☼ Дисліпідемія
11.11. Визначення ліпідного профілю натще (включаючи загальний холестерин, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПВЩ та тригліцериди) слід розглядати як частину загальної оцінки серцево-судинного ризику перед донорством.
11.12. Рішення про затвердження кандидатів у донори із дисліпідемією повинно бути індивідуалізоване на основі демографічного та медичного профілю щодо прийнятного рівня ризику програми трансплантації.
☼ Використання тютюну
11.13. Використання тютюнових виробів повинно оцінюватися до пожертвування.
11.14. Кандидатів у донори, які користуються тютюновими виробами, слід інформувати про ризики, пов’язані з періопераційними ускладненнями, раком, захворюваннями серцево-легеневої системи та нирковою недостатністю, їм слід рекомендувати утримуватися від використання тютюнових виробів та спрямовувати, якщо це можливо, до програм підтримки припинення вживання тютюну.
11.15. Рішення про схвалення кандидатів у донори, які є активними споживачами тютюну, слід індивідуалізувати, спираючись на демографічний та медичний стан здоров’я відповідно до прийнятного рівня ризику.
Розділ 12. Запобігання передачі інфекції
☼ Оцінка
12.1. Ризик вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), вірусу гепатиту В (ВГВ) та вірусу гепатиту С (ВГС) слід оцінювати перед донорством.
12.2. Кандидатів у донори слід оцінювати за факторами, пов’язаними з підвищеною ймовірністю ендемічних або несподіваних інфекцій, включаючи географічні, сезонні, професійні, тваринні та екологічні впливи.
12.3. Кандидатам у донори необхідно зробити аналіз сечі та тестування на ВІЛ, ВГВ, ВГС, цитомегаловірус (CMV), вірус Епштейна — Барр (EBV) та Treponema pallidum (сифіліс).
12.4. Якщо цього вимагає регіональна епідеміологія чи індивідуальний анамнез, кандидатам у донори повин–ні зробити тести на мікобактерію туберкульозу, стронгілоїди, трипаносому крузі, вірус Західного Нілу, гістоплазмоз та/або кокцидіомікоз.
12.5. Програми трансплантації повинні розробляти протоколи відбору кандидатів у донори на випадок раптово виникаючих інфекцій за погодженням із місцевими спеціалістами в галузі охорони здоров’я.
12.6. Загалом фактор ризику інфікування донорами та мікробіологічні оцінки повинні проводитися або оновлюватися якнайближче до процедури донорства, наскільки це можливо. Для ВІЛ, ВГВ та ВГС скринінг має бути поточним протягом 28 днів до донорства.
☼ Відбір
12.7. Якщо виявиться, що кандидат у донори має потенційно контагіозну інфекцію, кандидат у донори, призначений реципієнт та лікарі трансплантаційної програми повинні зважити доцільність подовження донорського процесу.
Розділ 13. Скринінг на рак
☼ Оцінка
13.1. Кандидати в донори повинні пройти скринінг на рак відповідно до рекомендацій клінічної практики для країни або регіону, де проживає кандидат у донори. Програми трансплантації по–винні забезпечувати поточну перевірку відповідно до критеріїв чинних настанов під час донорства.
☼ Відбір
13.2. Загалом кандидати в донори з активним злоякісним процесом повинні бути виключені з процесу. У деяких випадках активна злоякісна хвороба з низьким рівнем передачі ризику, чіткий план управління та мінімальний ризик для донора можуть служити підставою для донорства.
13.3. У донора може залишатися нирка з невеликою простою кістою (Bosniak I), особливо якщо існують вагомі причини донорства контралатеральної нирки.
13.4. Донорство нирки з кістою за Bosniak IІ може відбуватися тільки після виключення наявності щільних компонентів, перегородок та кальцифікацій за даними передопераційної комп’ютерної томографії (або магнітно-резонансної томографії), щоб уникнути випадкової трансплантації нирки з кістозним нирково-клітинним раком.
13.5. Кандидати в донори з кістами за Bosniak III або вище або невеликими (Т1а) нирково-клітинними карциномами, що виліковуються за допомогою нефректомії, можуть бути прийнятними для донорства в кожному окремому випадку.
13.6. Кандидати з лікуванням раку в анамнезі з низьким ризиком передачі або рецидиву можуть бути підходящими для донорства в кожному конкретному випадку.
Розділ 14. Оцінка генетичних хвороб нирок
☼ Оцінка
14.1. Кандидатів у донори слід запитати про сімейну історію захворювання нирок, а за наявності — про тип захворювання, час початку і позаниркові прояви, пов’язані з цим захворюванням.
14.2. Коли передбачуваний реципієнт генетично пов’язаний із кандидатом у донори, слід визначити, коли це можливо, причину ниркової недостатності в призначеного реципієнта. Призначений реципієнт повинен погодитися надавати цю медичну інформацію групі з оцінки донорів та кандидату в донори, якщо ця інформація може вплинути на його рішення про донорство.
☼ Відбір
14.3. Кандидати, у яких виявили генетичне захворювання нирок, що може спричинити ниркову недостатність, не повинні ставати донорами.
☼ Консультування
14.4. Кандидати в донори повинні надати інформовану згоду на генетичне тестування, якщо воно вказане як частина їх оцінки. Кандидати в донори повинні бути поінформовані про можливі наслідки встановлення діагнозу генетичної хвороби нирок, тому що це може мати будь-який вплив на їх здатність отримувати медичне страхування або страхування життя.
14.5. У тих випадках, коли невизначено, чи має кандидат у донори генетичне захворювання нирок і чи може ця хвороба спричинити ниркову недостатність, процедуру донорства слід продовжувати лише після інформування кандидата в донори про ризик, якщо ця хвороба може проявитися пізніше в житті.
☼ Автосомно-домінантний полікістоз нирок (AДПКН)
14.6. Кандидати з AДПКН не повинні виступати донорами.
14.7. Кандидати з сімейною історією AДПКН у родичів першого ступеня спорідненості можуть бути прий–нятними для донорства, якщо вони відповідають віковим критеріям або критеріям генетичного тестування, які надійно виключають AДПКН.
☼ Аполіпопротеїн L1 (APOL1) ризикові алелі
14.8. Генотипування аполіпопротеїну L1 (APOL1) може бути запро–поновано кандидатам у донори з предками з африканських країн, розташованих на південь від Сахари. Кандидати в донори повинні бути проінформовані про те, що наявність двох ризикових алелей APOL1 збільшує ризик ниркової недостатності протягом усього життя, однак точний ризик виникнення ниркової недостатності після пожертвування зараз не може бути визначений кількісно.
Розділ 15. Вагітність
☼ Оцінка
15.1. Кандидатів у донори жіночої статі слід запитувати про майбутні плани щодо народження дітей.
15.2. Кандидатів у донори жіночої статі слід запитувати про попередні гіпертонічні прояви при вагітності (наприклад, гестаційна гіпертензія, прееклампсія або еклампсія).
15.3. Перед виконанням рентгенологічних тестів, включаючи абдомінальну комп’ютерну томографію (з йодованим контрастом) або радіонуклідним визначенням ШКФ, слід дотримуватися місцевих керівництв для підтвердження відсутності вагітності.
☼ Відбір
15.4. Жінки не повинні ставати донорами під час вагітності.
15.5. Жінок не слід виключати з числа донорів тільки тому, що вони хочуть зачати дітей після донорства.
15.6. Жінки з попереднім гіпертонічним розладом під час вагітності можуть підходити для донорства, якщо їх довготривалі ризики після донорства є прий–нятними.
15.7. Рішення про продовження донорства через рік після пологів має враховувати психологічні потреби матері та дитини, а також включати планування анестезії та аналгезії для матерів-годувальниць.
☼ Консультування
15.8. Жінки з дітородним потенціалом повинні бути поінформовані про необхідність уникнути вагітності з моменту затвердження на донорство до моменту відновлення після нефректомії; кількісний тест на вагітність за хоріонічним гонадотропіном (β-hCG) повинен бути виконаний і підтверджений як негативний безпосередньо перед донорством.
15.9. Ми пропонуємо жінкам із дітородним потенціалом проконсультуватися про можливі наслідки донорства щодо подальшої вагітності, включаючи можливість більшої ймовірності діагностики гестаційної гіпертензії або прееклампсії (2С).
15.10. Жінок із гіпертензивним розладом при вагітності в анамнезі слід –поінформувати про їх довгострокові ризики.
15.11. Жінок із дітородним потенціалом, які бажають стати донорами, слід інформувати про те, як зменшити ризик ускладнень під час майбутніх вагіт–ностей.
Розділ 16. Психосоціальна оцінка
☼ Оцінка
16.1. Кандидати в донори повинні отримувати особисту психосоціальну оцінку, навчання та планування від медичних працівників, які мають досвід керування психосоціальними проблемами кандидатів в донори та донорів.
16.2. Щоб забезпечити добровільність, принаймні частина психосоціальної оцінки кандидата в донори повинна бути проведена за відсутності передбачуваного реципієнта, членів сім’ї та інших осіб, які можуть впливати на рішення про донорство.
16.3. Коли це можливо, психосоціальна оцінка кандидата в донори повинна проводитись працівниками охорони здоров’я, які не залучені до призначення реципієнта.
16.4. Програми трансплантації повинні відповідати протоколам оцінки психосоціальної придатності кандидата в донори, доступної підтримки, підготовки та побоювань щодо донорства.
☼ Відбір
16.5. Програми трансплантації по–винні відповідати протоколам, що визначають психосоціальні фактори, які або виключають донорство, або запобігають подальшій оцінці до прийняття рішення.
☼ Розкриття та підтримка
16.6. Ми пропонуємо, щоб кандидати в донори були проінформовані про те, що донори, як правило, мають хорошу якість життя після процедури донорства (2D).
16.7. Програми трансплантації повин–ні допомогти кандидатам у донори та донорам у разі необхідності отримувати психосоціальну або психіатричну підтримку.
Розділ 17. Хірургічні підходи до нефректомії у донора
17.1. Візуалізацію нирок (наприклад, комп’ютерна томографічна ангіографія) слід проводити всім кандидатам у донори для оцінки анатомії нирок перед –нефректомією.
17.2. Хірург повинен мати відповідну підготовку та досвід для хірургічного підходу, який використовується для донорської нефректомії.
17.3. Ми пропонуємо відкритий міні-підхід, лапаро–скопію або «hand-assisted» лапароскопію підготовленими хірургами як оптимальні підходи до донорської нефректомії. Проте в де–яких випадках, наприклад для донорів із великими попередніми хірургічними втручаннями та/або спайками, а також у центрах, де лапароскопія рутинно не проводиться, відкрита нефректомія (фланкова або лапаротомія) може бути прийнятною (2D).
17.4. Роботизована, однопортова та класична транс–люмінальна нефректомія не використовується для донорської –нефректомії.
17.5. Нетрансфіксуючі кліпси (наприклад, Weck Hem-o-lok) не повинні використовуватися для лігірування ниркової артерії при донорській нефректомії; замість цього слід обробляти куксу ниркової артерії лігатурним швом або якірним степлером в середині стінки судин.
17.6. За відсутності причин для отримання саме правої нирки (судинні, урологічні або інші порушення) ліву нирку слід вилучати у донора лапароскопічно через відносну технічну легкість такого підходу, пов’язану з більш довгою венозною ніжкою.
17.7. Ми вважаємо, що лапароскопічне видалення більшою мірою правої, ніж лівої, живої донорської нирки можна виконувати, якщо хірург має відповідну підготовку та досвід (2D).
17.8. Забір живої донорської нирки з трьома або більше артеріями повинен проводитися лише хірургами, які мають відповідний досвід.
17.9. Кандидат з атеросклеротичною нирковою артерією або фіброзно-мускулярною дисплазією, що уражує устя обох ниркових артерій, не повинен виступати донором.
Розділ 18. Етичні, юридичні та політичні аспекти
☼ Етично-правова основа
18.1. Слід додержуватися місцевих законів та правил щодо прижиттєвого донорства та пояснювати це, якщо це необхідно, кандидатам в донори.
18.2. Якщо місцеві закони чи політика перешкоджають етичній практиці прижиттєвого донорства, слід вивчити шляхи пропаганди змін.
18.3. Автономія (самовизначення) у бажанні або небажанні вважатися живим донором повинна поважатись на всіх етапах процесу оцінювання та донорства. Програми трансплантації повинні підтримувати автономію за допомогою процесу повністю обґрунтованої згоди.
☼ Політика ідентифікації кандидата в донори
18.4. Поінформованість громадськості щодо можливостей для прижиттєвого пожертвування повинна бути збільшена завдяки освіті, пропаганді донорства, ефективності оцінки та усуненню стримуючих факторів.–
18.5. Кандидатам на трансплантацію слід допомагати у визначенні живих кандидатів на донорство, якщо ці зусилля враховують автономію донорів та не спричиняють надмірного тиску на них.
18.6. Кандидати в донори повинні бути поінформовані про небезпеку трансплантаційного туризму.
18.7. Програми трансплантації повин–ні визначати та розкривати свою політику щодо прийняття кандидатів в донори, визначених через громадський заклик.
☼ Фінансова підтримка
18.8. Кандидати в донори повинні бути поінформовані про наявність законної фінансової допомоги для покриття витрат, пов’язаних з оцінкою та донорством.
☼ Зв’язок з політикою
18.9. Незареєстровані донори та донори, які беруть участь у парному пожертвуванні, повинні бути поінформовані про політику програми трансплантації щодо контакту з реципієнтом та іншими парними учасниками на всіх стадіях процесу донорства.
18.10. Програми трансплантації повинні розкривати до процедури донорства ступінь очікуваної після цього допомоги, в тому числі щодо того, чи може донор звернутися за медичною допомогою до центру трансплантації після процедури.
18.11. Регіональна політика повинна забезпечувати доступ до нирково-замісної терапії (діаліз та/або транс–плантація) для донорів, у яких розвивається ниркова недостатність.
Розділ 19. Спостереження після донорства
19.1. Персональний план допомоги після процедури донорства повинен бути представлений перед нею для того, щоб чітко описати рекомендації щодо подальшої допомоги, хто забезпечить догляд та як часто він буде проводитись.
19.2. Наступні дії повинні виконуватися принаймні щороку після процедури донорства:
► вимірювання кров’яного тиску;
► визначення ІМТ;
► визначення концентрації креатиніну сироватки крові із визначенням ШКФ;
► визначення рівня альбумінурії;
► опитування та пропаганда здорового способу життя, включаючи регулярні вправи, здорову дієту та запобігання курінню тютюну;
► огляд та підтримка психосоціального здоров’я та благополуччя.
19.3. Донорів слід контролювати на предмет розвит–ку ХХН, а тих, у яких наявні критерії ХНН, слід вести згідно з настановами KDIGO 2012 року.
19.4. Донори повинні отримувати підтримку відповідно до свого віку та підтримку клінічних станів та факторів ризику для здоров’я відповідно до керівних принципів клінічної практики для населення регіону.