Журнал «Актуальная инфектология» Том 6, №5, 2018

Актуальність. Впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я зумовлено загальними міжнародними та національними стратегіями зміцнення здоров’я населення та підвищення якості та ефективності медичних послуг. Постає потреба у зміцненні ролі закладів первинної медичної допомоги щодо готовності до спалахів високопатогенних хвороб, запобігання інфекційним хворобам і контролю над ними, у тому числі над гемоконтактними вірусними інфекціями, серед яких вірусні гепатити, ВІЛ/СНІД.

Мета: вивчити сучасні тенденції щодо особливостей ведення хворих з ВІЛ-інфекцією на рівні закладів первинної медичної допомоги.

Матеріали та методи. Використано бази чинних регулятивних вітчизняних та міжнародних документів, літературні джерела, аналітично-інформаційні матеріали, результати обстежень ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Методи бібліосемантичного дослідження, епідеміологічного, структурно-логічного аналізу, контент-аналізу, системного підходу та загальноклінічний комплекс обстеження хворих.

Результати. Враховуючи, що з 2009 року з’явилися нові ефективні антиретровірусні препарати та схеми лікування, прогноз для осіб з ВІЛ-інфекцією продовжує поліпшуватися. Протягом останніх двох десятиліть антиретровірусна терапія (АРТ) кардинально змінила прогноз ВІЛ-інфекції. Опортуністичні захворювання стали менш поширені, а смертність знизилася, так що більшість ВІЛ-інфікованих пацієнтів зараз мають нормальну тривалість життя. Проте більше 50 % смертей у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримують АРТ, зараз пов’язані з іншими захворюваннями, ніж СНІД. ВІЛ-інфекція, як з’ясувалось, підвищує ризик серцево-судинних захворювань, захворювань нирок, печінки та злоякісних новоутворень, пов’язаних зі СНІДом. Крім того, описані різні тривалі ускладнення, пов’язані безпосередньо із АРТ. Враховуючи це, ВІЛ-інфікованим особам слід вміти контролювати всі відповідні проблеми зі здоров’ям, що пов’язані також із віком та статтю, та керувати ними. Тому виникнення не пов’язаних із СНІДом станів підкреслює важливу роль лікаря первинної медичної допомоги. На підставі досвіду ведення інших хронічних захворювань лікарі загальної практики — сімейні лікарі найкраще підходять для нагляду та координації міждисциплінарного підходу до медичної допомоги таким пацієнтам. Ряд досліджень щодо особливостей ведення ВІЛ-позитивних хворих лікарями сімейної медицини та лікарями-інфекціоністами показали, що сімейні лікарі з добрими компетенціями управління ВІЛ-інфекцією забезпечили найбільш високоякісну допомогу цим складним пацієнтам. Так, наприклад, у США зростає потреба в посиленому залученні лікарів первинної допомоги до лікування ВІЛ з урахуванням зростаючої поширеності людей, які живуть із ВІЛ.

Слід зазначити, що відповідна частота медичних візитів для ВІЛ-інфікованих пацієнтів залежить від багатьох чинників, включаючи стадію ВІЛ-інфекції, застосування АРТ та наявність інших медичних або соціальних супутніх захворювань та ускладнень. Доведено, що внаслідок цитомегаловірусної інфекції у ВІЛ-інфікованих пацієнтів часто спостерігаються гастродуоденальні виразки. Часті візити можуть бути доцільними для пацієнтів, яким нещодавно було встановлено діагноз, або які пов’язані з доглядом, або для людей з тяжкою ВІЛ-інфекцією, тоді як для пацієнтів, які стабільно отримують АРТ, моніторинг може проводитись рідше. Визначено особливості ініціювання, управління та моніторингу ефективності АРТ на рівні первинної медичної допомоги, проведення консультування та тестування з ініціативи медичного працівника. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів, як з’ясовано, є підвищений ризик виникнення певних захворювань порівняно із загальним населенням. До них відносяться серцево-судинні захворювання, дисліпідемії, цукровий діабет, гіпертонія, вживання тютюну, передчасна втрата кісткової маси, нейропсихіатричні розлади, деякі злоякісні новоутворення (наприклад, легеневі, печінкові, рак прямої кишки) та деякі коінфекції (інфекції, що передаються статевим шляхом, вірусний гепатит, туберкульоз). Деякі з них можуть бути пов’язані із самою ВІЛ-інфекцією, факторами ризику, що поширені у ВІЛ-інфікованих популяціях, та/або застосуванням АРТ. Важливо, що оптимальний догляд за ВІЛ-інфікованим пацієнтом вимагає певних знань і вмінь щодо оцінювання таких потенційних ускладнень. Слід підкреслити також, що імунізація є важливою частиною профілактики для ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Інактивовані вакцини, як правило, безпечні та прийнятні для ВІЛ-інфікованих осіб. Деякі живі вакцини мають достатньо даних щодо безпеки та, таким чином, є доцільними, якщо вони вказані для ВІЛ-інфікованих осіб, у яких кількість клітин CD4 > 200 клітин/мкл.

З’ясовано також важливість проведення консультування з питань зменшення ризику поведінки, що є важливою частиною управління ВІЛ-інфікованими пацієнтами. Під час кожного візиту практикуючі сімейні лікарі повинні перевіряти розуміння пацієнта про передачу ВІЛ, його сексуальну активність та можливе вживання наркотиків. Іншими важливими питаннями консультування для ВІЛ-інфікованих пацієнтів можуть бути особливості харчування, утримання домашніх тварин та безпека подорожей.

Висновки. Роль медичних працівників первинної медичної допомоги у догляді за ВІЛ-інфікованими пацієнтами зростає, з акцентом на клінічний моніторинг та підтримку персонального та громадського здоров’я. Початкова оцінка ВІЛ-інфікованих є всебічною з метою оцінити стадію ВІЛ-інфекції, визначити ризики для інших інфекцій, визначити супутні захворювання, пов’язані з ВІЛ-інфекцією, та оцінити ініціювання та підбір АРТ, проведення лабораторного тестування. При фізичному огляді слід уважно стежити за потенційними ускладненнями, які можуть виникнути у пацієнтів із розвиненою імуносупресією або з тривалим періодом інфікування ВІЛ.