Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Актуальная инфектология» Том 6, №5, 2018

Вернуться к номеру

Персоніфіковані методи прогнозування розвитку рецидиву туберкульозу легень

Авторы: Ткач О.А.(1), Мажак К.Д.(1), Фургала Я.І.(2), Вівчар І.С.(1), Гречуха Н.Р.(2), Шершун Г.Р.(2), Демчук Г.С.(1), Савчак О.І.(1),Яремчишин І.М.(1), Дудок Р.С.(1)
(1) — Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, м. Львів, Україна
(2) — КУ ЛОР «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр», м. Львів, Україна

Рубрики: Инфекционные заболевания

Разделы: Медицинские форумы

Версия для печати

Актуальність. Зростання поширеності рецидиву туберкульозу легень (ТБ), питома частка якого в загальній структурі захворюваності в Україні зросла за останні 3 роки, з приростом бактеріальних форм на 13,9 %, із яких 45,7 % припадає на мультирезистентний ТБ та ТБ із розширеною резистентністю збудника, ускладнює епідемічну ситуацію в умовах цілого ряду несприятливих факторів. З огляду на це необхідна розробка персоніфікованих заходів профілактики щодо тих, хто має високу ймовірність розвитку рецидивів.

Мета: підвищення ефективності прогнозування рецидивів ТБ органів дихання методом визначення прогностичної значимості факторів ризику і їх поєднання в осіб, які перенесли ТБ.

Матерiали та методи. Відповідно до мети і завдань дослідження були вивчені показники захворюваності, поширеності ТБ органів дихання та його рецидивів, особливості клінічного перебігу рецидивів порівняно з вперше діагностованим ТБ (ВДТБ). Для оцінки впливу чинників ризику і їх поєднання опрацьовано дані 452 хворих, які спостерігалися з 2015 по 2017 р. Обов’язковим було уточнення характеру перебігу вихідного захворювання на ТБ до розвитку рецидиву. Отримана інформація вносилася в спеціально розроблені карти і бази даних у Microsoft Excel 2003. Досліджено 28 факторів ризику — гендерні; вікові; соціальні: відсутність постійного місця роботи в осіб працездатного віку, перебування в місцях позбавлення волі, проживання в несприятливих житлово-побутових умовах, сімейна невлаштованість; епідеміологічні: контакт із бактеріовиділювачем; медико-біологічні: протяжність ТБ процесу, наявність бактеріовиділення, порожнини розпаду, хіміорезистентність, залишкові зміни в органах дихання після лікування, супутні захворювання, інвалідність, неповноцінний основний курс протитуберкульозної ХТ, шкідливі звички, відсутність протирецидивного лікування в показаних випадках та ін.

Результати. Установлено, що рецидиви ТБ виявлялися частіше в чоловіків і в більш старшому віці (45–64 роки) на відміну від ВДТБ (25–54 роки) (р < 0,05). Більшість хворих із рецидивом виявлено при зверненні зі скаргами респіраторного характеру (68,5 %) на відміну від вперше виявленого захворювання. Установлено, що рецидив ТБ відрізняється від ВДТБ більшою часткою бактеріовиділювачів (65,2 проти 47,9 %) (р < 0,05) із хіміорезистентністю збудника (27,5 проти 15,6 %) (р < 0,05), переважанням у структурі клінічних форм частки фіброзно-кавернозного ТБ (8,7 проти 1,5 %), рівнем хронічної супутньої патології (85,3 проти 62,8 %) та стійкої втрати працездатності (39,0 проти 7,9 %) (р < 0,05), як і часткою осіб пенсійного віку (45,2 проти 21,6 %) (р < 0,05). Установлено, що в групі рецидивів переважали пацієнти, які перебували в минулому в місцях позбавлення волі (16,8 проти 11,0 % у групі порівняння), із сімейною невлаштованістю (67,7 проти 45,0 %) і відсутністю постійного місця роботи в осіб працездатного віку (85,5 проти 52,0 %) (р < 0,05). Неповноцінний основний курс ХТ, перерви в лікуванні відзначені в 68,3 % хворих із рецидивом ТБ проти 10,0 % (р < 0,05), у яких рецидив не розвинувся. У пацієнтів із рецидивом порівняно з клінічно вилікуваними особами без рецидиву частіше виявляли шкідливі звички: хронічний алкоголізм (29,5 проти 12,5 %) (р < 0,05). Великі залишкові зміни виявлялися в 54,8 % випадків проти 29,0 % при ВДТБ. Протирецидивне лікування за показаннями не отримували 48,3 проти 30,0 % (р < 0,05).

Установлено, що найбільш значущими в розвитку рецидиву ТБ були такі 10 факторів із 28, що мали місце при вихідному захворюванні на ТБ: неповноцінний основний курс ХТ, хіміорезистентність, великі залишкові зміни в легеневій тканині, наявність стійкої втрати працездатності, хронічний алкоголізм, супутні захворювання інших органів і систем, відсутність протирецидивного лікування, відсутність постійного місця роботи в осіб працездатного віку, сімейна невлаштованість, перебування в місцях позбавлення волі. Визначено прогностичну значимість найбільш інформативних чинників ризику розвитку рецидиву ТБ і їх поєднання, що мали місце при вихідному захворюванні на ТБ: хіміорезистентності, неповноцінного основного курсу ХТ, стійкої втрати працездатності та супутніх захворювань інших органів і систем. На основі виконаних розрахунків встановлено, що високий ризик розвитку рецидиву ТБ (> 75 %) в осіб, які перенесли ТБ, відзначається при впливі трьох і більше релевантних факторів ризику; середній (50–75 %) — при впливі не більше двох релевантних або середньозначимих факторів ризику; низький (< 50 %) — без впливу чинників ризику або низькозначимих факторів ризику та їх поєднання.

На основі отриманих даних розроблена методика прогнозування індивідуального ризику рецидивів ТБ, заснована на бальній оцінці впливу значущих чинників ризику та їх поєднання на осіб, які перенесли ТБ. Розроблена карта прогнозування індивідуального ризику рецидиву туберкульозу органів дихання дозволяє виділити групи найбільш високого ризику розвитку рецидиву ТБ.

Висновки. Провідну роль у профілактиці рецидивів має відігравати їх прогнозування шляхом оцінки впливу різних чинників ризику та їх поєднання на осіб, які перенесли туберкульоз.



Вернуться к номеру