Журнал «Актуальная инфектология» Том 6, №5, 2018

Актуальність. Ентеровірусні інфекції — висококонтагіозні захворювання, що можуть сягати епідемічних масштабів. Ентеровіруси людини можуть викликати патологічні стани з різними клінічними проявами: катар верхніх дихальних шляхів, диспептичні стани, екзантему, міо- і перикардити, геморагічні кон’юнктивіти, полінейропатії, серозні менінгіти. При цьому багато досліджень присвячені саме останній формі хвороби, а інші вивчені недостатньо.

Мета: вивчити поширеність та особливості перебігу ентеровірусних інфекцій, які не супроводжуються ураженням центральної нервової системи.

Матеріали та методи. В епідемічний для ентеровірусів період 2015–2016 рр. на базі обласної інфекційної лікарні було проведено обстеження хворих, які надходили з клінічними проявами гострих кишкових інфекцій, гострих респіраторних захворювань, екзантемою та полінейропатією. Загалом було обстежено 95 пацієнтів. Серед обстежених 59 (62,1 %) мали прояви гострих кишкових інфекцій, 28 (29,5 %) — екзантему, 7 (7,4 %) — гострі респіраторні захворювання та один — полінейропатію. У всіх відбирали кал та досліджували за допомогою полімеразної ланцюгової реакції на наявність РНК ентеровірусів (лабораторія ЗДМУ). Далі проаналізували особливості кожної форми. Статистична обробка отриманих результатів проведена методами, прийнятими в медицині.

Результати. У загальній групі обстежених кожен третій хворий (31 — 32,6 %) був позитивним за наявністю ентеровірусів у калі. При цьому окремі клінічні групи значно відрізнялися за цим показником. Найчастіше ентеровірусна етіологія захворювання реєструвалася за наявності екзантеми: більше половини пацієнтів виділяли ентеровіруси (16 із 28). Кожен другий із ГРЗ (4 з 7) та один пацієнт із полінейропатією також переносили захворювання ентеровірусної етіології. Рідше за інші реєструвалося ентеровірусне ураження шлунково-кишкового тракту (у 10 із 59 хворих).

Пацієнти різних клінічних груп суттєво відрізнялися за віком. Так, всі хворі з локалізованим респіраторним синдромом ентеровірусної етіології були віком 8–14 років. Хворі ж на ентеровірусну інфекцію з диспептичним варіантом здебільшого належали до вікової категорії 1–3 роки (8 із 10). Найбільш різноманітною за віковим фактором була когорта дітей, які переносили ентеровірусну екзантему: 7 із 16 (43,7 %) були віком 1–3 роки; кожен четвертий (4 із 16) — 4–10 років; майже кожний п’ятий — старші (3 — 18,8 %).

Ми не відмітили, що різні клінічні форми ентеровірусної інфекції мали тенденцію до полісимптомності перебігу: у переважної більшості хворих дітей був відмічений один переважаючий синдром, який перебігав на тлі загальноінтоксикаційної реакції організму. Цей факт значно утруднює діагностику захворювання.

Висновки. 1. Ентеровіруси в сучасних умовах є актуальними збудниками інфекційних захворювань та в один і той же сезон викликають різні за проявами захворювання.

2. В епідемічний сезон ентеровірусних інфекцій серед клінічних форм без ураження центральної нервової системи найчастішими є екзантемні.

3. Діти раннього віку частіше ентеровірусну інфекцію переносять із домінуванням діарейного синдрому й екзантеми, старші — респіраторного синдрому.

4. На сучасному етапі ентеровірусні інфекції перебігають із суттєвим домінуванням лише одного клінічного варіанта без ураження інших органів та сист