Журнал «Актуальная инфектология» Том 6, №5, 2018

Актуальність. Актуальність визначення потреби в етіотропній терапії пацієнтів із персистенцією герпесвірусних інфекцій і токсоплазмозу зумовлена, з одного боку, значною поширеністю таких станів серед дорослих і дітей, з іншого — домінуючою як серед сімейних лікарів, так і інфекціоністів парадигмою: наявність у пацієнта антитіл класу IgG без IgM чи позитивних результатів полімеразної ланцюгової реакції є протипоказанням для призначення специфічного лікування.

Мета: на основі власних спостережень показати необхідність застосування етіотропної терапії, базуючись насамперед на клінічних даних.

Матеріали та методи. Антитіла класів IgG та IgM проти герпесвірусів 1/2, 4 і 5-го типів та токсоплазм визначали імуноферментними діагностичними наборами згідно з інструкціями виробників.

Клінічне спостереження № 1. Батьки пацієнта Г.О.Ю., 2005 р.н., 10.12.2016 р. звернулися з приводу періодичного підйому температури до 38–39 °С на фоні постійного протягом місяця субфебрилітету, слабкості, втомлюваності. Виявлені діагностично значимі рівні антитіл класу IgG до токсоплазм (ТОХ), вірусів цитомегалії (CMV), простого герпесу (HSV) та Епштейна — Барр (EBV). Антитіла класу IgM не виявлені. Консультації: фтизіатр — даних за туберкульоз немає, дитячий інфекціоніст — гарячка неясної етіології. Діагноз: хронічна мікст-інфекція токсоплазмами, вірусами Епштейна — Барр, цитомегалії і простого герпесу. Комбінація макролідного антибіотика, сульфаніламіду й антигістамінного препарату у віковому дозуванні сприяла зниженню рівнів анти-TOX IgG, але не температурної реакції. Тільки послідовне застосування 20 ін’єкцій анти-CMV імуноглобуліну, ізопринозину й індуктора ендогенного інтерферону сприяло досягненню позитивного ефекту.

Клінічне спостереження № 2. Пацієнт В.Є.Л., 1955 р.н., пенсіонер, трудовий стаж із дією токсичних речовин не пов’язаний, алкоголем не зловживає. Звернувся за консультацією з діагнозом: цироз печінки змішаного генезу, період судинної та паренхіматозної декомпенсації, активність В за Чайлдом — Пью, хронічний панкреатит, рецидивуючий перебіг середньої тяжкості в стадії загострення, цукровий діабет ІІ типу. З січня 2017 р. почав скаржитись на слабкість, біль ниючого характеру в правому підребер’ї, прогресуючу задишку при фізичному навантаженні, наростаючий асцит. 30.04.2017 р.: лапароцентез, видалено 8 літрів каламутної рідини світло-жовтого кольору, яка давала інтенсивно позитивну пробу Рівальта, при мікроскопії в полі зору визначалось 25–30 лейкоцитів та 10–15 еритроцитів. 23.05.2017 р.: повторний лапароцентез, інтенсивно позитивна проба Рівальта, поодинокі лейкоцити в полі зору. 11.05.2017 р.: у сироватці крові маркери вірусних гепатитів В, С не виявлені, анти-ТОХ, анти-CMV, анти-HSV1 та анти-EBV IgG вищі за референтні значення в > 8 разів, анти-HSV2 — в > 4 рази. Антитіла класу IgМ не виявлялись. Таким чином, причиною цирозу виявилась тяжка змішана вірусно-протозойна інфекція. Комплексне лікування із застосуванням людського імуноглобуліну для внутрішньовенного введення, макролідного антибіотика, сульфаніламіду, інозину пранобексу та гідролізату дріжджової РНК виявилось неефективним, пацієнт помер.

Клінічне спостереження № 3. Пацієнт Д.В.Г., 1941 р.н., пенсіонер, в минулому шахтар, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У 2004 р. вперше виявлена лейкемоїдна реакція з 72 % лімфоцитів у периферичній крові, фенотип яких давав підстави запідозрити Т-клітинну лейкемію. Одночасно виявлялись діагностичні рівні антитіл класу IgG до ТОХ, CMV, HSV та EBV. Лікування токсоплазмозу (макролід + сульфаніламід + антигістамінний препарат) сприяло нетривкій нормалізації формули крові. Стабільний результат був досягнутий лише після двох курсів анти-CMV імуноглобуліну в комбінації з валіновим ефіром ацикловіру й індуктором ендогенного інтерферону без хіміотерапії лейкемічного процесу. Період ремісії тривав 5 років. Починаючи з 2010 р. у пацієнта майже щорічно виникали захворювання органів дихання (бронхіти, пневмонії), схильність до тромбозів периферичних вен (у 2013 р. — тромбоемболія легеневої артерії), успішне лікування яких досягалося лише за умов одночасної етіотропної терапії персистуючих вірусних інфекцій.

Висновки. Пацієнти з персистуючими інфекціями вірусами родини Herpesviridae та Toxoplasma gondii за наявності високих титрів антитіл класу IgG, але за відсутності IgM потребують етіотропного лікування, ефективність якого оцінюється на основі клінічних даних.