Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №1, 2019
Вернуться к номеру
Вікові особливості Епштейна — Барр-асоційованого інфекційного мононуклеозу в дітей Запорізької області
Авторы: Конакова О.В., Усачова О.В., Сіліна Е.А., Пахольчук Т.М., Дралова О.А.
Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Інфекційний мононуклеоз, який характеризується лихоманкою, ангіною, поліаденітом, збільшенням печінки та селезінки, появою атипових мононуклеарів у периферичній крові, є найбільш типовим проявом гострої Епштейна — Барр вірусної інфекції (ЕБВІ). Багатьма дослідженнями доведено, що в клінічній картині захворювання виявляються вікові відмінності, що обумовлюють розвиток переважно атипових, легких форм інфекційного мононуклеозу в дітей раннього віку на відміну від підлітків із типовими, часто тяжкими формами захворювання (Крамарьов С.О., Виговська О.В., Краснов В.В., Levine Н. та ін.).
Мета дослідження: вивчити сучасні вікові особливості клініко-лабораторних проявів інфекційного мононуклеозу в дітей.
Матеріали та методи. Проведено аналіз 44 історій хвороби дітей із гострою формою Епштейна — Барр вірусної інфекції, які перебували на стаціонарному лікуванні у Запорізькій обласній клінічній інфекційній лікарні 2018 року. Вивчали клінічні прояви хвороби; результати загального аналізу крові та біохімічних досліджень. У всіх хворих діагноз первинної ЕБВІ був підтверджений виявленням IgM до капсидного антигену EBV (VCA IgM), одночасно з відсутністю IgG до ядерного антигену EBV (VCA IgG). Діти були розподілені на групи залежно від віку: перша група — від 1 до 2 років 11 місяців (6–13,6 %); друга — від 3 до 9 років 11 місяців (28–63,7 %); третя — від 10 до 17 років 11 місяців (10–22,7 %).
Результати. Максимальна захворюваність на інфекційний мононуклеоз відмічена у віковій групі від 3 до 9 років 11 місяців, найменш численною групою виявилися діти віком до 3 років. У статевій структурі хворих було незначне переважання дівчаток (52,6 %). Захворювання в 90,1 % (n = 40) випадків починалося гостро, з підвищення температури тіла. Середнє значення максимальної температури — 38,5 ± 0,7 °С (37,6–40 °С). Різниці за ступенем і тривалістю фебрильної реакції у різних вікових групах не виявлено. Лімфаденопатія і тонзилофарингіт були виявлені у 40 (90,1 %) і 38 (86,4 %) дітей відповідно. У більшості хворих відзначені жовто-білі нашарування на мигдаликах. Спленомегалія і гепатомегалія були наявні у 32 (72 %) і 36 (81,8 %) пацієнтів відповідно. Шкірні висипання, переважно макулопапульозні, спостерігалися в 6 дітей (13,7 %), серед яких 2 не приймали напівсинтетичні пеніциліни на догоспітальному етапі лікування. Значної відмінності у клінічних особливостях серед дітей трьох вікових груп не було. Незначну лейкопенію та лімфоцитоз виявлено у 9 (20,5 %) та 16 (36,4 %) хворих відповідно. Відносний відсоток лімфоцитів був схожий у всіх вікових групах. Атипові мононуклеари були наявні у крові 10 (22,7 %) дітей. Значення АЛТ виявилися підвищеними у 16 (36,4 %). Діти молодшого віку мали значно нижчі показники активності АЛТ у сироватці (0,60 ± 0,27 ммоль/л/год), ніж діти старших вікових груп. У дітей віком від 3 до 9 років 11 місяців зареєстровано підвищення трансаміназ печінки до 1,05 ± 0,60 ммоль/л/год, від 10 до 17 років 11 місяців — до 1,80 ± 1,23 ммоль/л/год. Висновки. Більшість дітей із гострою формою Епштейна — Барр вірусної інфекції незалежно від віку мали класичну тріаду: лихоманка, лімфаденопатія і тонзилофарингіт. Виявлено виражену різницю у частоті гепатиту (підвищення печінкових трансаміназ) у дітей різного віку: середні значення активності АЛТ істотно і поступово збільшувалися від дітей раннього віку до підлітків.