Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №2, 2019
Вернуться к номеру
Значення поліморфізму гена TLR4 як предиктора розвитку тяжкого фіброзу у хворих на хронічний гепатит С (стендова доповідь)
Авторы: Бевз Т.І., Мороз Л.В., Мартинюк Г.А.
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, м. Вінниця, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Фіброз печінки — це складний процес, що виникає внаслідок ушкодження печінки, при якому відбувається заміщення уражених тканин печінки сполучною тканиною. З часом цей процес призводить до виникнення цирозу печінки (ЦП) та гепатоцелюлярної карциноми. Найбільш частими причинами розвитку ЦП є вірусні гепатити (перш за все гепатит С), хронічна алкогольна хвороба печінки, неалкогольний стеатогепатит, а також автоімунні гепатити. За даними ВООЗ, у світі близько 30 % населення страждають від хронічних захворювань печінки, що були причиною смертей у 1,4 млн випадків, включаючи близько 800 тис. випадків смерті від цирозу і ≈ 600 тис. — від гепатоцелюлярної карциноми. Понад 280 тис. цих смертей (≈ 20 %) були пов’язані з вірусом гепатиту С (ВГС). Хронічне ураження печінки при HCV-інфекції більшою мірою обумовлено включенням імунних механізмів, а не прямою цитопатичною дією самого вірусу. У розвитку природної імунної відповіді на потрапляння ВГС велику роль відіграють сигнали, що надходять до дендритних клітин через Toll-подібні рецептори (TLR). Існують дані про здатність гена TLR4 модулювати направлення імунної відповіді та впливати на вираженість фіброзу печінки у пацієнтів із хронічним ВГС. Стадія фіброзу печінки відіграє вирішальну роль при виборі тактики ведення пацієнта та призначенні терапії. Золотим стандартом для виявлення й оцінки стадії фіброзу печінки є абдомінальна пункційна біопсія печінки. Однак існує ризик помилок при інтерпретації біопсії печінки, складність проведення самого дослідження та неможливість патоморфологічного контролю лікування, що зумовлюють необхідність пошуку альтернативних методів оцінки тяжкості фіброзу печінки. Найбільш перспективним щодо цього є визначення маркерів, наявних у сироватці крові.
Мета дослідження: підвищення ефективності діагностики та лікування фіброзу печінки у пацієнтів із ХГС шляхом визначення поліморфізму гена TLR4.
Матеріали та методи. На базі Вінницького обласного гепатитного центру було обстежено 82 пацієнти з хронічним вірусним гепатитом С. Діагноз ХГС був підтверджений виявленням у сироватці крові всіх обстежених хворих позитивних маркерів HCV-інфекції (сумарних anti-HCV, anti-HCVcor, anti-HCVNS3, anti-HCVNS4, anti-HCVNS5, якісної та кількісної HCV-RNA, генотипуванням HCV — всі хворі мали 1b генотип). Для дослідження ділянки, що містить мононуклеотидну заміну, в гені TLR4 застосовувалась класична ПЛР із наступним аналізом поліморфного варіанта +3725 G/C гена TLR4 за допомогою розробленої методики з використанням сайт-специфічної ПЛР. Фіброзні зміни в печінці визначались за допомогою еластометрії. Для оцінки рівня фіброзу використовувалась шкала METAVIR. Статистичні дані були отримані за допомогою програми Statistica 10.
Результати та обговорення. Серед досліджуваної групи пацієнтів генотип +3725 G/G гена TLR4 виявлявся у 80,48 %, G/C — у 15,85 %, C/С — у 3,65 %, що статистично не відрізняється від поширеності цих генотипів серед здорових осіб. За результатами порівняльного аналізу генотипів за алельним варіантом +3725 G/C гена TLR4 у пацієнтів із різним ступенем фіброзу з використанням точного двостороннього тесту Фішера було встановлено, що частота носіїв алелі +3725 C (генотипи GC та CC) була вірогідно (р < 0,05) вищою в групі пацієнтів із більш тяжким ступенем фіброзу F 3–4 (0,4) порівняно з групою пацієнтів із легким ступенем фіброзу F 1–2 (0,057). За розрахунками показника відношення шансів встановлено, що індивіди-носії алелі +3725 C гена TLR4 мають в 11 разів вищий ризик розвитку тяжкого ступеня фіброзу F 3–4 (OR = 11,11; 95% ДІ 2,7–45,66).
Висновки. Отримані дані вказують на те, що пацієнти з ХГС, які є носіями алелі +3725 C гена TLR4, мають значно вищий (в 11 разів) ризик розвитку тяжкого фіброзу, ніж монозиготні індивіди-носії алелі +3725 G гена TLR4.