Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №2, 2019

Актуальність. Незважаючи на те, що протягом багатьох десятиріч у світі застосовується вакцинопрофілактика, щороку 1,4 мільйона дітей у всьому світі вмирають від вакцинокерованих захворювань до досягнення 5 років. У дітей з країн, що розвиваються, у 10 разів більше шансів померти від вакцинокерованих захворювань, ніж у дітей західних країн. У той же час в Європейському регіоні ці хвороби продовжують щорічно уносити життя приблизно 32 000 дітей. Успіхи та поразки боротьби з інфекційними хворобами засобами специфічної профілактики можна простежити на прикладі однієї з найзначніших ініціатив світової медичної спільноти — програми ерадикації поліомієліту. За час її реалізації (з 1988 р.) кількість випадків цієї хвороби зменшилася більше ніж на 99 %, 4 з 6 регіонів ВООЗ сертифіковані як вільні від циркуляції дикого поліовірусу. Проте, незважаючи на визнані успіхи цієї боротьби, програма, як і раніше, залишається далекою від завершення, хоча на початку її реалізації передбачалося, що проблему ерадикації поліомієліту буде вирішено до 2000 р. Натепер у світі продовжують реєструватися випадки поліомієліту, викликані як диким поліовірусом (WPV), так і циркулюючим вакциноспорідненим поліовірусом (сVDPV). У 2015 р. загалом зареєстровано 74 випадки, етіологічно пов’язані з диким поліовірусом типу 1, усі випадки мали місце в ендемічних країнах. За період із грудня 2017 по грудень 2018 р. у світі було зареєстровано 29 випадків поліомієліту, викликаного WPV (Афганістан — 21, Пакистан — 8), та 98 випадків, етіологічно пов’язаних із сVDPV, серед них 31 випадок в ендемічних та 67 випадків у неендемічних країнах. 

Мета: аналіз стану проблеми з вакцинокерованих інфекцій в Україні.

Матеріали та методи. Звіти статистичних форм МОЗ України та Центру громадського здоров’я (ЦГЗ) МОЗ України: форма 1,2 — «Звіт про окремі інфекційні та паразитарні захворювання» за 2014–2018 рр.; форма ВООЗ «Узагальненої звітності щодо випадків кору в Україні» за 2017 р.; форма 5 — «Виконання плану профілактичних щеплень за рік» за 2014–2018 рр.; форма 6 — «Звіт про контингенти осіб окремих вікових груп, яким здійснено щеплення проти інфекційних захворювань» за 2014–2018 р.

Результати та обговорення. Погіршення епідемічної ситуації з вакцинокерованих інфекцій можна було передбачити в Україні ще з 2009 р., коли різко почали знижуватися рівні охоплення щепленнями проти всіх інфекційних хвороб, що входять до Календаря профілактичних щеплень як обов’язкові за віком. 2011 року науковими дослідженнями було встановлено зниження популяційного імунітету населення до збудника поліомієліту, а в 2012 р. у матеріалах ВООЗ надано оцінку загрозливої ситуації з поліомієліту в Україні. Однак лише у 2015–2016 рр. МОЗ була реалізована, але далеко не в повному обсязі, програма додаткових щеплень дітей проти поліомієліту після оголошення спалаху поліомієліту, пов’язаного із сVDPV. В умовах зниження рівня охоплення щепленнями дитячого населення в Україні особливої актуальності набуває посилений епідеміологічний нагляд за ГВП, який при належній його організації дозволяє вчасно виявити будь-який випадок поліомієліту. На жаль, за умови ліквідації Державної санітарно-епідеміологічної служби та реорганізації первинної ланки медичної допомоги ця складова, за результатами функціонування якої оцінюються ймовірні ризики циркуляції поліовірусу, знизила свою ефективність. Останнє стосується й інших інфекційних хвороб. У країні з 2016 р. відсутня національна програма з імунопрофілактики і, відповідно, стратегія реалізації програми з елімінації кору та краснухи, удосконалення та розширення календаря щеплень. Починаючи з 2011 р. при розробці програм з імунопрофілактики та заходів, спрямованих на покращення епідемічної ситуації та удосконалення системи епіднагляду за вакцинокерованими інфекціями в Україні, науково обґрунтовані рекомендації фахівців практично не враховувалися. Протягом 2009–2018 рр. епідемічна ситуація з вакцинокерованих інфекцій в Україні залишається нестабільною, характеризується повільними темпами зниження захворюваності та зумовлена тривалим низьким рівнем охоплення щепленнями. Втрата контролю за епідемічною ситуацією з вакцинокерованих інфекцій на території країни пов’язана з відсутністю належного впливу на всі ланки епідемічного процесу. Тому заяви про «очікуваність» спалаху кору як результату природного перебігу епідемічного процесу свідчать лише про визнання суттєвих недоліків у системі імунопрофілактики, оскільки «контрольованість» інфекцій засобами імунопрофілактики передбачає відсутність періодичності в загостренні епідемічної ситуації внаслідок припинення циркуляції на відповідних територіях збудника характерних (ендемічних) для неї типів (генотипів) і можливість лише локальних поодиноких вогнищ серед певних вікових груп без масового поширення на значні території. Також немає підстав для заяв про «завізний» із Румунії характер спалаху у зв’язку з тим, що віруси кору генотипів В3 та D8 тривалий час циркулюють на території України. Наслідки реорганізації санітарно-епідеміологічної служби негативно вплинули і на такі ланки епіднагляду, як лабораторне підтвердження діагнозу та епідеміологічне розслідування. За даними ЄРБ ВООЗ, лабораторне підтвердження діагнозу в Україні становить лише 30 %, у той час як в Італії — 78 %; встановлення епідеміологічного зв’язку між захворюваннями в Україні — 0 %, в Італії — 10 %, в Румунії — 64 %. Також «ефективним» кроком у напрямку погіршення епідемічної ситуації в Україні слід вважати призупинення підготовки спеціалістів за фахом «епідеміологія», що створює підґрунтя для поширення інфекційних хвороб у державі ще на багато років.

Висновки. Узагальнюючи наведені дані, можна зазначити, що інфекційні хвороби, які не одне десятиріччя вважалися керованими засобами специфічної профілактики, стають все більш актуальною проблемою охорони здоров’я України через зниження протягом 2009–2018 рр. до критичних рівнів охоплення вакцинацією населення України. Суттєво знизилась якість профілактичних і протиепідемічних заходів. Ускладнює ситуацію проблема браку кваліфікованих кадрів, більшість з яких була втрачена внаслідок реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби, та відсутності перспективи їх підготовки найближчими роками. Надзвичайно негативним фактором є ігнорування науково обґрунтованих рекомендацій вітчизняних науковців фахівцями МОЗ України.