Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №2, 2019
Вернуться к номеру
Порівняльна характеристика перебігу ентеровірусних менінгітів у дітей і дорослих
Авторы: Усачова О.В.(1), Рябоконь О.В.(1), Задірака Д.А.(1), Фірюліна О.М.(2)
(1) — Запорізькій державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна
(2) — КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня Запорізької ОДА», м. Запоріжжя, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Менінгіти у дітей і дорослих є суттєвою проблемою медицини та суспільства через тяжкий і тривалий перебіг, значну вірогідність несприятливих наслідків, тривалість лікування, можливість формування резидуальних явищ. В етіологічній структурі серозних менінгітів переважають менінгіти ентеровірусної етіології (МЕЕ). При цьому відомо, що існують певні особливості перебігу переважної кількості хвороб у дітей і дорослих, що необхідно ураховувати при їх діагностиці.
Мета дослідження: визначити клініко-лабораторні особливості менінгітів ентеровірусної етіології у дітей і дорослих.
Матеріали та методи. Було проведено аналіз клініко-лабораторних даних 42 пацієнтів ОІКЛ Запорізької ОДА, які отримували лікування з приводу менінгіту. Діагностика менінгіту ґрунтувалася на базі наявності типових клінічних ознак захворювання та була підтверджена наявними змінами у результатах загально-клінічного дослідження ліквору. Всі хворі були обстежені на наявність ентеровірусів — методом ПЛР визначали наявність РНК ентеровірусів у лікворі та калі. До дослідження були взяті лише хворі менінгітом з підтвердженою ентеровірусною етіологією хвороби. Вік хворих коливався від 2 до 43 років. Всі пацієнти були розподілені на дві групи: 1-ша — 27 дітей (2–17 років); 2-га — дорослі (старші за 18 років).
Результати та обговорення. Аналіз клінічних даних показав, що в обох групах частими симптомами були підвищення температури тіла (у переважній більшості до субфебрильних цифр), слабкість і цефалгія. При цьому групи порівняння відрізнялися за частотою розвитку нудоти та блювання: вони мали місце в 81,5 % дітей і лише у половини (53,3 %) дорослих (р = 0,05); вираженості менінгеальних знаків (у переважної більшості дорослих мала місце дисоціація менінгеальних знаків (у 73,3 проти 40,7 % в групі порівняння; р = 0,04)). Ми відмітили, що у дорослих пацієнтів саме специфічні менінгеальні знаки були виражені рідше і характеризувалися при їх наявності реєстрацією сумнівного симптому Керніга та ригідністю потиличних м’язів за відсутності інших. Групи порівняння, що сформовані за віком, також відрізнялися і за результатами загальноклінічного дослідження ліквору. Так, у дорослих (група 2) частіше відмічений невисокий цитоз — нижче 100 клітин (60 проти 33,3 % в групі порівняння) та статистично частіше — типовий для вірусного ураження лімфоцитарний плейоцитоз (94 (67–99) проти 55 (42–96) відповідно; р = 0,01). При цьому для дітей з МЕЕ частіше було властивим високий плейоцитоз (понад 100 клітин) із змішаними характеристиками (незначне превалювання нейтрофілів у лікворі; р = 0,01). Результати загального аналізу крові також відрізнялися у групах дослідження. Так, для дітей у день надходження в стаціонар більшості (у 48,2 проти 6,6 % в групі порівняння; р = 0,06) був властивий лейкоцитоз із нейтрофільозом, що не є характерним для захворювання, спричиненого вірусами.
Висновки. У дітей та дорослих при ентеровірусному менінгіті має місце дисоціація симптомів, що ускладнює діагностику: у дітей за наявності типових клінічних проявів менінгіту (блювання, головний біль, позитивні менінгеальні знаки) часто мають місце низький «змішаний» плейоцитоз ліквору; у дорослих — на фоні сумнівних менінгеальних знаків — виражені лабораторні зміни ліквору — значний лімфоцитарний плейоцитоз.