Газета «Новости медицины и фармации» 6(238) 2008

Вступ

Апетит можна вважати універсальним показником стану здоров'я дитини [1, 4, 6, 7, 10]. Зниження апетиту є частою скаргою батьків при звертанні до лікарів-педіатрів, які працюють на педіатричних дільницях, у дошкільних закладах і школах, при звертанні до сімейних лікарів та дитячих гастроентерологів і є не тільки медичною, але й глобальною соціально-економічною проблемою [11]. За висновком ЮНІСЕФ, недостатність харчування порушує фізичний і розумовий розвиток дітей, а також здатність працювати та заробляти в дорослих. Тому воно є як причиною, так і наслідком бідності [10]. В Україні зниження апетиту в дітей дошкільного та шкільного віку найчастіше відбувається не через неможливість забезпечити мінімальний набір харчових продуктів, а внаслідок різноманітних функціональних порушень травної системи, які часто передують різноманітним органічним захворюванням. Доволі частою причиною зниженого апетиту є одноманітне харчування та зменшення фізичної активності дітей [1, 2, 5].

Під апетитом (лат. appetites — бажання) розуміють «емоційну спонуку до прийому певного виду їжі у формі явного переживання задоволення від майбутнього прийому їжі». У нормі процес прийняття їжі регулюється двома гіпоталамічними центрами: боковим «центром голоду» та вентромедіальним «центром насичення». Останній пригнічує «центр голоду» після прийому їжі, що забезпечує виникнення почуття насичення. У регуляції харчової поведінки приймають також участь пептид холецистокинін та тонус м'язів шлунка [3, 8, 10].

На сьогоднішній день виділяють 3 основні групи причин зниження апетиту:

1) соматичні;

2) психогенні;

3) нервова анорексія, пубертатне виснаження.

До основних соматичних причин зниження апетиту найчастіше відносять:

— нераціональне харчування: одноманітне харчування, зловживання солодощами, порушення стереотипу харчування, примусове годування;

— гострі та хронічні захворювання органів травлення: хвороби шлунка, кишок, печінки, підшлункової залози, дискінезії органів травної системи, синдром мальабсорбції;

— гострі та хронічні вірусні, бактеріальні та грибкові інфекційні захворювання, у тому числі туберкульоз, СНІД;

— глистові інвазії;

— дефіцит мікроелементів та вітамінів;

— ураження центральної нервової системи, у тому числі пухлини, спадкові дегенеративні захворювання мозку;

— діенцефальний синдром;

— захворювання органів дихання та серцево-судинної системи;

— хронічна ендогенна або екзогенна інтоксикація, у тому числі внаслідок прийому медикаментів, токсичних речовин, наркотиків;

— ендокринні порушення — зміна активності залоз внутрішньої секреції.

До психогенних причин зниження апетиту відносять:

— причини, що пов'язані з самою дитиною: поганий настрій (депресія), біль, нудота, прийом їжі в проміжках (солодощі, молоко, печиво);

— причини, що пов'язані з найближчим оточенням — мамою, батьком: примусове і/або надмірне годування, несмачна їжа, стресові та конфліктні ситуації, гіперопіка [1, 3].

Ми вважаємо, що в педіатричній практиці слід виділяти клінічні варіанти порушення апетиту, які потребують і не потребують ретельного обстеження дитини. З нашого досвіду роботи зі школярами можна зробити висновок, що при добрих показниках розвитку дітей, адекватній фізичній і психічній активності, при доброму сприйнятті вікових навантажень, урівноваженому характері, відсутності частого болю в животі, блювання та порушень випорожнень доцільною є спроба покращення апетиту шляхом вдумливої корекції харчування, нормалізації побуту дитини, збільшення рухової активності, застосування харчових додатків (пробіотики, полівітамінно-мінеральні комплекси) та препаратів, які посилюють апетит. При цьому з великою обережністю слід ставитися до застосування препаратів з вираженою анаболічною активністю [1, 4].

При наявності симптомів, що можуть свідчити про органічну патологію, гостре або хронічне захворювання, доцільним є всебічне клініко-інструментальне обстеження дитини та її лікування після встановлення відповідного діагнозу.

Надзвичайно важливим є здорове харчування школярів, що має бути невід'ємною частиною їхнього життя та сприяти міцному фізіологічному, психічному й соціальному здоров'ю дитини. Під терміном «здорове харчування» ми розуміємо спільну дію харчування дитини, його здоров'я і тих зусиль, які ми застосовуємо для його покращення. Чому саме для школярів важливим є забезпечення якісного харчування? Тому що воно зміцнює їхнє здоров'я та покращує здатність до навчання. Відомо, що харчування впливає на інтелектуальний розвиток дитини та здатність до навчання, здорове й повноцінне харчування є необхідною умовою успішного навчання. Як доведено в дослідженнях, діти, які отримували більш якісне харчування, мали при тестуванні більш високі оцінки, незважаючи на рівень самої школи. У цей же час нестача харчових речовин, особливо в дітей початкових класів, може впливати на здатність до адаптації та навчання в школі, частоту пропусків школи за хворобою, ступінь концентрації та уваги. Діти, які мали значну недостатність харчових речовин, отримували при тестуванні на IQ та знання фактичної інформації менші оцінки, ніж діти в групах порівняння [10, 12]. Крім того, за допомогою вчителів та медичних працівників шкіл можна позитивно впливати на дітей і членів їхніх родин, регулювати харчову поведінку, зменшити вплив поганих звичок у харчуванні, проводити необхідну санітарно-просвітницьку роботу. Більше того, виходячи з аналізу закордонного та вітчизняного досвіду застосування шкільних програм харчування, при одночасній допомозі та просвітницькій діяльності в питаннях харчування спостерігається значне збільшення зросту і/або ваги дітей, покращення відвідувань занять і успішності учнів [8, 9, 11]. Інші дослідження довели, що порівняно з іншими заходами шкільні програми, пов'язані з охороною здоров'я, які забезпечують безпечні й недорогі послуги в цій області, є найбільш рентабельним видом інвестицій держави в охорону здоров'я. Добрий апетит і здорове харчування зменшують ризик виникнення різноманітних захворювань, у тому числі таких, як гіпотрофія й ожиріння, порушення травлення, серцево-судинна патологія, злоякісні пухлини [10, 12, 13].

Мета дослідження — корекція зниженого апетиту в школярів початкових класів з метою покращення їхньої адаптації до шкільної програми.

Матеріали та методи дослідження

Під нашим спостереженням знаходились 134 дитини перших класів загальноосвітньої і 2 спеціалізованих шкіл м. Львів. Спостереження за дітьми проводилось згідно з муніципальною програмою «Здоров'я школяра» (керівник програми — М.А. Іванова) із залученням спеціалістів кафедри педіатрії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

Досвід роботи кафедри у рамках муніципальної програми «Здоров'я школяра» довів велику поширеність функціональних захворювань органів травлення в школярів. Особливою групою ризику можна вважати дітей початкових класів, у яких унаслідок зміни звичного ритму життя, істотного збільшення навантаження в школі, порушень харчування та інших причин розвиваються процеси дезадаптації, що характеризуються погіршенням показників здоров'я дітей, зменшенням здатності до навчання та засвоєння учбового матеріалу. Важливою ознакою шкільної дезадаптації є погіршення апетиту школяра, що призводить до зниження опірності організму дитини, порушень обміну речовин, органічних захворювань травної системи. Це вимагає впровадження сучасних методів профілактики та корекції процесів шкільної дезадаптації. Як відомо, найбільш ефективною профілактикою вважається така, що проводиться на стадії функціональних розладів і відхилень. Саме така профілактика дозволяє попередити хронізацію процесу та бути максимально ефективною без застосування агресивних лікарських середників. Особливо цікавим є застосування в таких дітей препаратів з лікарських рослин та різноманітних біологічно активних добавок.

У дітей у перших числах вересня визначались готовність до навчання в школі, параметри фізичного та психічного розвитку, наявність функціональних порушень та супутніх захворювань. Через 3 місяці навчання ми повторно оцінили фізичний і психічний розвиток дітей, їх адаптацію до шкільного навчання, особливості харчування і апетиту. Серед цих дітей нами було виділено 60 першокласників, у яких за результатами спеціального анкетування було визначено зниження апетиту. 30 дітей (11 дівчаток, 19 хлопчиків), у яких на фоні загальноприйнятих заходів ми протягом 2 місяців застосовували в домашніх умовах новий комплексний рослинний препарат для підвищення апетиту БОН-АПЕТИТ (екстракти та витяжки з лікарських рослин, Амерікен Нортон Корпорейшн, США), склали основну групу. Препарат призначали тричі на добу по 1/2 чайної ложки за 15–30 хвилин до прийняття їжі, запиваючи невеликою кількістю води. Контрольну групу склали 30 першокласників (14 дівчаток, 16 хлопчиків) зі зниженим апетитом, яким ми проводили загальноприйняті заходи: поради щодо харчування дітей, призначення полівітамінно-мінерального комплексу, корекцію способу життя дитини, режиму навчання.

Загальна характеристика препарату БОН-АПЕТИТ, який відноситься до засобів, що підвищують апетит (код АТС А15), — сироп 100 мл (містить екстракти та витяжки з лікарських росли н: плодів винограду (Vitis vinifera) 2,6 г, листя алое (Aloe vera) 2,6 г, кори егле мармеладного (Aegle marmelos) 0,2 г, коріння арніки крупноцвітної (Premna mucronata) 0,2 г, кори ороксилюма індійського (Oroxylum indicum) 0,2 г, кори гмелини (Gymlina arboria) 0,2 г, кори стереоспермума (Stereospermum suaveolens) 0,2 г, усієї рослини десмодіума (Desmodium gargeticum) 0,2 г, усієї рослини пришніпарни (Uraria picta) 0,2 г, усієї рослини пасльону індійського (Solanum indicum) 0,2 г, усієї рослини пасльону (Solanum surattense) 0,2 г, плодів якірців сланких (Tribulus terristris) 0,2 г, пагонів вітанії снодійної (Withania sommnifera) 1,0 г, усієї рослини спаржі гроноподібної (Asparagus racemosus) 0,5 г, плодів терміналії хебули (Terminalia chebula) 0,25 г, плодів терміналії белерики (Terminalia belerica) 0,25 г, плодів амли (Emblica officinalis) 0,25 г, пагонів тиноспори серцелистої (Tinospora cordifolia) 0,5 г, коріння солодки голої (Glycyrrhiza glabra) 0,5 г, плодів перцю довгого (Piper longum) 0,083 г, кореневища імбиру лікарського (Zingiber officinale) 0,083 г, плодів перцю чорного (Piper nigrum) 0,083 г, кори терміналії арджуни (Terminalia arjuna) 0,10 г, усієї рослини симплокоса кистьового (Symplocos racemosa) 0,10 г, насіння марени серцелистої (Rubia cordifolia) 0,2 г, насіння кмину (Carum roxburghianum) 0,1 г, плодів коріандру посівного (Coriandrum sativum) 0,1 г, коріння куркуми довгої (Curcuma longa) 0,2 г, коріння гедихіуму колосистого (Hedy chium spicatum) 0,1 г, плодів кмину кминового (Cuminum cyminum) 0,15 г, бруньок гвоздики (Syzygium aromaticum) 0,19 г).

Фармакологічні властивості. Сироп БОН-АПЕТИТ підсилює апетит, загострює почуття голоду, збуджує смакові рецептори. Препарат сприяє діяльності травних залоз, нормалізує перистальтику кишечника; усуває прояви диспепсії. БОН-АПЕТИТ оптимізує виділення шлункового соку та діяльність підшлункової залози. Опосередковано сприяє відновленню порушеної флори кишок.

Показання для застосування. Препарат ефективний при погіршенні апетиту в дітей та дорослих. Сироп показаний дітям для поліпшення апетиту, а також для формування звички регулярного приймання їжі як фактора правильного фізичного розвитку.

Результати досліджень та їх обговорення

За результатами нашого аналізу можна зробити висновок, що основна кількість дітей (80,3 %) не відвідувала дошкільні дитячі установи та вступила на навчання до шкіл із домашніх умов. Основна кількість першокласників (91,9 %) була з повних родин, у 56,8 % дітей були брати і/або сестри, в середньому на одну сім'ю приходилось по 1,83 ± 0,99 дитини. Нормальний перебіг вагітності спостерігався у 58,3 % матерів, пологів — у 59,8 %. У 10 дітей у медичній документації була відмічена пологова травма у вигляді гіпоксично-травматичного ураження ЦНС, що потребувало медичного спостереження. 14 дітей (10,6 %) до вступлення до школи знаходилися на стаціонарному лікуванні через різноманітні причини. Серед першокласників у 23,5 % були батьки з надмірною масою тіла, у 15,2 % зустрічались випадки захворювань шлунка, у 6,8 % — цукрового діабету.

На момент включення в дослідження батьки 83 дітей (62,9 %) оцінювали свої матеріально-побутові умови як задовільні, батьки 14 дітей (10,6 %) — як незадовільні і 35 батьків (26,5 %) не могли чітко визначитися зі своїм статусом. За результатами проведеного анкетування, 114 дітей (86,4 %) харчувалися регулярно, тоді як 18 дітей (13,6 %) — нерегулярно. При більш детальному аналізі виявилося, що 19 першокласників (14,4 %) повноцінно їдять тільки 2 рази на день, 50,8 % першокласників — 3 рази на день і тільки 47 дітей (35,6 %) — 4 рази на добу. Кожний четвертий першокласник (25,8 %) нічого не їв вдома перед школою. З суб'єктивної точки зору батьків, 53,8 % дітей недостатньо вживали молочні продукти, 34,8 % — рибу, 24,2 % — м'ясні продукти, 19,7 % — овочі і фрукти. 63,6 % першокласників перенесли у перші 3 місяця навчання у школі гострі респіраторні захворювання, кратність захворювань серед них дорівнювала 1,6 ± 0,8. Тільки 70 першокласників (53 %) харчувалися у достатньо чітко визначений час, 85 дітей (64,4 %) регулярно вживали гарячу їжу, 25 дітей (18,9 %) вживали їжу безпосередньо перед сном. 18,2 % батьків зазначили, що вони часто, а 32,6 % — періодично примусово годували дитину, незважаючи на стан її апетиту. Тільки 52,3 % дітей повністю з'їдали всю порцію їжі, яку давали батьки, тоді як решта (47,7 %) залишала частину їжі в тарілках. При аналізі об'єму харчування протягом доби ми дізналися, що у 19,7 % першокласників на сніданок припадало приблизно 10 % добового об'єму їжі, у 25,8 % — 20 %, у 20,5 % — 30 % добового об'єму їжі. У 31,1 % першокласників на обід припадало орієнтовно 30 % добового об'єму їжі, у 24,2 % — 40 % добового об'єму їжі. У 10,6 % першокласників на вечерю припадало приблизно 20 % добового об'єму їжі, у 31,1 % — 30 % та у 19,7 % першокласників на вечерю припадало приблизно 40 % добового об'єму їжі, що свідчило про не зовсім адекватний харчовий графік дітей. Особливо цікавим є той факт, що батьки 7 дітей (5,3 %) зазначили, що, на їх думку, у їхніх дітей на вечерю припадало 50 % добового об'єму їжі, але вони не робили свідомих спроб змінити таку ситуацію. Доволі значна частина дітей (57,6 %) їли фрукти в проміжках між основними прийомами їжі. Кожна третя родина першокласників мала звичку обговорювати за обідом чи вечерею поведінку й успішність дитини в школі. При цьому, за даними анкетування, першокласники у 66,7 % переважно вживали домашню їжу та доволі рідко споживали їжу в ресторанах швидкого харчування.

При аналізі найбільш поширених скарг дитини було визначено, що 57,7 % першокласників через 3 місяця навчання у школі скаржились на періодичні, а 9,1 % першокласників — на часті болі в животі. Доволі часто в першокласників відмічались скарги на відрижку (45,5 %), періодичну (41,9 %) або часту та значну втомлюваність (9,1 %), нудоту (30,3 %) і на періодичний (34,1 %) або значний (2,3 %) біль голови.

При аналізі фізичної активності дітей ми визначили, що тільки 51 дитина (38,6 %) відносно регулярно займалася спортом, 11,4 % дітей менше години бували на свіжому повітрі, 61,4 % гуляли 1–2 години і тільки 27,2 % першокласників бували на свіжому повітрі й активно рухалися більше 2 годин на добу. Натомість 22,7 % першокласників проводили біля екрану телевізора приблизно 1 годину, 23,5 % — 2 години, 20,6 % — 3 і більше годин. Взагалі, щодо вільного часу дитини ми отримали такі дані: менше 3 годин вільного часу на добу мали 15,2 % дітей, 3 і більше години — 54,5 %, більше половини першокласників проводили свій вільний час у рухливих іграх.

Щодо оцінки батьками апетиту дитини можна зробити доволі цікавий висновок про швидке погіршення апетиту першокласників під час навчання. Так, якщо на початок навчання у школі знижений апетит визначався у 29,5 % дітей, то на четвертому місяці навчання кількість таких дітей удвічі зросла та становила 51,5 %, серед яких переважали помірні форми зниження апетиту (рис. 1). Значної втрати апетиту або анорексії серед наших дітей ми не спостерігали.

Динаміку апетиту в основній та контрольній групі першокласників ми визначали, застосовуючи загальноприйняті методи, що базувалися на суб'єктивній оцінці батьків (табл. 1).

Як видно з табл. 1, позитивну динаміку ми отримали в обох групах дітей, хоча вона була більш значною в основній групі, де діти отримували комплексний рослинний препарат БОН-АПЕТИТ. У той же час слід відзначити, що просвітницька робота з батьками, роз'яснення їм основних причин зниження апетиту в дітей, принципів раціонального харчування, необхідності систематичного харчування мали виражений самостійний ефект, який ще більше посилювався на фоні застосування БОН-АПЕТИТу. Слід зазначити, що всі діти охоче приймали препарат і батьки не відмітили жодних побічних явищ або алергічних реакцій. Динаміку параметрів фізичного розвитку ми не оцінювали через відносно невеликий проміжок часу, що минув після призначення препарату. Відповідну оцінку заплановано провести в групах дослідження в кінці навчального року.

Як видно з табл. 1, діти в обох групах стали частіше їсти, проте краща динаміка спостерігалася в дітей основної групи, де 2/3 дітей перейшли на 4-разове харчування (рис. 2).

У дітей основної групи, які крім загальних заходів отримували рослинний препарат БОН-АПЕТИТ, ми спостерігали краще збільшення об'єму страв, що споживали діти під час обіду порівняно з дітьми контрольної групи. Так, після закінчення курсу лікування 73,3 % дітей основної групи з'їдали порцію стандартного об'єму, крім того, 13,3 % дітей з'їдали стандартну порцію та просили добавку, тоді як серед школярів контрольної групи таких дітей було 40 та 6,7 % відповідно (рис. 3).

В основній групі після закінчення лікування перебирали їжею 30 % дітей, тоді як в контрольній групі таких дітей залишилося вдвічі більше — 73,3 % (рис. 4). В основній групі істотно кращою була ступінь бажання прийому їжі: 96,7 % проти 63,3 % у дітей контрольної групи.

Для оцінки комплексної ефективності препарату ми провели оцінку частоти основних скарг, що залишилися в дітей обох груп після закінчення 2-місячного прийому рослинного препарату (табл. 2). Окремо слід відзначити, що вихідна частота скарг у дітей обох груп була подібною.

Як видно з табл. 2, у дітей основної групи можна зауважити меншу частоту скарг на періодичний біль у животі, у них рідше зустрічалися симптоми порушення моторики верхніх відділів травної системи та ознаки астено-невротичного синдрому порівняно з групою контролю. Важливим показником адаптації дитини є її можливість витримувати учбові шкільні навантаження без ознак значної втоми. Кількість дітей, які скаржились на втому в кінці навчального дня, була майже удвічі меншою в дітей основної групи, що отримували рослинний препарат БОН-АПЕТИТ.

У своєму дослідженні ми відзначили в дітей основної групи тенденцію до дещо кращих показників індексу гармонічності розвитку (за індексом Пушкарьової), кращу адаптацію дітей до навантажень та більш оптимальні показники вегетативного забезпечення. У кінці навчального року ми плануємо провести повторний поглиблений огляд дітей для оцінки динаміки показників їхнього фізичного розвитку, основних показників стану здоров'я, частоти гострої захворюваності, особливостей успішності, стану вегетативної нервової системи. Планується продовжити вивчення нутритивного статусу дітей обох груп та особливостей їхньої харчової поведінки. Такий аналіз дозволить точніше визначити ефективність застосування препарату БОН-АПЕТИТ і оцінити його адаптивні можливості.

Висновки

1. Порушення нутритивного статусу та погіршення апетиту часто спостерігаються в дітей початкових класів, частота поганого апетиту збільшується під час навчання дітей.

2. Добрий апетит школяра можна вважати однією із важливих ознак адаптації дитини до шкільного навчання. Порушення апетиту може бути як причиною шкільної дезадаптації, так і одним з її важливих симптомів.

3. Організаційні, профілактичні й освітні заходи покращують нутритивний статус і показник апетиту дітей. Застосування в дітей з погіршеним апетитом рослинного препарату БОН-АПЕТИТ суттєво покращує результати лікування і ефективність медико-профілактичних заходів.

4. Рослинний препарат БОН-АПЕТИТ добре сприймається дітьми та їх батьками, не викликає побічних явищ і алергічних реакцій при достатньо тривалому застосуванні.

5. Оцінку адаптивних можливостей препарату БОН-АПЕТИТ доцільно провести в кінці навчального року, порівнявши основні показники розвитку та здоров'я дітей обох груп.