Журнал "Гастроэнтерология" Том 53, №3, 2019

До 135-річчя від дня народження

Вступ

Серед незаслужено призабутих особистостей науки нашого краю виділяється постать фізіолога, доктора медицини, професора Василя Михайловича Архангельського (1883–1944). Найближчий учень академіка Івана Павлова, він став засновником та першим завідувачем кафедри фізіології людини і тварин у Катеринославському університеті, перетвореному згодом на Катеринославський (Дніпропетровський) інститут народної освіти і згодом знову на університет (1920–1941). Він «мав надзвичайні здібності до фізіології, вражав широкою загально-природничою ерудицією, активно залучав до науково-дослідницької діяльності молодь» [1].

Біографія вченого разом із тим віддзеркалила непрості події ХХ століття в Україні. Ім’я його надовго було піддане забуттю, викреслювалося з історії науки. У нашій статті вперше використано архівні документи воєнного часу, які досі не були в науковому обігу.

Мета роботи: дослідити життєві та професійні етапи в житті вченого, дослідника, організатора, викладача Василя Михайловича Архангельського.

Походження та юнацькі роки

Народився Василь Михайлович 14 (27) лютого 1883 року в селі Желябуга Мценського повіту Орловської губернії, нині Орловської області Російської Федерації [2]. Етнічний росіянин, Архангельський у 37-річному віці переїхав до України і писав в 1941 році в «Особистому листку», що володіє українською мовою. Матеріали архівної справи підтверджують це. Василь Михайлович є автором понад 50 наукових робіт.

Батьками Василя були Михайло і Євдокія. Батько був різночинцем, але став панотцем у селі Нікольському Олександрівського повіту Владимирської губернії, а потім у селі Купань Переяславського повіту.

Середню освіту Василь одержав у духовній семінарії, яку закінчив в 1903 році. З 1903 по 1906 працював сільським учителем у селі Лікіно Покровського повіту Владимирської губернії. У 1906 році склав іспит на атестат дійшлості  при 1 Московській гімназії та вступив до Московського університету на природно-історичний факультет. У 1910 році вступив практикантом і поверхштатним асистентом до лабораторії академіка Івана Петровича Павлова в Інститут експериментальної медицини в Санкт-Петербурзі.

У 1911 році юнак склав державні іспити і закінчив університет із дипломом першого ступеня кандидата біологічних наук. Після того продовжував працювати в Інституті експериментальної медицини. Восени 1913 року вступив, тобто перейшов із Санкт-Петербурзької військово-медичної академії на 3-й курс медичного факультету Московського університету. Навесні 1915 року мобілізований як зауряд-лікар і відряджений на Південно-Західний фронт, де послідовно був ординатором 382 запасного, 1 та 2 дивізіонів 32 дивізії, лікарем 126 Рильського піхотного полку, ординатором 386 польового рухомого госпіталю [2].

У 1918 році Василь Архангельський закінчив медичний факультет cumeximialaude (з особливою похвалою — лат. формула присудження диплома з відзнакою). Таким чином, Василь Архангельський закінчив природничий і медичний факультети Московського університету [2]. У тому ж році восени обирається на посаду асистента кафедри фізіології медичного факультету Московського університету, обіймаючи в той самий час посади судового експерта по Богородському повіту Московської губернії й голови ради професорів і викладачів народного університету в місті Богородську (з 1930 року — місто Ногінськ).

У Катеринославі — Дніпропетровську

У 1920 році Василь Михайлович Архангельський був обраний професором кафедри фізіології тварин природно-історичного факультету Катеринославського університету. За сумісництвом і дорученням ради професорів університету В.М. Архангельський виконував обов’язки завідувача кафедри фізіології медичного факультету, а через рік, 1921-го, обраний на цю кафедру. Обидві ці посади вчений обіймав до евакуації університету з міста в 1941 році [1].

Кафедра фізіології тварин була започаткована в червні 1920 року на біологічному факультеті Катеринославського університету, який знаходився у двоповерховому будинку колишнього Першого реального училища на Катерининському проспекті (нині проспект Дмитра Яворницького), б. 36. Першим її завідувачем був професор Василь Михайлович Архангельський. Кафедра забезпечувала читання лекцій та проведення лабораторних робіт із фізіології тварин для всіх студентів-біологів.

За систематичне удосконалення навчальних планів зі спеціальності «фізіологія тварин», навчальних програм із загальних та спеціальних курсів, практикумів кафедру фізіології тварин та людини було нагороджено Червоним прапором та названо «Червонопрапорною». Наукова тематика кафедри фізіології тварин поєднувала дві основні проблеми: «Фізіологія центральної нервової системи» та «Біологічна дія ультрачастотного поля», за якими виконано значну кількість наукових праць, кандидатських дисертацій, опубліковано статей у вітчизняних та закордонних журналах [3].

Кафедра забезпечувала навчальний процес із фізіології тварин та людини, а також біохімії. З часом стало доцільним виділення біохімії в окрему кафедру, що було здійснено в 1938 році, завідувачем обрано професора В.М. Архангельського. Крім загального викладання біохімії, читалися спецкурси, зокрема: «Біохімія нервової системи», «Біохімія м’язів», «Обмін речовин», «Вибрані глави біохімії», «Великий спеціальний практикум з біохімії». У 1953 році кафедру біохімії знову об’єднали з кафедрою фізіології людини і тварин університету.

З 1921 до 1941 року В.М. Архангельський виконує обов’язки і фактично є завідувачем кафедри нормальної фізіології Катеринославського (Дніпропетровського) медичного інституту. Кафедра знаходилася на другому поверсі біологічного корпусу (вул. Севастопольська, б. 1). Науково-дослідна робота присвячувалась вивченню діяльності вищої нервової системи у тварин при порушенні функцій залоз внутрішньої секреції. Викладання курсу фізіології було об’єднано з біохімією. Обидва курси читав професор Архангельський. Досліди на тваринах обговорювалися на лекціях і практичних заняттях [4].

У Дніпропетровську на базі кафедр фізіології університету та медінституту відбувся 3 Український з’їзд фізіологів, біохіміків та фармакологів (регіональний оргкомітет очолював професор В.М. Архангельський). Вчений став організатором Товариства фізіологів Дніпропетровська та його незмінним головою [4]. Одночасно в 1930–1932 роках Василь Михайлович завідував кафедрою та викладав курс фізіології в Запорізькому медичному інституті. У 1934–1935 роках завідував кафедрою фізіології в Дніпропетровському сільськогосподарському інституті.

За ініціативи професора В.М. Архангельського та підтримки академіків АН СРСР І.П. Павлова та Л.А. Орбелі 25 липня 1936 року відкрито науково-дослідний Інститут фізіології при кафедрі фізіології Дніпропетровського університету. Головним завданням інституту планувалось вивчення нервової системи у порівняльно-фізіологічному, фізіолого-гістологічному та порівняльно-ембріологічному аспектах. За мету ставилось вивчення біологічної дії ультрависокочастотних полів на життєдіяльність організму. Крім того, планувалась підготовка наукових кадрів через аспірантуру. Наказом Наркомпросу УРСР від 29 вересня 1936 року директором інституту призначається професор В.М. Архангельський, його заступником із наукової роботи — доцент П.Є. Моцний [3].

Перед війною інститут підготував та видав чотири томи наукових праць. Перший том присвячувався вивченню дії інкретів статевих залоз на вищу нервову діяльність. У науковій роботі НДІ брали участь чотири кафедри біологічного факультету університету та дві кафедри медичного інституту. Їх наукові розробки були відомі як вітчизняним, так і закордонним вченим [5].

У 1930 роках підкреслювались особливе значення фізіології як однієї з основних дисциплін у системі медичної освіти, високий рівень її розвитку в країні. У цьому контексті особливої ваги набуває той факт, що В.М. Архангельський уперше в університетах України розробив навчальну програму спеціалізації з фізіології тварин. Невдовзі її рекомендовано для всіх університетів України [6]. Про його наукові успіхи в 1930 роках можна було прочитати в часописах «Експериментальна медицина» (1938, № 1), «Медицинская паразитология и паразитарные болезни» (1937, № 6), «Проблемы эндокринологии» (1937) тощо.

В.М. Архангельський — доктор біологічних наук, затверджений ВАК в 1938 році. У званні професора останній раз радянською владою затверджений Народним комісаріатом освіти в 1936 році. У компартії не перебував. У 1921–1926 роках працював проректором Дніпропетровського інституту народної освіти (майбутнього університету). Під час репресій, коли було викошено керівництво університету, виконував обов’язки ректора Дніпропетровського університету (1937–1938).

Останній період життя

Під час евакуації Дніпропетровського державного університету на схід професор В.М. Архангельський із цим вишем з міста не виїхав (або ж виїхав і повернувся). Подав заяву на роботу в нововідкритий при німцях Дніпропетровський український державний університет, створений завдяки викладачам різних вишів, які не виїхали з міста. До складу інституту входили 58 працівників. У 1942-му вдалося відкрити медичний (в інших джерелах — біологічний) факультет, деканом якого став професор Василь Архангельський. Вже 10 листопада 1941 року професор В.М. Архангельський подав на ім’я ректора нового університету (ним тоді був професор Іван Розгін) заяву такого змісту: «Прошу поновити мене на посаді зав. кафедри фізіології та директора інституту. Я повернувся та почав працювати по зберіганню майна та відновленню університету з 26.VIII.(1941). Професор В. Архангельський».

Таким чином, є підстави вважати його одним з ініціаторів відновлення університету в роки окупації. З навчальних програм і планів нового вишу були вилучені компартійні псевдонауки. Він обрав прикладну клінічну медицину з фізіологічними та медичними секторами. Викладання фахівці проводили незаідеологізовано, в основному українською мовою. У травні 1943 року відновила роботу медична бібліотека [7].

У 1941 році професор В. Архангельський проживав у Дніпропетровську за адресою: вул. Садова, 19, кв. 2 (за радянських часів — Сєрова, нині — Андрія Фабра). До наших часів будинок зберігся частково, в переобладнаному виді.

Коли і де професор помер? З Енциклопедії сучасної України дізнаємося, що помер Василь Архангельський в 1944 році в селі Христофорівка Дніпропетровської області [2]. З цієї надто скупої інформації випливає, що перед наступом Червоної армії він добровільно чи з примусу полишив Дніпропетровськ і вирушив на Захід.

За усними спогадами після визволення Дніпра від фашистів професор В. Архангельський був розжалуваний з усіх постів і виселений до села Христофорівка, де працював фельдшером до останніх днів свого життя. Там він нібито й помер від тифу. До речі, у Дніпропетровській області існують дві Христофорівки — у Криворізькому і Нікопольському районах. У маленькому селі з такою назвою Нікопольського району на той час місцевого медичного закладу не існувало. Село Христофорівка Криворізького району було значно більшим, і там дійсно функціонував фельдшерсько-акушерський пункт [9]. Хоча в повоєнний час ім’я професора було викреслене з історії Дніпропетровського університету, в академічних виданнях у Москві ім’я його зрідка згадувалося [8].

Нащадки

У Києві Василь Архангельський познайомився з дівчиною яскравої, колоритної зовнішності — Марією Гнатівною Проценко, яка мала українські, а можливо, й циганські родові корені). Невдовзі вони одружилися. 25 липня 1918 року в місті Переяславі-Залеському Владимирської губернії у них народилася дочка Кіра. 1920 року родина переїхала до Катеринослава. Там у Архангельських у 1924 році народився син Юрій.

Кіра Архангельська в 1926 році почала здобувати освіту: перший клас закінчила в школі № 33, а потім навчалась у німецькій школі № 28. У 1934-му закінчила вісім класів цієї школи і вступила на вечірній робітфак університету на четвертий курс. Наступного, 1935 року скінчила його і вступила на перший курс біологічного факультету Дніпропетровського державного університету. У 1940 році Кіра Архангельська отримала диплом із відзнакою і зосталася в аспірантурі на кафедрі фізіології тварин. В аспірантурі перебувала один рік, за який склала весь кандидатський мінімум (за автобіографією, складеною 10 листопада 1941). У 1941 році одружилась. Її обранцем став інженер-металург Ярослав Цибякін. Подружжя емігрувало спочатку до Німеччини, потім до Англії, згодом опинилось у Канаді. Разом виховали дочку Олену, трьох онуків. Кіра та Ярослав знайшли вічний спокій у далекій Канаді.

Син вченого, Юрій Васильович Архангельський, маючи ваду зору, був інвалідом дитинства. Закінчив 4 класи школи з поглибленим вивченням німецької мови, потім І курс Дніпропетровського медичного інституту. Зрозумівши, що медицина не справа його життя, вступив до Харківського університету на філологічний факультет. З часом викладав іноземну мову в різних навчальних закладах, зокрема в гірничому і сільськогосподарському інститутах, у школах, технікумах. За дружину взяв Галину Тимофіївну Рябко (1926 р.н.).

Її батько, Тимофій Якович Рябко, був просвітянином, професійним співаком. Його партнерами на виставах в оперному театрі були Іван Паторжинський, Марія Сокіл та інші особистості. Подружжя Архангельських мало двох дітей: дочку Ларису (1950 р.н.) і сина Дмитра (1957 р.н.). У передвоєнний час родина переїхала на Криворіжжя, до поселення Вечірній Кут (нині житловий масив у складі Покровського району Кривого Рогу). Тимофій Якович працював бухгалтером, а у вільний час служив регентом у місцевій церкві. Його дружина Галина фельдшерувала. Під час фашистської окупації Тимофій Рябко був розстріляний гітлерівцями разом з місцевими мешканцями.

Лариса Юріївна Архангельська, дочка Юрія і Галини, здобувала музичну освіту, викладає в музичному училищі.

Дмитро Юрійович Архангельський, онук відомого вченого Василя Михайловича, закінчив біофак Дніпропетровського університету, став біологом. А ще займається організацією впровадження і розповсюдження мінеральних, вітамінних і харчових добавок Nutrilite. Продукція через Amway продається по всьому світу. Дмитро мешкав із дружиною Інною Михайлівною (1959 р.н.) і дочкою Яною (1980 р.н.) в Дніпропетровську за адресою: вулиця Артема (нині Січових Стрільців), буд. 18. За спогадами мешканців сусідньої споруди, там дійсно жили Цибякіни, Архангельські. На жаль, в їх будинку неодноразово була пожежа. Нині на цьому місці приватна установа — Правекс Банк.

Дочка Дмитра Юрійовича, Яна, стала фотографом-художником. Її роботи неодноразово мали успіх на виставках. Підростає Владислав — продовжувач роду Архангельських, син Яни і праправнук Василя Михайловича. Шанується пам’ять пращурів, зберігаються документи, старовинні світлини.

Сучасність

У Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара сумлінно вивчається історія виникнення і розвитку закладу. Зокрема, кафедра фізіології людини і тварин, що нині входить до складу біолого-екологічного факультету (декан – професор О.В. Севериновська). Проводяться наукові розробки у фізіологічному напрямі. Так, з 1921 по 2017 рік співробітники кафедри випустили понад 2000 фізіологів нейрофізіологічного напряму, підготували 50 кандидатів наук, 5 докторів наук, опублікували 2 монографії, понад 1000 наукових праць та зробили понад 1800 доповідей на конференціях різного рівня. Попри всі успіхи в результаті реорганізації структури факультету у 2018 році кафедру фізіології людини і тварин об’єднали з кафедрою біофізики і біохімії. Нова об’єднана кафедра отримала назву кафедри біохімії та фізіології (професор Г.О. Ушакова) [3].

Студенти Дніпропетровської державної медичної академії фізіологію людини вивчають на кафедрі нормальної фізіології (завідувач — професор О.Г. Родинський) [9]. У повоєнний час (1944–1965) кафедра розміщалася за адресою: проспект Карла Маркса, 24 (нині проспект Дмитра Яворницького), віварій — на півпідвальному поверсі. Перебазування кафедри у відновлений морфологічний корпус поліпшило умови для проведення навчального процесу і науково-дослідної роботи [4]. На стендах, присвячених історії розвитку кафедри, представлені відомості про життєвий і творчий шлях вчених, зокрема професора В.М. Архангельського. У музеї медичної академії (директор — Л.П. Аксенич) зберігаються експонати, присвячені діяльності відомих медиків. Зокрема, матеріали з історії кафедри нормальної фізіології Дніпропетровського медичного інституту (1921–1966 рр.), підготовлені Т.М. Козенко та В.А. Мусик [10]. На алеї відомих вчених, розташованій на території морфологічного корпусу, височить бюст І.П. Павлова — учителя В.М. Архангельського.

У лабораторії патофізіології ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» під керівництвом кандидата біологічних наук, старшого наукового співробітника Анатолія Руденка продовжуються розробки видатних вчених-фізіологів. Основні напрями наукової і практичної діяльності лабораторії:

— вивчення етіології та патогенезу захворювань органів травлення на основі створення адекватних моделей хвороб;

— дослідження моторно-секреторної діяльності верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, регулюючих нейрогуморальні механізми та їх роль у виникненні патологічних станів (аспект кортико-вісцеральних взаємодій);

— оптимізація реєстрування й обробки електрофізіологічних показників діяльності окремих органів і систем в експериментальних і клінічних умовах.

Під час наукових досліджень розроблено спосіб моделювання гастродуоденальних виразок, визначення пепсину шлункового соку, факторів захисту слизової оболонки шлунка від агресивних впливів, стану нервової регуляції секреторних функцій шлунка тощо. Доведена доцільність використання препаратів жовчі та багатоатомних спиртів у гастроентерологічній практиці. Обґрунтовано застосування вихрового імпульсного магнітного поля правого повертання для корекції діяльності шлунково-кишкового тракту.

Таким чином, учений-фізіолог, професор Василь Михайлович Архангельський — видатна постать на науковій ниві, яка потребує достойного вшанування. Професор В.М. Архангельський залишив значну наукову спадщину, зокрема, першим в Україні розробив навчальну програму спеціалізації з фізіології тварин. Сьогодні продовжуються наукові розробки з фізіології людини і тварин.

Висловлюємо вдячність Дмитру Юрійовичу, онуку Василя Михайловича Архангельського, за спогади, родинні перекази та старовинні світлини.

Праці професора Василя Архангельського

1. Про вплив хемічних і гуморальних факторів на вищу нервову діяльність собак-кастратів. Збірник, присвячений тридцятиліттю наукової діяльності заслуженого діяча науки академіка О.В. Палладіна. 1906–1936. Київ, 1936.

2. О влиянии гормонов половых желез на работу коры больших полушарий у собак. Днепропетровск, 1937.

3. О влиянии щитовидной железы на процессы возбуждения и торможения в коре больших полушарий. ФЖ АН СССР. 1941. Т. 30. Вып. 1.

4. Крововиливи в склисте тіло при бойових травмах ока за матеріалами Великої Вітчизняної війни. Медичний журнал. 1947. Т. 16.

5. Про зміни трофічної функції гемато-паренхіматозного бар’єру сітківки і зорового нерва. Медичний журнал. 1947. Т. 16 (у назвах праць В. Архангельського збережена орфографія і пунктуація першоджерела. — Прим. ред.).

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.