Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Інтерлейкін–6 (IL–6) володіє подвійною дією: з одного боку він стимулює синтез туморнекротизуючого фактора (TNF), з другого — при надмірній продукції TNF пригнічує цей синтез. Тому на сьогодні єдиної думки щодо участі IL–6 у прозапальних і запальних процессах в організмі людини досі немає. Так, у хворих на хронічний гепатит С (ХГС) функціонування цитокінової мережі досі знаходиться на етапі вивчення.

Мета дослідження: вивчити показники деяких цитокінів у хворих на ХГС (IFN–cир., IFN–α, IFN–β, IFN–γ, IL–6 та TNF).

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували хворі на ХГС, з яких було 88 (45,13 %) жінок і 107 (54,87 %) чоловіків. Діагноз ХГС підтверджували виявленням у сироватці крові хворих специфічних антитіл (аНСV, aHCVNS3, aHCVNS4, aHCVNS5, aHCV–IgM) за методом імуноферментного аналізу та РНК вірусу гепатиту С за допомогою полімеразної ланцюгової реакції. Всі хворі на ХГС були розподілені на 2 групи. До 1–ї групи увійшли 66 хворих на ХГС, у яких мали місце протипоказання до IFN–терапії. Проведення IFN–терапії було неможливим через наявність таких протипоказань: цукровий діабет у стадії декомпенсації у 18 (27,27 %) хворих, тяжкі серцево–судинні захворювання — у 15 (22,73 %), психічні розлади в анамнезі — у 3 (4,54 %), автоімунний тиреоїдит — у 4 (6,06 %), цироз печінки в стадії декомпенсації — у 12 (18,18 %), хронічна ниркова недостатність — у 5 (7,58 %), ревматоїдний артрит — у 1 (1,52 %), хронічне обструктивне захворювання легень — у 2 (3,03 %), алергози — у 6 (9,09 %) хворих. Таким хворим призначали лікування: софосбувір по 0,4 г один раз на добу протягом 3 місяців та інтерфероноген аміксин по 0,125 г двічі на тиждень курсом 5 тижнів, усього 6 курсів із місячною перервою між курсами, а також метадоксин у дозі 0,5 г двічі на добу протягом 3 місяців, упродовж наступних 3 місяців по 0,5 г один раз на добу. 65 хворих 2–ї групи отримували базисну терапію, що включала дієтотерапію, карсил по 0,070 г тричі на добу протягом 3 місяців та урсофальк по 0,250 г тричі на добу протягом 12 місяців.

Результати дослідження та їх обговорення. Рівень IFN–сир. при зверненні хворих до гепатоцентру був нижчим за показники у здорових осіб на 41,21 % в 1–й групі та на 40,38% в 2–й групі (р < 0,001). Низький рівень цього показника цитокінового статусу до початку лікування діагностовано у 26 (39,39 %) хворих 1–ї групи та у 21 (31,21%) хворого 2–ї групи. Під час обстеження в динаміці спостерігалась нормалізація рівня IFN–сир. у хворих 1–ї групи, тоді як у хворих 2–ї групи рівень цього цитокіну залишався нижчим, ніж у здорових осіб. Слід зазначити, що у хворих на ХГС при первинному обстеженні спостерігалось зниження рівня IFN–α, IFN–β i IFN–γ. Так, рівень IFN–α був нижчим за фізіологічні показники на 36,59 % в 1–й групі та на 35,48 % в 2–й групі (р < 0,001). Рівень IFN–β i IFN–γ також був нижчим, ніж у здорових осіб, відповідно на 37,99 і 35,51 % у хворих 1–ї групи та на 37,99 і 30,67 % у хворих 2–ї групи (р < 0,001). У динаміці кількість хворих, у яких діагностовано зниження рівня IFN–α, IFN–β i IFN–γ, зменшувалась в 1–й групі та залишалась на тому самому рівні в 2–ї групі. Так, при обстеженні через місяць знижений рівень IFN–α діагностовано у 4 (6,06 %) хворих 1–ї групи та у 22 (33,85 %) хворих 2–ї групи. При обстеженні через 3 місяці зниження рівня IFN–α встановлено в 1 (1,52 %) хворого 1–ї групи та у 21 (32,31 %) хворого 2–ї групи. Через 12 місяців спостерігалась нормалізація цього показника в усіх хворих 1–ї групи та залишався зниженим у 21 (32,31 %) хворого 2–ї групи. Рівень IFN–β при зверненні був нижчим за фізіологічні показники у 24 (36,36 %) хворих 1–ї групи та у 22 (33,85 %) хворих 2–ї групи. Через місяць нормалізація цього показника відбувалась у 19 (28,79 %) хворих 1–ї групи та в 1 (1,5 %) хворого 2–ї групи. Через 3 місяці в усіх хворих 1–ї групи рівень цього цитокіну підвищився до норми, тоді як у 2–й групі — лише у 2 (3,08 %) хворих, тобто зниження рівня цього показника у хворих, які отримували лише базисну терапію, спостерігалось у 19 (29,23 %) осіб. Такі самі зміни виявились і на 12–му місяці від початку лікування. Рівень цитокінів IL–6 і TNF мав тенденцію до зниження у хворих 1–ї групи, які отримували комплексне лікування, проте залишався високим у хворих 2–ї групи, які отримували базисну терапію. Так, при зверненні рівень IL–6 перевищував фізіологічні показники у 2,9 раза в 1–й групі та у 2,6 раза в 2–й групі. На першому місяці лікування рівень цього цитокіну перевищував рівень у здорових осіб у 1,5 раза в 1–й групі та у 2,5 раза — в 2–й групі. На 3–му місяці відбувалась нормалізація рівня IL–6 у хворих 1–ї групи, а в 2–й групі він був вищим, ніж у здорових осіб, у 2,5 раза, без позитивної динаміки і на 12–му місяці лікування. Рівень TNF також був більшим, ніж у здорових осіб, у 6,2 раза у хворих 1–ї групи та у 6,2 раза у хворих 2–ї групи при зверненні. Через місяць рівень цього цитокіну перевищував рівень у здорових осіб у 4,3 раза в 1–й групі та у 6,1 раза — в 2–й групі. Через 3 місяці рівень TNF сягав норми у хворих 1–ї групи, при цьому у хворих 2–ї групи залишався високим та був більшим, ніж у здорових осіб, у 6,1 раза.

Висновки. Отже, при призначенні хворим на ХГС комплексного лікування у сироватці крові відбувалась нормалізація синтезу цитокінів. Так, рівень сироваткового інтерферону, який має противірусну та антифібротичну дію, підвищувався, а вміст IL–6 і TNF, які стимулюють процеси фіброзоутворення в печінці, знижувались до норми. На фоні базисної терапії зберігався дисбаланс у роботі цитокінової мережі зі зниженим рівнем інтерферонів та підвищеним вмістом IL–6 і TNF. Тобто лікування із застосуванням софосбувіру, аміксину та метадоксину можна використовувати з метою нормалізації показників деяких цитокінів та зниження активності процесів фіброзоутворення у хворих на ХГС.