Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Серед пацієнтів із позитивним ВІЛ–статусом депресивні розлади (Familiar I., 2016) мають найбільшу поширеність серед психічних розладів і високу медико–соціальну значущість, що пов’язано перш за все з пізнім виявленням даної патології та затримкою звернення до медичних закладів, відстроченням початку антиретровірусної терапії, поведінковим порушенням (Rane M.S., 2018). Сьогодні виділяють такі головні клінічні фактори розвитку депресивних розладів: нейрокогнітивні порушення внаслідок інфікування центральної нервової системи вірусом імунодефіциту людини та вторинними інфекціями (Heaton R.K., 2015), соціально–психологічні фактори (Панчук Л.І., 2016).

Мета дослідження: виявити особливості депресивного синдрому серед інфікованих вірусом імунодефіциту людини.

Матеріали та методи. Обстежено 114 пацієнтів із захворюваннями, викликаними вірусом імунодефіциту людини (коди В20–В24 за МКХ–10), які перебували на лікуванні у стаціонарному відділенні на базі Комунального закладу «Дніпропетровський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом», серед яких було 56 (49,12 %) чоловіків і 58 (50,88 %) жінок віком від 21 до 62 років, середній вік яких становив 39,8 (9,17) року — М (SD). Обстеження включало аналіз первинної медичної документації, клініко–психопатологічний метод дослідження, клініко–діагностичне інтерв’ю з використанням самостійно розробленої карти дослідження хворого, рівень вираженості депресивної симптоматики оцінювали за опитувальником Бека (Beck Depression Inventory — BDI–ІІ).

Результати дослідження та їх обговорення. Загальна частота депресивних порушень становила 43,9 % при 95% довірчому інтервалі (ДІ) 34,8–53,0 %. Більшою мірою були виявлені такі синдроми: астено–депресивний — 12,3 % (95% ДІ 6,3–18,3 %); тривожно–депресивний — 9,6 % (95% ДІ 4,2–15,1 %) та депресивно–іпохондричний — 8,8 % (95% ДІ 3,6–14,0 %). Середній рівень депресії за шкалою BDI–ІІ дорівнював 16,1 (8,19), субдепресивні стани були виявлені у 24 (21,1 %) пацієнтів, помірна депресія — у 23 (20,2 %), виражена депресія — у 35 (30,7 %) і тяжка депресія — у 5 (4,4 %) пацієнтів. За даними об’єктивного психіатричного обстеження, серед ВІЛ–інфікованих були виявленні такі характерологічні риси особистості, що корелюють з наявністю та вираженістю депресивної симптоматики: слабкість, ригідність, невдоволення та вибагливість до оточуючих, зниження маси тіла, відчуття провини, песимізм, гіпобулія, самозвинувачення, страх ускладнення захворювання.

Висновки. На підґрунті отриманих у процесі роботи даних було виявлено високий рівень поширеності депресивного синдрому, переважно вираженого ступеня, з тенденціями до астенізації, іпохондричності та тривожності, з низкою психологічних і поведінкових ознак. Отже, наше подальше дослідження полягає у створенні своєчасних діагностичних критеріїв щодо виявлення особливостей поведінки як для депресивних синдромів, так і для інших непсихотичних психічних синдромів, на всіх етапах медичної допомоги пацієнтам з ВІЛ–інфекцією при комплексному, системному та диференційованому підході до психопрофілактичних заходів.