Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Герпетична інфекція є досить поширеною інфекцією у світі, викликає різні форми захворювання у людей від легких до тяжких, які можуть залишати після себе серйозні резидуальні явища. За даними ВООЗ, герпесвірусна інфекція займає лідируючі позиції у людей серед вірусних інфекцій, поступаючись лише грипу. Найбільш тяжкою формою герпетичної інфекції є ураження центральної нервової системи (ЦНС).

Метою нашої роботи було виявити клініко–лабораторні особливості серозних менінгітів герпетичної етіології на підставі порівняльного аналізу їх перебігу з відповідними менінгітами негерпетичної етіології.

Матеріали та методи. Проведений ретроспективний аналіз історій хвороб 25 пацієнтів, які впродовж 2018–2019 рр. отримували лікування в обласній інфекційній клінічній лікарні Запорізької ОДА з приводу серозного менінгіту. Усім пацієнтам окрім загальноклінічних досліджень крові та ліквору за допомогою полімеразної ланцюгової реакції було проведено визначення ДНК герпесвірусів (вірусу Епштейна — Барр (ВЕБ), вірусу простого герпесу (herpes simplex virus (HSV)) 1–го та 2–го типу, а також цитомегаловірусу (ЦМВ)) в лікворі. За отриманими результатами хворі були розподілені на дві групи: I — 11 хворих із менінгітом герпетичної етіології; II — 15 хворих із серозним менінгітом невстановленої етіології. У пацієнтів I групи виділили такі віруси: ВЕБ — у 2 хворих, HSV 1–го та 2–го типу — у 4 пацієнтів, ЦМВ — в 1 хворого. Статистична обробка отриманих результатів проведена методами варіаційної статистики, прийнятими в медицині.

Результати дослідження та їх обговорення. Усі хворі I групи були госпіталізовані з діагнозом гострої респіраторної вірусної інфекції, менінгіту. Серед пацієнтів II групи 6 хворих були з діагнозом ГРВІ, без підозри на менінгіт. Аналіз перебігу серозного менінгіту різної етіології продемонстрував певні відмінності. Так, середній вік у групі пацієнтів з герпетичним менінгітом становив 18,8 ± 2,9 року (4–48 років) проти 9,9 ± 3,2 року (5–15 років) у II групі. Тобто герпетична етіологія частіше реєструвалася у старшому віці та в цій групі було вірогідно більше хворих віком 10–18 років, ніж у групі порівняння (р = 0,02). При об’єктивному огляді, а саме при перевірці менінгеальних знаків, у хворих на герпетичний менінгіт мала місце тенденція до частішої реєстрації ригідності потиличних м’язів (р = 0,06) та сумнівних симптомів Брудзинського (р = 0,09). У всіх хворих (11 пацієнтів) на герпетичний менінгіт мав місце ністагм та майже в усіх (10 хворих) — атаксія, у той час як у пацієнтів II групи ці вогнищеві знаки спостерігалися у 13 та 11 хворих відповідно. При лабораторному дослідженні у хворих на менінгіт негерпетичної етіології вірогідно частіше мав місце лімфоцитоз крові (р = 0,04) та лімфоцитарний плеоцитоз ліквору з кількістю клітин від 100 до 300 (у 6 пацієнтів (р = 0,07)).Тоді як у пацієнтів I групи з такою кількістю лімфоцитів у лікворі був тільки 1 хворий, а з плеоцитозом до 50 — 4 пацієнти, 51–100 — 2 та більше 300 — у 4 хворих. Серед пацієнтів із герпетичним менінгітом вірогідно частіше були знижені хлориди ліквору (р = 0,02).

Висновки. Герпесвірусні менінгіти мають певні клініко–лабораторні особливості, що потребує подальшого вивчення в динаміці.