Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Величезна і складна машинерія герпесвірусів (ГВ) надає для впливу безліч мішеней. Хіміотерапія герпесвірусної інфекції (ГВІ) заснована на здатності лікарських препаратів вибірково порушувати процес взаємодії ГВ і клітини, включатися в цикл розвитку вірусу на стадіях синтезу вірусної ДНК і складання вірусних частинок, гальмуючи їх репродукцію, що призводить зрештою до вірусостатичного ефекту. Попри деякі успіхи в розробці протигерпетичних препаратів, лікарські засоби радикального лікування ГВІ досі не отримано. Жодний сучасний антигерпетичний препарат не запобігає ні переходу вірусу в латентний стан, ні виникненню рецидивів після їх відміни, ні передачі інфекції. Цілком очевидно, що прогрес у лікуванні ГВІ може бути досягнутий при одночасному ад’ювантному використанні імуномодулюючих та імунокоригуючих препаратів. Зважаючи на вище–згадане, удосконалення лікування герпесвірусної інфекції нервової системи за рахунок впровадження нових перспективних методів і препаратів з одночасним аналізом їх впливу на імунну систему інфікованих пацієнтів є актуальною проблемою, яка потребує постійної уваги та комплексного підходу у вивченні всіх аспектів проблеми, у тому числі етіологічної структури збудників, клінічних, діагностичних, терапевтичних особливостей окремих форм, диспансерного супроводження.

Мета дослідження: визначити клініко–лабораторну ефективність застосування препаратів інтер–ферону–α (ІФН–α) у лікуванні герпесвірусних уражень нервової системи.

Матеріали та методи. Під спостереженням знаходилось 220 хворих на ураження нервової системи герпесвірусної етіології, які були проліковані у відділенні нейроінфекцій ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМНУ». Чоловіків було 86, жінок 134. Середній вік становив 38,32 ± 13,36 року. Термін захворювання на момент надходження коливався від 3 діб до 240 міс. (у середньому — 30,98 міс.). Після проведеного обстеження були встановлені такі діагнози: арахноїдит, арахноенцефаліт, менінгоенцефаліт, мієліт, полінейропатія, неврит черепно–мозкових нервів (ЧМН), розсіяний енцефаломієліт, енцефаліт. Серед етіологічних чинників найчастіше виявлявся вірус Епштейна — Барр (29,5 % випадків), вірус герпесу людини 7–го типу (HHV7) (19,7 %), HHV6 (15,5 %). Значно рідше виявлявся цитомегаловірус (7,1 %), вірус простого герпесу 1/2 та вірус вітряної віспи, 2 і більше герпесвірусів. Усі хворі отримували базисну етіопатогенетичну терапію, що включала в себе препарати аномальних нуклеозидів, протизапальні, нейпротектори. Залежно від застосування препаратів інтерферону хворі були розподілені на 2 групи: основну (40 пацієнтів), яким вводили рекомбінантний ІФН 3 млн ОД підшкірно протягом 10 діб, та контрольну (180 хворих). За діагнозами, етіологічним чинником, тяжкістю перебігу хвороби обидві групи були співставними. У всіх хворих вивчалась тривалість перебігу синдромів, ефективність противірусної дії препаратів, показники імунної відповіді.

Результати дослідження та їх обговорення. У хворих першої групи порівняно з групою контро–лю знижувалась тривалість наступних синдромів: вестибуло–атактичного (14,2 ± 0,2 доби проти 15,70 ± 2,58 доби), церебрастенічного (13,3 ± 2,3 доби проти 16,4 ± 4 доби), лікворно–гіпертензійного (11,25 ± 1,84 доби проти 13 ± 3 доби), парезів (11,0 ± 2,9 доби проти 15,9 ± 3,1 доби), ураження окремих ЧМН (11,60 ± 1,36 доби проти 13,18 ± 2,91 доби), порушень функції тазових органів (10,0 ± 2,1 доби проти 12,00 ± 4,78 доби), пірамідних (12,44 ± 3,00 доби проти 14,94 ± 3,41 доби) та когнітивних порушень (11,00 ± 2,77 доби проти 14,21 ± 4,00 доби). При дослідженні показників імунної відповіді у хворих першої групи були виявлені такі зміни: зниження рівня Т–лімфоцитів (з 70,89 ± 16,75 % до 57,06 ± 12,96 %), Т–хелперів (з 44,66 ± 9,60 % до 37,12 ± 9,21 %) та підвищення рівня активних Т–лімфоцитів (з 42,42 ± 9,92 % до 45,06 ± 9,64 %); у той же час рівень В–клітин дещо знижувався (з 39,35 ± 4,09 % до 32,15 ± 10,54 %). У контрольній групі спостерігались лише мінорні зміни. При дослідженні активності герпесвірусної інфекції після 2 тижнів етіопатогенетичної терапії у 80 % хворих з групи дослідження було виявлено перехід вірусу у стадію латенції, у хворих контрольної групи цей показник становив лише 61,7 %.

Висновки. Включення в схеми лікування герпесвірусних уражень нервової системи препаратів ІФН–α сприяє більш швидкому зменшенню вираженості клінічних проявів, нормалізації імунологічної реактивності організму, більш ефективній противірусній дії. Поєднання стандартних схем лікування уражень нервової системи герпесвірусної етіолоігї і ІФН є безпечним засобом лікування герпесвірусних уражень нервової системи.