Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Останніми роками значно збільшилась кількість осіб, які відвідують країни, ендемічні з різних інфекційних захворювань, перебувають там довгий термін і знаходяться в умовах підвищеного ризику інфікування. Моряки, льотчики, робітники, мандрівники можуть захворіти як у країні перебування, так і після повернення. Тому існує ризик виникнення спалахів низки інфекційних захворювань в Україні. У багатьох країнах є декілька інфекційних захворювань, що відносяться до керованих, тому з метою профілактики даних захворювань проводиться щеплення. У той же час даним особам слід пам’ятати, що щеплення не відміняє необхідність уникати вживання потенційно інфікованої їжі та води. Від низки інфекцій не існує вакцин, тому слід дотримуватись рекомендованих загальноприйнятих заходів профілактики, вживання специфічних профілактичних лікарських препаратів.

Метою роботи було вивчення рекомендацій відносно одночасної вакцинації декількома вакцинами.

Матеріали та методи. Вивчені дані літератури стосовно рекомендацій відносно вакцинації для тих, хто від’їжджає за кордон.

Результати дослідження та їх обговорення. Не існує єдиної схеми вакцинації, яка підходила б усім особам, які відбувають. У кожному випадку схема вакцинації повинна підбиратися індивідуально з урахуванням попередньої імунізації, стану здоров’я, факторів ризику, особливостей країни, які планують відвідати, типу і тривалості поїздки, часу, що залишається до від’їзду. Відомо, що напруженість імунітету, який розвивається після вакцинації, варіює залежно від вакцини, кількості введених доз, попередніх щеплень. Тому перед мандрівкою даним особам слід проконсультуватися з фахівцем з медицини подорожей, інфекціоністом за 4–8 тижнів до від’їзду. Тим більше, що деякі країни вимагають підтвердження вакцинації у мандрівників, які в’їжджають в країну або виїжджають з неї. При плануванні профілактичних заходів, визначенні схем профілактики слід враховувати дані ВООЗ, CDC, Weekly Epidemiological Record (WER), а також особливості вакцин, які зареєстровані в Україні. У меморандумах ВООЗ викладена інформація про рекомендовані інтервали між введенням доз при багаторазовій вакцинації. Слід пам’ятати, що захисний імунітет зазвичай виробляється через 7–10 днів після першої вакцинації, а ревакцинація здатна відновити імунітет, який знизився, усього за кілька днів. У більшості розвинених країн для вакцинації населення від коклюшу використовуються ацелюлярна (безклітинна) вакцина і різні її комбінації з іншими педіатричними вакцинами проти поліомієліту, гепатиту В, гемофільної інфекції. Убиті, або інактивовані, вакцини, такі як протигрипозна вакцина, анатоксини, полісахаридні і кон’юговані вакцини, зазвичай можуть застосовуватися під час вагітності. Живі вакцини, за винятком живої поліовакцини, зазвичай вагітним протипоказані через небезпеку для дитини. Під час вагітності слід уникати застосування вакцин проти кору, епідемічного паротиту, краснухи, вітряної віспи та жовтої лихоманки. У кожному випадку ризик і користь від щеплення слід оцінювати індивідуально. У більшості випадків вакцинація здорових літніх мандрівників не відрізняється від вакцинації дорослих більш молодого віку. У той же час літні люди, які в минулому не пройшли повний курс імунізації і/або в даний час мають проблеми зі здоров’ям, потребують особливої уваги. Літні люди можуть не пам’ятати перенесені інфекційні захворювання, пройдені вакцинації. Оскільки імунізація проти поліомієліту вступила в силу тільки в 1960–ті рр., більшість дорослих, які народилися до цього року, не вакциновані проти поліомієліту. У той же час дані люди можуть мати природний імунітет після контакту з вірусом поліомієліту в ранньому віці. Крім того, ці особи можуть мати придбаний природний імунітет проти гепатиту A. Похилий вік впливає на імунологічну відповідь на вакцинацію. Імунна відповідь повільніше розвивається і швидше знижується. На даний час спеціально для літніх людей розроблені вакцини проти вірусу varicella zoster і грипу з підвищеною концентрацією антигенів. У літніх людей можуть бути скорочені рекомендовані інтервали ревакцинації. Особливе значення для літніх людей мають вакцини проти дифтерії, правця та кашлюку, сезонного грипу, пневмококової інфекції та герпесу зостер. Комбінована вакцина проти дифтерії, правця та кашлюку в належній формі повинна вводитися кожні 10 років. Літнім людям, які входять до групи ризику тяжкого перебігу грипу, рекомендується сезонна вакцинація проти цієї хвороби. Полісахаридну вакцину проти 23 серотипів пневмококів (PPV23) здоровим людям зазвичай призначають один раз, але при імунодефіциті можна розглянути можливість проведення 1–2 ревакцинацій. Вважається, що більшість людей, які народилися до 1970 р. та перехворіли на кір, епідемічний паротит і краснуху, мають довічний імунітет проти цих інфекцій. Більшість дорослих мають і природний імунітет проти вітряної віспи. Однак захист від вітряної віспи не поширюється на оперізувальний лишай. Тому деякі країни рекомендують вакцинацію проти вірусу varicella zoster усім людям віком 60 років і старше. Мандрівникам, які прямують в країни Африки або Центральної і Південної Америки, необхідна вакцинація проти жовтої лихоманки. В осіб старше 60 років перед вакцинацією проти жовтої лихоманки необхідна оцінка користі та ризику. Особливо це слід враховувати в осіб похилого віку, які мають хронічні захворювання. Особливої уваги потребують миротворці, робітники, які відбувають в ендемічні країни з багатьох інфекцій, а терміни для підготовки на вакцинацію обмежені. Тому слід враховувати особливості вакцин та можливість їх комбінації при одночасному застосуванні. Інактивовані вакцини зазвичай імунологічно не взаємодіють з іншими інактивованими або живими вакцинами. При необхідності введення декількох вакцин за одне відвідування ін’єкції необхідно робити в різні ділянки тіла (різні кінцівки) або на відстані принаймні 2,5 см одна від одної. Більшість живих вакцин можна призначати одночасно, якщо вони вводяться в різні анатомічні ділянки. Якщо призначені живі вакцини вводяться не в один і той же день, інтервал між їх введенням повинен становити принаймні 4 тижні. Жива оральна поліомієлітна вакцина та жива оральна брюшнотифозна вакцина можуть призначатися одночасно із ін’єкційними живими вакцинами або з будь–яким інтервалом до або після їх прийому всередину. За результатами раніше проведених досліджень встановлено, що більш низький рівень сероконверсії щодо епідемічного паротиту, краснухи і жовтої лихоманки (але не щодо кору) відзначався в осіб, яким вакцину проти жовтої лихоманки і вакцину проти кору, епідемічного паротиту та краснухи (MMR) вводили одночасно, порівняно з тим, кому ці вакцини вводили з інтервалом в 30 днів. На даний час для планової вакцинації дітей широко застосовуються комбіновані вакцини проти кашлюку, дифтерії та правця (АКДП) і вакцина MMR. Є інші комбінації вакцин: MMR + вітряна віспа (MMRV), ГепA + B і ГепA + черевний тиф (вакцина Ty21a), ІПВ + АКДС, ІПВ + АКДС + Hib, ІПВ + АКДС + ГепB + Hib1, комбіновані вакцини Haemophilus influenzae типу B і Neisseria meningitidis серогрупи C і Y (Hib + MenC або Hib + MenCY). У дорослих застосовують комбіновану вакцину проти дифтерії та правця зі зниженим вмістом дифтерійного анатоксину (АДС) замість моновалентного правцевого анатоксину. Згідно з інструкцією до полісахаридної кон’югованої чотирьохвалентної вакцини, можливе сумісне проведення щеплення вакцинами проти пневмококової інфекції, кору — краснухи — паротиту, вірусного гепатиту, вітряної віспи, у дітей старше 14 років також і вакциною проти дифтерії та правця. На даний час відомо про можливі поєднання вакцин при одночасному їх введенні: АДС, АДС–м, АД–М сумісно із черевнотифозною, проти жовтої лихоманки; антирабічної із стовбнячним анатоксином; вакцини проти Ку–лихоманки живої та бруцельозної, протитуляремійної живої та протичумної живої, бруцельозної живої.

В той же час є інформація стосовно і негативного впливу на імунітет при одночасному застосуванні декількох вакцин.

Висновки. Особам (особливо миротворцям, робітникам), які планують перебувати у високоендемічних країнах з різних інфекцій, слід заздалегідь проводити щеплення від даних інфекцій, а вже перед відправленням за місяць проводити останні щеплення проти окремих інфекцій. Необхідно провести дослідження щодо впливу одночасної вакцинації проти багатьох інфекцій (до 5–8 видів) на стан післявакцинального імунітету. Слід вивчати досвід інших країн стосовно даної