Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. ВІЛ–інфекція на сьогодні залишається загрозливою проблемою XXI століття для багатьох країн світу, у тому числі й для України. Згідно з інформацією Центру громадського здоров’я України, станом на 1 лютого 2019 р. у закладах охорони здоров’я перебувало 142 076 ВІЛ–інфікованих, у тому числі 46 987 хворих із 4–ю клінічною стадією. Опортуністичні інфекції, у свою чергу, обтяжують перебіг ВІЛ і є ознакою зниження функції імунної системи. Тому визначення рівня СD4–клітин є прогностично значущим для оцінки стану імунодефіциту, визначення ймовірності розвитку опортуністичних інфекцій та необхідності призначення антиретровірусної терапії.

Мета дослідження. Вивчити структуру опортуністичних інфекцій залежно від рівня СD4–клітин.

Матеріали та методи. Було обстежено й проаналізовано медичні карти 66 стаціонарних хворих  із ВІЛ–інфекцією, які знаходилися на лікуванні в Сумській обласній клінічній інфекційній лікарні імені З.Й. Красовицького. Пацієнти були розподілені на групи дослідження залежно від кількості СD4–клітин. До І групи ввійшли 34 хворі із кількістю СD4–клітин від 0 до 200 кл/мкл, до ІІ — 16 пацієнтів із кількістю СD4–клітин від 201 до 500 кл/мкл та до ІІІ — 16 ВІЛ–інфікованих із рівнем СD4 > 500 кл/мкл.

Результати дослідження та їх обговорення. Середній вік пацієнтів становив 39,03 ± 0,96 року, тобто це були люди молодого працездатного віку. Серед пацієнтів переважали чоловіки — 68,18 % (p < 0,001). Хворих із першою клінічною стадією було 4 (6,06 %), другою клінічною стадією — 0, третьою — 10 (15,15 %) та четвертою — 52 (78,79 %). У результаті проведеного нами аналізу з’ясовано, що у хворих І групи найчастіше порівняно з іншими опортуністичними інфекціями зустрічався орофарингеальний кандидоз (76,47 %) та токсоплазмоз головного мозку (47,06 %) (p < 0,05–0,01); значно рідше — туберкульоз легень (20,59 %), пневмоцистна пневмонія (14,71 %), туберкульоз нервової системи (11,76 %); у поодиноких випадках — хронічна генералізована цитомегаловірусна інфекція (5,88 %), енцефаліт, викликаний вірусом Епштейна — Барр (5,88 %), оніхомікоз (5,88 %), прогресивна мультифокальна лейкоенцефалопатія (5,88 %), папіломатоз слизової оболонки ротоглотки (2,94 %), позалегеневий туберкульоз дисемінований (2,94 %) та herpes zoster (2,94 %). У ІІ групі спектр опортуністичних інфекцій значно менший, проте також найчастіше зустрічався орофарингеальний кандидоз (62,50 %; p < 0,05), рідше — туберкульоз легень (25,00 %), пневмоцистна пневмонія (12,50 %), туберкульоз нервової системи (6,25 %) та herpes zoster (6,25 %). У ІІІ групі пацієнтів найчастіше зустрічався також орофарингеальний кандидоз (56,25 %; p < 0,05), рідше туберкульоз легень (18,75 %), туберкульоз нервової системи (6,25 %), папіломатоз слизової оболонки ротоглотки (6,25 %).

Висновки. У пацієнтів І групи, у яких рівень СD4–клітин становив від 0 до 200 кл/мкл, найчастіше зустрічаються орофарингеальний кандидоз та токсоплазмоз головного мозку. Токсоплазмовий енцефаліт вказує на пізнє звернення ВІЛ–інфікованих по медичну допомогу та на несвоєчасний початок антиретровірусної терапії. У хворих ІІ групи з рівнем СD4 від 201 до 500 кл/мкл та ІІІ групи з рівнем СD4 > 500 кл/мкл також вірогідно переважав орофарингеальний кандидоз. Отже, низький показник кількості CD4–лімфоцитів прискорює прогресування опортуністичних інфекцій, частіше призводить до дисемінації процесу.