Журнал «Актуальная инфектология» Том 8, №2, 2020
Вернуться к номеру
Особливості перебігу серозних менінгітів герпесвірусної етіології
Авторы: Усачова О.В., Дралова О.А.
Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Герпесвірусна інфекція є поширеною інфекцією у світі, що викликає різні клінічні форми захворювання в осіб, від легких до тяжких, які залишають після себе серйозні резидуальні явища. Найбільш тяжкою формою герпесвірусної інфекції є ураження ЦНС.
Мета: з’ясувати особливості перебігу серозних менінгітів герпесвірусної етіології на підставі порівняльного аналізу з відповідними менінгітами негерпетичної етіології.
Матеріали та методи. Проведений ретроспективний аналіз історій хвороб 25 пацієнтів, які впродовж 2018–2019 рр. отримували лікування в Обласній інфекційній клінічній лікарні Запорізької ОДА з приводу серозного менінгіту. Усім пацієнтам, окрім загальноклінічних досліджень крові та ліквору, за допомогою ПЛР було проведено визначення ДНК герпесвірусів (ВЕБ, HSV 1-го та 2-го типу, а також ЦМВ) у лікворі. За отриманими результатами хворі були розподілені на дві групи: I — 11 хворих із менінгітом герпесвірусної етіології; II — 15 — із серозним менінгітом невстановленої етіології. Усі хворі на герпесвірусний менінгіт отримували специфічну терапію ацикловіром. Статистична обробка отриманих результатів проведена методами непараметричної статистики, прийнятими в медицині.
Результати та обговорення. У пацієнтів I групи за допомогою ПЛР ліквору виділили такі віруси: ВЕБ — у 2 хворих, HSV 1-го та 2-го типу — по 4 пацієнти відповідно, ЦМВ — у 1 хворого. Про ранню маніфестацію ураження оболонок мозку при герпесвірусній інфекції ЦНС свідчить той факт, що всі хворі I групи були госпіталізовані з діагнозом «гостра респіраторна вірусна інфекція, менінгіт?», а серед пацієнтів II групи 6 хворих були без підозри на менінгіт. Середній вік у групі пацієнтів із герпесвірусним менінгітом становив 18,8 ± 2,9 року (у середньому 4–48) проти 9,9 ± 3,2 року (5–15) у другій групі. Тобто герпетична етіологія частіше реєструвалася в старшому віці, та в цій групі було вірогідно більше хворих віком 10–18 років і дорослих, ніж у групі порівняння (р = 0,02). На момент надходження пацієнтів до стаціонару відмінності у вираженості температурної реакції не були відмічені, проте при перевірці менінгеальних знаків у хворих на герпетичний менінгіт частіше реєструвалися ригідність потиличних м’язів (р = 0,06) та сумнівні симптоми Брудзинського (р = 0,09). У всіх хворих (11 пацієнтів) на герпетичний менінгіт відмічався ністагм, та майже у всіх (10 хворих) — атаксія, тоді як у пацієнтів II групи ці вогнищеві знаки мали місце у 13 та 11 хворих відповідно. У хворих на менінгіт негерпетичної етіології вірогідно частіше спостерігався лімфоцитоз крові (р = 0,04) та «середній» лімфоцитарний плеоцитоз ліквору (кількість клітин — від 100 до 300; р = 0,07). Тоді як у пацієнтів першої групи з такою кількістю лімфоцитів у лікворі був тільки 1 хворий, а з плеоцитозом до 50 та понад 300 — по 4 відповідно. У пацієнтів із герпетичним менінгітом вірогідно частіше були знижені хлориди ліквору, р = 0,02. Суттєвих відмінностей у стані хворих обох груп дослідження на 3-тю добу лікування відмічено не було. Проте при динамічному спостереженні в пацієнтів із герпетичним менінгітом вірогідно довше зберігалися підвищення температури тіла до субфебрильних цифр (р = 0,09) та ністагм (р = 0,04). При цьому в пацієнтів із негерпетичним менінгітом на 5-ту добу вірогідно частіше зберігався симптом Керніга (р = 0,06).
Висновки. Герпесвірусні менінгіти частіше спостерігаються в дітей 10–18 років та дорослих, характеризуються типовою маніфестацією з позитивними менінгеальними знаками та незначним (до 50 клітин) або високим (понад 300 клітин) лімфоцитарним цитозом ліквору. Навіть на фоні специфічної протигерпетичної терапії перебіг хвороби більш затяжний за рахунок тривалішого збереження температурної реакції та атоксичних проявів.