Журнал «Актуальная инфектология» Том 8, №3, 2020
Вернуться к номеру
Різноманіття клінічних проявів шкірного лейшманіозу
Авторы: Чабан Т.В., Герасименко О.А., Бочаров В.М., Пастарначенко Н.С., Мацюк В.Є., Соколан Н.М.
Одеський національний медичний університет, м. Одеса, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Лейшманіоз все ще залишається однією з найбільш ігнорованих хвороб. У світі 350 млн осіб, які схильні до ризику інфікування лейшманіозом, щорічно виявляються близько 2 млн нових випадків захворювання, реєструються від 26 000 до 65 000 випадків смерті. На жаль, багато випадків залишаються нерозпізнаними. У зв’язку з цим можна припустити, що в ендемічних районах захворюваність вище, ніж реєструється. Протягом 2018–2019 років під наглядом в КМП «Міська клінічна інфекційна лікарня» ОМР перебували на лікуванні троє хворих зі шкірною формою лейшманіозу: 1 — мешканець Тунісу, 2 — громадяни України, які виїжджали до Перу та Афганістану. Аналіз випадків лейшманіозу показує, що після повернення з ендемічної території клінічні прояви спостерігалися протягом одного місяця до звернення хворих по допомогу. Мешканець Тунісу звернувся за медичною допомогою зі скаргами на наявність виразки округлої форми на стопі розміром 1 см, із нерівними краями, дрібнозернистим дном, із гнійним нальотом, навколо якої спостерігався інфільтрат. Подібні інфільтрати були виявлені на боковій частині тулуба та в нижній третині лівої гомілки, сверблячкою не супроводжувалися. У хворого, який повернувся з Перу, виразки розташовувались на нозі: виразки розмірами 3 × 8, 1 × 2 см, та на препуції. Обидва дефекти вкриті шаруватим струпом бурого забарвлення з вираженою інфільтрацією. У хворого, який повернувся з Афганістану, спостерігали дрібні сверблячі вузлики на шкірі правого передпліччя, які надалі поступово збільшувалися в розмірах з подальшим формуванням ерозій із гнійними виділеннями. У середньому розмір великих виразок становив 3 × 4 см, дрібних — 1 × 2 см. Матеріал для паразитологічного підтвердження було взято у всіх хворих із крайових інфільтратів. Фіксований мазок був забарвлений за Романовським — Гімзою. Після проведеної мікроскопії було виявлено збудників лейшманіозу. На наш погляд, слід звернути увагу лікарів сімейної медицини на ретельне з’ясування даних епіданамнезу, що є вкрай важливими для попередньої діагностики лейшманіозу. З огляду на величезну міграцію населення останнім часом слід очікувати появи «незвичайних» хвороб не лише в іноземців, але й у мешканців нашої країни. Також викликає особливу тривогу відсутність препаратів для лікування тропічних хвороб.