Журнал «Актуальная инфектология» Том 8, №3, 2020

Актуальність. Як відомо, ВІЛ-інфекція і парентеральні вірусні гепатити належать до соціально значимих захворювань, які можуть впливати не тільки на стан здоров’я хворих, а й на демографічну ситуацію в країні. Єдність механізмів зараження усіма трьома збудниками (HBV, HCV і ВІЛ) підвищує ймовірність комбінації цих інфекцій. Ризик передачі HBV через мікродози крові вище (30 %), ніж ймовірність передачі HCV (2 %) і ВІЛ (0,3 %). При цьому статевий та вертикальний шляхи інфікування притаманні всім трьом збудникам. В Україні близько 70 % пацієнтів з ВІЛ інфіковані також НСV. Частота хронізації вірусних гепатитів при ВІЛ-інфекції досягає 75–90 %. Мета: проаналізувати особливості вірусних гепатитів у ВІЛ-інфікованих з ураженнями нирок. Матеріали та методи. У проспективне дослідження за наявності інформованої згоди включено 292 хворі на ВІЛ-інфекцією, які перебували на амбулаторному спостереженні в Чернівецькому обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом. Тривалість захворювання (від моменту первинного виявлення серопозитивного тесту) в обох групах варіювала в широких межах і склала в середньому 5,5 і 6 років (діапазон від 0,5 до 12 років). Результати та обговорення. Фактором ризику зараження ВІЛ у більшості хворих основної групи і групи порівняння послужив ймовірний статевий контакт з ВІЛ-позитивними особами — 75,0 ± 6,3 і 67,5 ± 7,4 % відповідно (р > 0,05). На парентеральне введення психоактивних речовин вказували 12 (25,0 ± 6,3 %) представників основної групи і 13 (32,5 ± 7,4 %) — групи порівняння. Значущих відмінностей в частоті того або іншого фактора ризику зараження ВІЛ не виявлено (р > 0,05). В основній групі й у групі порівняння переважали пацієнти з II клінічною стадією: 22 (45,8 ± 7,2 %) і 19 (47,5 ± 7,9 %) відповідно (р > 0,05). Вірусні гепатити різної етіології як супутні захворювання було виявлено в більшості ВІЛ-інфікованих, які перебували під нашим спостереженням, незалежно від наявності або відсутності протеїнурії: 31 із 48 (64,6 %) і 27 із 40 (67,5 %) відповідно. З них в основній групі 8 осіб (16,7 ± 5,4 %) мали хронічну HВV-інфекцію, 16 (33,3 ± 6,8 %) — хронічну HСV-інфекцію і 7 (14,6 ± 5,1 %) — мікст-гепатит В + С. У групі порівняння гепатит В діагностовано у 4 (10,0 ± 4,7 %), гепатит С — у 17 (42,5 ± 7,8 %) пацієнтів, коінфекцію вірусами гепатиту В і С — у 6 (15,0 ± 5,6 %). Значущих відмінностей між частотою реєстрації вірусних гепатитів у групах також не виявлено (р > 0,05). У 6 з 31 пацієнта з хронічною хворобою нирок і наявністю маркерів хронічної HВV- і/або HСV-інфекції була виявлена гіперферментемія (підвищення АлАТ і АсАТ у сироватці крові до 2,5–3,0 норми у 2 осіб і до 1,5–2,0 норми — у 4). Гіперферментемія поєднувалася з гіпербілірубінемією, підвищенням рівня лужної фосфатази (ЛФ) і γ-глутамілтранспептидази (ГГТП) в сироватці крові у 2 хворих, з підвищенням концентрації білірубіну і ГГТП — в 1 пацієнта. За відсутності гіперферментемії підвищений вміст ЛФ і білірубіну в сироватці крові встановили тільки в 1 особи. Ізольоване підвищення концентрації ГГТП у сироватці крові було виявлено в 9 з 31 хворого, що може бути пов’язано із застосуванням гепатотоксичних лікарських препаратів і вживанням алкоголю. Висновки. Отже, у пацієнтів з маркерами пошкодження нирок і хворих контрольної групи не встановлено статистично вірогідних відмінностей між факторами ризику зараження ВІЛ, тривалістю ВІЛ-інфекції, віком і частотою супутніх вірусних гепатитів.