Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №1, 2021

Актуальність. Єдиної схеми щодо лікування нон-респондерів із хронічним гепатитом С (ХГС) досі не існує. Саме в цієї частки хворих необхідно знайти такий спосіб комплексного лікування, який би мав вплив на основні низки патогенезу ХГС. Так, необхідно використовувати препарати для підвищення стійкості гепатоцитів до продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), індукованого впливом вірусу гепатиту С (НСV), а також перешкоджати утворенню фібронектину та колагену, що гальмує процес розвитку цирозу печінки.

Мета дослідження: вивчити показники ПОЛ та активність процесів фіброзоутворення у хворих на ХГС під впливом комплексного лікування.

Матеріали та методи. Обстежено 64 хворих на ХГС з ознаками помірно вираженого фіброзу печінки (ФП). Залежно від способу лікування хворі розподілені на 2 групи: 32 хворих І групи використовували лікування софгеном-Л по 1 таблетці один раз на добу протягом 12 тижнів; 32 хворих ІІ групи отримували софген-Л по 1 таблетці один раз на добу протягом 12 тижнів, а також метадоксин у дозі 0,5 г двічі на добу протягом 12 тижнів, упродовж наступних 12 тижнів по 0,5 г один раз на добу. Діагноз ХГС встановлювали, враховуючи клініко-епідеміологічні дані, виявлення в сироватці крові хворих специфічних антитіл методом ІФА та РНК НСV за допомогою ПЛР. Ступінь вираженості процесів фіброзоутворення в печінці вивчали методом FibroScan. Оцінку показників ПОЛ визначали за концентрацією малонового діальдегіду (МДА) за методом І.Д. Стальної та дієнових кон’югатів (ДК) за методом І.Д. Стальної та Т.Г. Гаришвілі в сироватці крові та еритроцитах.

Результати та обговорення. У хворих І групи відбувалось прогресування ФП, про що свідчило збільшення кількості хворих з ознаками вираженого ФП та цирозу печінки в стадії компенсації, тоді як у ІІ групі була позитивна динаміка. Так, при обстеженні через 12 місяців у І групі ознаки вираженого ФП діагностовано у 12 (37,5 %) хворих, а цироз печінки розвивався у 2 (3,25 %) хворих. У ІІ групі ознаки помірно вираженого ФП діагностовано через 12 місяців у 28 (87,5 %) хворих, а у 4 (12,5 %) хворих відбувалось припинення прогресування ФП і виявлені ознаки слабковираженого ФП, тоді як цироз печінки не розвивався. Активність процесів ПОЛ знижувалась у хворих І та ІІ групи, проте нормалізація відбувалась лише у хворих ІІ групи. Так, рівень МДА у сироватці та еритроцитах при зверненні перевищував фізіологічні показники в 1,8 та 2,3 раза відповідно. При визначенні концентрації цього продукту в сироватці та еритроцитах крові через 4 тижні у хворих І групи вона була більшою, ніж у здорових осіб, у 1,8 та 2,5 раза відповідно, у хворих ІІ групи — у 1,4 та 1,5 раза відповідно. При обстеженні хворих через 12 тижнів у ІІ групі відмічали нормалізацію рівня МДА як у сироватці, так і в еритроцитах. Таку ж тенденцію мали зміни концентрації ДК у сироватці й еритроцитах крові. При первинному обстеженні виявлено збільшення концентрації ДК у сироватці та еритроцитах крові в 1,4 та 1,7 раза відповідно. Під час повторного обстеження хворих І та ІІ групи через 4 тижні концентрація ДК у сироватці й еритроцитах була більшою, ніж у здорових осіб, у 1,4 та 1,1 раза відповідно. Нормалізація вмісту ДК відбувалась лише у хворих ІІ групи, які отримували антиоксидант метадоксин, тоді як у І групі ДК продовжував бути більшим, ніж у здорових осіб. Так, при обстеженні через 12 тижнів рівень ДК перевищував такий у здорових осіб у 1,4 раза в сироватці та еритроцитах, через 24 тижні — у 1,4 раза в сироватці та 1,3 раза в еритроцитах, через 6 місяців — у 1,4 раза в сироватці й у 1,2 раза в еритроцитах, через 12 місяців — у 1,4 раза в сироватці та 1,3 раза в еритроцитах. Тобто при призначенні комплексного лікування відбувалось значне зниження активності процесів ПОЛ на 4-му та 12-му тижнях від початку лікування з подальшою нормалізацією показників на 24-му тижні, тоді як у хворих, які отримували лише ПВТ, активність процесів ПОЛ залишалась на високому рівні протягом 12 місяців спостереження. Таким чином, призначене лікування мало виражену антифібротичну дію, оскільки при обстеженні хворих через 12 місяців не розвивався цироз печінки. Під впливом комплексного лікування софгеном-Л і метадоксином значно знижувалась активність процесів ПОЛ. Це підтверджувалось зменшенням рівня продуктів ПОЛ у сироватці й еритроцитах крові хворих на ХГС у 2 рази і більше на 12-му тижні лікування та його нормальних показників через 12 місяців від початку лікування. У сироватці та еритроцитах крові хворих І групи, які отримували лише софген-Л, активність процесів ПОЛ зберігалась на високому рівні — вміст продуктів ПОЛ — МДА і ДК перевищував показники в здорових осіб.

Висновки. Отже, застосування метадоксину є патогенетично обґрунтованим, сприяє відновленню рівноваги в системі ПОЛ/АОС, призводить до припинення прогресування процесів фіброзоутворення в печінці хворих на ХГС.