Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №1, 2021
Вернуться к номеру
Клінічний випадок коронавірусної інфекції COVID-19 у пацієнта з коінфекцією ВІЛ/туберкульоз
Авторы: Чабан Т.В., Чубач М.І., Тюпа В.В., Лаврюкова С.Я., Пастерначенко Н.С., Бошкова Л.К., Кузьміна О.В.
Одеський національний медичний університет, м. Одеса, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Від початку епідемії COVID-19 в Україні зареєстровано 1,27 млн підтверджених випадків зараження на цю хворобу. Одночасно з цим в Україні залишається напруженою епідеміологічна ситуація стосовно ВІЛ та туберкульозу. За даними Центру медичної статистики МОЗ України, в Україні за 2019 рік кількість уперше зареєстрованих хворих на туберкульоз, включно з його рецидивами, становила 25 237, або 60,1 на 100 000 населення. А станом на 01.04.2019 р. у закладах охорони здоров’я під медичним наглядом перебувало 142 076 ВІЛ-інфікованих громадян України (336,5 на 100 000 населення). Особливості перебігу COVID-19 у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, поєднаною з туберкульозом, залишаються недостатньо вивченими. Наводимо клінічний випадок коронавірусної інфекції COVID-19 у пацієнта з коінфекцією ВІЛ/туберкульоз.
Пацієнт, 37 років, надійшов до приймального відділення КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» ОМР 24.04.2020 р., на 7-й день хвороби, зі скаргами на підвищення температури до 39 °С, слабкість, кашель, задишку при фізичному навантаженні, біль в грудній клітці справа. В анамнезі ВІЛ-інфекція, 4-та клінічна стадія. Вогнищевий токсоплазмовий енцефаліт. Судомний синдром. Хронічний гепатит С. Об’єктивно: шкіра бліда, SpO2 — 93–94 %, тахіаритмія, аускультативно в легенях значне послаблення дихання з обох боків. Діагноз при надходженні «ГРВІ, двобічна позагоспітальна пневмонія, підозра на COVID-19». Результат ПЛР (РНК-SARS-CoV-2) позитивний від 24.04.2020 р. На рентгенограмі органів грудної порожнини від 27.04.2020 р. — правобічна нижньодольова плевропневмонія. Увесь час перебування хворого у стаціонарі показники загального аналізу крові були в межах фізіологічних норм, лише швидкість осідання еритроцитів збільшена до 62–65 мм/год, АлАт — 86 Од/л, С-реактивний білок — ++++. Призначено: цефтріаксон, офлоксацин, лазолван, лоратадин, аміксин, реосорбілакт, ібупрофен, аскорбінову кислоту. Незважаючи на лікування, зберігалася гарячка до 38,5 °С, на 7-й день лікування виникли прояви орофарингеального кандидозу, був призначений флуконазол. Через 10 днів після початку лікування при рентгенологічному дослідженні встановлена негативна динаміка, інфільтративне затемнення в нижній долі правої легені, контур діафрагми не визначається. Проведені додаткові обстеження: аналіз мокротиння на КСБ — негативний результат, 05.05.12 LF-LAM-test — негативний, СD4+ — 386 кл/мл (24 %), вірусне навантаження ПРЛ РНК ВІЛ не визначалося. Продовжував отримувати високоактивну антиретровірусну терапію за схемою TDF + ЗTC + DTG. На 15-й день хвороби на КТ ОГК — правобічний осумкований плеврит, вірогідно туберкульозного генезу. Консультований фтизіатром, вперше діагностований туберкульоз правої легені, інфільтративний. Деструктивний правобічний туберкульозний плеврит. Для подальшого лікування туберкульозу переведений в КНП «МПД» ОМР.
Таким чином, у даному клінічному випадку коронавірусна інфекція у хворого з коінфекцією ВІЛ/туберкульоз перебігала порівняно легко, без ознак дихальної недостатності. Разом з тим стійко зберігалося значне підвищення ШОЕ та СРБ. У хворого присутній тривалий хронічній запальний процес — ВІЛ-інфекція. Також ВІЛ-інфекція та коронавірусна інфекція, викликаючи імуносупресію, могли стати причиною активації туберкульозної інфекції.