Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №2, 2021
Вернуться к номеру
Особливості імунної відповіді у пацієнтів із хронічною формою хвороби Лайма
Авторы: Клюс В.Ю., Дяченко П.А.
ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Останнім часом у багатьох регіонах України, що є природними осередками та ареалами проживання іксодових кліщів, спостерігається зростання захворюваності на хворобу Лайма (ХЛ). Значну небезпеку становлять особливості перебігу ХЛ, що проявляються в тенденціях хронізації та періодичних рецидивів, супроводжуються широким спектром поліорганних уражень багатьох органів і систем (шкіра, опорно-руховий апарат, серце). У той же час характерною рисою клінічної картини ХЛ є поява у значного відсотка пацієнтів (близько 40 %) різного рівня тяжкості уражень нервової системи, які також мають багатий поліморфізм проявів, що, у свою чергу, часто обумовлює складнощі діагностування та застосування адекватної терапії.
Мета дослідження: дослідити особливості імунної відповіді в пацієнтів із хронічною формою ХЛ з ураженням нервової системи.
Методи дослідження: клінічні, лабораторні, інструментальні, статистичні.
Результати та обговорення. Дослідження проведене на базі відділення нейроінфекцій ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хворобімені Л.В. Громашевского НАМН України». Відповідно до поставленої мети серед цих пацієнтів була виділена основна група із 112 хворих віком від 20 до 77 років, у яких був запідозрений бореліозний процес або були його ознаки, або був попередньо встановлений діагноз (МКХ-10) «А69.2. Хвороба Лайма». До складу основної групи пацієнтів увійшли 24 (21,4 %) особи чоловічої статі та 88 (78,6 %) осіб жіночої статі. Кількість пацієнтів працездатного віку становила 103 особи, або 91,9 %.
На початку дослідження пацієнти були розділені на дві групи. До першої групи увійшли 69 (61,6 %) пацієнтів, які перенесли гостру стадію бореліозу в різні періоди та звернулися з приводу неврологічних скарг. До другої групи увійшли 43 (38,4 %) пацієнти, які не мали в анамнезі еритеми та звернулися з приводу діагнозу нейроінфекції.
Верифікація діагнозу ХЛ серед пацієнтів основної групи проводилась під час двохетапного дослідження крові/сироватки. На першому етапі проводились дослідження методом ІФА із визначенням в крові антитіл класу IgM і IgG до Borrelia s.s., на другому етапі — методом блот-аналізу.
Аналіз імунологічних показників крові дозволив установити низку показників, за якими більше ніж у 50 % пацієнтів із ХЛ були значення, що перевищували норму: імунорегуляторний індекс — 53 % пацієнтів, CD22+ — 61÷44 %, фагоцитарне число — 84 %, IgG — 52 %. Імунологічні дослідження крові пацієнтів із хронічною ХЛ не зафіксували вірогідних відмінностей серед показників І та ІІ групи. Водночас виявлена низка показників, вищих порівняно з контрольною групою в середньому: імунологічний індекс — на 0,68 %; В-лімфоцити — 7,1 %; фагоцитарне число — 5, рівень імуноглобуліну класу G — на 2,9 г/л.
Функціональний стан клітинного імунітету пацієнтів із ХЛ був оцінений за показниками цитоплазматичних нейроспецифічних білків. Кількість пацієнтів, у яких було зафіксоване перевищення допустимих значень показників ЗБМ, НСЕ та АЗЛМА, становила 65–96 %.
Статистично вірогідні відмінності за показниками ЗБМ, НСЕ, S100 та АЗЛМА між групами І та ІІ не виявлені, що свідчить про подібність у них інфекційного патологічного процесу. Також не виявлені вірогідні відмінності між групами І, ІІ та контрольною групою за рівнем специфічного білка нервової тканини S100.
Висновки. При дослідженні імунної відповідів пацієнтів із хронічною ХЛ виявлена низка показників, вищих порівняно з контрольною групою в середньому: імунологічний індекс — на 0,68 %; В-лімфоцити — 7,1 %; фагоцитарне число —5, рівень імуноглобуліну класу G — на 2,9 г/л.