Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №2, 2021
Вернуться к номеру
Особливості перебігу хронічної хвороби нирок у пацієнтів з імуносупресією
Авторы: Москалюк В.Д., Андрущак М.О.
Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. У світовій науковій літературі виділяються фактори, що асоціюються з ураженням нирок при ВІЛ-інфекції: наявність хвороби нирок в анамнезі, неконтрольована ВІЛ-інфекція, час перебування на антиретровірусній терапії (АРТ), старший вік, жіноча стать, африканське походження (APOL1 генетичний варіант), кількість CD4+-лімфоцитів <2 00 кл/мл, а також використання нефротоксичних препаратів.
Мета дослідження: встановити предиктори пошкодження нирок у ВІЛ-інфікованих осіб.
Матерали та методи. Обстежені 150 хворих із ВІЛ-інфекцією, які перебували на амбулаторному спостереженні в Чернівецькому обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом.
Результати та обговорення. У 48 ВІЛ-інфікованих осіб з ураженням нирок були такі характерні клінічні симптоми і синдроми ХХН:
— сечовий синдром, що характеризується ізольованою протеїнурією різного ступеня, протеїнурією в поєднанні з гематурією/лейкоцитурією;
— артеріальна гіпертензія;
— гострий нефритичний синдром;
— нефротичний синдром;
— хронічна ниркова недостатність.
Аналіз показників, що характеризують перебіг ВІЛ-інфекції в пацієнтів із різним рівнем протеїнурії не виявив вірогідних міжгрупових відмінностей у рівнях РНК ВІЛ. Проте з наростанням протеїнурії (ПУ) спостерігається тенденція до збільшення числа хворих із вищим вірусним навантаженням, а також до збільшення частки осіб із рівнем РНК ВІЛ понад 100 000 копій/мл.
Установили, що в кожного четвертого ВІЛ-інфікованого із хронічною хворобою нирок (ХХН) сечовий синдром характеризувався ізольованою ПУ (27,1 %). Найчастіше ПУ поєднувалася зі змінами в сечовому осаді — еритроцитурією й лейкоцитурією (17 осіб, 35,4 %) або гематурією (14 хворих, 29,2 %), причому остання частіше супроводжувала ПУ > 1,0 г/добу порівняно з групою пацієнтів з меншим рівнем білка в сечі (90,5 і 51,9 % відповідно, р < 0,01). У 4 пацієнтів (8,3 %) ПУ поєднувалася з лейкоцитурією. Слід зазначити, що більше ніж у половини пацієнтів реєструвалася транзиторна абактерійна лейкоцитурія — частіше при ПУ ≤ 1,0 г/добу.
Артеріальна гіпертензія діагностована в 15 хворих (31,3 %) за наявності протеїнурії порівняно з 2,5 % за її відсутності (р < 0,001). Гострий нефритичний синдром був встановлений у 5 пацієнтів (10,4 %), нефротичний синдром — у 7 (14,6 %), зниження ШКФ< 60 мл/хв/1,73 м2 — у 23 осіб (47,9 %).
Установили, що наявність протеїнурії при ВІЛ-інфекції супроводжується вірогідно вищим рівнем РНК ВІЛ порівняно з хворими без цього симптому (р < 0,01). Водночас середня кількість CD4+-лімфоцитів у сироватці крові пацієнтів із протеїнурією вірогідно менша, ніж у ВІЛ-інфікованих осіб без маркерів пошкодження нирок (р < 0,05). Вірогідно вагомою є і відмінність між значеннями співвідношень CD4+/CD8+-лімфоцитів в аналізованих групах (р < 0,05). Ми проаналізували показники, що характеризують перебіг ВІЛ-інфекції в пацієнтів із різним рівнем протеїнурії і встановили відсутність вірогідних міжгрупових відмінностей у рівнях РНК ВІЛ. Проте слід зазначити, що з наростанням ПУ спостерігається тенденція до збільшення числа хворих із вищим вірусним навантаженням — 93 500,0 проти 157 500,0 копій/мл, а також збільшення частки пацієнтів із рівнем РНК ВІЛ понад 100 000 копій/мл — 48,1 ± 9,6 і 61,9 ± 10,6 % відповідно (р > 0,05).
У половини пацієнтів із ХХН незалежно від рівня ПУ відзначалося зниження абсолютного числа СD4+-лімфоцитів ≤ 200 кл/мкл — 51,9 ± 9,6 і 52,4 ± 10,9 % (р > 0,05), а в інтервалі 201–350 кл/мкл і більше 350 — у приблизно однаковій кількості з них — 19,0 ± 8,6 і 28,6 ± 9,9 % (р > 0,05).
Висновки
1. Наявність протеїнурії при ВІЛ-інфекції супроводжується вірогідно вищим рівнем РНК ВІЛ порівняно з хворими без цього симптому (р < 0,01). Водночас середня кількість CD4+-лімфоцитів у сироватці крові пацієнтів із протеїнурією вірогідно менша, ніж у ВІЛ-інфікованих осіб без маркерів пошкодження нирок (р < 0,05). Вірогідно вагомою є й відмінність між значеннями співвідношень CD4+/CD8+-лімфоцитів в аналізованих групах (р < 0,05).
2. З наростанням протеїнурії спостерігається тенденція до збільшення числа хворих із вищим вірусним навантаженням, а також збільшення частки осіб із рівнем РНК ВІЛ понад 100 000 копій/мл (р > 0,05).