Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №2, 2021
Вернуться к номеру
Стан професійної захворюваності на туберкульоз та COVID-19 серед працюючих в Україні
Авторы: Нагорна А.М.(1), Кононова І.Г.(2)
(1) — Національна академія медичних наук України, м. Київ, Україна
(2) — ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. У зв’язку з пандемією COVID-19 у 2020 р. перед охороною здоров’я України і всього світу постали нові питання щодо вирішення проблеми надання медичної допомоги хворим, у тому числі і тим, у кого діагностовано туберкульоз (ТБ), визначення здатності системи охорони здоров’я адекватно відповідати на такі біологічні загрози, як SARS-CoV-2 та ТБ. Ці захворювання об’єднує загальний механізм передачі збудника (краплинний). Усі зусилля щодо подолання цих хвороб на сьогодні не досягають бажаного результату. На основі даних України зроблено моделювання глобального впливу COVID-19 на ситуацію щодо туберкульозу. Новий звіт, опублікований на сайті Stop TB Partnership (http://www.stoptb.org/…/Modeling %20Report_1 %20May %202020_FI), свідчить про те, що глобальна реакція на пандемію має непередбачувані, але кардинальні наслідки для поширеності ТБ: обмеження щодо діагностики, лікування та профілактики, які, як очікується, збільшать щорічну кількість випадків ТБ і випадків смерті від ТБ протягом наступних 5 років. Такий прогноз ускладнюється тим, що в Україні стратегія боротьби з ТБ має організаційні недоліки. У 2019 р. Верховною Радою був відхилений проєкт Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018–2021 рр. У зв’язку з пандемією COVID-19 через обмеження та тривале 10-місячне відновлення послуг прогнозується додатково 6,3 млн випадків туберкульозу з 2020 до 2025 р. та 1,4 мільйона летальних випадків. Моделювання було побудовано на основі припущень, отриманих після швидкої оцінки впливу пандемії COVID-19 та пов’язаних з нею заходів на відповідь на ТБ у 20 країнах з високим рівнем ТБ. Автори відзначають, що модель може бути тиражована в будь-якій іншій країні і що результати можуть бути використані країнами для прийняття управлінських рішень.
За висновками Генеральної Асамблеї ООН, пандемія COVID-19 вплинула на досягнення цілей. При цьому виявлення випадків ТБ різко погіршилося, лікування часто затягувалося із ризиком переривання, що потенційно збільшить ризик резистентності до ліків проти ТБ.
Мета дослідження: провести аналіз захворюваності на професійний ТБ та захворюваності на COVID-19 як гострих випадків професійних захворювань.
Матеріали та методи. Використані статистичні форми обліку і реєстрації хронічних та гострих професійних захворювань, бази даних профзахворювань Фонду соціального страхування. Отримані та проаналізовані статистичні дані щодо захворюваності на COVID-19 (нещасні випадки на виробництві за даними актів Н-1/П) за інформацією Фонду соціального страхування України, Державної служби України з питань праці, ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л.В. Громашевського», ДУ «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України» за весь період пандемії. Використані офіційні дані МОЗ України та Центру громадського здоров’я МОЗ України щодо нормативного регулювання епідеміологічного розслідування випадків COVID-19, їх обліку. Використовувалися загальноприйняті статистичні методи дослідження.
Результати та обговорення. Відповідно до Постанови КМ України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, профзахворювань та аварій на виробництві», до наказу МОЗ України від 25.02.2020 № 521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», а також згідно з інструкцією № 374 «Про застосування переліку професійних захворювань», затвердженою спільним наказом МОЗ, НАМН України, Державної служби України з питань праці від 29.12.2020 р. № 374/68/33, гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, визнана особливо небезпечною хворобою. Згідно з цими документами, випадки захворювань у працюючих, які контактують з коронавірусом SARS-CoV-2, розслідуються як нещасні випадки — гострі професійні захворювання.
За даними Державної служби України з питань праці, на 15.03.21 р. в Україні інфікувалось SARS-CoV-2 понад 140 000 працюючих осіб, у тому числі 64 661 працівник галузі охорони здоров’я (4,8 %), зі смертельними випадками від 0,9 до 2,2 %. За весь 2020 рік розслідувано 3054 випадки професійного COVID-19, з них 66 — з летальними наслідками. За весь 2020 рік підтверджено 3054 випадки професійного COVID-19, з них 66 — з летальними наслідками. На сьогодні до територіальних управлінь Державної служби з питань праці надійшли 43 130 екстрених відомостей про COVID-19 у медичних працівників. Це саме та кількість випадків, стосовно яких необхідно провести процедуру розслідування та визнання їх як гострих професійних захворювань, з них 552 повідомлення про випадки смерті, які потребують спеціального розслідування.
Захворюваність на COVID-19 має хвилеподібний характер, із постійним погіршенням показників. Коливання показників суттєво відрізняються по регіонах, найбільші з них — у великих містах. Причин цього явища багато, у тому числі недостатня кількості епідеміологів, лікарів з гігієни праці, профпатологів, низька активність сімейних лікарів щодо профілактики, неготовність системи охорони здоров’я до епідемії такого масштабу тощо. У той же час, за даними Центру медичної статистики МОЗ України, у країні за 2020 р. кількість уперше зареєстрованих випадків ТБ, включно з його рецидивами, становила 17 593 (42,2 на 100 000 населення), що на 29,8 % менше показника 2019 р. (60,1 на 100 000 населення). Показник професійного туберкульозу знизився до 23 випадків на рік. Причини мають комплексний характер: неготовність системи охорони здоров’я, роботодавців, самого населення, щоб адекватно оцінити ситуацію та взяти її під контроль. Прогнози Генеральної Асамблеї ООН щодо повернення рівнів ТБ, що були 5–7 років тому, вже почали збуватися, діагностика і реєстрація ТБ зменшується. При тому, що при теперішніх змінах у системі охорони здоров’я фтизіатрична служба знаходиться майже на межі руйнації, а контроль за проведенням амбулаторного лікування хворих на ТБ майже не здійснюється. При поєднанні COVID-19 і ТБ, при зниженні уваги до ТБ наслідки в майбутньому можуть бути непередбачуваними. На сьогодні стає нагальною потребою визначення ролі та місця сімейних лікарів у системі профілактики ТБ і COVID-19. Необхідно, щоб сімейний лікар був ризикорієнтованим до обох хвороб. У цих процесах задіяні всі ланки системи охорони здоров’я, управлінські інституції всіх рівнів, громадський контроль тощо. У цих умовах потрібно підвищити роль сімейних лікарів у профілактиці COVID-19 і ТБ, налагоджувати зв’язки з керівниками виробництв, що розташовані в зоні їх медичного обслуговування. Однак у період пандемії, коли навантаження на лікаря значне, коли ізоляція, лікування, видача лікарняних листів часто здійснюються в телефонному режимі або онлайн, побачити й оцінити ефективність роботи сімейного лікаря дуже складно. Україна, що має високий рівень захворюваності на ТБ, повинна забезпечити безперервність відповіді на ТБ за умов пандемії, здійснювати активні заходи, особливо щодо осіб, які є найбільш вразливими.
Висновки.
1. Поширеність туберкульозу, у тому числі професійного, у період пандемії COVID-19 значно зменшилася через зниження якості обслуговування хворих на туберкульоз.
2. Кількість професійних захворювань на COVID-19 серед працюючих має хвилеподібний характер, з постійним погіршенням показників.
3. Необхідно підвищити роль сімейного лікаря щодо профілактики ТБ та захворюваності на COVID -19.