Журнал "Гастроэнтерология" Том 55, №2, 2021
Вернуться к номеру
Клінічні особливості ерозивно-виразкових уражень шлунка в учасників бойових дій
Авторы: Котик Ю., Андрійченко І.
Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна
Рубрики: Гастроэнтерология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Мета: оцінити особливості клініки, діагностики та лікування ерозивних захворювань шлунка у військовослужбовців — учасників бойових дій.
Матеріали та методи. У клініці гастроентерології Національного військово-медичного клінічного центру (НВМКЦ) «Головний військовий клінічний госпіталь» («ГВКГ») під спостереженням знаходилося 100 пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні з ерозивно-виразковими ушкодженнями шлунка, що було підтверджено ендоскопічно. Розподіл на групи здійснювався відповідно до участі у бойових діях. Основну групу (n = 50) становили діючі військовослужбовці, які перебували на лікуванні у НВМКЦ «ГВКГ» з приводу ерозивно-виразкових захворювань шлунка та брали участь у бойових діях на сході України. До групи порівняння (n = 50) увійшли діючі військовослужбовці з ерозивно-виразковими захворюваннями шлунка, які не брали участі в бойових діях. Дослідження здійснювалося шляхом ретроспективного аналізу історій хвороби.
Результати. Встановлено, що серед учасників бойових дій виявлялися більш виражені зміни слизової оболонки шлунка. Так, у 26 % комбатантів ендоскопічно визначалися множинні ерозивні ураження слизової оболонки шлунка, тоді як аналогічні ураження серед некомбатантів дорівнювали всього 14 % (Р < 0,05). Виразки шлунка серед комбатантів траплялися в 20 % випадків, а в некомбатантів — у 16 %. Варто зазначити, що серед військовослужбовців — учасників бойових дій середній розмір виразки становив (1,70 ± 0,55) см, в осіб, які не брали участі в бойових діях, середній розмір виразок був (1,00 ± 0,16) см (Р < 0,05). Серед комбатантів зустрічалися виразки великих розмірів (максимальний розмір — 4,5 × 2,5 см), тоді як в осіб, які не брали участі в бойових діях, виразки були середніх розмірів (максимальний розмір виразкових дефектів становив 2 × 1 см). Окремі особливості виявлено під час аналізу медикаментозних схем лікування в групах порівняння. Так, під час лікування в обох групах переважно використовувалася перша лінія АГБТ із застосуванням препаратів ІПП, кларитроміцину й амоксициліну. Проте в групі учасників бойових дій в 1,4 раза частіше додатково призначалось симптоматичне лікування спазмолітичними препаратами, що може свідчити про тяжчий перебіг захворювання.
Висновки. Аналіз отриманих даних свідчить про те, що у військовослужбовців — учасників бойових дій має місце тяжчий перебіг ерозивно-виразкових захворювань гастродуоденальної зони, що потребує додаткової симптоматичної терапії та може бути пов’язаним з підвищеним рівнем стресу, порівняно з військовослужбовцями, які не брали участі у бойових діях.