Газета «Новости медицины и фармации» №9 (763), 2021
Вернуться к номеру
За матеріалами науково-практичної конференції з міжнародною участю «Щорічні терапевтичні читання. Неінфекційні захворювання: профілактика та зміцнення здоров’я в Україні»
Авторы: Колеснікова О.В., Грідасова Л.М., Федотова Т.А., Лавренко Т.А., Удовікова С.В.
ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої Національної академії медичних наук України», м. Київ, Україна
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
22–23 квітня 2021 року науковці ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої Національної академії медичних наук України» в онлайн-режимі провели науково-практичну конференцію з міжнародною участю «Щорічні терапевтичні читання. Неінфекційні захворювання: профілактика та зміцнення здоров’я в Україні». У роботі наукового форуму взяли участь понад 900 учасників-науковців і лікарів різних спеціальностей.
У рамках проведення конференції було організовано 2 пленарних засідання й постерну сесію, яка вперше відбулася в онлайн-режимі з демонстрацією презентації і відео- і аудіокоментарем авторів матеріалу, що дозволило краще оцінити результати наукових робіт.
Відкрила конференцію директор Інституту терапії, доктор медичних наук, професор Галина Дмитрівна Фадєєнко. Вона привітала учасників форуму й побажала їм плідної роботи.
Модераторами першого пленарного засідання були заступник директора з наукової роботи Інституту терапії, доктор медичних наук, професор Олена Вадимівна Колеснікова і вчений секретар установи, доктор медичних наук Олексій Євгенійович Гріднєв.
Наукова програма конференції відкрилась доповіддю професора Галини Дмитрівни Фадєєнко «Кишкова мікробіота та метаболізм. Чи є зв’язок?».
/3_u.jpg)
Галина Дмитрівна розповіла про нові погляди на кишкову мікробіоту (КМ) у патогенезі багатьох неінфекційних захворювань, дала характеристику складу й основних функцій КМ людини.
На сьогодні доведені канали зв’язку між КМ і різними органами й системами макроорганізму, доведений вплив деяких представників КМ на метаболічні процеси (синтез, утилізація, транспортування різних речовин) і захворювання, такі як неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП), цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, дисліпідемія. Наукові співробітники Інституту терапії останнім часом зосереджені на вивченні впливу КМ на перебіг НАЖХП у коморбідності з низкою метаболічних захворювань, таких як ЦД 2-го типу, ожиріння та інші.
За результатами власних досліджень порушення складу КМ при НАЖХП у поєднанні з ожирінням було встановлено, що дуже важливим і патогенетично обґрунтованим у лікуванні захворювань, пов’язаних з метаболічними порушеннями, є відновлення КМ шляхом дієтичної корекції і призначення пребіотиків, пробіотиків, еубіотиків, макрофагів і, в перспективі, проведення фекальної трансплантації від здорового донора.
Галина Дмитрівна наглядно продемонструвала зміну КМ при переважанні в раціоні продуктів рослинного або тваринного походження, детально зупинилась на впливі на КМ антибіотиків, призначених для лікування позакишкових інфекцій, розповіла про ефект призначення рифаксиміну (неадсорбованого топічного антибіотика) на відновлення складу КМ, регуляцію маси тіла, покращання ліпідного профілю у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) та інші стани.
На завершення Галина Дмитрівна зазначила, що КМ тісно пов’язана з метаболізмом, впливає на жировий, вуглеводний та інші види обміну речовин. І захворювання, пов’язані з порушенням метаболічних процесів, супроводжуються характерними змінами КМ. Але КМ може відновлюватись за умови адекватного лікування. І це дуже важливо.
Питанням індикаторів темпів старіння і якості життя в Україні була присвячена доповідь професора, заступника директора з наукової роботи ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України» Олени Вадимівни Колеснікової.
Згідно з розробленими програмами розвитку ООН основним індикатором якості життя є індекс розвитку людського потенціалу, в основі якого лежить вимірювання трьох параметрів: очікуваної тривалості життя, рівня освіти та величини BBП на душу населення. Огляд результатів дослідження STEPS 2019 р., присвяченого вивченню факторів ризику неінфекційних захворювань, показав, що в Україні очікувана тривалість життя при народженні становить 66,7 року в чоловіків і 76,7 року в жінок, а загальна тривалість життя у 2021 році зросте на 0,19 % порівняно з 2020 роком. Це свідчить про недостатність профілактичних заходів, які дозволяють не тільки подовжити життя, але й підтримувати його якість. Сьогодні питаннями продовження активного життя людини, хворобоспецифічних втручань та уповільнення процесів старіння займається геронаука (Geroscience). Саме збільшення тривалості здорового життя за рахунок уповільнення процесів старіння є найбільш ефективним способом боротьби з хронічними захворюваннями, що пов’язані з віком. Метою антивікових втручань, що повинні розпочинатися якомога раніше, є збереження здоров’я і збільшення тривалості здорового життя за допомогою конкретних режимів харчування, фізичних вправ, а також біомедичних втручань, спрямованих на уповільнення процесу старіння.
Олена Вадимівна підкреслила, що основними механізмами й ознаками старіння є генетична нестабільність, епігенетичні зміни, мітохондріальна дисфункція і втрата протеостазу. Поряд з цим розгортається порушення системної регуляції, регенерації тканин, наслідком чого стає системне запалення, що підтримується хронічним стресом, підвищенням проникності бар’єрів і порушенням обміну речовин. Управляти процесами старіння допомагають біомаркери старіння, які є вимірюваними параметрами, що якісно і кількісно змінюються при старінні людини. На їх основі ми можемо прогнозувати прискорене або уповільнене старіння індивіда, відстежувати ефективність терапії, спрямованої на профілактику старіння, зміни дієти, способу життя, збільшення фізичної активності та використання геропротекторних препаратів. Безумовно, на сьогодні біомаркери старіння — це основа для оцінки біологічного віку. Хронологічний вік — це не синонім біологічного віку, і біомаркери старіння являють собою загальний якісний і кількісний індикатор функціонального стану людини. Саме в цьому їх ключова відмінність від факторів ризику конкретних вікзалежних патологій, таких як цукровий діабет 2-го типу, серцево-судинні захворювання, хвороба Альцгеймера або хвороба Паркінсона. Пошук біомаркерів триває на підставі значущих кореляцій з віком серед різноманітних фізіологічних, клінічних і біохімічних показників, які відображають такі порушення: функції печінки — за рівнем альбуміну, метаболічної функції — за рівнем глюкози, дихальної функції — за рівнем еритроцитів і функції нирок — за рівнем сечовини. Але на сьогодні не знайдено жодного універсального біомаркера старіння, який би міг чітко говорити про стан настання старіння і його розвиток. Тому однією з перспектив є використання штучного інтелекту для створення глибоких нейронних мереж для побудови предикторів віку, де буде враховано поведінковий годинник старіння, годинник старіння на підставі метилювання ДНК, гематологічний, транскрипційний і мікробіомний годинники старіння.
Останнім часом у наукових колах активно обговорюється значення функції теломераз і теломеразної активності в процесі старіння. Відомо, що теломери — це кінцеві ділянки хромосом, що складаються з TTAGGG-повторів, вони коротшають з кожним раундом, а їх вкорочення до критичних значень призводить до реплікативного старіння клітини. Результати останніх досліджень продемонстрували зв’язок довжини теломер із загальною смертністю в популяції. Останні три роки в Інституті терапії проводяться дослідження щодо пошуку біомаркерів старіння й визначення ролі теломераз і теломеразної активності у хворих на неінфекційні захворювання. Нами доведено наявність зв’язку факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань з довжиною теломер. При цьому вкорочення теломер асоціювалось з чоловічою статтю, віком понад 50 років, станом інсулінорезистентності й підвищеним рівнем С-реактивного протеїну.
Безумовно, на сьогодні вирішення проблем старіння вимагає ефективних заходів профілактики, а шлях у майбутнє здорове довголіття полягає в розвитку персоналізованої медицини й науки про довголіття.
Про дослідження в галузі лікування хворих із серцевою недостатністю й супутньою патологією щитоподібної залози йшлося в наступній доповіді завідувача відділу клінічної фармакології та фармакогенетики неінфекційних захворювань Інституту терапії, доктора медичних наук, професора Юрія Степановича Рудика «Застосування β-адреноблокаторів у хворих із серцевою недостатністю та супутньою тиреоїдною патологією: невирішені питання».
Було відмічено, що гормони щитоподібної залози відіграють ключову роль у енергетиці міокарда, процесах його ремоделювання, гіпертрофії тощо. А згідно з міжнародними рекомендаціями, у тому числі Європейського товариства кардіологів, на сьогодні β-блокатори є обов’язковою складовою медикаментозного лікування хворих із серцевою недостатністю.
Використання β-блокаторів починається з низьких доз для всіх пацієнтів із серцевою недостатністю, але після встановлення відсутності протипоказань до їх застосування. Після стабілізації стану хворого доза β-блокаторів повільно підвищується до цільової дози.
Доповідач нагадав, що згідно з міжнародними рекомендаціями β-блокатори показані всім пацієнтам із симптомами тиреотоксикозу, особливо хворим похилого віку і тим пацієнтам, у яких частота серцевих скорочень у спокої перевищує 90 уд/хв, а також пацієнтам, які мають супутні серцево-судинні захворювання. Оскільки хронічна гіперфункція щитоподібної залози може виконувати роль тригера серцевої недостатності з високим серцевим викидом, то найбільш небезпечним станом може бути так званий тиреоїдний шторм, що є тяжким метаболічним станом. Тому пацієнтам із серцевою недостатністю необхідно періодично проводити оцінку тиреоїдного стану.
Наприкінці виступу Юрій Степанович сказав, що в цілому рекомендації із застосування β-блокаторів поширюються як на пацієнтів із серцевою недостатністю і зниженою фракцією викиду лівого шлуночка, так і на пацієнтів із дисфункцією щитоподібної залози.
У наступній доповіді завідувач відділу ішемічної хвороби серця та метаболічних порушень Інституту терапії, доктор медичних наук Сергій Андрійович Серік розповів про призначення діуретиків при хронічній серцевій недостатності.
Добре відомо, що діуретики призначаються майже всім хворим з ознаками затримки рідини в організмі незалежно від фракції викиду лівого шлуночка. Основні групи цих препаратів — петльові, тіазидні й калійзберігаючі. Сергій Андрійович ознайомив слухачів з алгоритмами призначення діуретиків згідно з рекомендаціями Європейської асоціації серцевої недостатності як при активній діуретичній терапії, так і при підтримуючій терапії з використанням найнижчих ефективних доз. Він наголосив, що при цьому проводиться обов’язковий контроль маси тіла й лабораторних показників. Також надав слухачам схеми діуретичної терапії в стаціонарі й на амбулаторному етапі лікування, навів результати метааналізу порівняння ефективності торасеміду й фуросеміду, у якому перший мав значущі переваги.
На закінчення виступу доповідач розглянув питання резистентності до діуретиків і заходи щодо подолання недостатньої діуретичної відповіді.
Наступне повідомлення доктора медичних наук С.А. Серіка було присвячене антикоагулянтній терапії при фібриляції передсердь у пацієнтів з нирковою дисфункцією.
Доповідач звернув увагу на те, що при призначенні нових оральних антикоагулянтів (НОАК) необхідно проводити оцінку функції нирок за формулою Кокрофта — Голта, і надав характеристику основним препаратам. Було відмічено, що НОАК порівняно з варфарином мають перевагу, але необхідно використовувати зменшену дозу: ривароксабан — 15 мг на добу, дабігатран — 110 мг двічі на добу, едоксабан — 30 мг на добу, апіксабан — 2,5 мг двічі на добу. У доповіді схематично були наведені дані щодо використання й дозування цих препаратів при різних рівнях швидкості клубочкової фільтрації. Доповідач зупинився на перевагах застосування ривароксабану. При швидкості клубочкової фільтрації з 15 до 49 мл/хв його доза не змінюється на відміну від інших препаратів; ривароксабан гальмує процес кальцифікації судин на відміну від варфарину, застосовується один раз на добу, і це важливо для підтримання комплаєнсу до терапії.
Доповідь завідувачки відділом комплексного зниження ризику неінфекційних захворювань Інституту терапії, доктора медичних наук Г.С. Ісаєвої стосувалась питань профілактики й контролю куріння в пацієнтів як одного з самих небезпечних поведінкових факторів, що приводять до серцево-судинної смерті.
Доповідачка підкреслила, що всі поведінкові фактори ризику: фізична активність, апетит, куріння, зловживання алкоголем, режим сну, емоційне навантаження, харчування — є модифікованими. Для покращення здоров’я пацієнтів необхідна регулярна фізична активність, яка сприяє профілактиці серцево-судинних захворювань, покращує психічне здоров’я хворих. Тому осіб, які ведуть сидячий спосіб життя, необхідно мотивувати хоча б до легких фізичних вправ.
Як зауважила спікерка, контроль куріння залишається на сьогодні в багатьох країнах незадовільним. У цих країнах, особливо неблагополучних, куріння має значно більший вплив на серцево-судинну систему пацієнта, ніж підвищений артеріальний тиск.
Відомо, що звичка курити має генетичну детермінованість. Встановлено, що носії двох «поганих» алелей генів DRD1 і DRD3 викурюють за 1 день більш цигарок, ніж курці з однією «поганою» алеллю. А ген DRD2/ANK1A1 визначає чутливість рецепторів до дофаміну. Понад 25 % курців не вірять у те, що куріння підвищує ризик інсульту.
Доповідачка навела різні методи контролю куріння: індивідуальна підтримка online; підтримка віч-на-віч; робота в групі пацієнтів; телефонні консультації; бупропіон + підтримка пацієнтів; і найбільш ефективний метод — препарат вареніклін + психологічна підтримка.
Ганна Сергіївна порекомендувала профілактичне лікування залежних від куріння пацієнтів препаратом вареніклін, тому що він має унікальний подвійний механізм дії і створений для пригнічення залежності від куріння. Його пропонується використовувати і для того, щоб допомогти хворим кинути курити зовсім. Курс терапії становить 12 тижнів. У препарату більш висока ефективність застосування, ніж у бупропіону й плацебо. Після 12-тижневого курсу лікування 40 % курців зовсім припиняють курити.
Доповідь провідного наукового співробітника відділу еферентних технологій ДУ «Інститут нефрології НАМН України», кандидата медичних наук Ірини Михайлівни Шифріс стосувалась сучасних поглядів на ураження нирок при цукровому діабеті.
За статистикою, наведеною в доповіді, у кожного третього хворого на ЦД виявляється хронічна хвороба нирок (ХХН). Питома вага діабетичної нефропатії в Америці становить майже 44 % від загальної кількості випадків ХХН, а в Україні — лише 19 %, що може розцінюватись як недостатність виявлення і реєстрації цих станів. Рівень поширеності гіпертонічних, діабетичних уражень нирок (ДХН) за останні 30 років значно виріс і зумовлює загальний ріст нефропатій. Саме поняття ХХН включає порушення функції або структури нирок, що триває понад 3 місяці. Діабетична нефропатія (ДН) є найбільш частою серед загальної кількості ХХН. ДН розглядається як прояв системної васкулопатії при ЦД. Типовий перебіг ДН відмічається тільки у 29 % хворих при ЦД 1-го типу і 33–55 % — при ЦД 2-го типу.
Прогресування ДХН відбувається двома різними шляхами: альбумінуричним і неальбумінуричним. На цей процес впливає рівень гіперглікемії, що веде до ішемії і запалення паренхіми нирки, активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи й погіршення ниркової гемодинаміки. Швидкість прогресування ДХН залежить від рівня глікованого гемоглобіну, артеріального тиску, швидкості клубочкової фільтрації, що зареєстровані на початку спостереження за хворим. Чим вищі систолічний тиск, рівень глікованого гемоглобіну, протеїнурії і нижча швидкість клубочкової фільтрації, тим гірший прогноз перебігу ДХН.
Доповідачка зробила акцент на комплексній стратегії лікування ДН, спрямованій на зменшення ризиків прогресування хвороби. Це включає контроль глікемії, контроль артеріального тиску, відмову від шкідливих звичок, контроль рівня ліпідів, антитромботичну терапію. Додержання цих правил дозволяє подовжити додіалізний період ведення хворого.
Проблемам діабетичної нефропатії була присвячена і доповідь доктора медичних наук, професора, завідувача відділу профілактики та лікування хвороб нирок при коморбідних станах ДУ «НІТ НАМНУ» Івана Івановича Топчія «Поліморфізм гена Клото і вміст білка Клото у хворих на діабетичну нефропатію».
У 1997 році був відкритий ген Клото, інактивація якого викликає серйозні системні порушення, схожі з процесами старіння, а саме: атеросклероз, дифузний судинний кальциноз і, як наслідок, скорочення тривалості життя.
В Інституті терапії групою вчених-генетиків, морфологів, біологів, нефрологів започаткований проєкт з розробки методів профілактики й лікування серцево-судинних ускладнень з урахуванням особливостей генетичного, імуно-запального і ліпідного профілю у хворих на ДН.
У результаті з’ясовано, що носії гетерозиготного поліморфізму гена Клото мають нижчу частоту ДН порівняно з гомозиготним типом. Уміст білка Клото в плазмі крові найнижчий на пізніх стадіях ДН у хворих з альбумінурією і порушенням фільтраційної функції нирок.
При вивченні впливу дапагліфлозину на перебіг ДН науковці довели, що додавання препарату до стандартної терапії приводило до суттєвого збільшення концентрації білка Клото в сироватці хворих з ДН і не впливало на цей показник у хворих на ЦД без ДН. Також у носіїв гетерозиготного поліморфізму гена Клото спостерігався вірогідно вищій рівень ліпопротеїдів високої щільності, ніж при гомозиготному генотипі.
Вивчався і вміст васкулярного ендотеліального фактора росту (VEGF) у сироватці крові хворих на ДН. Відзначено, що у хворих з гетерозиготним типом гена Клото був вірогідно нижчий рівень VEGF.
У підсумку Іван Іванович сказав, що наявність гетерозиготного варіанта поліморфізму гена Клото має протективне значення щодо розвитку судинних ускладнень у хворих на ЦД.
Завершила нефрологічний блок конференції доповідь доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри внутрішньої медицини № 2 з професійними хворобами Української медичної стоматологічної академії (сьогодні Полтавський державний медичний університет) Івана Петровича Катеренчука «Пацієнт на програмному діалізі: можливі ризики та шляхи їх подолання».
Доповідач зупинився на досягненнях нефрології у ХХ сторіччі, у тому числі на впровадженні замісної ниркової терапії при термінальних стадіях ниркової недостатності (НН), навів статистичні дані про поширеність ХХН у світі, зупинився на факторах, що можуть викликати пошкодження нирок, таких як гіпертонічна хвороба, інфекції, порушення обміну речовин, шкідливі звички, шкідливі умови праці та інше, продемонстрував механізм кардіоренальної взаємодії.
Проблема лікування ХХН лягає тяжким тягарем на бюджети країн, оскільки захворювання виявляється часто на пізніх стадіях, а його лікування є дорогим. Витрати на нефропротективну терапію в 100 разів менші, ніж на лікування методом діалізу. Причинами НН є ЦД — у 40 %, артеріальна гіпертензія — близько 30 % та ін. Швидкість клубочкової фільтрації є маркером вибору терапії при НН. При IV стадії НН ведеться підготовка до замісної терапії, а при V стадії проводиться гемодіаліз.
Гемодіаліз разом з пересадкою нирок є методом підтримки хворого при НН V стадії. Діаліз більш поширений, але питома вага процедури різна в різних країнах. Спікер відмітив, що діаліз дає ускладнення як під час проведення процедури (емболія, гемоліз, тромбоз), так і в результаті лікування, що проводиться (іонні порушення, судоми м’язів, зміни на електрокардіограмі (ЕКГ) тощо).
Іван Петрович навів результати власного дослідження щодо визначення факторів кардіоваскулярного ризику в пацієнтів, які перебувають на програмному гемодіалізі, з коморбідним перебігом при ЦД 2-го типу і відзначив, що пацієнти на програмному діалізі зі збільшенням «діалізного стажу» мали більший ризик кардіоваскулярних ускладнень, обумовлених порушеннями ліпідного, кальцій-фосфорного обмінів і наявністю вторинної анемії.
Наступні дві доповіді стосувались спостереження за хворими, які перенесли COVID-19-інфекцію, що викликала пандемію і призводить до різноманітних ускладнень з боку різних органів та систем.
Директор Інституту терапії, професор Галина Дмитрівна Фадєєнко торкнулась питань ураження печінки при COVID-19, наслідків перенесеної інфекції з боку системи травлення.
Ступінь тяжкості вказаних змін, їх різноманітність і прогноз одужання залежать від функціонального стану печінки до інфікування. Доповідачка пояснила механізми ураження й патогенез пошкодження печінки при даній хворобі, надала клінічну оцінку призначення адеметіоніну як гепатопротектора.
Галина Дмитрівна наголосила, що дискутабельним залишається питання гепатопротекції при COVID-19, але його слід розглядати за наявності у хворого захворювання печінки до інфікування вірусом.
У наступній доповіді «COVID-19. Наслідки та перспективи діагностики та лікування» доктора медичних наук, старшого наукового співробітника відділу профілактики та лікування невідкладних станів Інституту терапії Ольги В’ячеславівни Петюніної ішлося про механізми ушкоджуючої дії вірусу при потраплянні в організм людини, його вплив на різні тканини.
У результаті ретельного аналізу метаболічних процесів, які при цьому відбуваються, зроблено висновок, що COVID-19 є мультисистемним захворюванням.
Ольга В’ячеславівна сказала, що науковцями Британії вперше використаний термін Long COVID — те, що зараз називається постковідним синдромом. На Європейському конгресі кардіологів у квітні 2021 року були означені механізми пошкодження міокарда при COVID-19. Доповідачка навела приклади власного спостереження за пацієнтами в клініці Інституту терапії і зазначила, що хворі з постковідним синдромом потребують динамічного тривалого спостереження й симптоматичного лікування.
Наступне повідомлення професора Олени Вадимівни Колеснікової було присвячене лікуванню неалкогольної жирової хвороби печінки у фокусі профілактики її наслідків. Олена Вадимівна відзначила, що в деяких випадках стадія неалкогольного стеатогепатиту (НАСГ) трансформується в гепетоцелюлярну карциному, оминаючи стадію фіброзу.
Аналіз смертності у випадку ізольованого стеатозу і НАСГ демонструє різке зростання кількості смертей, пов’язаних з хворобами печінки й кардіоваскулярними хворобами на стадії НАСГ. Тому при лікуванні хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки у фокусі уваги завжди повинні бути хворі з кардіоваскулярними захворюваннями.
На сьогодні вже доведена генетична схильність до розвитку НАЖХП. Тривають дослідження щодо впливу не тільки метаболічного, але й атерогенного фенотипу, який збільшує імовірність формування кардіоваскулярного ризику (КВР) при наявній жировій хворобі печінки. Нові знання мають безпосередній вплив на клінічну практику. При допомозі хворим у збереженні якості життя необхідно перш за все проводити скринінг на НАЖХП як фактор КВР і скринінг факторів КВР при НАЖХП, а також на наявність неврогенних, ендокринних та онкогенних ризиків. Такі заходи повинні профілактувати або віддаляти час настання кардіоваскулярних захворювань, що відображається на якості життя пацієнтів з НАЖХП.
За наявності НАЖХП печінка розглядається в контексті системного захворювання, тобто атеросклерозу, тому статини можуть профілактувати прогресування НАЖХП на будь-якій стадії. Дослідження обетихолевої кислоти довели її здатність модулювання FXR-рецептора, агоністом якого вона є. Відомо, що FXR-рецептор бере участь у процесах запалення, його активація зменшує процеси запалення, кількість тригліцеридів, що накопичуються не тільки в печінці, і зменшує рівень ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). Мультицентрове дослідження РАКУРС із вивчення впливу урсодезоксихолевої кислоти на ефективність і безпеку терапії статинами у хворих із захворюваннями печінки, жовчного міхура і/або жовчовивідних шляхів довело, що застосування УДХК зі статинами приводить до більш істотного зниження показників загального холестерину і холестерину ЛПНЩ, ніж монотерапія статинами. Вторинний аналіз дослідження РАКУРС показав, що вірогідне зниження цих показників відбувається в пацієнтів із НАЖХП як на стадії стеатозу, так і на стадії стеатогепатиту. Комбінований прийом УДХК у дозі 15 мг/кг на добу і статинів приводить до статистично значимого зниження активності АЛТ, АСТ, лужної фосфатази і гамма-глутамілтранспептидази в пацієнтів, які потребують терапії статинами і мають початково порушені функціональні печінкові тести. У групі пацієнтів з НАСГ комбінована терапія УДХК у дозі 15 мг/кг на добу і статинами приводила до вірогідного зниження активності печінкових ферментів (АЛТ).
У 2012 році бельгійськими вченими було показано, що УДХК пригнічує еозинофільне запалення за межами шлунково-кишкового тракту в дихальних шляхах через інгібування функції дихальних клітин через ядерний фарнезоїдний Х-рецептор. Вивчено механізм дії УДХК на еозинофіли, Т-лімфоцити і дендритні клітини (ДК). УДХК стимулювала продукцію інтерлейкіну-12 і посилювала міграцію в ДК. Час взаємодії між ДК і Т-клітинами було різко скорочено in vitro через обробку ДК УДХК, що сприяло продукції цитокінів Т-клітинами. Оброблені УДХК ДК порівняно з обробленими фізіологічним розчином ДК мають нижчу здатність індукувати еозинофільне запалення in vivo у мишей Вalb/C. Також продемонстровано благотворну дію УДХК при респіраторних захворюваннях; вона показала значне покращання всіх гістопатологічних змін, що відбулися в контексті ремоделювання дихальних шляхів. Ці сприятливі ефекти реалізовані шляхом ефективної модуляції Th2-похідних цитокінів і пригнічення апоптозу епітеліоцитів дихальних шляхів. Продемонстровано благотворну дію УДХК при респіраторних захворюваннях; вона показала значне покращання всіх гістопатологічних змін, що відбулися в контексті ремоделювання дихальних шляхів. Ці сприятливі ефекти реалізовані шляхом ефективної модуляції Th2-похідних цитокінів і пригнічення апоптозу епітеліоцитів дихальних шляхів.
Наприкінці Олена Вадимівна зауважила, що зазначені факти змінюють весь комплекс лікувально-діагностичних заходів у пацієнтів із НАЖХП, особливо у фокусі профілактики її наслідків. Так, плейотропні ефекти молекули УДХК дозволяють розглядати її як потенційно ефективний засіб для хворих з НАЖХП завдяки протизапальним, антиоксидантним, імуномодулюючим і антиапоптичним властивостям. Імовірно, можна припустити подальшу модифікацію чинних підходів і клінічних рекомендацій.
Далі програму наукового заходу продовжив доктор медичних наук, провідний науковий співробітник відділу вивчення захворювань органів травлення та їх коморбідності з неінфекційними захворюваннями Олексій Євгенійович Гріднєв. Його виступ був присвячений корекції порушень рухової функції шлунка в пацієнтів з поєднаною патологією.
Було зазначено, що на сьогодні функціональна диспепсія (ФД) зберігає провідні позиції серед функціональних гастроінтестинальних розладів (патологія шлунково-кишкового тракту (ШКТ)). Згідно з даними ВООЗ, за останні 60 років захворюваність зросла у 24 рази.
Автор відмітив, що ФД часто поєднана з іншими функціональними захворюваннями, що пов’язано з наявністю спільних ланок патогенезу, серед яких виділяють порушення моторики, порушення взаємозв’язку між шлунком і мозком, порушення гуморальної регуляції та іннервації в шлунку і наявність мікрозапалень.
Олексій Євгенійович звернув увагу на те, що в пацієнтів із симптомами ФД можуть визначатися симптоми гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, одночасно призводячи до формування так званого синдрому перехресту, що ускладнює як верифікацію діагнозу, так і вибір терапії. Ушкодження можуть відбуватися і внаслідок генералізованої діабетичної полінейропатії, коли в процес втягується нервовий апарат стінки шлунка й виникає діабетичний гастропарез, що також значно ускладнює лікування і ведення хворих із ЦД або ожирінням.
Доповідач звернув увагу на те, що при лікуванні патології ШКТ при коморбідних захворюваннях необхідна оптимізація терапії, яка передбачає застосування препаратів, що впливають одразу на декілька патогенетичних ланок, наприклад застосування препарату ітоприду гідрохлориду (ІГ). ІГ ефективно стимулює скоротливу здатність шлунка, усуває дискоординацію антрального відділу шлунка й дванадцятипалої кішки. Патогенетично обґрунтованим буде використання цього препарату при урахуванні факту тригерного впливу стравохідного рефлюксу на коронарний ангіоспазм і розвиток аритмії.
ІГ вигідно відрізняється від інших прокінетиків ще й тим, що не має побічних ефектів. Тому з позицій коморбідності, клінічної ефективності й лікарської безпеки цей препарат є пріоритетним у лікуванні як ФД, так і інших супутніх функціональних рухових розладів.
Продовжила конференцію доктор медичних наук, провідний науковий співробітник відділу комплексного зниження ризику неінфекційних захворювань Інституту терапії Наталія Юріївна Ємельянова з аналізом клінічного спостереження пацієнта з медикаментозним ураженням слизової порожнини рота на тлі тяжкої коморбідної патології.
Доповідачка відмітила, що практично всі соматичні захворювання відображаються в змінах з боку порожнини рота, а також майже всі медикаментозні засоби мають побічні ефекти, що викликають зміни в органах і тканинах порожнини рота, погіршують якість життя пацієнта й викликають тяжкі ускладнення.
Вона на прикладі клінічного випадку спостереження пацієнта, який перебував в умовах реанімаційного відділення Інституту терапії (діагноз: дилатаційна кардіоміопатія, серцева недостатність ІІБ стадії; хронічний гепатит; цукровий діабет 2-го типу), показала, які дефекти слизової порожнини рота були виявлені в нього: значні дефекти слизової оболонки язика, вогнищеві ураження слизової оболонки порожнини рота, що розцінювались як ліхеноїдна реакція алергічного генезу. –Після проведеного лікування стан хворого покращився.
Також доповідачка розповіла про алгоритм обстеження, план дій при перебуванні хворого на реанімаційному ліжку, результати лікування в стаціонарі й реабілітаційні заходи в амбулаторних умовах.
У висновку було зазначено, що вза–ємозв’язок стоматологічної і соматичної патології відображає їх коморбідність. Проведення систематичних стомато–логічних оглядів пацієнтів з тяжкою соматичною патологією сприяє виявленню порушення і стає невід’ємною частиною високоспеціалізованої медичної допо–моги.
Завідувач відділу клінічної епідеміо–логії неінфекційних захворювань Інституту терапії, доктор медичних наук Андрій Олексійович Несен у своїй доповіді на тему «Гіпер–урикемія як незалежний фактор кардіоваскулярного ризику» навів характерні ознаки подагри й гіпер–урикемії.
Він зазначив, що подагра — це не синонім гіперурикемії. Подагра розвивається в людей, які вживають велику кількість м’яса. Первинна подагра є генетично обумовленою. Носіями гена можуть бути батьки або один з них.
Гіперурикемія — це підвищений рівень сечової кислоти (СК) в плазмі крові — понад 360 мкмоль/л. А подагра в 15 % хворих може супроводжуватись нормальним або навіть зниженим рівнем сечової кислоти і характеризується відкладанням кристалів СК у тканинах людини.
СК синтезується за допомогою двох ферментів: відновленої і окиснюваної ксантиндегідрогенази. Відновлена форма ксантиноксидази функціонує в здоровому організмі людини, а окиснювана — активується за наявності надлишку гіпо–ксантину або за наявності оксидантного стресу. Безперечно, для того, щоб знизити рівень СК, необхідно інгібувати обидві ксантиноксидази.
Такі патологічні стани, як ЦД, артеріальна гіпертензія, НН, ожиріння, гіперхолестеринемія, метаболічний синдром, гемобластози тощо, супроводжуються гіперурикемією. У пацієнтів з гіперурикемією інфаркт міокарда відбувається в 3 рази частіше і відзначається значно вищий показник розвитку субклінічного атеросклерозу, причому в чоловіків більший, ніж у жінок. Подагра є незалежним фактором ризику розвитку кардіоваскулярної смерті.
Доповідач розповів про «парадокс сечової кислоти», що виникає в організмі людини. При нормальних цифрах СК вона має позитивний вплив на організм, а при її надлишку виникає патологічний стан. Підвищений рівень СК може негативно впливати на центральну нервову систему, призводячи до таких хвороб, як хвороба Паркінсона, розсіяний склероз, неврит зорового нерва.
Андрій Олексійович у своїй доповіді подав алгоритм дій лікаря при гіперурикемії, рекомендований Японським товариством з подагри. Сьогодні для проведення антигіперурикемічної терапії рекомендовано окрім алопуринолу, що давно знайомий лікарям, використовувати сучасний препарат аденурик, який показав свої переваги порівняно з першим. Постійне підтримання рівня СК нижче за 360 мкмоль/л зменшує до нуля кількість нападів подагри й запобігає розвитку відстрочених ускладнень.
Модераторами другого пленарного засідання були провідний науковий співробітник відділу вивчення процесів старіння і профілактики метаболічно-асоційованих захворювань Інституту терапії, доктор медичних наук Ольга Євгенівна Запровальна і старший науковий спів–робітник відділу клінічної фармакології та фармакогенетики неінфекційних захворювань Інституту, доктор медичних наук Сергій Миколайович Пивовар.
Друге пленарне засідання розпочалося доповіддю завідувача відділу профілактики та лікування невідкладних станів Інституту терапії, доктора медичних наук, професора Миколи Павловича Копиці на тему «Роль екзогенного фосфокреатину в комплексній терапії ішемічних та запальних захворювань міокарда».
/10_u.jpg)
У виступі Микола Павлович відмітив, що даний препарат має довгу історію використання, але останнім часом інтерес до нього посилився. Ефективність фосфо–креатину (ФК) була продемонстрована доповідачем на прикладі клінічного випадку хворого з міокардитом, який перебував на стаціонарному лікуванні на базі клініки Інституту терапії. Враховуючи скарги, дані анамнезу, об’єктивного обстеження, додаткових обстежень, у тому числі ехокардіографії, добового моніторування ЕКГ, спекл-трекінг-ехокардіографії, магнітно-резонансної томографії серця, у хворого був діагностований гострий міокардит. Через 10 днів лікування із застосуванням на фоні базисної терапії ФК було відзначено значну позитивну динаміку в стані хворого, покращилися результати інструментального обстеження, зокрема, фракція викиду лівого шлуночка збільшилась з 29 до 42 %, зменшився об’єм лівого шлуночка серця, покращились показники біомаркерного обстеження. На завершення виступу доповідач підкреслив, що включення ФК до схеми лікування гострого, рецидивуючого міокардиту забезпечило позитивний клініко-гемодинамічний та антиаритмічний ефект.
У наступних доповідях розглядалися питання застосування нових оральних антикоагулянтів при різних видах патології.
Доктор медичних наук С.М. Пивовар у своєму виступі зупинився на актуальних питаннях застосування НОАК, продемонстрував фармакокінетику й основні міжлікарські взаємодії НОАК, звернув увагу слухачів на необхідність при проведенні терапії враховувати кліренс креатиніну у хворих з порушенням функції нирок і клас за Чайлд — Пью у хворих із захворюваннями печінки.
Спікер також відзначив, що для лікування людей похилого віку апіксабан віднесений до групи А як незамінний препарат, а дабігатран, едоксабан, ривароксабан віднесені до групи В як препарати з доведеною або очевидною ефективністю за шкалою FORTA; подав алгоритм вибору препарату при коморбідності фібриляції передсердь з онкозахворюванням, зниженим кліренсом креатиніну, ішемічною хворобою серця і гіпертонічною хворобою та підкреслив, що при призначенні НОАК завжди слід враховувати коморбідність, функцію печінки й нирок, вік і масу тіла пацієнта.
Доктор медичних наук О.Є. Запровальна у своїй доповіді зупинилась на сучасних підходах до лікування тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА). Вона зауважила, що існує ціла низка захворювань, що підвищують ризик виникнення ТЕЛА, а переважна кількість хворих з перенесеною ТЕЛА мають залишкові зміни, що погіршують якість життя.
Сьогодні основою діагностики ТЕЛА є мультиспіральна комп’ютерна томографія з контрастуванням легеневих артерій. Додатковими методами можуть бути обстеження судин нижніх кінцівок, ехокардіоскопія та інше. Велике значення має визначення ролі підвищення рівня D-димеру в діагностиці ТЕЛА.
Доповідачка подала схему лікування, у якій для антикоагулянтної терапії і профілактики рецидиву останнім часом надають перевагу НОАК, що вважаються препаратами першої лінії у хворих середнього або низького ризику. Вона підкреслила, що терапія повинна проводитись тривало або, у деяких випадках, постійно. Звернула увагу на особливості призначення НОАК онкологічним хворим, які перенесли ТЕЛА.
Завідувач відділу артеріальної гіпертонії та профілактики її ускладнень Інституту терапії, доктор медичних наук професор Сергій Миколайович Коваль у своєму виступі зупинився на перспективах підвищення ефективності профілактики несприятливих подій у хворих на серцево-судинні захворювання.
За даними дослідження COMPASS, наявність супутніх захворювань, особливо судинних, факторів ризику й шкідливих звичок значно підвищує ризик таких подій. Зокрема, доповідач зупинився на призначенні таким хворим антитромботичної терапії у вигляді поєднання ацетилсаліцилової кислоти (75–100 мг) і низької вазопротекторної дози ривароксабану (2,5 мг двічі на добу). Ефективність такої комбінації порівняно з монотерапією ацетилсаліциловою кислотою зберігалась із часом, а ризик кровотеч зменшувався.
Також професор С.М. Коваль зупинився на проблемах підвищення ефективності медикаментозної терапії у хворих на ішемічну хворобу серця. Він сказав, що велика кількість пацієнтів має незадовільний контроль ІХС з різних причин. Визначив місце в лікуванні ІХС таких препаратів, як ранолазин, івабрадин і триметазидин, як першої і другої лінії антиангінальної терапії. Доповідач ознайомив слухачів з перевагами сучасного препарату ранолазин і його багатофакторною дією.
Далі доктор медичних наук, професор кафедри внутрішньої медицини ХНМУ, провідний науковий співробітник відділу комплексного зниження ризику НІЗ Інституту терапії Анна Сергіївна Шалімова ознайомила слухачів з проблемою маскованої неконтрольованої артеріальної гіпертензії в терапевтичній практиці.
Доповідачка зазначила, що маскована артеріальна гіпертензія діагностується в пацієнтів з нормальними показниками офісного артеріального тиску, але з підвищеними значеннями амбулаторного артеріального тиску. У таких хворих нерідко виявляються метаболічні фактори ризику й безсимптомне ураження органів-мішеней. Маскована артеріальна гіпертензія частіше зустрічається в молодих пацієнтів, ніж у літніх.
Факторами ризику маскованої неконтрольованої артеріальної гіпертензії є похилий вік, чоловіча стать, негроїдна раса, паління, надмірне споживання алкоголю, стрес, порушення сну, цукровий діабет, ожиріння, хронічна хвороба нирок. Анна Сергіївна показала ключові переваги фіксованої комбінації раміприлу й амплодипіну в терапії цієї патології. Принципами призначення фіксованих комбінацій (ФК) антигіпертензивних препаратів можуть бути: тривалий антигіпертензивний ефект, наявність різних дозувань складових ФК, відсутність ефекту гострої гіпотензії, метаболічна нейтральність складових ФК, призначення 1 раз на добу — досягнення максимального комплаєнсу.
Доповідь доктора медичних наук, професора кафедри внутрішньої медицини № 2, клінічної імунології та алергології імені Л.Т. Малої ХНМУ Володимира Даниловича Бабаджана стосувалась особливостей проведення специфічної імунотерапії алергічних хвороб з використанням алергенкомпонентів у сучасних умовах.
Останнім часом все більшої популярності набуває алергоспецифічна імунотерапія (АСІТ). Цей метод лікування полягає в застосуванні зростаючих доз того алергену, до якого виявлена підвищена чутливість: відбувається «тренування» імунної системи. За допомогою ротаційного прик-тесту визначається наявність алергії до групи алергенів. Для більш детального обстеження використовується Immuno CAP — імунофлуоресцентний однокомпонентний тест для кількісного визначення імуноглобуліну Е або імуноглобуліну G за окремими відібраними одиночними алергенами. Далі проводиться терапія алергеном, що викликав сенсибілізацію. Використовується даний вид терапії з різними шляхами введення алергену. Залежно від тривалості курсів розрізняють цілорічну, передсезонну й сезонну АСІТ. Цей вид терапії також запобігає розвитку бронхіальної астми в дітей з алергічним ринітом. Для проведення АСІТ на ринку України з’явились алергоїди — речовини глікокон’югати, що мають алергічні властивості, але становлять значно менший рівень небезпеки для людини. Доповідач озвучив дані багатьох досліджень щодо використання АСІТ з переконливими результатами її ефективності. На завершення Володимир Данилович підбив підсумки: «АСІТ — це спосіб лікування, здатний змінити природний анамнез IgE-залежних алергічних захворювань».
У наступній доповіді доктор медичних наук, професор кафедри внутрішньої медицини № 2, клінічної імунології та алергології імені Л.Т. Малої Ольга Ігорівна Кадикова розповіла про проблему хронічної серцевої недостатності (ХСН) у хворих на ІХС з ожирінням, сучасні погляди на патогенез і прогнозування перебігу.
Згідно з демографічними дослідженнями, проведеними в Англії, тривалість життя за 200 років збільшилась вдвічі з 40 до 80 років. В Україні стан набагато гірший: порівняно з країнами Європи спостерігається вища смертність, у тому числі від серцево-судинних захворювань, менша очікувана тривалість життя. Збільшення числа хворих із ХСН — це плата за досягнення сучасної медицини. Основними причинами ХСН є ІХС та артеріальна гіпертензія. Патогенез ХСН складний і багатофакторний, пройдено шлях від кардіоренальної моделі в 1950 році до генетичної моделі у 2020 році.
Доповідачка ознайомила з надбаннями кафедри у вивченні ХСН у даний час: проводяться дослідження з оптимізації ранньої діагностики й прогнозування перебігу ХСН у хворих на ІХС з ожирінням на підставі вивчення генетичних, метаболічних і морфофункціональних особливостей як чинників розвитку й наростання тяжкості коморбідної патології; сформовано генотип і фенотип ХСН за умов коморбідного перебігу ІХС та ожиріння.
Тетяна Михайлівна Попова, кандидат медичних наук, доцент кафедри біологічної хімії ХНМУ, виступила з доповіддю щодо стану ендотелію судин курців сигарет з модифікованим нагріванням.
Виробники електронних засобів нагрівання тютюну пропонують їх як пристрої, що виділяють менше шкідливих речовин порівняно з традиційними тютюновими сигаретами. Метою дослідження стало визначення концентрації нітратів, нитритів, S-нітрозотіолів та ендотеліну-1 у слині молодих курців, які палять сигарети з модифікованим нагріванням протягом 2–3 років.
З’ясовано, що патофізіологічний механізм дії електронних засобів нагрівання тютюну на ендотелій судин може бути пов’язаний з оксидативним стресом, впливом альдегідів (наприклад, акролеїну, формальдегіду, ацетальдегіду) і наночасток важких металів; встановлено шкідливі ефекти акролеїну; посилення пошкодження судин за рахунок порушення здатності відновлення судин; збільшення ризику тромбозу й атеросклерозу через ендотеліальну дисфункцію; негативний вплив нікотину на ендотеліоцити.
В англомовній частині конференції виступили Anna Markovska та І.О. Солдатенко з доповіддю «Implementation of evidence-based medicine and trust to government and regulatory organs in Ukraine» (Great Britain, Kharkiv) і Anna Ostropolets «Metformin is associated with a lower risk of atrial fibrillation and ventricular arrhythmias: an observational study» (Columbia University, Department of Biomefical informatics).
Модератори постерної сесії, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу клінічної епідеміології неінфекційних захворювань, доктор медичних наук В.А. Чернишов і доктор медичних наук, старший науковий співробітник відділу профілактики та лікування невідкладних станів О.В. Петюніна визначили кращі постерні доповіді.
Слухачі висловили вдячність за отриману корисну інформацію і високий технічний супровід наукової конференції.
За підсумками роботи форуму була прийнята резолюція.