Мобильная версия

Газета «Новости медицины и фармации» №13 (770), 2021

Ібупрофен: надзвичайна історія відкриття найпопулярнішого протизапального засобу

Погодьтеся, ібупрофен презентації не потребує: це один із найпоширеніших і найзатребуваніших протизапальних болезаспокійливих засобів у світі. У чому ж його секрет? Можливо, у наполегливості та харизмі його автора. Винахідник препарату незадовго до своєї смерті дав інтерв’ю британському виданню Pharmaceutical Journal, у якому розповів про те, як і завдяки чому вдалося здійснити це грандіозне відкриття. Зараз ця публікація сприймається щонайменше як історична спадщина!

Фармаколог-безсрібник

У 2015 році Boots UK продавала у середньому по одній упаковці ібупрофену кожні 2,92 секунди, а в усіх торгових мережах Великобританії виручка від продажів цього НПЗП досягла понад 150 млн британських фунтів.

Однак, попри це, фарамаколог Стюарт Адамс, який винайшов один із найпопулярніших у світі знеболювальних препаратів, каже, що це досягнення не дало йому жодного зиску й ніяк не вплинуло на якість чи спосіб його життя. «Люди припускають, що я повинен стати дуже багатою людиною через успіх ібупрофену, але можу запевнити вас, що ні Джон [Ніколсон, науковий партнер Адамса], ні я не отримали жодної фінансової винагороди за наш успіх», — розповідав Адамс в інтерв’ю Pharmaceutical Journal у 92 роки. Так само він ніколи не заробляв на гонорарах за будь-які інші препарати, які допомагав відкрити. Також не дуже швидко вчений збирався й кар’єрними сходами.

Стюарт Адамс здобув ступінь бакалавра фармації в Університетському коледжі Ноттінгема — нині Університет Ноттінгема. Попри те, що він завжди надзвичайно цікавився наукою, Адамс каже, що потрапив у фармацевтику «суто випадково» після того, як його тітка, знайома з керівниками The Boots Company, засватала свого племінника. Після успішної співбесіди Адамс приєднався до цієї компанії у 1939 році.

Через два роки потому він перейшов до науково-дослідного відділу Boots і майже одночасно отримав наукову стипендію в Лідському університеті, де й здобув у 1952 році докторський ступінь. Спочатку Адамс думав піти служити у ВМС, але все ж знайшов роботу науковця більш захопливим заняттям.

Доктор Адамс продовжив працювати у Boots Laboratories у Ноттінгемі, де зрештою разом із Джоном Ніколсоном та командою зробив своє найгучніше відкриття — після 16 років невтомних досліджень.

Він залишався вірним одній компанії, поки не вийшов на пенсію в 1993 році. Загалом винахідник ібупрофену пропрацював у Boots більше ніж півстоліття — 54 роки!

Ібупрофен: довгий шлях до відкриття

Насправді історія ібупрофену бере початок не з пошуків універсального знеболювального засобу, а з виготовлення нового препарату від ревматоїдного артриту. «Усе почалося в 1953 році. У той час на ринку було лише два варіанти, які впливали на біль запального походження — кортикостероїдні засоби й аспірин у високих дозах. Перші не підходили для тривалого застосування, тоді як вживання високих доз аспірину — по 12, 15, 18 таблеток на день — було неприйнятним для більшості пацієнтів», — розповідав учений.

Потрібно зазначити, що на той час було мало даних про аспірин, який був уведений у клінічну практику як жарознижувальний засіб приблизно 1900 року, та відтоді до кінця 1950-х років ніхто не переглядав альтернативи аспірину в контексті протизапальної терапії. Тож за допомогою хіміка Джона Ніколсона Адамс розпочав працювати над цією проблемою. «Ми почали шукати аналоги аспірину, і Джон синтезував кілька сполук, але так і не знайшов нічого кращого, ніж аспірин. Це було наше перше велике розчарування, оскільки я відчував, що є шанси знайти кращий засіб… До того ж у мою роботу фактично не втручалися. Приємно бути настільки самостійним», — ділився Адамс.

Учені продовжували перевіряти потенціал сотень інших сполук, деякі з них доходили до етапу клінічних досліджень, а одна навіть мала вийти на ринок, але знову і знову вчені стикалися або з неприйнятними побічними ефектами, або з браком терапевтичного ефекту.

«Я вперто шукав новий препарат для лікування ревматоїдного артриту, коли ще ніхто не знав причину цього захворювання. Мене не раз накривала депресія, та я відчував, що з цього все ж таки щось має вийти», — зізнавався винахідник. І він мав рацію!

Життєвий цикл ібупрофену

«Ми трохи поміркували, Джон випустив ще кілька різних сполук, і ми створили цілу групу сполук, якій дали назву «пропіоніки» (тобто похідні пропіонової кислоти. — Ред.), які зараз добре відомі в цій галузі», — розповів фармаколог.

Перевагу отримав ібупрофен — це й був той самий довгоочікуваний новий нестероїдний протизапальний препарат!

Адамс зізнався, що ібупрофен не був найактивнішою з отриманих на той час сполук, але на основі проведеної роботи автори дійшли висновку, що він найкраще переноситься, і це був один із найважливіших моментів.

Так ібупрофен потрапив у клінічні дослідження, де і справді проявив себе з найкращого боку: був активним і добре переносився. Потім, після низки випробувань та років застосування, у 1969 році його було затверджено регулятором Великобританії для лікування болю при ревматичних захворюваннях. Якщо порахувати, то минуло 16 років після початку розробки.

Ібупрофен потрапив до клініки у 1969 році після того, як його було визнано не тільки ефективним, а й безпечнішим препаратом, аніж протизапальні засоби, які застосовували на той час, включаючи аспірин.

Тож ібупрофен з’явився на ринку, проте… розчарував своїх винахідників, оскільки обрана ними доза була занадто низькою для пацієнтів із сильним болем. Однак цей момент нівелювали лікарі, котрі почали призначати вищі дози й одразу ж побачили позитивні результати.

Так препарат авторства Адамса став одним із протиревматичних засобів із найбільшими продажами у Великобританії. Але на цьому не закінчилося. «Ми знали ще з початку експериментальних досліджень, що ібупрофен був не просто знеболювальним, а й жарознижувальним засобом, тому протягом 1970-х років ми розглядали як варіанти для його застосування низку патологій — головний і зубний біль, альгодисменорею та інші подібні стани», — розповідав учений.

Правда, в інтерв’ю виданню Telegraph від 1987 року він зізнавався, що прагнув виявити щось цілюще, «не просто паліативне», але додав, що «коли люди приходять і кажуть, що вони прийняли препарат, і він справді спрацював, ти думаєш, що ти все-таки чогось досягнув».

Після п’яти років дискусії з британськими представниками охорони здоров’я ібупрофен був затверджений у Великобританії в 1983 році як безрецептурний засіб.

У тому самому році Адамс офіційно звільнився з дослідницького відділу Boots, який він на той момент очолював, проте залишився працювати в компанії консультантом по ОТС та Rx продуктам. «Я працював повний робочий день ще рік-два, а потім неповний робочий день протягом наступних десяти років», — згадував автор останні роки своєї кар’єри.

Авторські враження

Стюарт Адамс був настільки відданий своїй справі, що часто випробовував експериментальні сполуки на собі. «Я першим прийняв разову дозу ібупрофену, а пізніше — вже кілька доз. Я завжди вважав, що перед тим, як просити вжити препарат добровольців — та пізніше пацієнтів, ти повинен бути готовим застосувати його сам. Що стосується ібупрофену, то він спричинив невелике печіння в задній частині горла, тому ми покрили таблетки цукровою оболонкою», — описав враження вчений.

На Заході також існує «фармацевтичний фольклор», згідно з яким Стюарт Адамс випробовував на собі власний НПЗП після похмілля, спричиненого горілкою, — він вживав її на московській конференції з фармакології.

Як уже згадувалося, вчений не мав жодного фінансового зиску від свого відкриття. Однак, він завжди повторював, що задоволений тим, що сотні мільйонів людей у всьому світі зараз отримують користь від винайденого ним препарату. Крім того, з точки зору його особистих переваг, Адамс зізнавався, що його відкриття дало йому змогу подорожувати світом. «Мені вдалося відвідати різні країни, навіть ті, куди інші люди не мали змоги потрапити. Я їздив до Сирії, побував у Дамаску та Алеппо, їздив до Москви під час холодної війни та до Китаю. Думаю, що, мабуть, відвідав кожну європейську країну, хіба що за винятком Болгарії. Мій винахід відкрив мені багато дверей», — розповідав він журналістам.

Його здобутки також визнала батьківщина. У 1987 році Стюарт Адамс отримав Орден Британської імперії, також його було обрано почесним громадянином міста Ноттінгем. Після виходу на пенсію він став почесним членом Королівського фармацевтичного товариства. На будівлях на заводі Boots та BioCity Nottingham, де розташована оригінальна лабораторія, встановлено іменні таблички на його честь.

Стюарт Адамс, скромний хімік-фармаколог з Ноттінгема, помер у віці 95 років 30 січня 2019 року — понад два роки тому. А його ібупрофен, винайдений у далеких 1960-х, і досі входить до переліку життєво необхідних й найважливіших лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров’я.

The Pharmaceutical Journal

MEDSCAPE

SMITHSONIANMAG.COM

www.thepharma.media