Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №4, 2021

Хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія (ХЗДП) — це надбане прогресуюче або рецидивуюче-ремітуюче, імуноопосередковане захворювання периферичної нервової системи. Клінічна картина захворювання включає в себе як класичний варіант, що виявляється в появі симетричних порушень як рухових, так і чутливих нервів, так і атипові форми. За даними вітчизняних і зарубіжних авторів, при проведенні полімеразної ланцюгової реакції і імуноферментного аналізу (ІФА) на нейротропні віруси сімейства Herpesviridae у пацієнтів з ХЗДП у 45 % випадках верифікована хронічна вірусна інфекція, викликана вірусом простого герпесу 1-го типу (ВПГ-1), у 4,5 % випадків — цитомегаловірусна інфекція (ЦМВ) і інфекція, викликана вірусом Епштейна — Барр (ВЕБ), у 13,6 % випадках виявлено поєднання ВПГ-1 і ВЕБ, у 9 % — поєднання ЦМВ і ВЕБ. Враховуючи тяжкий та торпідний перебіг захворювання, окрім етіотропного та імунопатогенетичного лікування, також потрібно проводити комплекс вправ нейрореабілітації. Нейрореабілітація — дуже складний патогенетично обґрунтований процес міждисциплінарного комплексного лікування і проведення відновлювальних заходів з обов’язковим застосуванням методів медичного, медико-психологічного, медико-педагогічного та медико-соціального впливу, значення й інтенсивність яких змінюються на різних етапах захворювання.

Ми наводимо приклад застосування такого комплексу вправ у пацієнтки з висхідною демієлінізуючою полінейропатією, асоційованою ВЕБ.

Хвора 45 років надійшла у відділення нейроінфекцій зі скаргами на парестезії, слабкість у нижніх і верхніх кінцівках, загальну слабкість, швидку втомлюваність, зниження працездатності. Хворіє протягом 2 місяців, після того як помітила зниження чутливості у фалангах верхніх та нижніх кінцівок. Зверталась до невролога за місцем проживання (діагноз «остеохондроз»). Стан погіршувався, була госпіталізована до неврології за місцем проживання (діагноз «полінейропатія на тлі ВЕБ-інфекції в стадії активації»). У неврологічному статусі: в свідомості, адекватна, орієнтована, емоційно лабільна. Очні щілини S = D, зіниці S = D, реакція зіниць на світло — N, ністагм відсутній, недостатність правої конвергенції. Хоботковий рефлекс (+). Девіація язика вправо. Черевні рефлекси різко знижені. Сухожильні рефлекси на нижніх кінцівках різко знижені, D = S, на верхніх кінцівках знижені. Тремор кистей рук при ускладненій пробі Барре, неможливість тримати руки в горизонтальному положенні. Симптом Лассега (–). Симптом Нері (+), Гордона (–), Штрюмпеля (±), Шарапова (±), Россолімо кисті ± більше зліва, Чаддока, Пуссепа (–), Бабінського — з обох боків. М’язова сила правої нижньої кінцівки — 0,5б, лівої нижньої кінцівки – 1б, верхньої кінцівки — 2–2,5б. Плантарні рефлекси викликаються. Менінгеальні симптоми не виявляються. Координаторні проби виконує з інтенцією. Сечопуск вільний. Запори. При обстеженні спинномозкової рідини було виявлено незначний цитоз (15 кл/мл, 60 % лімфоцитів) та підвищення рівня хлоридів. У крові спостерігалась реплікація ВЕБ. У зразках загального та біохімічного аналізу крові відхилень не виявлено. Хворій встановлено діагноз «хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія, у вигляді в’ялого тетрапарезу, з порушенням ФТО, на фоні ВЕБ-інфекції в стадії активації, тяжкий, затяжний перебіг»; призначено відповідну терапію у вигляді пульс-терапії стероїдними гормонами, етіотропної (ганцикловір), імунопатогенетичної (внутрішньовенний імуноглобулін людини) та нейротропної терапії. На тлі лікування відмічалось деяке покращення стану (трохи наросла сила у кінцівках, зникли порушення функції тазових органів), був досягнутий кліренс ДНК ВЕБ у крові, але пацієнтка залишалась малорухомою. Незважаючи на загальноприйняту думку стосовно неможливості призначення реабілітаційних заходів у гострий період хвороби, нами був призначений курс реабілітаційних заходів, який включав у себе відновлення статичного стереотипу, стійкості, динамічного стереотипу. На тлі призначених процедур протягом 14 діб вдалося частково відновити функцію ходьби та статики, значно збільшити об’єм рухів кінцівок, майже нівелювати прояви гіпостезії. Хвора була виписана для проходження подальшої реабілітації за місцем проживання. Через 2 місяці при контрольному огляді ознак неврологічного дефіциту виявлено не було.

Висновки. Призначення заходів нейрореабілітації у хворих з демієлінізуючою полінейропатією герпесвірусної етіології дозволяє зменшити період перебування у стаціонарі, пришвидшити час відновлення рухових та чутливих функцій, покращити якість життя хворого.