Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №4, 2021
Вернуться к номеру
COVID-19 та актуальні питання біобезпеки
Авторы: Задорожна В.І.
ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Пандемія СOVID-19 стала для всіх країн випробуванням для їх системи біобезпеки та готовності реагування на широкомасштабні біологічні виклики. Ситуація, що склалася, показала значення для країн стану розвитку власних біотехнологій, уваги держави до медичних і біологічних наук. У разі глобальної біологічної небезпеки ті країни, де цій проблемі не приділяється належної уваги, певний час можуть залишатися без адекватної оцінки стану епідемічної ситуації та відповідного реагування на неї. Це пов’язано з відсутністю в таких країнах потенціалу для власного виробництва діагностикумів, ліків і вакцин. Можливість їх отримати в рамках міжнародної допомоги чи закупівлі з’являється пізніше, коли країни-розробники забезпечать потреби власного населення. У даний час це яскраво видно на прикладі рівнів вакцинації в окремих країнах, що можуть відрізнятися в десятки разів. Ураховуючи досвід теперішньої пандемії і ризики наступних біологічних загроз такого масштабу, країнам необхідно переглянути власні ресурси, щоб підвищити свою готовність до належного реагування на біобезпеки. З іншого боку, розвинуті держави і міжнародні організації повинні удосконалити механізми щодо міжнародної допомоги в таких ситуаціях.
Через понад 1,5 року від початку пандемії COVID-19 постають нові питання біобезпеки, що прямо або опосередковано пов’язані з цією інфекцією та її безпрецедентними масштабами. Якщо на початку пандемії зусилля були спрямовані на налагодження епідеміологічного нагляду за новою інфекцією, то зараз постає питання про необхідність його посилення за іншими, крім COVID-19, інфекційними хворобами. На тлі пандемії COVID-19 протягом майже 2 останніх років інтенсивність епідемічного процесу багатьох інфекційних хвороб різко знизилася за рахунок обмежувальних і карантинних заходів, які були спрямовані проти пандемії. Яскравим прикладом цього є сезонний грип, циркуляція збудників якого протягом сезону 2020–2021 рр. була вкрай низькою. Крім того, за період пандемії суттєво знизилися рівні охоплення населення рутинними щепленнями. Це сприяло накопиченню прошарку сприйнятливого до інфекційних хвороб населення. Однак зараз на тлі зниження протиепідемічних вимог відносно COVID-19, зокрема для вакцинованих осіб, загальної «стомленості» населення від проблеми пандемії та зменшення уваги до дотримання обмежувальних заходів буде спостерігатися зростання захворюваності на інші інфекційні хвороби, зокрема респіраторні. Зазначене потребує збільшення зусиль щодо їх диференціації з COVID-19 як для вірогідної оцінки епідемічної ситуації, застосування належних протиепідемічних та профілактичних заходів, так і для лікування.
Що стосується зниження рівнів рутинної вакцинації, то прикладом може бути ситуація з поліомієлітом у світі, тобто інфекцією, яка підлягає ерадикації. Так, кількість виявлених випадків паралітичного поліомієліту, пов’язаних із циркулюючими поліовірусами вакцинного походження (cVDPV), зросла з 378 у 2019 р. до 1039 у 2020 р. Формування cVDPV відбувається на тлі застосування живої поліомієлітної вакцини та низького рівня колективного імунітету. Зазначене ставить під загрозу досягнення в цій проблемі, отримані у світі за попередній майже 30-річний період, і свідчить про необхідність як підвищення рівнів охоплення рутинними щепленнями, так і переходу на використання в усіх країнах лише інактивованої поліомієлітної вакцини.
Окрему увагу треба звернути на ризик зростання резистентності мікроорганізмів до антибіотиків і дезінфекційних засобів та необхідність посилення її моніторингу. Це обумовлено малоконтрольованим широкомасштабним застосуванням антибіотиків для лікування хворих на COVID-19, іноді досить тривалим і не завжди обґрунтованим. Широке повсякденне використання дезінфектантів у побуті, що застосовуються для запобігання передачі вірусу SARS-CoV-2, також може сприяти підвищенню резистентності збудників до дезінфектантів.
Пандемія COVID-19 має великий як прямий, так й опосередкований вплив на здоров’я населення. На 21.09.2021 р., за офіційними даними, вона забрала 4 715 707 людських життів, хоча насправді ці цифри є заниженими. Загалом у світі захворіло 229 923 596 людей, і багато з тих, хто подолав гостру стадію захворювання, мають так званий післяковідний синдром, який продовжує бути тягарем для пацієнта, його родини, суспільства в цілому. Пандемія продовжується, проблема набирає все більшої актуальності, потребує глибокого вивчення для надання адекватної медичної допомоги та попередження розвитку таких станів ще на стадії гострої інфекції.
Також під час карантинних заходів було різко обмежено доступ до медичної допомоги людям як із соматичною патологією, так і з хронічними інфекційними захворюваннями (наприклад, хронічні вірусні гепатити, герпетична інфекція). Це як сприяло прогресуванню цих захворювань, так і підвищувало ризик тяжкого перебігу COVID-19 у таких пацієнтів. Ураховуючи можливість виникнення аналогічних пандемій і в подальшому, при формуванні належної системи біобезпеки на національному рівні необхідно враховувати і ці питання.
Дуже багато сподівань щодо подолання пандемії покладалося на вакцини. Однак, незважаючи на надзвичайно короткий термін отримання комерційних препаратів, прорив в інноваційних технологіях їх створення і, здавалося б, високу початкову епідеміологічну ефективність, яку заявляли виробники, не вдалося повністю досягти очікуваних результатів. Певною перешкодою виявилися мінливість вірусу, можливість у рідких випадках повторного захворювання та безсимптомного перебігу у вакцинованих, тенденція до зниження ефективності вакцинації протягом періоду спостереження. Ураховуючи екстрену реєстрацію і широкомасштабне використання інноваційних вакцин, для більшості з яких ще не закінчені клінічні випробування, необхідним є чітке визначення критеріїв безпеки вакцин із рекомбінантною технологією отримання мікроорганізмів (векторних вакцин) та ДНК- і РНК-вакцин.
У той же час у країнах із високим рівнем охоплення щепленнями навіть під час зростання захворюваності вакцинація дозволила різко знизити навантаження на охорону здоров’я за рахунок переважно легкого перебігу хвороби у вакцинованих, зменшення госпіталізацій та летальності. Наприклад, в Ізраїлі при охопленні 61,7 % населення принаймні 2 дозами вакцини за розрахунками на 21.09.2021 р. летальність за останній тиждень становила 0,3 %, у Великій Британії ці показники відповідно дорівнювали 66,7 та 0,47 %. В Україні при рівні вакцинації 11,7 % летальність сягала 1,7 %, тобто в 3,6–5,7 раза була вищою. Цей приклад, безперечно, є наочним доказом необхідності вакцинації.
На сьогодні все більше уваги приділяється питанням обов’язковості вакцинації проти COVID-19, ревакцинації, зокрема окремих категорій населення, на тлі емерджентного використання вакцин та відсутності єдиного підходу до цієї проблеми з боку міжнародних організацій і регуляторних органів окремих країн. Це викликає низку біоетичних питань, обговорення і вирішення яких дозволило б підвищити прихильність населення до вакцинації (наприклад, нормативно урегульовані питання на національному рівні щодо матеріальної компенсації при післявакцинальних ускладненнях, можливість вибору серед вакцин, виготовлених на різних платформах, підходи до вакцинації перехворілих із високими рівнями специфічних антитіл тощо). Крім того, на тлі дефіциту вакцин у країнах, що розвиваються, та використання вакцин, які не визнані EMA (European Medicines Agency) та FDA (U.S. Food and Drug Administration), виникають значні труднощі щодо відвідування деяких країн, які визнають вакцини, зареєстровані тільки цими регуляторними органами. Це питання потребує якнайшвидшого врегулювання.
Таким чином, пандемія COVID-19, крім того, що принесла людству нові випробування в усіх сферах його діяльності, висунула цілу низку нових проблем, пов’язаних із біобезпекою як глобального характеру, так і таких, які кожна країна повинна вирішувати для себе з огляду на свої можливості та національні інтереси.