Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №4, 2021
Вернуться к номеру
Розвиток ідей І.І. Мечникова в Україні. До 135-річчя створення Одеської бактеріологічної станції
Авторы: Нехороших З.М., Процишина Н.М., Бондаренко Д.А.
ДУ «Український науково-дослідний протичумний інститут ім. І.І. Мечникова МОЗ України», м. Одеса, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
У 1886 році (11 червня за старим стилем) була організована Одеська бактеріологічна станція — перша в Російській імперії і друга у світі (після Пастерівського інституту в Парижі). Ініціатором створення бактеріологічної станції був професор І.І. Мечников. Відкриття станції відбулось за підтримки Товариства одеських лікарів та з дозволу Міністерства внутрішніх справ Російської імперії (постанова Одеської міської думи від 21 травня 1886 р.). Створення станції було знаменною подією, оскільки вона стала першою науково-практичною установою профілактичного та протиепідемічного профілю. Очолив її засновник школи вітчизняних бактеріологів, творець теорії імунітету, згодом лауреат Нобелівської премії професор Ілля Ілліч Мечников. У 1915 р. на честь 70-річчя видатного вченого І.І. Мечникова Одеській бактеріологічній станції було присвоєно його ім’я.
Помічниками й однодумцями І.І. Мечникова під час організації станції були М.Ф. Гамалея і Я.Ю. Бардах, які згодом стали визнаними вченими. М.Ф. Гамалея був відряджений до Л. Пастера в Париж для вивчення способу приготування та застосування вакцини проти сказу. Я.Ю. Бардах після повернення М.Ф. Гамалеї приготував першу серію вакцини та дослідив її на собі, про що свідчить запис у реєстраційному журналі станції. Уже в 1886 р. на станції були проведені профілактичні щеплення проти сказу 381 людині.
Із самого початку роботи на станції були організовані курси для лікарів з різних міст, що стало основою для створення кадрової бази з розвитку бактеріології в країні. На станції були розгорнуті бактеріологічні дослідження з проблем чуми, холери, дизентерії, черевного тифу, туберкульозу, малярії, дифтерії; вчені проводили велику дослідницьку роботу, вивчали імунітет при різних інфекціях. Зазначеними дослідженнями керував сам І.І. Мечников. У 1895 році станція стала керівним центром з вивчення поширеності інфекційних захворювань, почала випуск протидифтерійної сироватки, організувала боротьбу з епідеміями холери та чуми, проводила заходи з недопущення занесення чуми на південь країни.
Велику діагностичну та протиепідемічну роботу вели професори В.В. Воронін, Ф.Ф. Скшіван, В.К. Стефанський, Д.К. Заболотний, П.Н. Діатроптов, С.М. Щастний. В Одесі було створено потужний науковий центр вітчизняної мікробіології та епідеміології, формування якого пов’язане з діяльністю цих видатних учених. Світову популярність здобули дослідження професора В.К. Стефанського з ефективності серотерапії бубонної чуми. За участю Д.К. Заболотного під час епідемії чуми видано збірник «Чума в Одесі в 1910 році».
Бактеріологічну станцію неодноразово реорганізували. В 1921 р. станція перейменована в Одеський санітарно-бактеріологічний інститут ім. І.І. Мечникова МОЗ УРСР; 1940 р. — ОНДІ епідеміології та мікробіології; 1952 р. — ОНДІ вакцин і сироваток; 1955 р. — ОНДІ епідеміології та мікробіології; 1965 р. — ОНДІ вірусології та епідеміології; 1999 р. — Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечникова МОЗ України.
В Одеському санітарно-бактеріологічному інституті, який очолив професор С.М. Щастний, було збільшено штат співробітників, поліпшено матеріальне забезпечення, що дало можливість розширити тематику досліджень, збільшити кількість імунобіологічних препаратів.
З 1923 р. в інституті було відкрито віспяне, малярійне, чумне відділення, де проводили дослідження з профілактики зазначених інфекцій, розробляли засоби дератизації та готували кадри санітарно-гігієнічного профілю.
Важливим досягненням стало виготовлення в Пастерівському відділенні вакцини Фермі, що забезпечило децентралізацію вакцинації проти сказу. На станції готували та випускали сироватки: дифтерійну, дизентерійну, скарлатинову, менінгококову, пневмококову, правцеву, сибіревиразкову. У вакцинному відділенні виробляли холерну, тифозну, паратифозну, стафілококову та гонококову вакцини. Була відкрита перша в країні протибруцельозна станція.
Про високий авторитет інституту свідчить той факт, що на честь його 40-річчя 5–10 вересня 1926 року в Одесі було проведено Х Всесоюзний з’їзд бактеріологів, епідеміологів і санітарних лікарів, який високо оцінив наукову і практичну діяльність інституту.
У передвоєнний період значно розширили наукові дослідження, розробляли нові методи діагностики та профілактики, збільшили випуск препаратів. У роки війни інститут, евакуйований у П’ятигорськ, продовжував випускати вакцини і сироватки, необхідні для армії та населення.
Після звільнення Одеси в 1944 р. інститут під керівництвом професора Н.Д. Аніної-Радченко в короткий термін відновив свою наукову та виробничу базу, активізував дослідження з найбільш значущих інфекцій та приступив до випуску імунобіологічних препаратів.
Діяльність Ніни Денисівни Аніної-Радченко необхідно особливо виділити, тому що вона 22 роки очолювала Одеський НДІ епідеміології та мікробіології, що структурно мав два відділи: науково-дослідний і виробничий, які працювали дуже продуктивно. У цей період найбільш яскраво виявився організаторський талант професора Н.Д. Аніної-Радченко як адміністратора, вченого і педагога. Особливо важливе значення Н.Д. Аніна-Радченко надавала підготовці кадрів. Нею підготовлено 4 доктори медичних наук та 29 кандидатів і була створена школа мікробіологів та епідеміологів.
У післявоєнні роки були розроблені спосіб діагностики туляремії та технологія виробництва туляремійної вакцини, методи отримання бруцельозних діагностикумів. В 1959 році створена перша в Україні токсоплазмозна лабораторія, де розробляли заходи з профілактики інфекції та налагодили випуск діагностичних препаратів.
Уже в 1961 р. інститут випускав 22 види бактерійних та вірусних препаратів для діагностики, профілактики і лікування кору, дифтерії, туберкульозу, бруцельозу, токсоплазмозу, туляремії, віспи, сказу й інші.
Інститут епідеміології та мікробіології реорганізували (1965) в Одеський НДІ вірусології та епідеміології (ОНДІВЕ), директором якого став професор Є.М. Поляков. Потім інститут очолювали професори А.В. Целух і Г.С. Скрипченко.
В ОНДІВЕ була створена міцна кадрова основа — у складі інституту працювали 14 докторів і 29 кандидатів медичних і біологічних наук. У структурі інституту було 10 лабораторій, проводилось 14 науково-дослідних робіт (НДР) — 2 фундаментальні та 12 прикладних. Проводили дослідження з розробки сучасних методів діагностики та профілактики різних захворювань — гепатитів, ВІЛ-інфекції/СНІДу, грипу, кору, ентеровірусних, аденовірусних, арбовірусних, хламідійних, змішаних вірусно-бактеріальних інфекцій.
Був розроблений спосіб профілактики і лікування грипу з використанням інгібіторів протеолізу та деяких офіцинальних препаратів. Також розроблено метод отримання донорського протигрипозного полівалентного імуноглобуліну, збагаченого антистафілолізинами, який успішно застосовували в багатьох клініках країни, особливо при дитячій респіраторній патології. Препарат був відзначений Дипломом ВДНГ СРСР.
У 1986 р. Інститут вірусології та епідеміології ім. І.І. Мечникова відзначив свій 100-річний ювілей. Дата 11 червня 1886 року була внесена до календаря визначних подій ЮНЕСКО, що свідчило про високий міжнародний авторитет інституту. Президія Верховної Ради СРСР Указом від 23 червня 1986 р. за заслуги в розвитку медичної науки й охорони народного здоров’я у зв’язку з 100-річчям від часу заснування нагородила ОНДІВЕ ім. І.І. Мечникова орденом «Знак Пошани».
Після створення Інституту вірусології та епідеміології ім. І.І. Мечникова виробничий відділ реорганізували в Одеський завод бактерійних і вірусних препаратів із самостійним бюджетом та підпорядкованістю Управлінню підприємств медичної промисловості Міністерства охорони здоров’я УРСР. На заводі була створена потужна виробнича база і дібраний унікальний колектив високопрофесійних фахівців.
На піку свого розвитку завод випускав понад 40 імунобіологічних препаратів, серед них 4 вакцини (антирабічна, туляремійна, грипозна і герпетична), а також велику кількість різних діагностикумів і сироваток. На Одеському заводі проводили пріоритетні розробки з випуску низки препаратів. Так, хламідійні препарати — антиген, діагностичну сироватку, алерген — випускав тільки Одеський завод і постачав весь СРСР і ближнє зарубіжжя. Вперше розроблену герпетичну вакцину готували також тільки на Одеському заводі.
Випускали ефективні грипозні вакцини двох видів — для дорослих і дітей. У 1980-ті роки розроблені туляремійний, грипозний, бруцельозний діагностикуми, що удостоєні медалей ВДНГ СРСР. З 1981 р. завод випускав високоімуногенну культуральну антирабічну вакцину з меншою реактогенністю. Наведені матеріали свідчать про значний виробничий потенціал Одеського заводу. Але, на жаль, з 2003 р. завод не працює, що є значною втратою на державному рівні та вкрай знижує біобезпеку України.
У 1999 р. після об’єднання Одеського НДІ вірусології та епідеміології ім. І.І. Мечникова й Української державної протичумної станції (УДПЧС) на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 6.07.1999 р. № 201 та наказу Міністерства охорони здоров’я України від 27.07.1999 р. № 180 був організований Український науково-дослідний протичумний інститут ім. І.І. Мечникова (УНДПЧІ).
ДУ «УНДПЧІ ім. І.І. Мечникова» є головною науково-дослідною та науково-методичною установою МОЗ України в галузі протидії небезпечним, особливо небезпечним інфекціям (ОНІ) І–ІІ групи патогенності й новим інфекційним захворюванням, біозахисту та біобезпеці.
Метою діяльності УНДПЧІ є організація та проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень з біобезпеки та біозахисту, попередження виникнення і поширення ОНІ в Україні, надання консультативно-методичної допомоги. В інституті існує лабораторна база із сучасним обладнанням, необхідними умовами біобезпеки (BSL3+ за міжнародними критеріями), які забезпечують виявлення збудників ОНІ, зокрема, таких, що можуть бути використані як біологічна зброя.
Інститут здійснює широкий спектр діагностичних досліджень з індикації та ідентифікації бактерійних і вірусних пріоритетних біологічних патогенних агентів (БПА), таких як чума, туляремія, холера, бруцельоз, лептоспіроз, меліоїдоз, орнітоз, арбовірусні інфекції, пташиний грип та інші.
Перші роки після створення УНДПЧІ у структуру інституту входили науковий підрозділ, який функціонував на базі 6 лабораторій, та практичний підрозділ з оперативними функціями — протичумна станція з 4 лабораторіями та спеціалізована поліклініка. Всього в інституті працювало 210 співробітників, при цьому в науковому підрозділі 45 наукових співробітників, серед них 4 доктори та 21 кандидат медичних і біологічних наук.
Наукові лабораторії інституту проводили фундаментальні та прикладні дослідження з вивчення проблем різних ОНІ й актуальних інфекційних захворювань (туляремія, орнітоз, арбовірусні інфекції, ВІЛ-інфекція/СНІД, грип, туберкульоз). На основі проведених досліджень розроблено діагностикум хламідійний для виявлення імуноглобулінів різних класів у реакції імунофлуоресценції, на який оформлено проект аналітичної нормативної документації. Вперше в Україні розроблена вітчизняна мультиплексна ПЛР-тест-система для детекції збудника туляремії (патент UA № 75546), яка забезпечує індикацію та ідентифікацію штамів F. tularensis, диференціювання природних ізолятів та агентів біотероризму. На розроблену мультиплексну ПЛР-тест-систему оформлена аналітична нормативна документація (технічні умови).
У 2015 р. через недостатнє фінансування наукового підрозділу та вимушене звільнення багатьох співробітників було організовано єдиний відділ наукового моніторингу, аналізу, моделювання розвитку епідемічних процесів небезпечних, особливо небезпечних та актуальних інфекцій, в рамках якого виконувались три прикладні НДР.
ДУ «УНДПЧІ МОЗ України» — єдина установа в країні, співробітники якої проводять на основі молекулярно-епідеміологічного моніторингу пріоритетні дослідження з виявлення поширення різних природно-вогнищевих бактеріальних та вірусних ОНІ з метою створення ефективної дієвої системи профілактики. Необхідність та важливість моніторингу низки зоонозних природно-осередкових ОНІ (туляремія, арбовірусні інфекції, орнітоз) зумовлена тим, що їх збудники розглядаються як потенційні агенти біологічної зброї, що становить реальну загрозу національній безпеці України. Але, на жаль, в 2020 році актуальна наукова тема з молекулярно-епідеміологічного моніторингу туляремії не була затверджена МОЗ України, що є значною втратою як у науковому, так і в практичному значенні та не сприяє підвищенню біобезпеки населення.
У 2020 році співробітники УНДПЧІ одними з перших в Україні брали участь у проведенні протиепідемічних заходів щодо стримування пандемії нової коронавірусної інфекції. В інституті проведено значну організаційну роботу та запроваджено лабораторні дослідження з ПЛР-діагностики на COVID-19 у населення м. Одеси та Одеської області. З квітня 2020 р. по 20.09.2021 р. обстежено 63 988 хворих, контактних та осіб, які перебували на обсервації з підозрою на COVID-19. При цьому позитивні результати ПЛР виявлено у 24 143 осіб.
В УНДПЧІ у практичному підрозділі ПЧС були створені: філія Музею патогенних для людини мікроорганізмів; спеціалізована протиепідемічна бригада; центр індикації БПА; Український тренінговий центр з біобезпеки та біозахисту.
Основні завдання ПЧС — консультативно-методична допомога, координація діяльності закладів охорони здоров’я України з питань реагування на надзвичайні ситуації (НС), пов’язаних із збудниками ОНІ; розробка нормативно-методичних документів з питань біобезпеки та біозахисту; надання оперативної допомоги при виникненні НС техногенного і природного характеру.
Музей мікроорганізмів, патогенних для людини, функціонує на базі мікробіологічних лабораторій ПЧС з моменту їх створення. В 2004 році колекція віднесена до наукових об’єктів, що є національним надбанням (Постанова КМУ від 22.09.2004 р. № 1241). З 2007 року колекція функціонує як філія Музею патогенних для людини мікроорганізмів ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України» з виконанням функції депозитарію. Належний стан колекції в музеї забезпечують висококваліфіковані бактеріологи та вірусологи, які постійно підтримують життєздатність і біологічну активність різних штамів, вивчають їх фенотипові та генотипові властивості.
У 2008 році в УНДПЧІ за підтримки уряду Канади було створено Український тренінговий центр з біобезпеки та біозахисту, із сучасним обладнанням та всіма необхідними умовами для організації підготовки спеціалістів з проблем особливо небезпечних інфекцій. Діяльність центру в першу чергу орієнтована на підвищення рівня лабораторної біобезпеки та біозахисту при роботі зі збудниками ОНІ на основі комплексної підготовки персоналу. На базі Тренінгового центру щорічно проводили семінари з підвищення кваліфікації лікарів та лаборантів України, а також країн СНД на основі розроблених програм навчання з урахуванням міжнародних стандартів. УНДПЧІ має багаторічний досвід співробітництва з різними міжнародними організаціями, що сприяє впровадженню в роботу інституту сучасних методів дослідження.
Фахівці інституту постійно беруть участь в роботі науково-практичних конференцій, симпозіумів, з’їздів з міжнародною участю (доповіді, презентації, наради, круглі столи, спілкування з профільними спеціалістами). Співробітниками інституту опубліковані численні наукові роботи, видані монографії, підручники, розроблені методичні рекомендації та інформаційні листи, отримана велика кількість патентів.
Слід підкреслити, що всі інститути, створені в Україні, які були правонаступниками Одеської бактеріологічної станції, мали різну назву, але одну протиепідемічну та профілактичну спрямованість і за роки свого існування внесли значний вклад у розвиток медичної науки та практики.
Отже, поданий матеріал свідчить про те, що ідеї І.І. Мечникова мали послідовний успішний розвиток як в галузі пріоритетних наукових досліджень, так і у вирішенні практичних питань боротьби з інфекційними хворобами. Ім’я І.І. Мечникова принесло нашій країні світову славу, а вчені попередніх поколінь залишили велику історичну спадщину в мікробіології, епідеміології, імунології. Навіть у тяжкі голодні воєнні та післявоєнні роки в Україні випускали вітчизняні діагностичні та профілактичні препарати і вакцини. Медична наука в країні ефективно розвивалась та була фінансово забезпечена. На жаль, в останнє десятиліття фінансування медичної науки вкрай обмежене та зменшується щороку, що призводить до скорочення науковців. В Україні вітчизняні вакцини та діагностикуми не виробляють, що не сприяє забезпеченню біобезпеки.
На наш погляд, у країні необхідно посилити профілактичну медицину, відновити санепідслужбу, налагодити виробництво вітчизняних діагностичних та профілактичних препаратів. Уряд та МОЗ України повинні вирішити питання забезпечення достатнього фінансування як медичної науки, так і практичних закладів охорони здоров’я. Необхідно відновити санітарно-гігієнічні факультети в медуніверситетах для підготовки молодого покоління епідеміологів, бактеріологів, вірусологів, гігієністів з метою створення потужної високопрофесійної кадрової бази фахівців профілактичної медицини, що буде основою для успішної боротьби з інфекційними хворобами та підвищить біобезпеку і біозахист населення України.