Журнал «Травма» Том 22, №6, 2021

Актуальність. Вивихи акроміального кінця ключиці є доволі поширеним травматичним пошкодженням апарату руху та опори і, за даними різних авторів, становлять від 3 до 26,1 % від вивихів інших локалізацій і близько 10 % у структурі гострих пошкоджень плечового пояса, займаючи третє місце після вивихів плеча та передпліччя. Зустрічаються переважно у чоловіків молодого, найбільш працездатного віку, що зумовлює соціальну значущість даного пошкодження. Мета дослідження: визначити чинники, що негативно впливають на анатомо-функціональний результат оперативного лікування вивихів акроміального кінця ключиці. Матеріали та методи. За період з 2015 по 2020 рік проведений ретроспективний аналіз 93 пацієнтів, яким було виконане оперативне втручання з приводу вивиху акроміального кінця ключиці. Стабілізація акроміального кінця ключиці забезпечувалась фіксацією за Вебером і використанням Hookplatе. Результати. Хороші результати отримані в 49,5 % випадків, задовільні — у 31,2 %, незадовільні — у 19,3 % пацієнтів. Незадовільні результати лікування пацієнтів мають прямий зв’язок зі зростанням тяжкості пошкодження. Так, при використанні способу фіксації за Вебером при вивихах II типу за Tossy незадовільні результати становлять 9,7 %, в той час як при вивихах III типу за Tossy — 27,0 %, при застосуванні Hookplatе — 15,8 та 29,4 % відповідно. Висновки. Причиною незадовільних результатів оперативного лікування вивихів акроміального кінця ключиці є тяжкість пошкодження та відсутність діагностично-лікувального алгоритму при діагностиці та лікуванні. При вивихах III типу за Tossy фіксація за Вебером або використання Hookplatе та ушивання пошкоджених акроміально-ключичних зв’язок не забезпечує достатньої ефективності оперативного втручання.

Background. Acromioclavicular dislocation is a fairly common traumatic injury of the musculoskeletal system, and according to different authors varies from 2 to 26.1 % dislocations of other localizations, and is about 10 % of all acute injuries of the shoulder girdle, taking 3rd place after dislocations of shoulder and forearm. The social significance of this damage is determined by the occurrence mainly among young working-age men. The work was aimed to identify factors that cause unsatisfactory anatomical and functional results after surgical treatment of acromioclavicular dislocations. Materials and methods. This retrospective study (2015–2020) included 93 patients who had surgical intervention for acromioclavicular dislocation. Surgical stabilization of the acromial end of the clavicle was done by Hook Plate and by Weber technic. Results. The outcome of research shows that 49.5 % of cases had good results, 31.2 % — satisfactory, and 19.3 % — poor. There is a direct correlation between unsatisfying outcome and increased severity of the injury. The study found that 9.7 % of unsatisfying results were associated while using Weber’s technic in the Tossy II, while in Tossy III, it was 27.0 %. A similar correlation was found while using Hook Platе, in the case of Tossy II, unsatisfying results were in 15.8 % of cases and Tossy III — 29.4 %. Conclusions. The reason for the unsatisfying results of the surgical acromioclavicular dislocations treatment is the severity of damage and the absence of an algorithm for diagnosis and management of this injury. In Tossy III dislocations, the use of stabilization methods as Weber’s technic, Hook Plate, or suturing damaged acromioclavicular ligaments did not demonstrate satisfying effectiveness.

акроміально-ключичний суглоб; вивихи; оперативне лікування

acromioclavicular joint; dislocations; surgical treatment