Вступ
Вивихи акроміального кінця ключиці є доволі поширеним травматичним пошкодженням апарату руху та опори і, за даними різних авторів, становлять від 3 до 26,1 % від вивихів інших локалізацій і близько 10 % у структурі гострих пошкоджень плечового пояса, займаючи третє місце після вивихів плеча та передпліччя. Зустрічаються переважно у чоловіків молодого, найбільш працездатного віку, що зумовлює соціальну значущість даного пошкодження. Наведені статистичні показники є незмінними щонайменше останні півстоліття [1, 2].
Одним із основних чинників незадовільних результатів при лікуванні свіжих вивихів акроміально-ключичного суглоба (АКС) є пізня діагностика та неповноцінне встановлення ступеня пошкодження зв’язкового апарату [3].
Однак і при своєчасній діагностиці вивихів АКС дотепер обговорюються питання вибору тактики та способу лікування. Рекомендації щодо тактики лікування доволі часто не тільки є суперечливими, але і мають взаємовиключний характер: від визнання необхідності відновлювальних оперативних втручань у гострому післятравматичному періоді до відмови від оперативного втручання навіть при тяжких ступенях пошкодження сумково-зв’язкового апарату. Незадовільні результати лікування пацієнтів із вивихом АКС зумовлені також складністю анатомо-біомеханічних відношень анатомічних структур плечового пояса в забезпеченні рухів, насамперед у плечовому суглобі [4].
Аналіз літературних джерел свідчить про майже столітню дискусію, що є головним стабілізатором акроміально-ключичного суглоба (в нашому розумінні — ключем). На сьогодні сформувались дві позиції:
1) головними у стабілізації АКС є ключично-акроміальні з’язки; 2) головною у стабілізації АКС є дзьобо-ключична зв’язка.
Наслідком вищеозначених протиріч стало формування таких напрямків оперативних втручань, які включають відновлення зв’язкового апарату (неважливо, авто- чи алотрансплантатами), а саме відновлення ключично-акроміальної [3, 6], дзьобо-ключичної зв’язки [8, 12] або обох зв’язок, що започаткував Bunnel [9, 10].
Дискусійним залишається питання про відновлення зв’язкового апарату при свіжих вивихах АКС загалом.
Таким чином, аналіз наукових літературних джерел свідчить, що вивихи АКС є актуальним питанням сучасної ортопедії та травматології. Однак у розумінні впливу зв’язкового апарату при варіабельності його пошкоджень на порушення конгруентності в АКС і, відповідно, на раціональну тактику оперативного втручання існують суттєві протиріччя, що є обґрунтуванням подальших різнопланових досліджень.
Мета: визначити чинники, що негативно впливають на анатомо-функціональний результат оперативного лікування вивихів акроміального кінця ключиці.
Матеріали та методи
За період із 2015 по 2020 рік проведений ретроспективний аналіз 93 пацієнтів, яким було виконане оперативне втручання з приводу вивиху АКС. Пацієнтів чоловічої статі було 87 (93,5 %), жіночої — 6 (6,5 %), середній вік — 40,00 ± 3,27 року. Превалював прямий механізм пошкодження — 98,7 % випадків, в побуті — 76,3 %. Критерії включення пацієнтів були такими: згода пацієнтів; чоловіки та жінки старше 20 років; свіжі вивихи АКС; інтактний плечовий суглоб на стороні ураження.
Критерії виключення з дослідження: тяжкі соматичні та скелетні захворювання в стадії декомпенсації; пацієнти з подальшим післяопераційним спостереженням менше 6 місяців; патологія плечового суглоба на стороні ураження, що супроводжується обмеженням рухів; наявність в анамнезі злоякісних захворювань; вагітність і період лактації; тяжкі інфекційні процеси; пластика сумково-зв’язкового апарату акроміально-ключичного суглоба; відмова пацієнта від дослідження. Пацієнти були проінформовані про обсяг оперативного втручання, тривалість лікування і можливі ускладнення до проведення оперативного втручання, та була отримана інформована згода.
Всім пацієнтам проводилось цілеспрямоване клініко-інструментальне дослідження.
Дане клінічне дослідження виконане з дотриманням вимог і положень Гельсінської декларації про права людини (2000 р.), включаючи перегляд EC-GCP, Конституцію України, Основ законодавства України про охорону здоров’я (1992 р.), усіх етичних норм щодо проведення клінічних досліджень.
Тип пошкодження сумково-зв’язкового апарату ключично-акроміального суглоба визначали за класифікацією Tossy (рис. 1) [5].
Cтабілізація АКС проводилась за Вебером і з використанням Нookplatе, а відновлення ключично-акроміальних зв’язок — шляхом ушивання.
Розподіл пацієнтів за віком, типом пошкодження сумково-зв’язкового апарату ключично-акроміального суглоба за класифікацією Tossy та способами фіксації наведені в табл. 1.
Результати
За результатами наших даних встановлено, що вивих АКС найчастіше спостерігається у віці від 20 до 49 років (74 % випадків). Щодо способу фіксації при оперативному втручанні, перевага належить методу Вебера (61,3 %), в той час як спосіб Hookplatе використовували в 38,7 % випадків.
Спостереження за пацієнтами в коротко- та довготривалому періоді після оперативного втручання дозволило встановити переваги та типові недоліки цих способів фіксації (табл. 2).
Незважаючи на те, що спиці деякою мірою пошкоджують суглобовий хрящ, спосіб фіксації АКС за Вебером має суттєві переваги перед застосуванням Hookplatе.
Клінічні приклади недоліків способу фіксації за Вебером та технічні помилки його використання наведені на рис. 2.
Клінічні приклади недоліків способу фіксації Hookplatе і технічні помилки його використання наведені на рис. 3.
Тяжким ускладненням після оперативного втручання з приводу вивихів АКС є гетеротопічна осифікація (рис. 4).
В анатомо-біомеханічному плані груднино-ключичний та акроміально-ключичний суглоби і, власне, сама ключиця є важливими складовими забезпечення рухів у плечовому суглобі. При таких тяжких проявах гетеротопічної осифікації ключиця виключається з цього процесу та, окрім суб’єктивних проявів з боку пацієнта, суттєво впливає на обсяг рухів у плечовому суглобі. Отримані віддалені результати наведені в табл. 3.
Обговорення
На подібні анатомо-функціональні результати оперативного лікування та недоліки й переваги способу фіксації за Вебером та використання Hookplatе вказують і інші автори [3, 7, 12].
Э.Р. Шукюр [3] під час своїх досліджень навіть спостерігав порушення цілісності Hookplatе. Суттєвим аспектом є порівняльний аналіз результативності використання способу фіксації за Вебером та Hookplatе згідно з типом пошкодження. Незадовільні результати лікування пацієнтів мають прямий зв’язок зі зростанням тяжкості пошкодження. Так, при використанні способу фіксації за Вебером при вивихах II типу за Tossy незадовільні результати становлять 9,7 %, в той час як при вивихах III типу за Tossy — 27,0 %, при застосуванні Hookplat — 15,8 та 29,4 % відповідно. Отримані результати дають підставу стверджувати, що пошкодження III типу за Tossy потребують відновлення сумково-зв’язкового апарату акроміально-ключичного суглоба шляхом застосування трансплантатів.
Незважаючи на довготривалі дискусії та протилежні точки зору [3, 6–10, 13], який компонент потрібно відновлювати — акроміально-ключичний чи дзьобо-ключичний, на нашу думку, при тяжких ушкодженнях оперативне втручання без пластики сумково-зв’язкового апарату акроміально-ключичного суглоба є суттєвою помилкою.
Висновки
1. Суттєвий відсоток незадовільних результатів оперативного лікування (27,0–29,4 %) при вивихах III типу за Tossy зумовлений недостатнім обсягом втручання — ушиванням акроміально-ключичних зв’язок. Для забезпечення позитивного результату необхідна пластика сумково-зв’язкового апарату. Спосіб фіксації (за Вебером або шляхом використання Hookplate) при даному типі пошкодження не є принциповим.
2. Спосіб фіксації за Вебером акроміального кінця ключиці при вивихах має суттєві переваги перед використанням Hookplate, а саме стабілізація акроміального кінця ключиці в горизонтальній площині, спроможність відновити відстань між суглобовими поверхнями не впливає на субакроміальний простір.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
Інформація про фінансування. Автори заявляють про відсутність сторонньої фінансової підтримки даного дослідження.
Інформація про внесок кожного автора: Бур’я-нов О.А. — концепція і дизайн дослідження; Кваша В.П. — аналіз отриманих даних; Чекушин Д.А. — збирання і обробка матеріалів; Науменко В.О. — написання тексту.
Отримано/Received 01.12.2021
Рецензовано/Revised 13.12.2021
Прийнято до друку/Accepted 21.12.2021
Список литературы
1. Holweg P., Pichler W., Gruber G. A Novel Surgical Technique for Fixation of Recurrent Acromioclavicular Dislocations: AC Dog Bone Technique in Combination with Autogenous Semitendinosus Tendon Graft. Case. Rep. Med. 2017 May 23. doi: 10.1155/2017/5457625. [Epub].
2. Chang N., Furey A., Kurdin A. Operative versus nonoperative management of acute high-grade acromioclavicular dislocations: a systematic review and meta-analysis. J. Orthop. Trauma. 2018. Vol. 32(1). P. 1-9.
3. Шукюр Э.Р. Оперативное лечение свежих вывихов акромиального конца ключицы: дис... канд. мед. наук: 14.01.15 «травматология и ортопедия». М., 2019. 157 с.
4. Рахимов С.К., Набиев Е.Н., Орловский Н.Б. Биомеханические особенности повреждений связочного аппарата акромиально-ключичного сочленения (обзор). International Scientific and Practical Conference World science. 2017. Т. 5. № 3(19). С. 46-50.
5. Tossy J.D., Mead N.C., Sigmond H.M. Acromioclavicular separations: useful and practical classification for treatment. Clin. Orthop. Relat. Res. 1963. № 28. Р. 111-119.
6. Бур’янов О.А., Кваша В.П., Марцьоха А.В., Фам Д.К. Анатомо-біомеханічна роль зв’язкового апарату у стабілізації акроміально-ключичного суглоба. Травма. 2020. Т. 21. № 3. С. 14-21. doi: http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.3.21.2020.208417.
7. Забелин И.Н. Клинико-экспериментальное обоснование восстановления клювовидно-ключичной связки при повреждениях акромиально-ключичного сустава: дис. … канд. мед. наук: 14.01.21. «травматологія та ортопедія». Запорожье, 2015. 168 с.
8. Raşit Özcafer, Kutalmış Albayrak, Osman Lapçin, Engin Çetinkaya1, Yavuz Arıkan, Murat Gül. Early clinical and radiographic results of fixation with the TightRope device for Rockwood type V acromioclavicular joint dislocation: A retrospective review of 15 patients. Acta Orthop. Traumatol. Turc. 2020. № 54(5). Р. 473-477. DOI: 10.5152/j.aott.2020.18407.
9. Cano-Martínez J.A., Serrano G.N., Bento-Gerard J., Marín F.P., Grau J.A., Antón M.L. Chronic acromioclavicular dislocations: multidirectional stabilization without graf-ting. JSES International. 2020. № 4. Р. 519-531. https://doi.org/10.1016/j.jseint.2020.04.014.
10. Chernchujit B., Artha A. High-grade acromioclavicular injury: Comparison of arthroscopic assisted acromioclavicular joint fixation and anatomic acromioclavicular joint reconstruction. Journal of Orthopaedics. 2020. № 22. Р. 151-157. https://doi.org/10.1016/j.jor.2020.04.007.
11. Rosso C., Martetschläger F. High degree of consensus achieved regarding diagnosis and treatment of acromioclavicular joint instability among ESA-ESSKA members. Knee Surgers, Sports Traumatology, Arthroscopi. 2021. № 29. Р. 2325-2332. https://doi.org/10.1007/s00167-020-06286-w.
12. Jeung Yeol Jeong, Yong-Min Chun. Treatment of acute high-grade acromioclavicular joint dislocation. Clin. Shoulder Elbow. 2020. № 23(3). Р. 159-165. https://doi.org/10.5397/cise.2020.00150.
13. Seong-Hun Kim, Kyoung-Hwan Koh. Treatment of Rockwood Type III Acromioclavicular Joint Dislocation. Clin. Shoulder Elbow. 2018. № 21(1). Р. 48-55. https://doi.org/10.5397/cise.2018.21.1.48.