Журнал «Практическая онкология» Том 4, №4, 2021

Актуальність. Ведення пацієнтів з метастатичною меланомою і їх загальна виживаність покращилися завдяки новим системним методам лікування. Однак відносно мало відомо про використання цих методів лікування і їх зв’язок із загальною виживаністю (ЗВ) у пацієнтів з метастазами меланоми в головний мозок (МММ). Було вивчено велику когорту пацієнтів із МMM, щоб оцінити, як демографічні дані, характеристики захворювання й лікування пацієнтів із MМM впливають на ЗВ у даний час. Методи. Відповідно до протоколу, затвердженого наглядовою радою, були відібрані й проаналізовані ретроспективні дані пацієнтів з діагнозом MМM з 2014 по 2018 рік в онкологічному центрі MD Anderson Cancer Center (MDA). З аналізу були виключені пацієнти з діагнозом увеальної меланоми або меланоми слизової оболонки або іншими видами пухлини. Були вивчені: демографічні дані; термін виникнення й особливості початкової меланоми; термін виникнення й особливості МММ; початкове лікування до виявлення МММ і всі наступні курси лікування; ЗВ. ЗВ була визначена від виникнення MМM до останнього клінічного спостереження. Результати. Усього було ідентифіковано 401 хворого з MМM. Середній вік пацієнтів із MМM був 61 рік; 67 % були чоловіками і 46 % мали мутацію BRAF V600. При діагностуванні MМM у більшості (70 %) пацієнтів не було симптомів; 70 % мали супутнє неконтрольоване екстракраніальне захворювання; 36 % мали підвищений рівень ЛДГ у сироватці. Попереднє лікування включало імунотерапію в 39 % і таргетну терапію в 17 %. Середня кількість МММ — 2; 31 % мали > 3 МММ. Медіана найбільшого діаметра МММ становила 1,0 см, 9 % мали МММ > 3,0 см, а 5 % мали супутню лептоменінгеальну хворобу. Лікування, отримане після встановлення діагнозу, включало стереотаксичну радіохірургію (53 % як початкове лікування для MМM, 67 % у будь-який час після встановлення MМM), променеву терапію всього мозку (16 і 35 %), краніотомії (12 і 19 %), імунотерапію (37 і 74 %) і/або таргетну терапію (22 і 40 %). 31 % отримували стероїди під час початкового лікування MМM. При медіані клінічного спостереження 13,4 (0,0–82,8) місяця (міс.) медіана ЗВ становила 15,1 міс., а показники ЗВ через 1 і 2 роки становили 56 і 40 %. Показово, що стать, час до виникнення MМM і статус BRAF не були пов’язані із ЗВ (однофакторний аналіз). При мультифакторному аналізі клінічні ознаки, пов’язані з гіршою ЗВ, включали вік (чим старше, тим гірше прогноз), збільшення товщини первинної пухлини, підвищення ЛДГ, понад три MМM + супутня лептоменінгеальна хвороба + наявність симптомів і попередню імунотерапію. Серед усіх методів лікування, проведеного в будь-який час після встановлення MМM, променева терапія головного мозку (співвідношення ризиків (СР) 1,9; 95% ДI 1,5–2,5) була пов’язана з гіршою ЗВ; стереотаксична радіохірургія (СР 0,7; 95% ДI 0,5–0,8) і імунотерапія (СР 0,6; 95% ДI 0,5–0,8) були пов’язані з кращою ЗВ. Висновки. На сьогодні, за даними однієї з найбільших когорт пацієнтів із MМM, ЗВ покращилася. Прогностичні фактори для ЗВ включають вік пацієнта, первинну пухлину й особливості MМM, попередні курси лікування й лікування безпосередньо МММ. Згодом будуть подані додаткові результати для оцінки кореляції призначеного лікування, особливостей хвороби і ЗВ.