Газета «Новости медицины и фармации» №2 (779), 2022
Вернуться к номеру
Рецензія на книгу члена-кореспондента НАН і академіка НАМН України І.М. Трахтенберга «Слово про аlma mater, її вихованців, учителів і мудрих попередників»
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
2-ге видання, перероблене та доповнене (Київ: ВД «Авіцена», 2021. 400 с.)
Коли я отримав даровану мені книгу «Слово про аlma mater, її вихованців, учителів і мудрих попередників», мене переповнило почуття сердечної вдячності її автору — всесвітньо відомому вченому-токсикологу, письменнику та публіцисту, гордості й славі України, професору Ісааку Михайловичу Трахтенбергу. Ця книга з теплим дарчим надписом автора й її редактора Наталії Данкевич (друге, перероблене та доповнене видання, ВД «Авіцена», 2021 р.) присвячена 180-річчю з дня заснування Національного медичного університету імені О.О. Богомольця — нашої alma mater, моєї сім’ї, а також і роду Радзіховських у двох поколіннях.
Глибоко змістовну й аналітичну передмову до книги написав ректор університету Юрій Леонідович Кучин, відомий учений, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України. У передмові висвітлено величні й трагічні віхи історії прославленого, керованого ним закладу.
З почуттям гордості автор книги поіменно назвав засновників медичних шкіл і їхніх послідовників, надав характеристику науково-педагогічного потенціалу вишу, у якому нині 200 докторів і понад 1300 кандидатів медичних наук, які навчають близько 15 тисяч студентів та інтернів, з яких 4 тисячі становлять іноземці з 50 країн світу, що виводить університет в лідери серед вищих медичних шкіл сучасної Європи. У книзі викладені біографічні дані професорів і викладачів, які сприяли розвитку вітчизняної науки.
А сам автор книги, академік НАМНУ Ісаак Трахтенберг, за особливі досягнення в науково-педагогічній діяльності, популяризацію знань по праву заслуговує почесного звання патріарха — Учителя Вчителів. І незважаючи на вік, його серце й розум горять енергією творчого неспокою, нескореним духом патріотизму та любові до рідної України. Йому, як оголеному нерву, болить за долю та екологічне здоров’я планети в цілому. І він поспішає через друковане слово засівати зерна мудрості на ниві науки та освіти. Нам і грядущим поколінням І.М. Трахтенберг залишає як заповідь науково обґрунтоване вчення, як запобігати, а не лікувати наслідки голодоморів, холокостів, чорнобилів.
Щиро дарує читачеві щасливі миті — перейнятися почуттям гордості за славний град Київ і його світового рівня Національний медичний університет, його alma matеr. Через великих подвижників медицини минулого та сьогодення допомагає розширити кругозір, поглибити знання щодо збереження найціннішого, що природа дарує кожному з нас, — життя та здоров’я.
Ніколи не згаснуть у моїй пам’яті роки навчання в нашій спільній alma mater, бодай найкращі у моєму житті, хоча після отримання диплома лікаря промайнуло понад пів століття. А таке враження, що буцімто ще вчора із захопленням угамовував жагу до знань, формував свій світогляд, кріпив греблю духовних цінностей, опановував професію хірурга, створював сім’ю, будував житло.
Усіма нами, студентами лікувального факультету прославленого вишу набору далекого 1963 року, як мудрі трудяги-садівники улюбленого саду опікувалися наші невтомні вчителі. Вони ліпили згідно з клятвою Гіппократа з кожного з нас майбутнього ескулапа, безкорисливих слуг стражденних. Свято пам’ятаючи мудрі слова Валентина Войно-Ясенецького про те, що в основі милосердя лежать жалість і співчуття, основні складові любові до хворого. Без цих духовних рис, духовних основ милосердя до стражденного людина не в праві бути лікарем, тому що одвічним покликанням лікаря завжди було служіння хворому з любов’ю до нього.
Кожний з моїх учителів — легенда, улюбленець студентської молоді, про яких так тепло пише автор книги. Перш ніж сказати про дорогих моєму серцю вчителів, дозволю собі коротко зупинитись на конструкції цієї оригінальної книги про alma mater.
Перший розділ після передмови й слова від автора має назву «Часи та особистості». У нарисах сторічний ювілей, що запізнився на три роки, і наступні, які відзначені у свій час. Це спомини про 1944 рік, які присвячені урочистому святкуванню ювілею в Оперному театрі столиці за участю провідних діячів української медицини, представників уряду й наукових організацій, про нагородження інституту орденом Трудового Червоного Прапора. Живим словом названі імена тих, хто навічно увійшов в історію не тільки alma mater, а й вітчизняної охорони здоров’я. У цьому розділі описано жахливі руйнівні наслідки фашистського окупаційного режиму, відбудову навчальних приміщень силами викладачів і студентів після повернення з Челябінська.
У підрозділі «Пам’ятні імена» наведено нариси про 29 видатних учених, які золотими літерами вписані в історію alma mater. Перший з них — Михайло Сергійович Спіров, завідувач кафедри нормальної анатомії, професор без захисту докторської (як визнання особливих досягнень у науці). Строгий екзаменатор і разом з тим улюбленець студентів. Я теж навчався в нього, склав іспит на «відмінно». Його портрет маслом був в експозиції моєї персональної виставки в морфологічному корпусі в 1968 році.
Друге місце у цьому підрозділі відведене завкафедри гістології, аристократичному красномовцю професору Миколі Івановичу Зазибіну. Він, як і М.С. Спіров, був захоплений музейним мистецтвом, і нині в їхніх музеях особлива цінність — унікальні експонати.
Із моїх дорогих учителів у цьому підрозділі славні імена професорів, завідувачів кафедр: Федір Якович Примак — пропедевтики внутрішніх хвороб, Сергій Степанович Дяченко — мікробіології, Олександра Семенівна Сокол — інфекційних хвороб, Галина Костянтинівна Степанківська — акушерства та гінекології, Юрій Сергійович Сапожніков — судової медицини, Олександра Пилипівна Кисельова — патологічної анатомії. До них автор книги, як і я, ставиться з почуттям незмінної поваги та вдячності.
Наступний розділ у книзі «Друзі та однодумці з alma mater, біографічні та мемуарні нариси». У ньому перше зі славних імен — легендарний Микола Михайлович Амосов, близький друг автора книги, їхні долі поєднані, вони майже ровесники, це ціла епоха. Ці імена, особисто для мене, постають у нерозривному зв’язку медичних світил ХХ–ХХІ століть.
Другий нарис у розділі автор книги присвятив моєму побратиму по творчості, академіку НАМНУ, відомому фізіологу й геронтологу, доктору медичних наук, професору, талановитому художнику, композитору та поету — Владиславу Вікторовичу Безрукову.
Посмертний нарис-посвяту теж випускнику alma mater, незабутньому Юрію Григоровичу Віленському, Ісаак Михайлович написав з особливим пієтетом. Їх об’єднував не тільки вік. Їх об’єднував літературний талант. Книги про знаменитих киян — Михайла Булгакова, Віктора Некрасова та Олега Антонова принесли заслужену літературну славу Юрію Віленському. Мені особисто поталанило дружити і з Юрієм Григоровичем як із журналістом, практично моїм біографом. Безліч інтерв’ю і репортажів про художні виставки, презентації атласів і книг були надруковані в різних газетах і журналах. Незабутньою ніжністю відлунився в душі дарчий надпис в книзі «Доктор Булгаков»: «…одному із моїх самих близьких друзів і захисників в цьому світі Анатолію Павловичу Радзіховському від автора», підпис і дата: 21.12.2005 р. З чистим почуттям вдячності я зберігаю пам’ять про великого гуманіста, лікаря, письменника, історика, біографа, мемуариста, Людину з великої літери.
У розділі «Із записників, вибране» автор у хронології конкретних дат сповіщає про свою долю, пов’язану з історією alma mater. І які це захоплюючі спомини про знакові події, скільки світлих імен!
В останньому розділі «Замість післямови» у підрозділі «Минуле в спогадах попередників і вчителів як надбання теперішнього та прийдешнього» автор як глибокий аналітик з багажем енциклопедичних знань не тільки історії медичної науки, а й світової літератури словами класика характеризує пам’ятну цінність минулого, сьогодення та майбутнього. У цьому розділі поміщені вислови вчених і громадських діячів про зміст і соціальну значимість медицини як світочів знань.
Фотонарис включає 100 портретів попередників, учителів, колег і пам’ятні фотографії різних років.
Серед легендарних особистостей, які відіграли у моїй долі значну роль, постає Василь Дмитрович Братусь. Він після закінчення Куйбишевської військово-медичної академії в 1940 році хірургом потрапив у пекло Радянсько-Фінської війни, у якій, як у м’ясорубці, перемелено майже чверть мільйона людських тіл. І це випробування смертями випало на юні роки Василя Дмитровича, як взагалі і Другою світовою війною. Оперуючим хірургом він зустрів Перемогу в Берліні. У повоєнні роки він був міністром охорони здоров’я, директором Київського державного інституту удосконалення лікарів і одночасно завідувачем кафедри хірургії № 1 у 1957–1959 роках. Ця кафедра була створена в 1936 році для підготовки хірургів загального профілю. Завідувати кафедрою призначили Михайла Сидоровича Коломійченка. З початком війни всі викладачі кафедри були мобілізовані на фронт. Професор Коломійченко як досвідчений хірург, науковець і організатор героїчно пройшов дорогами війни від Сталінграда до Берліна, очолюючи хірургічну службу ударних танкових армій, особисто прооперувавши не одну тисячу поранених. Після закінчення війни він повернувся на створену ним кафедру, якою й мені довірено було керувати в 1989–2016 роках у стінах Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.
Зупиняюсь на цих великих історичних постатях нашої alma mater з почуттям вдячності ще й тому, що перший — професор В.Д. Братусь, будучи ректором КМІ, прийняв мене на лікувальний факультет в 1964 році, а другий — Михайло Сидорович Коломійченко своїм авторитетом захопив у полон хірургії — «добровільної каторги» на все життя.
Паралельно з освоєнням професії хірурга ще в студентські роки я активно займався малярством. У санітарно-гігієнічному корпусі alma mater у далекому 1968 році за ініціативи бюро комсомолу факультету була організована моя персональна художня виставка, на її відкриття прийшли професіонали-художники та критики, викладачі й портретовані професори: Василь Дмитрович Братусь, Михайло Сидорович Коломійченко, Микола Михайлович Амосов. Повний аншлаг, близький до ефекту вибуху. Великий хол корпусу був повністю заповнений студентами. Газета «Медичні кадри» поміщала репортажі. Пізніше, проходячи інтернатуру з хірургії на базі кафедри факультетської хірургії, я написав чотири картини на медичну тему. Вони й донині прикрашають хол історичної споруди колишньго Університету св. Володимира, нині Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Якраз в операційній, де й мені щастило оперувати, колись у далекому ХІХ сторіччі оперували великі Володимир Караваєв, перший декан медичного факультету, і його вчитель Микола Пирогов.
У цій операційній оперував відомий засновник школи біліарної хірургії професор Іван Миколайович Іщенко. Хірург-легенда. У роки Другої світової війни — головний хірург Першого Українського фронту, генерал медицини. У повоєнні роки — головний хірург Київського військового округу й завідувач кафедри факультетської хірургії. Нам, вихованцям alma mater, випало щастя слухати блискучі лекції й переймати його хірургічну майстерність. Його образ увічнений у скульптурних портретах у холі кафедри й на центральній алеї Національного військового шпиталю, а також і в портреті маслом у генеральській формі, написаному мною ще в студентські роки.
В іменному покажчику, який наведений у кінці книги, понад 1150 імен. Багато з них викарбувані в пам’яті людства безсмертними золотими літерами. Їм автор віддає сердечну данину світлої пам’яті.
Багато можна писати в захваті про дорогих наших учителів, але так як він, тонкий психоаналітик, блискучий володар могутньої зброї — Слова, Ісаак Михайлович Трахтенберг, написав про нашу alma matеr, рідко кому вдається.
Анатолій Радзіховський, професор,
заслужений діяч науки і техніки України