Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


Коморбідний ендокринологічний пацієнт
Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 18, №4, 2022

Вернуться к номеру

Менеджмент пацієнтів із цукровим діабетом 1-го і 2-го типів в умовах збройного конфлікту

Менеджмент пацієнтів із цукровим діабетом 1-го і 2-го типів в умовах збройного конфлікту

Авторы: Микитюк М.Р. (1), Караченцев Ю.І. (1, 2)
(1) — ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна
(2) — Харківський національний медичний університет, м. Харків, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Гуманітарні кризи, обумовлені збройними конфліктами, постійно зростають і являють собою серйозну глобальну проблему для систем охорони здоров’я. Війна в Україні змусила близько 4,8 млн українців шукати тимчасовий захист за кордоном, а близько 10 млн отримали статус внутрішньо переміщеної особи. Ситуацію в Україні охарактеризовано як потенційно найбільшу міграційну кризу в Європі за останнє століття. Оскільки гуманітарні кризи стають значно поширеними й тривалими, проблема хронічних захворювань, таких як цукровий діабет (ЦД), стає все більш важливою. Продовольча безпека, обмежений доступ до медичних установ і ліків, а також економічні труднощі — це лише деякі з багатьох труднощів, з якими стикаються хворі на ЦД в умовах збройного конфлікту. Досвід функціонування системи охорони здоров’я в умовах збройного конфлікту на прикладі інших країн свідчить, що в короткостроковій перспективі пріоритетом має бути забезпечення безперервності інсулінотерапії і доступу до основних пероральних цукрознижувальних засобів і освітніх програм для пацієнтів із самоконтролю захворювання з акцентом на розпізнавання симптомів гіпоглікемії, діабетичного кетоацидозу й зневоднення; у довгостроковій перспективі — забезпечення доступу до якісної медичної допомоги й ліків, навчання місцевих і міжнародних постачальників медичних послуг щодо діагностики й лікування ЦД і його гострих ускладнень і розробка клінічної настанови щодо менеджменту хворих у цих умовах. Гуманітарні кризи у світі стали більш затяжними, тому медичні працівники мусять виходити за рамки безпосередньої базової первинної медичної допомоги й вирішувати проблеми довгострокових наслідків для стану здоров’я постраждалих. Необхідні подальші дослідження, спрямовані на підвищення якості надання медичної допомоги хворим на ЦД в умовах гуманітарної кризи, зумовленої збройним конфліктом, є потреба в розробці спрощених, економічно ефективних моделей моніторингу стану хворих, якості медичної допомоги й доступності ліків для хворих цієї категорії.

Humanitarian crises caused by armed conflict are constantly growing and present a serious global problem for health systems. The war in Ukraine produced about 4.8 million Ukrainians seeking temporary protection abroad, and about 10 million received the status of an internally displaced person. The situation in Ukraine has been described as potentially the largest migration crisis in Europe in the last century. As humanitarian crises become widespread and prolonged, chronic diseases such as diabetes mellitus (DM) are becoming increasingly important. Food security, li­mited access to medical facilities and medicines, and economic difficulties are just some of the many difficulties faced by patients with DM in armed conflict. The experience of the functioning of the health care system in conditions of armed conflict, on the example of other countries, shows that in the short term, the priority should be to ensure the continuity of insulin therapy and access to basic oral sugar-lowering agents and educational programs for patients on self-control of the disease with an emphasis on recognizing the symptoms of hypoglycemia, diabetic ketoacidosis, and dehydration; in the long term — ensuring access to high-quality medical care and medicines, training of local and international providers of medical services for the diagnosis and treatment of DM and its acute complications and the development of clinical guidance on the management of patients in these conditions. Humanitarian crises in the world have become more protracted, and therefore health workers must go beyond direct basic primary care and address the long-term health consequences of those affected. Further research is needed to be aimed at improving the quality of medical care for patients with DM in the context of the humanitarian crisis caused by the armed conflict, there is a need to develop simplified, cost-effective models of monitoring the condition of patients, the quality of medical care and the availability of medicines to patients in this category.


Ключевые слова

цукровий діабет 1-го типу; цукровий діабет 2-го типу; менеджмент; збройний конфлікт; гуманітарна криза

type 1 diabetes mellitus; type 2 diabetes mellitus; management; armed conflict; humanitarian crises

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.18.4.2022.1172
На планеті Земля з 2011 по 2022 рік було 13 війн, які військові теоретики визначають як збройні конфлікти [1, 2]. 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна фаза російсько-української війни, що тривала як гібридна з 2014 року. Гуманітарні кризи, обумовлені збройними конфліктами, постійно зростають і являють собою серйозну глобальну проблему для систем охорони здоров’я. Медична система — одна зі сфер, яку росіяни «денацифікують» в Україні. За три місяці повномасштабної війни вони пошкодили понад 600 лікарень, убито щонайменше 12 медиків, 47 — тяжко поранені [3]. 
Збройні конфлікти призводять до рекордного зростання кількості переміщених осіб. До 2022 року громадянська війна в Сирії вважалася найзначнішою гуманітарною кризою, у результаті якої понад 5 млн сирійців стали біженцями і 6,1 млн — внутрішньо переміщеними особами (ВПО) [4]. Війна в Україні змусила близько 4,8 млн українців шукати тимчасовий захист за кордоном, а близько 10 млн отримали статус ВПО [5]. Ситуацію в Україні охарактеризовано як потенційно найбільшу міграційну кризу в Європі за останнє століття.
Насильство суперечить нашій місії як професіоналів, а моральна сторона — як людей. Система охорони здоров’я під час реагування в умовах збройного конфлікту зі зрозумілих причин зосереджена на травмах, інфекційних захворюваннях та інших гострих станах. Хронічним неінфекційним захворюванням, до яких належить цукровий діабет (ЦД) 1-го і 2-го типів, історично надавався низький пріоритет. Оскільки гуманітарні кризи стають значно поширеними й тривалими, проблеми хронічних захворювань, таких як ЦД, стають все більш важливими. Право на охорону здоров’я існує навіть у збройних конфліктах, де наслідки війни для цивільного населення повинні бути пом’якшені шляхом безперервності медичних послуг, наприклад лікування хворих на ЦД, які є одним з найбільш вразливих контингентів хворих [6].
Є численні публікації про стихійні лиха і їх наслідки для життя хворих на ЦД [7, 8]. Війна і збройні конфлікти створюють серйозні проблеми для хворих на ЦД, постачальників медичних послуг і гуманітарних працівників. Крім того, ці кризи часто виникають у країнах, що розвиваються, де національних планів подолання цих лих може не бути, а місцеві ресурси системи охорони здоров’я вже вичерпані. В опитуванні 2019 року, у якому взяли участь понад 10 тисяч сирійських біженців, які проживали в Туреччині, 15,2 % респондентів повідомили про хронічне захворювання (гіпертонічна хвороба, психічні розлади, ЦД тощо) [9]. Крім того, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), понад 50 відсотків сирійських біженців у Туреччині перебували в зоні високого ризику (мали 3–5 факторів ризику) розвитку хронічного захворювання [10]. «Провали» в лікуванні й відстрочення належного обстеження й догляду можуть призвести до декомпенсації ЦД, розвитку або прогресування хронічних ускладнень і погіршення перебігу коморбідної патології. 
У звичайних умовах лікування ЦД є складним завданням і потребує наявності цукрознижувальних засобів, засобів моніторингу глюкози й витратних матеріалів до них, дотримання дієтичних рекомендацій, навчання принципів самоконтролю й регулярних візитів до лікаря. Практика показує, що під час гуманітарних криз переміщені особи й ті, хто знаходиться безпосередньо в зоні конфлікту, стикаються з безліччю перешкод, коли справа доходить до лікування ЦД. Продовольча безпека, обмежений доступ до медичних установ і ліків, а також економічні труднощі — це лише деякі з багатьох труднощів, з якими стикаються хворі на ЦД в умовах збройного конфлікту. 
Якість їжі і терміни прийому їжі також непередбачувані, оскільки продукти з високим вмістом вуглеводів стають основою раціону. При оцінці харчування сирійських біженців у Лівані 21 % домогосподарств повідомили про низьку дієтичну різноманітність (менше за 4,5 групи продуктів щодня), і лише 18 % — про високу дієтичну різноманітність (понад 6,5 групи продуктів щодня) [11]. Оцінка раціону харчування 1159 біженців з Бірми показала, що вуглеводи становили 84 % від загальної кількості калорій [12]. Фізична активність також знижується, частково через обмежений простір і проблеми безпеки. 
Можливо, найбільшим бар’єром, з яким стикаються люди в умовах збройного конфлікту, є психосоціальна травма, яка знижує важливість піклування про здоров’я в списку їхніх пріоритетів. Під час збройного конфлікту жінки особливо вразливі, оскільки на них покладаються як на первинних опікунів для своїх сімей і вони не можуть надавати пріоритет власному здоров’ю. Мовні бар’єри також утруднюють спілкування під час надання медичної допомоги. У звичайних ситуаціях у пацієнтів із ЦД поширеність депресії і тривоги збільшується в чотири рази порівняно з їхніми однолітками без ЦД, на додаток до більш високого ризику самогубства [13, 14]. 
До цієї вразливості додається занепокоєння з приводу потенційного дефіциту життєво важливих ліків для лікування ЦД, а також емоційний ефект, властивий самій війні. Ці ситуації доповнюють сценарій неминучої психологічної катастрофи. Доступ до ліків є серйозною проблемою для хворих на ЦД, які є переміщеними особами. Підраховано, що більшість переміщених осіб із хронічними захворюваннями були змушені перервати своє лікування на деякий час [10]. Доступ до якісної допомоги хворим на ЦД ускладнений, оскільки система охорони здоров’я навантажена великим напливом людей під час гуманітарної кризи. У випадку сирійської кризи в таких країнах, як Ліван і Йорданія, більшість біженців не жили в облаштованих таборах, а перебували в містах, де й отримували медичну допомогу в центрах, як і приймаюче населення. За даними Організації Об’єднаних Націй, 39 % сирійських біженців в Йорданії, які мешкали поза таборами, повідомляли про труднощі з доступом до медичних послуг при хронічних захворюваннях [15]. За даними сирійсько-американського медичного товариства в співпраці з Міжнародною діабетичною федерацією (IDF) в Лівані, з 1722 переміщених осіб із ЦД лише у 28 % захворювання було добре контрольоване (HbA1C < 7 %). Дослідження якості лікування ЦД у таборах біженців, а також у таборах ВПО виявило, що більшість не мають доступу до цукрознижувальних ліків, причому 34 % не забезпечувалися інсуліном [16]. Відсутність своєчасного втручання й доступу до лікування ЦД спричиняє серйозні довгострокові наслідки для здоров’я, що можуть призвести до летального кінця. Затяжний конфлікт у Ємені, наприклад, призвів до того, що приблизно половина медичних установ округу вийшла з ладу, а четверта частина ампутацій кінцівок у центрах Міжнародного комітету Червоного Хреста пов’язана із ЦД [17].
Багато країн під час збройного конфлікту також стикаються із серйозною нестачею людських ресурсів, оскільки кількість медичних працівників, які мають підготовку й досвід у галузі ендокринології, обмежена, зокрема в діабетології. Хворі на ЦД зазнають труднощів у здійсненні самоконтролю рівня глікемії внаслідок дефіциту глюкометрів, тест-смужок та інших витратних матеріалів. 
В умовах збройного конфлікту ситуація для пацієнтів з ЦД 1-го типу може виявитися вкрай тяжкою, оскільки переривання інсулінотерапії є питанням життя або смерті. У деяких південно-східних містах України, таких як Маріуполь, люди зіткнулися з критичною нестачею продовольства, води й інсуліну, що посилювалася блокадою гуманітарних конвоїв. У розпал гуманітарної кризи пацієнти із ЦД у цих регіонах відчувають зменшення ресурсів системи охорони здоров’я з безпрецедентною швидкістю [18]. 
Під час гуманітарної кризи препарати інсуліну та засоби для його введення можуть виявитися недоступними, що може призвести до гіперглікемії або діабетичного кетоацидозу. Крім того, пацієнти із ЦД 1-го типу, які отримують не аналоги інсуліну, в умовах воєнного конфлікту піддаються ризику виникнення небезпечної для життя гіпоглікемії, коли запаси їжі та терміни прийому їжі непередбачувані. Навіть коли інсулін доступний, розподіл інсуліну та інших необхідних ліків може бути ускладненим через географічні й політичні бар’єри. Крім того, інсулін вимагає при транспортуванні холодового ланцюга й підтримання температури від 2 до 8 °C. Зберігання інсуліну пацієнтами є додатковою проблемою, оскільки відсутність охолодження і вплив високих температур можуть поставити під загрозу його придатність. Збільшення доступності інсуліну в умовах збройного конфлікту може розглядатися як частина руху на захист глобального права людини. 
Хоча в сучасній інсулінотерапії надається перевага аналогам інсуліну, людський інсулін залишається найбільш економічно обґрунтованим призначенням. Так, ВООЗ прийняла рішення виключити аналоги інсуліну тривалої дії зі списку необхідних ліків у 2017 році на користь менш дорогого людського інсуліну [19]. Міжнародні організації включають людський інсулін (нейтральний протамін Хагедорна, інсулін-регуляр і суміш людського інсуліну 70/30) разом зі шприцами в набори для невідкладної допомоги. Як вже йшлося вище, збільшення доступності інсуліну в кризових умовах може розглядатися як частина руху на захист глобального права людини.
Крім інсуліну, пероральні цукрознижувальні препарати є основою терапії ЦД 2-го типу. У список основних цукрознижувальних лікарських засобів, який оновлюється ВООЗ кожні два роки, входять недорогі й доступні метформін і гліклазид [19]. Гліклазид кращий за глібенкламід, оскільки з ним пов’язаний більш низький ризик гіпоглікемії [20]. У списку ВООЗ також є антигіпертензивні засоби (еналаприл, гідрохлоротіазид і лозартан), серцево-судинні препарати (аспірин і симвастатин) і глюкагон. У довгостроковій перспективі це сприяє комплексному підходу до лікування хворих на ЦД з урахуванням високого кардіоваскулярного ризику. Оптимальне лікування хворих на ЦД вимагає доступу до витратних матеріалів. Центри, що надають медичну допомогу переміщеним особам із ЦД під час гуманітарної кризи, мають бути забезпечені лабораторними й портативними (глюкометр) аналізаторами глюкози, тест-смужками для визначення цукру крові, кетонових тіл у крові й сечі, шприцами, 40% розчином глюкози або 50% розчином декстрози, а там, де дозволяють ресурси, — тест-системами для визначення рівнів глікованого гемоглобіну, ліпідів, креатиніну крові, мікроальбуміну в сечі, що є критеріями ефективності лікування в довгостроковій перспективі [21].
Досвід функціонування системи охорони здоров’я в умовах збройного конфлікту на прикладі Сирії показує, що в короткостроковій перспективі (дні — тижні) пріоритетом має бути забезпечення безперервності інсулінотерапії і доступу до основних пероральних цукрознижувальних засобів і освітніх програм для пацієнтів із самоконтролю захворювання з акцентом на розпізнавання симптомів гіпоглікемії, діабетичного кетоацидозу й зневоднення; у довгостроковій перспективі (тижні — місяці) — забезпечення доступу до якісної медичної допомоги й ліків, навчання місцевих і міжнародних постачальників медичних послуг щодо діагностики й лікування ЦД і його гострих ускладнень і розробка клінічної настанови щодо менеджменту хворих у цих умовах [4].
Отже, гуманітарна криза, спровокована збройним конфліктом, суттєво впливає на різні сфери надання медичної допомоги хворим на ЦД 1-го і 2-го типів, перевантажує її та ускладнює прогнозування доступності медичної допомоги хворим на цю ендокринопатію. Триваючий збройний конфлікт, комендантська година, руйнування медичних установ, аптек і зосередження уваги на гострих травмах перешкоджають належному доступу хворих на ЦД до цукрознижувальних засобів, самоконтролю глікемії і якісної медичної допомоги на всіх ланках [22]. 
Поданий у клінічних настановах Американської діабетичної асоціації (АДА) 2021 року менеджмент пацієнтів з ЦД 1-го і 2-го типів не враховує особливостей надання спеціалізованої медичної допомоги в умовах гуманітарної кризи, спровокованої збройним конфліктом [23]. У той же час збройні конфлікти в Іраку, Сирії, Ємені, Грузії, Нагірному Карабаху оголили проблеми в менеджменті хронічних неінфекційних захворювань, до яких належить ЦД 1-го і 2-го типів [24, 25]. У 2021 році при Державному експертному центрі Міністерства охорони здоров’я України групою фахівців була розпочата робота над клінічною настановою менеджменту ЦД 1-го і 2-го типів. Оскільки за прототип було обрано клінічну настанову АДА, вона не буде враховувати особливості управління ЦД під час гуманітарної кризи, спровокованої збройним конфліктом. 
Система охорони здоров’я України вперше за останні 70 років стикається з необхідністю функціонування в умовах такого потужного й масивного збройного конфлікту [26]. Крім того, гуманітарні кризи у світі стали більш затяжними, тому медичні працівники мусять виходити за рамки безпосередньої базової первинної медичної допомоги й вирішувати проблеми довгострокових наслідків для стану здоров’я постраждалих. Необхідні подальші дослідження, спрямовані на підвищення якості надання медичної допомоги хворим на ЦД в умовах гуманітарної кризи, зумовленої збройним конфліктом, є потреба в розробці спрощених, економічно ефективних моделей моніторингу стану хворих, якості медичної допомоги й доступності ліків хворим цієї категорії.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 31.05.2022
Рецензовано/Revised 14.06.2022
Прийнято до друку/Accepted 21.06.2022

Список литературы

  1. Gonçalves Júnior J., de Amorim L.M., Neto M.L.R., Uchida R.R., de Moura A.T.M.S., Lima N.N.R. The impact of “the war that drags on” in Ukraine for the health of children and adolescents: Old problems in a new conflict? Child Abuse Negl. 2022. 128. 105602. doi: 10.1016/j.chiabu.2022.105602. 
  2. Korinek K., Teerawichitchainan B., Zimmer Z., Brindle E., Nguyen T.K.C., Nguyen H.M., Tran K.T. Design and measurement in a study of war exposure, health, and aging: protocol for the Vietnam health and aging study. BMC Public Health. 2019. 19(1). 1351. doi: 10.1186/s12889-019-7680-6. PMID: 31646987; PMCID: PMC6806496.
  3. Awuah W.A., Mehta A., Kalmanovich J., Yarlagadda R., Nasato M., Kundu M., Abdul-Rahman T. et al. Inside the Ukraine war: health and humanity. Postgrad. Med. J. 2022. 98(1160). 408-410. doi: 10.1136/postgradmedj-2022-141801.
  4. Khan Y., Albache N., Almasri I., Gabbay R.A. The Management of Diabetes in Conflict Settings: Focus on the Syrian Crisis. Diabetes Spectr. 2019. 32(3). 264-269. doi: 10.2337/ds18-0070. 
  5. Jaroszewicz M., Grzymski J., Krępa M. The Ukrainian refugee crisis demands new solutions. Nat. Hum. Behav. 2022. doi: 10.1038/s41562-022-01361-3. Epub ahead of print. PMID: 35589829. 
  6. Curchoe C.L., Chang T.A., Trolice M.P., Telfer E.E., Quaas A.M., Kearns W.G., Stern J.E., Albertini D.F. Protecting life in a time of war. J. Assist. Reprod. Genet. 2022. 39(3). 555-557. doi: 10.1007/s10815-022-02463-7. 
  7. Fonseca V., Smith H., Kuhadiya N. et al. Impact of a natural disaster on diabetes: exacerbation of disparities and long-term consequences. Diabetes Care. 2009. 32. 1632-1638. DOI: 10.2337/dc09-0670.
  8. Kishimoto M., Noda M. Diabetes care: after the great east Japan earthquake. J. Diabetes Investig. 2013. 4. 97-102. DOI: 10.1111/jdi.12025.
  9. World Health Organization Regional Office for Europe. Survey on the Health Status, Services Utilization and Determinants of Health of the Syrian Refugee Population in Turkey. World Health Organization Regional Office for Europe; Copenhagen, Denmark, 2019.
  10. Balcilar M. Health Status Survey of Syrian Refugees in Turkey: Non-Communicable Disease Risk Factor Surveillance among Syrian Refugees Living in Turkey. Ministry of Health; Ankara, Turkey, 2016. https://hsgm.saglik.gov.tr/
  11. United Nations High Commission for Refugees Vulnerability Assessment of Syrian Refugees in Lebanon — VASyR 2017. data2.unhcr.org/en/documents/details/61312. 
  12. Banjong O., Menefee A., Sranacharoenpong K., Chittchang U., Eg-kantrong P., Boonpraderm A., Tamachotipong S. Dietary assessment of refugees living in camps: a case study of Mae La Camp, Thailand. Food Nutr. Bull. 2003. 24(4). 360-7. doi: 10.1177/156482650302400406. 
  13. United Nations Population Fund Worlds apart: reproductive health and rights in an age of inequality. www.unfpa.org/sites/default/files/sowp/downloads/UNFPA_PUB_2017_EN_SWOP.pdf.
  14. Owens-Gary M.D., Zhang X., Jawanda S., Bullard K.M., Allweiss P., Smith B.D. The Importance of Addressing Depression and Diabetes Distress in Adults with Type 2 Diabetes. J. Gen. Intern. Med. 2019. 34(2). 320-324. doi: 10.1007/s11606-018-4705-2. 
  15. Alessi J., Scherer G.D.L.G., Erthal I.N., Teixeira J.B., de Oliveira G.B., Jaeger E.H., de Carvalho T.R. et al. One in ten patients with diabetes have suicidal thoughts after 1 year of the COVID-19 pandemic: We need to talk about diabetes and mental health not only during Suicide Prevention Awareness Month. Acta Diabetol. 2022. 59(1). 143-145. doi: 10.1007/s00592-021-01807-6. 
  16. Kherallah M., Alahfez T., Sahloul Z., Eddin K.D., Jamil G. Health care in Syria before and during the crisis. Avicenna J. Med. 2012. 2(3). 51-53. doi: 10.4103/2231-0770.102275. 
  17. United Nations High Commission for Refugees Health access and utilization survey: access to health services in Jordan among Syrian and non-Syrian refugees. data2.unhcr.org/en/documents/download/62404. Accessed 4 April 2019.
  18. Kehlenbrink S., Mahboob O., Al-Zubi S., Boulle P., Aebischer Perone S., Alani A.H., Kiapi L. et al. An inter-humanitarian agency study of diabetes care and surveillance in humanitarian settings. Lancet Diabetes Endocrinol. 2022. 10(3). 159-162. doi: 10.1016/S2213-8587(22)00036-5. 
  19. World Health Organization WHO model list of essential medicines, 2017. www.who.int/medicines/publications/essentialmedicines/20th_EML2017.pdf. 
  20. Tessier D., Dawson K., Tetrault J.P., Bravo G., Meneilly G.S. Glibenclamide vs. gliclazide in type 2 diabetes of the elderly. Diabet Med. 1994. 11. 974-980. DOI: 10.1111/j.1464-5491.1994.tb00256.x
  21. Besançon S., Fall I., Doré M., Sidibé A., Hagon О., Chappuis F., Beran D. Diabetes in an emergency context: the Malian case study. Confl. Health. 2015. 9. 15-21 DOI: 10.1186/s13031-015-0042-9.
  22. Alessi J., Yankiv M. War in Ukraine and barriers to diabetes care. Lancet. 2022. 399(10334). 1465-1466. doi: 10.1016/S0140-6736(22)00480-9. 
  23. Standards of Medical Care in Diabetes — 2022. Diabetes Care. 2022. 45 (Suppl. 1). S1-S2. https://DOI.org/10.2337/dc22-SINT. 
  24. Elliott J.A., Das D., Cavailler P., Schneider F., Shah M., Ravaud A., Lightowler M., Boulle P. A cross-sectional assessment of diabetes self-management, education and support needs of Syrian refugee patients living with diabetes in Bekaa Valley Lebanon. Confl. Health. 2018. 12. 40. doi: 10.1186/s13031-018-0174-9. 
  25. Khader A., Farajallah L., Shahin Y., Hababeh M., Abu-Zayed I., Kochi A., Harries A.D. et al. Cohort monitoring of persons with diabetes mellitus in a primary healthcare clinic for Palestine refugees in Jordan. Trop. Med. Int. Health. 2012. 17(12). 1569-76. doi: 10.1111/j.1365-3156.2012.03097.x. 
  26. Maystruk G., Perone S.A., Anufriyeva V., Boulle P., Chappuis F., Lab B., Beran D. Caring for people with diabetes and non-communicable diseases in Ukraine: a humanitarian emergency. Lancet Diabetes Endocrinol. 2022. 10(5). 308. doi: 10.1016/S2213-8587(22)00105-X.

Вернуться к номеру