Мобильная версия

Журнал «Почки» Том 11, №3, 2022

Структура й особливості динаміки первинної інвалідності дорослого населення України внаслідок неонкологічних урологічних захворювань

Авторы: Сайдакова Н.О. (1), Пасєчніков С.П. (1), Мітченко М.В. (1), Кононова Г.Є. (1), Гродзінський В.І. (2), Бєлякова В.Г. (3)
(1) — ДУ «Інститут урології ім. акад. О.Ф. Возіанова НАМН України», м. Київ, Україна
(2) — КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», м. Івано-Франківськ, Україна
(3) — Миколаївський обласний центр медико-соціальної експертизи, м. Миколаїв, Україна

Рубрики: Нефрология

Разделы: Клинические исследования

Мета дослідження: вивчити структуру й особливості динаміки первинної інвалідності серед дорослого населення України в результаті неонкологічних урологічних захворювань за формуючими її хворобами. Матеріали та методи. Використано форму звітності № 14 Держкомстату України, статистичні збірники ДУ «Український державний НДІ медико-соціальних проблем інвалідності» й документацію регіональних медико-соціальних експертних комісій. Результати. Виявлено тенденцію до зменшення кількості осіб, уперше визнаних інвалідами внаслідок хвороб сечостатевої системи (ССС). Підтверджено, що цьому сприяє продовження тимчасової втрати працездатності. Офіційна звітність щодо причин інвалідності за класом хвороб ССС стосується лише хронічного гломерулонефриту й хронічного пієлонефриту: за 5 років частка першої нозології збільшилася на 13,0 % (до 43,8 % серед 1549 зареєстрованих), другої — зменшилася на 37,4 % (до 20,0 % у всіх регіонах, крім м. Києва). Одночасно спостерігалася тенденція до зменшення частки виходу на інвалідність з причин, віднесених до «інших» (36,2 ± 2,0 % проти 39,0 ± 1,8 % у 2016 р., а в Центральному і Північно-Східному регіонах — 49,2 ± 2,8 % і 49,6 ± 4,7 % відповідно). За винятком двох вищезгаданих патологій, структура причин інвалідності така: перші три місця посідали сечокам’яна хвороба (СКХ), полікістоз, єдина нирка, наступні три — гідронефроз, уроджені вади й стриктура сечівника. З віком збільшується частота випадків при СКХ, полікістозі, гідронефрозі, стриктурі сечівника й зменшується — при уроджених вадах і єдиній нирці. З роками зменшується також частка призначення ІІ групи інвалідності (18,1 ± 3,1 % у 2020 р. проти 20,4 ± 2,6 % у 2016 р.) і відбувається збільшення частки ІІІ групи (67,8 ± 3,8 % проти 65,3 ± 3,1 %) при стабільних показниках I групи (14,1 проти 14,3 %). Висновки. За 5-річний період спостереження на 12,9 % більше пацієнтів уникли інвалідності і на 4,7 % менше отримали І і ІІ групу. Зменшення частки хронічного пієлонефриту як причини інвалідності на 37,4 % (до 20,0 %) спостерігалось у всіх регіонах, окрім м. Києва. Структура інших причин інвалідності: сечокам’яна хвороба — 45,0 %, полікістоз нирок — 22,1 %, єдина нирка — 18,8 %, гідронефроз — 15,4 %, уроджені вади — 12,1 %, стриктура сечівника — 4,7 %. На тлі загального зростання призначень інвалідності з віком частіше призначалася інвалідність ІІІ групи (7,7 % — до 39 років, 63,1 % — у передпенсійному віці, 67,8 % — у пенсійному).

Background. The purpose of the work: to study the structure and features of the dynamics of primary disability among the adult population of Ukraine as a result of non-oncological urological diseases. Materials and methods. The reporting form No. 14 of the State Statistics Service of Ukraine, the statistical sources of the Ukrainian State Research Institute of Medical and Social Problems of Disability, documentation of regional centers for medical and social expertise are used. Results. There is a tendency to reduce the number of people recognized as disabled for the first time due to genitourinary diseases. It has been confirmed that prolonging temporary disability contributes to this. The official reporting of the causes of disability by the class of genitourinary diseases is presented only for chronic glomerulonephritis and chronic pyelonephritis; for 5 years, the incidence of the first nosology increased by 13.0 % (to 43.8 % among 1,549 registered), the second — decreased by 37.4 % (to 20.0 % in all regions except Kyiv). At the same time, there was a tendency to reduce the incidence of disability retirement for reasons classified as “others” (36.2 ± 2.0 % vs. 39.0 ± 1.8 % in 2016, and in the Central and Northeastern regions it reached 49.2 ± 2.8 % and 49.6 ± 4.7 %, respectively). Apart from the two above-mentioned pathologies, the structure of disability causes is as follows: the first three places belonged to urolithiasis, polycystic kidney disease, single kidney, the next three — hydronephrosis, congenital malformations and urethral stricture. With age, the incidence of urolithiasis, polycystic kidney disease, hydronephrosis, urethral stricture increases and the incidence of congenital malformations and a single kidney decreases. Over the years, the assignment of the second group of disability decreases (18.1 ± 3.1 % in 2020 vs. 20.4 ± 2.6 % in 2016), with an increase of the third group (67.8 ± 3.8 % vs. 65.3 ± 3.1 %), and stabilization of the first group (14.1 vs. 14.3 %). Conclusions. During the 5-year observation period, 12.9 % more patients avoided disability and 4.7 % less received groups I and II. A decrease by 37.4 % (to 20.0 %) in the share of chronic pyelonephritis as a cause of disability was observed in all regions except Kyiv. Structure of other causes of disability: urolithiasis — 45.0 %, polycystic kidney disease — 22.1 %, single kidney — 18.8 %, hydronephrosis — 15.4 %, congenital defects — 12.1 %, urethral stricture — 4.7 %. Against the background of the general increase in disability assignments with age, group III disability among others was more common (7.7 % — at the age of up to 39 years, 63.1 % — at pre-retirement age, 67.8 % — at retirement age).

Ключевые слова

первинна інвалідність; неонкологічні урологічні захворювання; структура; динаміка

primary disability; non-oncological urological diseases; structure; dynamics

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2307-1257.11.3.2022.374

Вступ

Громадське здоров’я, за визначенням ВООЗ, — це комплекс організаційних заходів, спрямованих на запобігання захворюванням, подовження життя людини. Інвестиції в здоров’я охоплюють широке коло витрат на профілактику, оплату медичних послуг, реабілітацію [1–4]. Окремим актуальним напрямком є утримання осіб з інвалідністю, які належать до найбільш активних користувачів медичної допомоги в амбулаторно-поліклінічних установах і стаціонарах і потребують надання соціальних послуг. ВООЗ наголошує на поширеності інвалідності з роками разом зі зростанням чисельності населення похилого й старечого віку і, у зв’язку з цим, скороченні тривалості здорового періоду життя, що завдає суттєвих економічних збитків. Уникнути її не здатна жодна країна. Тому формування соціальної й економічної політики в кожній з них визначається не тільки ступенем розуміння проблеми, але й розвитком системи охорони здоров’я і соціально-економічним становищем [5, 6].

Переважання осіб з інвалідністю ІІІ (≈ 55 %) і ІІ (≈ 31 %) груп свідчить про недолікованих хворих, яких лікарі лікарсько-контрольних комісій спрямовують до медико-соціальних експертних комісій (МСЕК). Звідси актуалізується важливість злагодженої роботи органів медико-соціальної експертизи й амбулаторно-поліклінічної служби в рамках реабілітації хворих на інвалідизуючі хронічні захворювання. На сьогодні потребують удосконалення практика медико-соціальної експертизи, принципи класифікації і критерії встановлення інвалідності, види медико-соціальної допомоги [7]. Реорганізація медичної допомоги, спрямована на профілактику, ранню діагностику, постстаціонарну терапію з реабілітацією пацієнтів в амбулаторно-поліклінічних і санаторних умовах, адаптацію на соціальному рівні, є основним способом вирішення проблеми інвалідності [8–10]. Вищевикладене обґрунтовує потребу вивчення регіональної динаміки причин інвалідності, у даному випадку — внаслідок хвороб сечостатевої системи.

Мета роботи: вивчити структуру й особливості динаміки первинної інвалідності серед дорослого населення України внаслідок неонкологічних урологічних захворювань за формуючими її хворобами.

Матеріали та методи

У роботі використано декілька джерел інформації. Першим була форма звітності № 14 «Звіт про причини інвалідності, показання до медичної, професійної і соціальної реабілітації», затверджена Наказом МОЗ України 10.07.2007 № 378 за погодженням з Держкомстатом України (розділ 4 «Розподіл вперше визнаних інвалідами за класами хвороб та окремими нозологічними формами», розділ 5 «Із загальної кількості вперше визнаних інвалідами»). Клас хвороб сечостатевої системи в документі представлений тільки двома нозологічними формами: хронічним гломерулонефритом і хронічним пієлонефритом [11, 12]. Як друге джерело інформації обрано статистичні збірники ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» [13, 14].

На договірній основі використано також безпосередньо матеріали таких обласних МСЕК: Івано-Франківської, Тернопільської (Західний регіон), Черкаської (Центральний), Сумської (Північно-Східний), Дніпропетровської (Південно-Східний), Миколаївської, Одеської, Херсонської (Південний). Чисельність дорослого населення зазначених областей загалом становила у 2020 р. 10 066 417 осіб обох статей, що становило 29,4 % від загальної кількості в цілому по Україні (34 198 849). Серед них 27,9 % (6 662 304) припадало на міських жителів (23 883 921) і 33,0 % (3 404 113) — на сільських (10 314 928).

Аналізувалися й порівнювалися показники 2020 і 2016 років: абсолютні величини й розраховані інтенсивні, екстенсивні коефіцієнти, середні величини й середні похибки. За допомогою останніх визначався критерій Стьюдента для оцінки значимості відмінностей двох статистичних коефіцієнтів.

Результати

Питання інвалідності осіб працездатного віку внаслідок неонкологічних урологічних захворювань, незважаючи на свою актуальність, у доступній нам літературі востаннє обговорювалось у 1991 році [15, 16]. Аналіз сучасного стану проблеми показав, що в Україні загальна кількість інвалідів унаслідок хвороб сечостатевої системи зменшується з роками. Так, у 2020 р. первинно визнано особами з інвалідністю 1549 осіб, і це було на 13,0 % менше, ніж у попередньому році (1782 особи), і на 13,7 % — ніж п’ять років поспіль (1795 осіб). Причому з 2016 по 2020 р. процес торкнувся всіх регіонів: у Західному — на 5,1 % (до 479 осіб), Центральному — на 8,8 % (до 301 особи), у Північно-Східному — на 2,3 % (до 115 осіб), у Південно-Східному — на 23,3 % (до 385 осіб), у Південному — на 12,0 % (до 162 осіб) і в м. Києві — на 13,0 % (до 108 осіб). У 2016 р. найбільше випадків припадало на Західний і Північно-Східний регіони (505 і 502 особи відповідно), вони поділяли перше місце (28,1 ± 1,6 % і 28,0 ± 1,0 % відповідно). На другому місці був Центральний регіон, де було зосереджено 18,4 ± 0,9 % (330 осіб), на третьому — Південний — 10,2 ± 0,2 % (184 особи), за ним — Північно-Східний регіон (8,4 ± 0,6 %) і столиця (6,9 ± 0,6 %). У 2020 р. розподіл зберігся, проте зі зростанням питомої ваги контингенту в Західному регіоні й зменшенням її у Південно-Східному (до 31,0 ± 1,3 % і 24,9 ± 1,0 % відповідно) він став чіткішим. Разом із тим варто вказати на суттєві коливання чисельності осіб, первинно визнаних інвалідами, в окремих адміністративних територіях. Щодо їх кількості увагу привертають у 2016 р. м. Київ і чотири області (Львівська, Дніпропетровська, Харківська, Одеська), у 2020 р. винятком стала Харківська область. На них відповідно припадало 39,2 ± 1,1 % і 36,5 ± 1,2 %, тобто 704 із 1795 осіб і 566 із 1549 осіб відповідно (р < 0,05).

Отримано підтвердження, що, крім ефективного стаціонарного лікування з наступною реабілітацією в позалікарняних умовах (амбулаторно-поліклінічних, санаторних тощо), одним з найважливіших і найефективніших засобів запобігання інвалідності є продовження листків непрацездатності через МСЕК. Останніми роками зазначений принцип «доліковування» пацієнтів з урологічними захворюваннями став більш поширеним і досконалим, що демонструється в табл. 1.

Так, у 2016 р. таких випадків було 49, і якщо це число прийняти за 100 %, то з кожним наступним роком їх ставало більше на 36,7; 16,3; 4,1 %, а у 2020 р. — на 51,0 %, і, власне, їх було 74 особи. Частка хворих, які завершили лікування, у кожному поточному році також зростає, а саме: на 41,2; 11,8; 20,6 і 94,1 % за величиною коефіцієнта за умови прийняття 34 випадків у 2016 р. за 100 %. Такий характер змін свідчить про доцільність існуючого підходу. На сьогодні більше пацієнтів повернулися до активного життя й повсякденної праці без обмежень і не були визнані інвалідами. Частка таких осіб за роками становила 73,5; 54,2; 55,3; 63,4 і 86,4 % відповідно за 2016–2020 роки. Варто зазначити, що переважна більшість з тих, кому вона була призначена, отримали ІІІ групу. Зокрема, у 2016 р. таких випадків було 9 із 34 після завершення лікування (26,5 %), а в наступні роки — 19 із 48 (39,6 %), 17 із 38 (44,7 %), 12 із 41 (29,3 %) і 8 із 74 (12,1 %) відповідно. Тоді як І–ІІ групи отримали у 2017 р. 3 особи (6,2 %), у 2019 р. — 3 (7,3 %) і у 2020 р. — 1 (1,5 %).

Імовірно, тим, що питома вага первинної інвалідності внаслідок хвороб сечостатевої системи (ССС) в Україні впродовж багатьох років невисока (у 2016 і 2020 рр. вона становила 1,4 і 1,5 % та 1,3 і 1,4 % відповідно для дорослого і працездатного населення, або 0,6 і 0,7 та 0,5 і 0,6 на 10 тис. осіб відповідно), пояснюється особливий дефіцит доступних статистичних даних щодо окремих нозологічних форм. Доступна інформація обмежена лише хронічним гломерулонефритом і хронічним пієлонефритом. На їх частку в цілому по Україні припадало у 2016 р. 33,5 ± 1,9 % і 27,5 ± 2,0 % відповідно. За 5 років вірогідно зросла частка першого й зменшилася — другого (у 2020 р. — 43,8 ± 1,9 % і 20,0 ± 2,2 % відповідно). Приріст хронічного гломерулонефриту зумовлений зростанням його частки у Західному (з 31,5 ± 1,9 % до 49,7 ± 2,2 %; р < 0,05), Північно-Східному (з 35,2 ± 2,1 % до 41,6 ± 2,5 %; р < 0,05), Південному (з 35,3 ± 3,5 % до 55,6 ± 3,9 %; р < 0,05) регіонах і в столиці (з 13,7 ± 3,0 % до 45,4 ± 4,7 %; р <0,05). У двох інших регіонах характер змін був зворотним. Водночас питома вага хронічного пієлонефриту стала суттєво меншою в усіх регіонах, за винятком м. Києва. Особливий інтерес становлять дані, що приховані під «іншими причинами». Частка їх при тенденції до зменшення залишається високою по країні (з 39,0 ± 1,8 % у 2016 р. до 36,2 ± 2,0 % у 2020 р.). При цьому в Центральному і Південно-Східному регіонах показник досягає практично 50 % (49,2 ± 2,8 % і 49,6 ± 4,7 % проти 39,7 ± 2,6 % і 33,3 ± 3,8 % у 2016 р.; р < 0,05). Зазначене спонукало розширити дослідження за результатами оперативних даних МСЕК восьми областей, що представляють кожний регіон, з акцентом на уточнення і з’ясування інших причин.

За даними табл. 2 видно, що кількість осіб, первинно визнаних інвалідами на окресленій території, у 2016 р. була 582, у 2020 р. — 492, що становило від їх чисельності по Україні 32,4 і 31,8 % відповідно. Залучення понад третини випадків засвідчує репрезентативність вибірки, підтвердженням чого є збереження загальної ознаки зменшення інвалідності (за 5 років — на 15,5 %). Крім того, простежується однаковий щодо всіх спостережень характер змін показників, а також близькі їх величини. Зокрема, зростає частка хронічного гломерулонефриту як причини інвалідності (36,4 ± 1,9 % і 44,3 ± 2,2 % у 2016 і 2020 рр. відповідно; р < 0,05), він стає меншим, проте високим серед «інших» (39,7 ± 2,0 % і 30,3 ± 2,0 %; р < 0,05). При цьому частота хронічного пієлонефриту залишається подібною (23,9 ± 1,7 % і 25,4 ± 1,9 % проти 27,5 ± 2,0 % і 20,0 ± 2,2 % у цілому по Україні в 2016 і 2020 рр. відповідно). Таке положення цілком допустиме з огляду на його перебіг і поширеність як самостійного захворювання, так й у вигляді ускладнення практично всіх інфекційно-запальних хвороб.

Результати вивчення причин первинної інвалідності серед дорослого населення України внаслідок урологічної патології залежно від віку і нозології (за винятком хронічного пієлонефриту) за матеріалами МСЕК восьми областей подано в табл. 3. Виявлено, що сечокам’яна хвороба (СКХ) посідає провідне місце. Проте питома вага її суттєво зменшилася — з 45,0 ± 3,2 % у 2016 р. до 26,8 ± 3,6 % у 2020 р.; р < 0,05. Встановлено вікову особливість виходу на інвалідність хворих на СКХ. Вона проявилася зменшенням частки осіб до 39 років, передпенсійного й пенсійного віку, в перших двох категоріях — вірогідно (39,5 ± 4,7 % проти 19,6 ± 6,2 %, 47,5 ± 4,8 % проти 31,0 ± 6,2 % і 55,6 ± 4,8 % проти 50,0 ± 6,2 % відповідно).

Вірогідно менше стало хворих, інвалідність яких була зумовлена нефректомією (7,4 ± 2,1 % у 2020 р. проти 24,2 ± 2,8 % у 2016 р.) і результатами оперативного втручання (3,3 ± 1,4 % проти 6,9 ± 1,6 % відповідно). Зазначене слід вважати наслідками досягнень у діагностиці, лікуванні й метафілактиці захворювання. Разом з тим наявність конкрементів в обох нирках має тенденцію до зростання серед причин інвалідності (з 13,9 ± 2,2 % до 16,1 ± 3,0 %).

Друге місце в структурі причин інвалідності посідає полікістоз із тенденцією до зростання з роками: у 2016 р. — 19,0 ± 2,5 %, у 2020 р. — 22,1 ± 3,3 % (р > 0,05). Спостерігається збільшення таких випадків серед молодшого за віком контингенту. Так, якщо у 2016 році на три зазначені вище вікові категорії припадало 16,0 ± 5,5 %; 19,8 ± 6,0 % і 33,3 ± 7,0 %, то у 2020 р. — 19,6 ± 7,0 %; 23,8 ± 7,4 % і 25,0 ± 7,5 % відповідно. З огляду на характер перебігу полікістозу зазначене можна пояснити пізнім його виявленням у стадії декомпенсації захворювання.

Третє місце серед причин інвалідності у 2020 р. належало єдиній нирці, на яку припадало вірогідно більше випадків, ніж у 2016 р.: 18,8 ± 3,2 % проти 8,7 ± 1,8 % (п’ять років потому це місце посідали вроджені вади — 17,7 ± 2,5 %). Примітним є факт зменшення з віком кількості хворих, у яких єдина нирка було причиною інвалідності: з 21,3 % у віці до 39 років до 17,8 % у віці 40–55 серед жінок і 40–60 років — серед чоловіків. Зворотний характер змін на тлі суттєво менших показників спостерігався у 2016 р., а саме: 7,4; 10,0 і 11,1% відповідно до трьох вікових періодів.

Що стосується вроджених вад, то вони поступилися своїм третім місцем у 2016 р., посівши п’яте у 2020 р. Питома вага їх становила 17,7 ± 2,5 % проти 12,1 ± 2,6 %; р < 0,05. Однак зменшення вдвічі випадків з віком є для них загальною ознакою: у 2016 р. — 28,4 і 12,1 % серед осіб до 39 років і 40–55 і 40–60 років (жінки і чоловіки), а у 2020 р. — 16,4 і 9,5 % відповідно. Зазначене підтверджує прихований характер перебігу, а звідси — несвоєчасне виявлення патології з такими несприятливими наслідками.

Більш частою причиною інвалідності став гідронефроз. Йому належить четверте місце у 2020 р. і п’яте — у 2016 р. (15,4 ± 2,9 % і 6,5 ± 1,6 % відповідно; р < 0,05). Стриктура сечівника серед причин інвалідності стійко посідає останнє, шосте місце, його питома вага становила 4,7 ± 1,7 % і 3,0 ± 1,1 % у 2020 і 2016 роках відповідно. Поліетіологічність, тривалість і складність лікування хворих пояснюють збільшення таких випадків з віком і роками спостереження (з 3,3 до 6,0 % відповідно у віці до 39 років і передпенсійному віці у 2020 році, тоді як у 2016 р. — 2,5 і 3,5 % відповідно).

З роками зменшується частка випадків ІІ групи інвалідності (18,1 ± 3,1 % у 2020 р. проти 20,4 ± 2,6 % у 2016 р.; р > 0,05), спостерігається тенденція до збільшення показника ІІІ групи (67,8 ± 3,8 % проти 65,3 ± 3,1 % відповідно) при стабілізації частоти призначення І групи (14,1% проти 14,3 % відповідно). Простежується також вікова залежність у вигляді рідшого призначення ІІІ групи, частішого — ІІ і ще більш виражено — І групи.

Якщо у 2016 р. переважали сільські мешканці (52,4 ± 4,5 % проти 47,6 ± 4,7 % міських; р > 0,05), то у 2020 р., навпаки, міських було 53,7 ± 5,5 % проти 46,3 ± 6,0 % сільських (р > 0,05). Крім того, осіб допенсійного віку більше було в сільській місцевості (97,5 % проти 94,5 % у міській), тоді як у 2020 р. ситуація змінилася — серед міських мешканців переважали особи молодшого віку (97,5 % проти 94,2 %).

Розподіл за статтю також мав свої відмінності. У 2016 р. вірогідно переважали вперше визнані інвалідами особи чоловічої статі, а саме 58,3 ± 3,2 % проти 41,7 ± 3,2% жіночої статі, у 2020 р. різниця між показниками зменшилася — 53,6 ± 4,1 % і 46,4 ± 4,0 % відповідно (р > 0,05).

Висновки

1. Ефективне застосування підходу продовження листків непрацездатності забезпечило зростання на 51,0 % кількості хворих, які завершують лікування в кожному поточному році, завдяки чому на 12,9 % більше пацієнтів уникли інвалідності та на 4,7 % менше (лише 1,5 % проти 6,2 % у 2017 р.) отримали І–ІІ групу.

2. Згідно з офіційною звітністю, на хронічний гломерулонефрит і хронічний пієлонефрит разом у 2016 р. припадало 1096 з 1795 випадків (61,0 %), у 2020 р. — 988 з 1549 (63,8 %). Зменшення частки хронічного пієлонефриту як причини інвалідності на 37,4 % (до 20,0 %) спостерігалось у всіх регіонах, окрім м. Києва.

3. За результатами гніздової вибірки з 8 областей України виявлені 582 і 492 випадки вперше визнаних інвалідами внаслідок хвороб сечової і чоловічої статевої систем, що становило 32,4 і 31,7 % від загальної їх чисельності по Україні у 2016 і 2020 роках відповідно. Визначена наступна структура причин інвалідності (за винятком хронічного гломерулонефриту й хронічного пієлонефриту): сечокам’яна хвороба — 45,0 % у 2020 р. проти 26,8 % у 2016 р.; полікістоз нирок — 22,1 проти 19,0 % відповідно; єдина нирка — 18,8 проти 8,7 % відповідно; гідронефроз — 15,4 проти 6,5 % відповідно; вроджені вади — 12,1 проти 17,7 % відповідно; стриктура сечівника — 4,7 проти 3,0 % відповідно.

4. Встановлено збільшення частки первинно визнаних інвалідами з віком при наступних патологіях: при сечокам’яній хворобі — 19,6 % до 39 років, 31,0 % — у передпенсійному віці, 50,0 % — у пенсійному; при полікістозі нирок — 19,6; 23,8; 25,0 % відповідно; при гідронефрозі — 19,6 % до 39 років і 25,0 % — у передпенсійному віці; при стриктурі сечівника — 3,3 і 6,0 % відповідно. Зменшення відмічено: при вроджених вадах — з 16,4 до 9,5 % відповідно до 39 років і в передпенсійному віці; при єдиний нирці — з 21,3 до 17,8 % відповідно.

5. Простежено зменшення з роками призначень інвалідності ІІ групи (18,1 % у 2020 р. проти 20,4 % у 2016 р.), збільшення — ІІІ групи (67,8 % проти 65,3 %) при стабільності показників І групи (14,1 % проти 14,3 %). Одночасно виявлено, що з віком частіше призначалася ІІІ група (7,7 % — до 39 років, 63,1 % — у передпенсійному віці, 67,8 % — пенсійному), зростала кількість призначень ІІ групи (14,3; 28,2 і 25,0 % відповідно) і ще більш виражено — І групи (8,2; 16,7 і 30,0 % відповідно).

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Отримано/Received 19.07.2022

Рецензовано/Revised 02.08.2022

Прийнято до друку/Accepted 10.08.2022

Список литературы

Мельник В.П. Законодавчі засади правового регулювання реабілітації інвалідів: сучасний стан і напрями удосконалення. Часопис Нац. ун-ту «Острозька академія». Серія: Право. 2014. 2.
Немсицверидзе Э.Я. Инвалидность среди трудоспособного населения как медико-демографическая проблема. Социальные аспекты здоровья населения. 2012. 1(23). 12-18.
Паровишник О.В. Забезпечення прав інвалідів в Україні: теоретичні і практичні засади адміністративно-правового регулювання. Харків: Право, 2016. 264 с.
Чічкань М.В. Міжнародно-правові стандарти у сфері соціального захисту інвалідів. Науковий вісник Херсонського держ. ун-ту. 2014. 1(3). 259-263.
Development Goals By, For and With Persons with Disabilities. UN Flagship report on Disabilitiy and Development. 2018. Available from: https://www.ohchr.org/Documents/HRBodies/CRPD/UN2018FlagshipReportDisability.pdf
Ситуаційні завдання щодо прийняття управлінських рішень у сфері оxорони здоров’я (CASE-STUDY): метод. рек. Уклад. М.М. Білинська, С.Є. Мокрецов, Н.О. Васюк та ін. Київ: НАДУ, 2017. 60 с.
Concept paper WHO Guidelines on Health-Related Rehabilitation (Rehabilitation Guidelines). World Health Organization. Geneva: WHO, 2020. Available from: http://www.who.int/disabilities/media/news/2014/15_01/en/
Михайлов И.В., Халилов М.А., Курочкина О.А., Ярош Т.Г., Снимщикова А.Д. Причины и структура первичного выхода на инвалидность лиц, проживающих в условиях напряженного магнитного поля. Вестник новых мед. технологий. 2014. 1. 21-25.
Кириченко А.Г. Структура первичной инвалидности населения Украины. Universum: Медицина и фармакология. 2014. 1(2).
Disability and health: Fact sheet Reviewed November 2016. World Health Organization: website. Geneva: WHO, 2020. Available from: http://www.who.int/mediacentre/factsheets/fs352/en/
Багній М.С., Коваль О.Я., Яцків Т.Г. Стан медико-соціальної експертизи в Україні та шляхи покращення її реалізації: громадський аналіз та рекомендації: аналітичний звіт та матеріали за проектом «Реалізація громадських ініціатив підтримки правової допомоги щодо проходження медико-соціальної експертизи та пов’язаних із нею питань, аналізу викликів інвалідизації, реабілітації, підготовки пропозицій та їх просування». Львів: Центр громад. адвокатури, 2013. 107 с.
Городецька Ю. Державне управління у сфері соціального захисту та реабілітації осіб з інвалідністю: правовий механізм. Право України. 2013. 6. 296-302.
Іпатов А.В., Мороз О.М., Гонгуленко Н.О. та ін. Основні показники інвалідності та діяльності медико-соціальних експертних комісій України за 2016 рік: аналітико-інформаційний довідник. За ред. С.І. Черняка. Дніпропетровськ: Акцент ПП, 2017. 168 с.
Іпатов А.В., Мороз О.М., Ханюкова І.Я. та ін. Основні показники інвалідності та діяльності медико-соціальних експертних комісій України за 2020 рік: аналітико-інформаційний довідник. За ред. Р.Я. Перепеличної. Дніпро: Акцент ПП, 2021. 188 с.
Павлова Л.П., Сарычев Л.П., Кульчицкая Т.К. Инвалидность вследствие урологических заболеваний. Под ред. акад. А.Ф. Возианова. Киев: Здоровье, 1991. 112 с.
Сарычев Л.П. Научное обоснование резервов снижения инвалидности вследствие урологических заболеваний: Автореф. дис… канд. мед наук. Киев, 1986. 21 с.