Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Почки» Том 11, №3, 2022

Вернуться к номеру

Регуляторні механізми підтримки гомеостазу іонів натрію

Регуляторні механізми підтримки гомеостазу іонів натрію

Авторы: Філіпець Н.Д. (1), Гоженко А.І. (2), Іванов Д.Д. (3), Філіпець О.О. (1), Габунія Л. (4)
(1) — Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна
(2) — Український науково-дослідний інститут медицини транспорту, м. Одеса, Україна
(3) — Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
(4) — Тбіліський державний медичний університет, м. Тбілісі, Грузія

Рубрики: Нефрология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

За загальним науковим визнанням, уміст іонів натрію в організмі здорової людини є досить постійним, серед багатогранних біологічних функцій цього електроліту участь у підтримці водно-сольового гомеостазу є найважливішою. Відхилення від нормального рівня іонів натрію в плазмі крові є найбільш поширеними порушеннями електролітного балансу в клінічній медицині, однак дизіонії ще залишаються актуальним предметом досліджень, зокрема їх патогенетичні аспекти та можливості фармакологічної корекції. Натрій, як електроліт, є основним для об’єму позаклітинної рідини, уміст якого зворотним чином пов’язаний із сечовою екскрецією іонів натрію. Гомеостаз натрію жорстко регулюється. У реакціях забезпечення натрієвого балансу в організмі провідну роль відіграють нирки, зміни функціонального стану яких опосередковуються через дію базисних нейрогуморальних регуляторних систем. Головні ниркові гомеостатичні процеси — клубочкова фільтрація, канальцева реабсорбція та секреція мають вирішальне значення для виведення надлишку іонів натрію чи його збереження в організмі. Водночас встановлено, що також є і екстраренальні механізми, які ще продовжують вивчатися. Більше того, завдяки низці досліджень існує припущення, що іони натрію можуть зберігатися в тканинах організму без відповідної затримки води для буферизації електроліту. Беручи до уваги участь нирок у підтримці функціонально-метаболічних взаємозв’язків у нормі і в розвитку поєднаних з іншими органами патологічних синдромів, можна передбачити кореляцію активності встановлених і нових маркерів позаниркових механізмів із редукторами водно-електролітного обміну, кінцеві ефекти яких опосередковуються через зміни функціонального стану нирок. Оцінка додаткових натрійрегулювальних систем є перспективним актуальним напрямом для розширення уявлень про механізми сталості електролітів та води.

According to general scientific recognition, the content of sodium ions in the body of a healthy person is quite constant, and among the multifaceted biological functions of this electrolyte, participation in maintaining water-salt homeostasis is the most important. Deviations from the normal level of concentration of sodium ions in the blood plasma are the most common electrolyte balance disorders in clinical medicine; however, dysionias still remain a relevant subject of research, in particular, their pathogenetic aspects and the possibilities of pharmacological correction. Sodium as an electrolyte is essential for the vo­lume of extracellular fluid the content of which is inversely related to the urinary excretion of sodium ions. Sodium homeostasis is tightly regulated. In the reactions of ensuring the sodium balance in the body, the kidneys play a leading role, and the changes in their functional state are mediated through the action of the basic neurohumoral regulatory systems. The main renal homeostatic processes — glomerular filtration, tubular reabsorption and secretion — are of decisive importance for the removal of excess ions of sodium or its retention in the body. At the same time, it was found that there are also extrarenal mechanisms that are still being studied. Moreover, a number of studies have suggested that sodium ions can be stored in body tissues without adequate retention of water to buffer the electrolyte. Given the participation of the kidneys in maintaining normal functional and metabolic relationships and in pathological syndromes related to other organs, it is possible to predict the correlation of the activity of established and new markers of extrarenal mechanisms with reducers of water-electrolyte exchange the final effects of which are mediated through changes in the functional state of the kidneys. Evaluation of additional sodium-regulatory systems is a promising current direction for expanding ideas about mechanisms of stability of electrolytes and water.


Ключевые слова

гомеостаз іонів натрію; нирки; механізми регуляції

homeostasis of sodium ions; kidneys; mechanisms of regulation

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2307-1257.11.3.2022.378
За загальним науковим визнанням, уміст іонів натрію в організмі здорової людини є досить постійним. Натрій є основним позаклітинним катіоном, що визначає осмолярність плазми та підтримує об’єм внутрішньосудинної рідини, бере участь у регуляції водно-електролітного балансу, кислотно-лужної рівноваги, збудливості м’язових і нервових клітин, у транспорті поживних речовин і субстратів через плазматичні мембрани клітин, регуляції артеріального тиску. 
Відповідно до своєї фізіологічної ролі підвищений уміст іонів натрію в організмі провокує патологічні процеси, перш за все артеріальну гіпертензію в більшості людей. Недостатня екскреція іонів натрію нирками призводить до збільшення об’єму позаклітинної рідини при споживанні великої кількості солі та подальшого підвищення артеріального тиску через збільшення серцевого викиду та адаптивне збільшення периферичного опору [1, 2]. Гіпернатріємія (визначається як плазмова концентрація іонів натрію вище від 145 мекв/л) індукує утворення прозапальних цитокінів, що може призвести до запалення судин та нирок, зсуву співвідношення тиск/натрійурез, розвитку нефропатії та гіпертонії [3]. Унаслідок надмірного споживання іонів натрію модифікується мікробіота кишечника, відповідно, збільшується системне запальне середовище, що також притаманне пацієнтам із серцево-судинною патологією, зокрема з артеріальною гіпертензією [4, 5].
Іони натрію беруть участь в імуномодулюючих функціях клітин [6]. Дослідження показали [7], що у хворих на розсіяний склероз збільшується вміст іонів натрію в головному мозку. Накопичення іонів натрію в церебральній тканині при цьому автоімунному захворюванні, виявлене при магнітно-резонансній томографії, свідчить про те, що імунні процеси тісно пов’язані з концентрацією цього електроліту.
Стійка гіпернатріємія індукує апоптоз, може спричинити необоротне пошкодження клітин/органів, ріст пухлин і високу смертність [8, 9]. 
Відхилення від нормального рівня іонів натрію в плазмі є найбільш поширеним порушенням електролітного балансу в клінічній медицині, однак дизіонії ще залишаються актуальним предметом досліджень, зокрема їх патогенетичні аспекти та можливості фармакологічної корекції [10–12].
Натрій, як електроліт, є основним для об’єму позаклітинної рідини, зміни якого зворотним чином пов’язані з екскрецією іонів натрію з сечею. Коли збільшується сироватковий натрій, збільшується і осмолярність плазми, що активує реакції на спрагу і синтез в гіпоталамусі антидіуретичного гормону (АДГ) чи аргінін-вазопресину для збереження води в організмі. За умов гіпернатріємії/гіповолемії АДГ виділяється із задньої частки гіпофіза і зв’язується з рецептором вазопресину 2-го типу в клітинах кінцевого відділу дистальних звивистих канальців і збірних трубочках нирок, що запускає внутрішньоклітинний шлях цАМФ, фосфорилювання аквапорину-2 (AQP2). Через водний канал AQP2 апікальної мембрани тубулоцитів вода пасивно переміщується в клітину під дією осмотичного градієнта, створюваного NaCl і сечовиною, залишає клітину на базолатеральній стороні через водні канали AQP3 і AQP4 і таким чином реабсорбується в нирках. Результатом цього процесу є утворення концентрованої чи гіперосмотичної сечі і, зрештою, досягнення водно-електролітного балансу [13]. 
Дія АДГ урівноважується низкою біологічних чинників, таких як простагландин (PG) Е2, брадикінін, дофамін, ендотелін-1, ацетилхолін, епідермальний фактор росту та пурини. Водночас механізмом нормалізації об’єму циркулюючої крові як основного регуляторного параметра у відповідь на гіпернатріємію є первинне збільшення екскреції іонів натрію переважно за рахунок пригнічення його реабсорбції в канальцях, залежної від активності альдостерону. АДГ часто вивільняється одночасно з альдостероном. Мінералокортикоїдний гормон альдостерон, який є ключовим регулятором багатофакторної регуляції натрієвого обміну, виробляється в клубочковій зоні кори надниркових залоз. Крім впливу на нирки, альдостерон модулює транспорт іонів калію та натрію в слині, поті, епітелії дихальних шляхів та рідині товстої кишки. Основна функція альдостерону полягає в дії на кінцеві дистальні канальці та збірні трубочки нефронів, що сприяє реабсорбції іонів натрію та води, екскреції іонів калію, а також кислотно-лужному балансу. Для виконання завдання щодо підтримки натрієвого гомеостазу альдостерон впливає на апікальні епітеліальні натрієві канали (ENaC), насоси натрій-калієвого обміну, зокрема Na+/K+-АТФазу базолатеральної мембрани, викликаючи загальне збільшення трансепітеліальної реабсорбції іонів натрію [14]. Регулюючи градієнт іонів натрію в нефроні, альдостерон збільшує/зменшує реабсорбцію води, тим самим робить свій внесок у регуляцію об’єму позаклітинної рідини, підтримку артеріального тиску [15].
Серед інших регуляторів реабсорбції іонів натрію та підтримки водного балансу варто назвати ренін-ангіотензинову систему (РАС). Крім добре відомої системної РАС, наявність локальних РАС було зареєстровано в багатьох тканинах, включаючи нирки [16]. В умовах, коли РАС надмірно активована, її натрійзатримувальна дія опосередкована внутрішньонирковими й позанирковими механізмами. Ангіотензин II (Aнг II), який значною мірою продукується в проксимальних канальцях, чинить стимулюючу дію на транспорт іонів натрію в багатьох сегментах нефрона шляхом зв’язування з рецепторами Анг ІІ 1-го типу (AT 1) плазматичної мембрани. У кортикальних збірних трубочках через рецептори AT 1 збільшується транспорт електроліту через апікальні натрієві канали; у внутрішній мозковій речовині Aнг II посилює транспорт сечовини, сприяючи збільшенню реабсорбції іонів натрію та води. Це свідчить про те, що активація рецепторів AT 1 у ниркових канальцях є захисним механізмом для збільшення реабсорбції іонів натрію, коли об’єм позаклітинної рідини знаходиться під загрозою. Спектр внутрішньониркової дії Aнг II включає також потужну констрикторну дію на еферентні артеріоли, завдяки якій збільшується канальцева реабсорбція за рахунок гемодинамічних змін у перитубулярних капілярах. Констрикторна дія Aнг II на еферентні артеріоли також відіграє важливу роль у стабілізації швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) і, отже, впливає на елімінацію нирками речовин, екскреція яких залежить від рівня ШКФ [17].
Первинним позанирковим ефектом Aнг II, як регулятора трансканальцевого транспорту іонів натрію, є стимуляція секреції альдостерону. Сучасні дані свідчать, що загальна ниркова дія Aнг II кількісно важливіша для затримки іонів натрію, ніж опосередковані змінами секреції альдостерону ефекти. Однак комбінована внутрішньо- та позаниркова дія Aнг II на реабсорбцію іонів натрію є найпотужнішою системою зворотного зв’язку для регулювання об’єму солей, рідини та артеріального тиску.
На відміну від Aнг II, основними гормонами — інгібіторами транспорту іонів натрію в проксимальних канальцях нефрону є натрійуретичні пептиди (НП). Підвищений рівень НП у плазмі крові стимулює екскрецію іонів натрію з сечею при підвищенні об’єму позаклітинної рідини. Як система гормонів із натрійуретичним ефектом, що переважно виробляються тканинами серця, мозку та нирок у відповідь на збільшення об’єму позаклітинної рідини, також включає НП хондроцитів, ендотелію і клітин крові [18, 19]. Ця родина пептидів забезпечує натрійурез, діурез, вазодилатацію тощо на противагу ефектам РАС, альдостерону й симпатичної нервової системи.
До потенційних механізмів регуляції функцій нирок належить система оксиду азоту (NO). Вплив NO на канальцевий транспорт іонів натрію залежить від інших регуляторів, зокрема від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Зазвичай вважається, що NO пригнічує канальцеву реабсорбцію іонів натрію вздовж нефрона. Відомо, що в проксимальних канальцях нейрональна NO-синтаза (nNOS) та ендотеліальна NO-синтаза (eNOS) інгібують базолатеральну Na+/K+-ATФaзу та апікальний обмінник натрію/водню 3, а також модулюють активність базолатерального Na+/HCO3 котранспортеру. У товстій висхідній частині петлі Генле NO, який походить із eNOS, інгібує Na+/H+ обмінник (NHE3), а також може пригнічувати Na+K+-2Cl– котранспортер (NKCC2) апікальної мембрани і в клітинах macula densa. У клітинах збірних трубочок NO, отриманий із nNOS, може пригнічувати ENaC [20].
Проте визнання того, що натрійурез (і діурез) значною мірою залежить від об’єму позаклітинної рідини, контролююча функція якого полягає в підтримці водно-сольової рівноваги завдяки змінам ниркових процесів, не завадило визнанню значущості ще одного чинника регуляції екскреції іонів натрію. Основним нирковим механізмом при надлишку позаклітинної рідини є збільшення ШКФ під впливом передсердного найтрійуретичного гормону, який виділяється у відповідь на збільшення об’єму крові, що надходить до серця і спричинює розтягування стінок передсердь. Відповідно до кількості утвореного ультрафільтрату зменшується канальцева реабсорбція, внаслідок чого іони натрію в складі сечі виводяться з організму. Підтвердженням існування ще одного, ниркового регулятора натрійурезу слугували отримані докази того, що передсердний натрійуретичний пептид і натрійуретичний інгібітор транспортних систем ниркового епітелію, який залежний від Na+/K+-АТФази, є двома зовсім різними системами. Це так названий на початкових етапах отримання наукових доказів і переосмислення механізмів натрійурезу третій фактор модуляції натрієвого балансу, дія якого не залежить як від ШКФ, так і від рівня стимулятора канальцевої реабсорбції альдостерону. Через твердження, що його натрійуретична дія є результатом інгібування натрій-калієвої помпи, цей регулятор водно-сольового обміну позиціонується як ендогенний уабаїноподібний або дигіталісподібний фактор [21]. Відомо, що секреція ендогенного уабаїну опосередковується Анг ІІ через вплив на АТ 2 рецептори в корі наднирників [22]. Відкриття ендогенного дигіталісподібного фактора/факторів та розкриття його фізіологічної і патофізіологічної ролі слугувало поштовхом для дослідження безпосередніх ренальних механізмів натрійурезу за відсутності змін ниркової гемодинаміки при підвищеному об’ємі рідини [23].
Протягом десятиліть Na+/K+-АТФаза визначається однією з мішеней ниркової регуляції солей в організмі. Сигнальна функція натрій-калієвої помпи, яка може регулюватися лігандами Na+/K+-АТФази (кардіотонічними стероїдами та активними формами кисню), зараз отримала широке підтвердження та забезпечує базове розуміння регуляції натрієвого обміну процесами в проксимальних канальцях нирок [24]. Варто відзначити, що пріоритет у дослідженнях уабаїнових ниркових механізмів належить професору Б.А. Пахмурному, завідувачу кафедри патологічної фізіології Чернівецького медичного інституту, при вивченні характеру і механізму дії серцевих глікозидів — строфантину і конвалятоксину на діяльність нирок і водно-сольовий обмін [25]. Так, ним було встановлено, що при експериментальній недостатності кровообігу немає кореляції між зменшенням виділення нирками іонів натрію, води і підвищенням тиску в порожній вені чи правому передсерді. Цей факт виключає переважну роль мозкового і передсердного натрійуретичних гормонів у реакції нирок на водно-сольові навантаження при недостатності кровообігу. Водночас під впливом глікозидів діурез і натрійурез підвищувались без змін тиску в порожній вені і правому передсерді, а також ниркового кровообігу та ШКФ. Екстракардіальна дія серцевих глікозидів була пов’язана зі зменшенням канальцевої реабсобції, супроводжувалась зниженням активності мембранної АТФази, тканинного дихання і окиснювального фосфорилювання в нирках і зберігалась незалежно від змодельованої активності нейрогуморальних регуляторів водно-сольової рівноваги за умов денервації нирки, гіпофізектомії та видалення наднирників. 
Беручи до уваги встановлену сигнальну функцію Na+/K+-АТФази, внутрішньониркові механізми натрійурезу та маркери їх порушень продовжують цікавити дослідників. Споживання солі та внутрішньоклітинна концентрація іонів натрію є основними регуляторами синтезу та вивільнення ниркового дофаміну. У проксимальних канальцях нефрона і в товстій висхідній частині петлі Генле при зв’язуванні дофаміну з D1-рецепторами також зменшується трансканальцевий транспорт іонів натрію внаслідок інгібування натрій-водневого обмінника апікального епітелію і базальної Na+/K+-АТФази [26]. Цей подвійний вплив, разом із збільшеною під впливом дофаміну ШКФ, забезпечує відповідну до потреб організму регуляцію позаклітинного об’єму.
Присутність в сечі таких натрійуретичних пептидів, як урогуанілін та гуанілін, передбачила те, що ці пептиди також можуть походити з ниркової тканини. Отримані дані щодо взаємодії між нирковим урогуаніліном та D1-рецепторами дозволяють припустити, що існує їх синергізм для збільшення екскреції натрію. Аберантна взаємодія між нирковим урогуаніліном та D1-подібними рецепторами може відігравати роль у порушеннях водо- та іонорегулювальної функції нирок і патогенезі артеріальної гіпертензії [27].
Порушений зв’язок між екскрецією іонів натрію та 20-гідроксіейкозатетраєновою кислотою –(20-НЕТЕ) уперше було виявлено у хворих із сільчутливою артеріальною гіпертензією, що призводить до залежності екскреції солей від артеріального тиску [28]. Метаболіт цитохрому P450 арахідонової кислоти — 20-HETE викликає вазоконстрикцію та інгібування транспорту іонів натрію в ниркових канальцях. Автори дійшли висновку, що чутливість артеріального тиску до споживання солі при есенціальній гіпертензії може бути результатом порушення натрійуретичного механізму, що залежить від 20-НЕТЕ. Такі ейкозаноїди, як PGE 2, PGІ 2, PGF 2α, тромбоксан A2, виконують свою регуляторну роль у нирках через рецептори, що експресуються практично в усіх відділах нефрона, завдяки підтримці ниркової гемодинаміки, канальцевого транспорту, регуляції секреції реніну, зменшенню фіброзу та запалення. Антидіуретичний гормон, крім збільшення реабсорбції води, стимулює утворення ниркових PG, і це підтримує клубочкову фільтрацію. Дослідження показали, що PG беруть участь у безлічі фізіологічних ниркових функцій, які забезпечують збалансовану екскрецію води та іонів натрію [29].
Таким чином, теорія сталості позаклітинних рідин організму тісно пов’язана з метаболізмом іонів натрію. Прийнято вважати, що відповідне до кількості споживання солі виведення іонів натрію нирками запобігатиме будь-яким змінам його інтерстиціального і плазмового вмісту. Водночас у низці висвітлених нещодавніх досліджень показано [30], що велика кількість іонів натрію зберігається в м’язах та шкірі без пропорційної затримки води. Крім того, довготривалі дослідження натрієвого балансу в людей вказують на наявність ендогенних годинників, які генерують тижневу та місячну інфрадіанну ритмічність накопичення іонів натрію незалежно від споживання солі [31]. Експерименти на тваринах дозволили припустити, що рідини в інтерстиції шкіри є гіпертонічними порівняно з плазмою крові і що інтерстиціальний осмотичний стрес індукує локальні позаниркові імунні клітини та лімфатичні капіляри для кліренсу електролітів та підтримки внутрішнього середовища.
Отже, натрієвий баланс підтримується й екстраренальними механізмами, які ще продовжують вивчатися. Іони натрію беруть участь у багатьох фізіологічних і патологічних процесах і є важливим електролітом для фізіології здоров’я в цілому, тому його нормальний рівень жорстко регулюється й підтримується багатьма ендогенними регуляторами. Вивчення натрійзалежних механізмів ще залишається актуальним для розкриття патогенезу багатьох захворювань і встановлення нових мішеней їх фармакологічної корекції. Гомеостаз натрію забезпечується нирковими і позанирковими регуляторними механізмами, останнє твердження не є принципово новим, а лише поповнюється новими науковими даними. Беручи до уваги найважливішу роль нирок у підтримці функціонально-метаболічних взаємозв’язків у нормі і розвитку поєднаних з іншими органами патологічних процесів — синдромів [32], таких як кардіо-, церебро-, гепаторенальний синдром, можна передбачити кореляцію активності встановлених і нових маркерів позаниркових механізмів із редукторами водно-електролітного обміну, кінцеві ефекти яких опосередковуються через зміни функціонального стану нирок. За такої умови оцінка додаткових натрійрегулювальних систем є перспективним напрямом, що, безумовно, розширить уявлення про механізми сталості електролітів та води. Встановлення нових механізмів непохитне, швидше за все, підтвердить пріоритетну роль ниркових процесів у гомеостазі іонів натрію.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 02.07.2022
Рецензовано/Revised 11.07.2022
Прийнято до друку/Accepted 19.07.2022

Список литературы

  1. Mente A., O’Donnell M.J., Rangarajan S., McQueen M.J., Poirier P., Wielgosz A. еt al.; PURE Investigators. Association of urinary sodium and potassium excretion with blood pressure. N. Engl. J. Med. 2014 Aug 14. 371(7). 601-11. doi: 10.1056/NEJMoa1311989.
  2. Hengel F.E., Benitah J.P., Wenzel U.O. Mosaic theory revised: inflammation and salt play central roles in arterial hypertension. Cell Mol. Immunol. 2022 May. 19(5). 561-576. doi: 10.1038/s41423-022-00851-8.
  3. Zhang J., Rudemiller N.P., Patel M.B., Karlovich N.S., Wu M., McDonough A.A., Griffiths R., Sparks M.A., Jeffs A.D., Crowley S.D. Interleukin-1 Receptor Activation Potentiates Salt Reabsorption in Angiotensin II-Induced Hypertension via the NKCC2 Co-transporter in the Nephron. Cell Metab. 2016 Feb 9. 23(2). 360-8. doi: 10.1016/j.cmet.2015.11.013.
  4. Wyatt C.M., Crowley S.D. Intersection of salt- and immune-mediated mechanisms of hypertension in the gut microbiome. Kidney Int. 2018 Mar. 93(3). 532-534. doi: 10.1016/j.kint.2018.01.001.
  5. Bier A., Braun T., Khasbab R., Di Segni A., Grossman E., Haberman Y., Leibowitz A. A High Salt Diet Modulates the Gut Microbiota and Short Chain Fatty Acids Production in a Salt-Sensitive Hypertension Rat Model. Nutrients. 2018 Aug 23. 10(9). 1154. doi: 10.3390/nu10091154.
  6. Wilck N., Balogh A., Markó L., Bartolomaeus H., Müller D.N. The role of sodium in modulating immune cell function. Nat. Rev. Nephrol. 2019 Sep. 15(9). 546-558. doi: 10.1038/s41581-019-0167-y.
  7. Inglese M., Madelin G., Oesingmann N., Babb J.S., Wu W., Stoeckel B., Herbert J., Johnson G. Brain tissue sodium concentration in multiple sclerosis: a sodium imaging study at 3 tesla. Brain. 2010 Mar. 133(Pt 3). 847-57. doi: 10.1093/brain/awp334.
  8. Bortner C.D., Cidlowski J.A. Uncoupling cell shrinkage from apoptosis reveals that Na+ influx is required for volume loss during programmed cell death. J. Biol. Chem. 2003 Oct 3. 278(40). 39176-84. doi: 10.1074/jbc.M303516200.
  9. Leslie T.K., James A.D., Zaccagna F., Grist J.T., Deen S., Kennerley A., Riemer F., Kaggie J.D., Gallagher F.A., Gilbert F.J., Brackenbury W.J. Sodium homeostasis in the tumour microenvironment. Biochim. Biophys. Acta Rev. Cancer. 2019 Dec. 1872(2). 188304. doi: 10.1016/j.bbcan.2019.07.001.
  10. Гоженко А.І., Кравчук А.В., Никитенко О.П., Москоленко О.М., Сірман В.М. Функціональний нирковий резерв: монографія. Одеса: Фенікс, 2015. 182 с. 
  11. Іванов Д.Д., Гоженко А.І., Савицька Л.М. Ренопротекція і її зв’язок з функціональним нирковим резервом. Почки. 2018. 7(4). 238-244. 
  12. Філіпець Н.Д., Бойчук Т.М., Гоженко А.І. Нефропротективна ефективність активатора АТФ-залежних калієвих каналів флокаліну при гострому пошкодженні нирок. Чернівці: Медуніверситет, 2020. 192 с.
  13. Boone M., Deen P.M. Physiology and pathophysiology of the vasopressin-regulated renal water reabsorption. Pflugers Arch. 2008 Sep. 456(6). 1005-24. doi: 10.1007/s00424-008-0498-1. 
  14. Valinsky W.C., Touyz R.M., Shrier A. Aldosterone, SGK1, and ion channels in the kidney. Clin. Sci. (Lond.). 2018 Jan 19. 132(2). 173-183. doi: 10.1042/CS20171525. 
  15. Dudenbostel T., Calhoun D.A. Use of Aldosterone Antagonists for Treatment of Uncontrolled Resistant Hypertension. Am. J. Hypertens. 2017 Feb. 30(2). 103-109. doi: 10.1093/ajh/hpw105.
  16. YangT., Xu C. Physiology and Pathophysiology of the Intrarenal Renin-Angiotensin System: An Update. J. Am. Soc. Nephrol. 2017 Apr. 28(4). 1040-1049. doi: 10.1681/ASN.2016070734. 
  17. Burns K.D., Li N. The role of angiotensin II-stimulated renal tubular transport in hypertension. Curr. Hypertens Rep. 2003 Apr. 5(2). 165-71. doi: 10.1007/s11906-003-0074-1. 
  18. Fu S., Ping P., Wang F., Luo L. Synthesis, secretion, function, metabolism and application of natriuretic peptides in heart failure. J. Biol. Eng. 2018 Jan 12. 12. 2. doi: 10.1186/s13036-017-0093-0. 
  19. Rao S., Daines B., Hosseini O., Test V., Nugent K. The Utility of Brain Natriuretic Peptide in Patients Undergoing an Initial Evaluation for Pulmonary Hypertension. J. Community Hosp. Intern. Med. Perspect. 2022 May 2. 12(3). 48-52. doi: 10.55729/2000-9666.1048.
  20. Carlström M. Nitric oxide signalling in kidney regulation and cardiometabolic health. Nat. Rev. Nephrol. 2021 Sep. 17(9). 575-590. doi: 10.1038/s41581-021-00429-z.
  21. Bricker N.S. The control of sodium excretion with normal and reduced nephron populations: The pre-eminence of third factor. The American Journal of Medicine. 1967. 43(3). 313-321. https://doi.org/10.1016/0002-9343(67)90188-X.
  22. Laredo J., Shah J.R., Lu Z.R., Hamilton B.P., Hamlyn J.M. Angiotensin II stimulates secretion of endogenous ouabain from bovine adrenocortical cells via angiotensin type 2 receptors. Hypertension. 1997 Jan. 29(1 Pt 2). 401-7. doi: 10.1161/01.hyp.29.1.401.
  23. Buckalew V.M. Endogenous digitalis-like factors: an overview of the history. Front. Endocrinol. (Lausanne). 2015 Apr. 13. 6. 49. doi: 10.3389/fendo.2015.00049. 
  24. Liu J., Yan Y., Shapiro J.I. The Na/K-ATPase Signaling Regulates Natriuresis in Renal Proximal Tubule. In: Nunes A.C.F., editor. Biomarkers and Bioanalysis Overview [Internet]. London: Intech Open; 2020 [cited 2022 Aug 17]. Available from: https://www.intechopen.com/chapters/72837 doi: 10.5772/intechopen.92968. 
  25. Пахмурный Б.А. О механизме действия сердечных гликозидов на функцию почек и водно-солевой обмен: автореф. дис. ... докт. мед. наук. Новосиб. мед. ин-т. Новосибирск, 1969. 29 с.
  26. Olivares-Hernández A., Figuero-Pérez L., Cruz-Hernandez J.J., González Sarmiento R., Usategui-Martin R., Miramontes-González J.P. Dopamine Receptors and the Kidney: An Overview of Health- and Pharmacological-Targeted Implications. Biomolecules. 2021 Feb 10. 11(2). 254. doi: 10.3390/biom11020254. 
  27. Zeng C., Xia T., Zheng S., Liang L., Chen Y. Synergistic Effect of Uroguanylin and D1 Dopamine Receptors on Sodium Excretion in Hypertension. J. Am. Heart Assoc. 2022 Mar 15. 11(6). e022827. doi: 10.1161/JAHA.121.022827.
  28. Laffer C.L., Laniado-Schwartzman M., Wang M.H., Nasjletti A., Elijovich F. Differential regulation of natriuresis by 20-hydroxyeicosatetraenoic Acid in human salt-sensitive versus salt-resistant hypertension. Circulation. 2003 Feb 4. 107(4). 574-8. doi: 10.1161/01.cir.0000046269.52392.
  29. Li Y., Xia W., Zhao F., Wen Z., Zhang A., Huang S., Jia Z., Zhang Y. Prostaglandins in the pathogenesis of kidney diseases. Oncotarget. 2018 May 29. 9(41). 26586-26602. doi: 10.18632/oncotarget.25005. 
  30. Titze J. Sodium balance is not just a renal affair. Curr. Opin. Nephrol. Hypertens. 2014 Mar. 23(2). 101-5. doi: 10.1097/01.mnh.0000441151.55320.c3.
  31. Rakova N., Jüttner K., Dahlmann A., Schröder A., Linz P., Kopp C. et al. Long-term space flight simulation reveals infradian rhythmicity in human Na(+) balance. Cell Metab. 2013 Jan 8. 17(1). 125-31. doi: 10.1016/j.cmet.2012.11.013.
  32. Гоженко А.И. Теория болезни: монография. Одеса: Фенікс, 2018. 236 с.

Вернуться к номеру