Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №6, 2022
Вернуться к номеру
Результати сероепідеміологічного моніторингу за поширенням ВІЛ-інфекції в Україні
Авторы: Антоненко Ж.В. (1), Марциновська В.А. (1, 2), Зубко М.В. (1), Нгуєн І.В. (2)
(1) ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», м. Київ, Україна
(2) ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. У рамках сероепідеміологічного моніторингу поширення ВІЛ-інфекції (далі — СЕМ) розраховується показник інфікованості ВІЛ, що відображає відсоток осіб, у яких встановлено ВІЛ-позитивний статус при проведенні підтверджувальних (верифікаційних) досліджень серед осіб, які були обстежені при скринінгових дослідженнях методами серологічної діагностики, за окремими кодами (причинами) обстеження.
За даними СЕМ в Україні, щорічна кількість скринінгових обстежень на ВІЛ в Україні до 2020 року була відносно стабільною — на рівні 2,3–2,5 млн досліджень, однак унаслідок карантинних обмежень через епідемію COVID-19 активність населення щодо тестування на ВІЛ зменшилась. У 2021 році обстежено на ВІЛ-інфекцію 1 922 018 громадян України — 5,1 % від середньорічної чисельності населення, або 5093 на 100 тис. населення. Кількість позитивних результатів обстеження зменшилась відносно 2020 року на 11 % (19 040 осіб), загальний рівень інфікованості ВІЛ залишився в межах 0,9–1,1 %.
Мета роботи: вивчити структуру тестування на ВІЛ серед різного континенту населення залежно від методу тестування з використанням інструментальних методів діагностики (ІМ) і швидких (експрес-) тестів (ШТ).
Матеріали та методи. Для вивчення показників були використані дані статистичної форми звітності № 2-ВІЛ/СНІД (річна) «Звіт про осіб із станами та хворобами, що зумовлені вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ)».
Результати. У структурі обстежених на ВІЛ в Україні у 2021 р. частка донорів і вагітних становила 39 % (2020 р. — 38 %; 2019 р. — 35 %). У шести областях цей показник перевищував 50 %, що свідчіть про недостатнє охоплення тестуванням інших категорій населення, — Закарпатська (65 %), Черкаська (61 %), Хмельницька (60 %), Тернопільська (55 %), Івано-Франківська (54 %) і Волинська (52 %) області. Питома вага осіб з ключових груп щодо інфікування ВІЛ (КГ) серед обстеженого населення зменшилась і становила 9,1 % (2020 р. — 13,5 %; 2019 р. — 18 %). Проте на тлі невеликого обсягу тестування даного контингенту в межах СЕМ (107 257 осіб) виявлена майже третина осіб з ВІЛ-позитивним статусом — 27 % (2020 р. — 26 %; 2019 р. — 16 %).
Інфікованість ВІЛ за більшістю кодів СЕМ у 2021 р. знизилась або залишилась на рівні відповідних показників минулого року. Порівняно з 2020 роком збільшення відсотка позитивних осіб відбулось тільки серед людей, які вживають ін’єкційні наркотики (ЛВІН), — з 4,4 до 6,4 %; чоловіків, які мають секс з чоловіками (ЧСЧ), — з 1,2 до 2,6 %; осіб з інших груп ризику, обстежених за епідеміологічними показаннями, — з 1,3 до 4,1 %.
За останні 5 років обсяг тестувань на ВІЛ із застосуванням ШТ постійно зростає — з 20 % у 2017 році до 43 % у 2021 році (без урахування тестувань серед донорів і вагітних — з 43 до 87 %). Мінімальне застосування ШТ (< 20 %) за підсумками 2021 року спостерігалось у Хмельницькій (9,2 %), Івано-Франківській (11,8 %), Закарпатській (14,1 %), Тернопільській (18,1 %), Харківській (18,7 %) і Волинській (19,8 %) областях. Більша частина ШТ була використана для обстеження осіб з КГ, з максимальною часткою тестувань ШТ (> 90 %) серед ЛВІН (90 %), ЧСЧ (98 %), засуджених (97 %). Крім того, майже 80 % осіб отримали тестування на ВІЛ за допомогою ШТ — ті, які були обстежені при зверненні по медичну допомогу в заклади охорони здоров’я (ЗОЗ), і особи, які мали статеві контакти з ВІЛ-позитивними людьми.
Переважну більшість позитивних результатів тестування у 2021 році було отримано при використанні ШТ — 73,2 % (13 934 осіб). Відповідно лише чверть становлять результати, що отримані при застосуванні ІМ. У структурі позитивних результатів, отриманих за допомогою ШТ, більшість припадає на виявлених ЛВІН (30 %), осіб, які мали захворювання, стани, при яких пропонуються тестування на ВІЛ при зверненні по медичну допомогу в ЗОЗ (25 %), і осіб, які мали статеві контакти з ВІЛ-позитивними людьми (16,5 %). Результативність тестування на ВІЛ із застосуванням ШТ становила 1,67 % проти 3,52 % при використанні ІМ.
Висновки. Система СЕМ ще не дозволяє враховувати одночасно наявність декількох ознак і факторів ризику. У кінцевому результаті це спотворює сприйняття загальної картини розвитку епідемії серед окремих груп населення. Одним з напрямків роботи в найближчі роки має бути удосконалення підходів до СЕМ з урахуванням сучасних потреб епідеміологічного нагляду й регіональних особливостей епідемії, що сприятиме покращанню якості й точності первинних даних і формуванню правильної оцінки епідемічної ситуації.
Актуальним для України залишається завдання щодо збільшення доступу до тестування на ВІЛ осіб із КГ і їхніх статевих партнерів. Показники поширеності ВІЛ серед КГ у ЗОЗ у контексті надання послуг з тестування на ВІЛ є малоінформативними через відмову пацієнтів повідомляти про свою приналежність до певної КГ. Проте з урахуванням даних щодо поширеності ВІЛ серед КГ з інших джерел моніторинг результатів СЕМ у динаміці дозволяє оцінити в цілому роль КГ у розвитку епідемічного процесу ВІЛ-інфекції/СНІДу на сучасному етапі.