Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №6, 2022
Вернуться к номеру
Личинкові зоонозні гельмінтози як біологічна, медична й соціальна проблема
Авторы: Бодня К.І. (1), Бодня І.П. (2)
(1) — Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, м. Харків, Україна
(2) — Харківський національний медичний університет МОЗ України, м. Харків, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. За даними ВООЗ, щонайменше 61 % усіх людських патогенів є зоонозними й становлять 75 % усіх нових патогенних мікроорганізмів. Тільки у виняткових випадках гельмінти тварин, невластиві людині, розвиваються в її організмі до статевозрілого стану. Як правило, вони проходять лише ранні стадії розвитку і, зберігаючи здатність до міграції, нерідко затримуються в тканинах протягом тривалого часу. За винятком нових зоонозів, таких як атипова пневмонія, пташиний грип H5N1, свинячий грип Н1N1, переважна більшість з них не є пріоритетними для охорони здоров’я на національному й міжнародному рівнях.
Метою роботи було узагальнення даних наукової літератури з питань клінічних проявів личинкових зоо–нозів і механізмів взаємодії з організмом людини.
Результати. Аналіз даних окреслив наступні положення щодо личинкових зоонозів у людини. Личинкові зоонозні інвазії проявляють себе в людини в основному як Larva тіgrans. Клінічні прояви синдрому Larva тіgrans обумовлені активною міграцією личинок у шкірі, підшкірній клітковині і/або у внутрішніх органах інвазованої людини.
Інвазії, спричинені гельмінтами тварин, важко діагностуються, оскільки цих паразитів неможливо виявити при мікроскопічному дослідженні екскретів чи крові, тому часто діагноз ставиться при дослідженні біоптатів тканин, на основі серологічних реакцій або безпосередньо при хірургічному видаленні гельмінта з ураженого органа.
Встановлено, що гельмінтозами-зоонозами людина заражається тими самими шляхами, що й специфічними для неї видами. Личинки одних активно проникають через шкіру, інших — інокулюються комахами (проміжними хазяями), яйця або личинки третьої групи проковтуються із забрудненою їжею, водою або заносяться в рот руками. Нарешті, є і така група гельмінтів, личинки якої потрапляють в організм людини при вживанні в їжу тканин тіла іншого хазяїна. Гельмінти тварин, як правило, проходять лише ранні стадії розвитку і, зберігаючи здатність до міграції, нерідко затримуються в тканинах протягом тривалого часу.
Імунна система організму людини не відторгає антигенно чужорідну тканину, а дозволяє личинковій стадії паразита розвиватися до значних розмірів.
При інвазії, яка була спричинена збудниками гельмінтозів-антропонозів, що є еволюційно стародавніми паразитами, вони добре адаптувалися до захисних механізмів організму людини, лише в рідкісних випадках, при значній інтенсивності інвазії, виявляються серйозні патологічні явища. У більшості випадків гостра фаза хвороби (алергоз) не діагностується, а інвазія має хронічний перебіг, або субклінічний, або у формі паразитоносійства.
Для порівняння: збудники гельмінтозів-зоонозів адаптовані до організму людини менше, тому частіше обумовлюють тяжкий перебіг інвазії, головним чином алергічного характеру, тому що нездатні розвиватися в організмі людини.
Прикладом може бути токсокароз — тканинний гельмінтоз, що викликається нематодами сімейства Anisakidae роду Toxocara. Основні джерела інвазії людини — собаки (зараження відбувається при безпосередньому контакті з інвазованими тваринами, шерсть яких забруднена інвазійними яйцями), ґрунт (при попаданні в рот землі, зараженої яйцями токсокар), м’ясо, печінка (при поглинанні м’яса, печінки хворих паратенічних хазяїв). Патогенез токсокарозу складний і визначається комплексом механізмів у системі «паразит — хазяїн». У період міграції личинки травмують кровоносні судини і тканини, викликаючи геморагії, некроз, запальні зміни. При руйнуванні личинок в організм людини потрапляють соматичні антигени личинок. Алергічні реакції проявляються набряками, шкірною еритемою, бронхіальною астмою. При токсокарозі знаходять численні гранульоми в печінці, легенях, підшлунковій залозі, міокарді, лімфатичних вузлах, головному мозку та інших органах. Ураження очей при токсокарозі зазвичай бувають односторонніми. Хворі скаржаться на зниження гостроти зору, у тяжких випадках — аж до повної сліпоти. Патологічний процес часто приймають за ретинобластому, проводять енуклеацію ока. При морфологічному дослідженні виявляють еозинофільні гранульоми, іноді — личинки токсокар.
Також ураження очей може відбуватися при попаданні в тканини ока личинок мух і ґедзів. Шляхи зараження на офтальмоміази: прямий — при безпосередньому відкладанні яєць або личинок на кон’юнктиві або поблизу очного яблука; непрямий — через брудні руки або укуси заражених комах. При підозрі на внутрішній офтальмоміаз необхідне раннє своєчасне лікування з метою профілактики ускладнень, пов’язаних з тривалим перебуванням личинки в порожнині ока.
Також необхідно зазначити, що в Україні значного поширення набули анкілостомідозні дерматити, що спричиняються видами нематод — Ancylostoma brazi–liense, Ancylostoma canіnum, Uncinaria stenocephala, які зазвичай паразитують на собаках, кішках і лисицях, але дедалі частіше зустрічається зараження людини як шкірне захворювання. Анкілостомідозні дерматити зазвичай супроводжуються сильною сверблячкою і мають назву creeping eruption або creeping disease («пошкодження або захворювання, що викликаються повзанням»).
Висновки. Отже, проведений аналіз виявив різноманіття клінічних проявів при личинкових зоонозах, обумовлених особливостями біології личинкових форм і взаємодії в системі «паразит — хазяїн» при різних зоо–нозних інвазіях. Узагальнені дані, наведені в цьому огляді, можуть бути використані в практичній охороні здоров’я для своєчасного виявлення інвазії і призначення адекватної терапії хворим.