Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №6, 2022
Вернуться к номеру
Епідеміологічний аналіз мавпячої віспи з урахуванням генетичних та екологічних особливостей нових ізолятів
Авторы: Крупєй К.С. (1), Кравченко Г.В. (1), Количева Н.Л. (1), Рильський О.Ф. (2)
(1) — Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна
(2) — Запорізький національний університет, м. Запоріжжя, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Вірус мавпячої віспи (ВМВ, MPXV) — це ДНК-вмісний вірус (dsDNA), який належить до роду Orthopoxvirus родини Poxviridae і здатний викликати мавпячу віспу (зоонозне захворювання). Механізм інфікування — контактний (прямий контакт з інфікованою людиною/твариною, контактно-побутовий і контактно-статевий), рідше — аерогенний, аліментарний (останній не доведений). Резистентність вірусу в умовах шлунково-кишкового тракту, низького рН потребує подальшого вивчення. У випадку доведення значущості аліментарного механізму передачі необхідно виключати в закладах громадського харчування їжу тваринного походження, а саме ті страви, які виготовляють з м’яса сприйнятливих до ВМВ тварин. Окрім того, такі продукти потребують достатньої термічної обробки (вірус гине за температури 100 °С протягом 10–15 хв). Також не слід виключати, що фомітом у цьому випадку може слугувати шкіра, поверхня одежі кухаря тощо.
Генетично віруси віспи мавп об’єднують у 2 групи: басейну Конго (центральноафриканський) і західноафриканський. Спалахи, викликані останньою групою, характеризуються більш легким перебігом захворювання і здатні передаватися до людини не тільки від тварин, але й від людей. Саме західноафриканський вірус спричинив спалах мавпячої віспи у 2022 р. За даними ВООЗ, станом на 25 липня 2022 р. зареєстровано понад 16 000 випадків мавпячої віспи (у 75 країнах). П’ять випадків виявилися смертельними.
Мета: систематизувати епідеміологічні відомості про вірус мавпячої віспи з урахуванням генетичних особливостей варіантів, які циркулюють у поточному спалаху захворюваності (2022 р.).
Матеріали та методи. Аналіз послідовності геному поточного спалаху ВМВ проводили на інтегративному ресурсі NCBI Virus; систематизували матеріали щодо епідеміологічних особливостей мавпячої віспи, розміщені на інформаційному порталі CDC (Centers for Di–sease Control and Prevention) й у матеріалах електронної бази PubMed.
Результати. Вільний доступ до даних геному вірусу мавпячої віспи в GenBank дозволяє вивчити філогеномне дерево і з’ясувати відмінності поточного варіанта ВМВ від виділених і секвенованих ізолятів у минулому. Генетична послідовність нового ізоляту з Массачусетсi (MPXV_USA_2022_MA001) була подана в GenBank (номер доступу ON563414) відділом патогенів і патології із серйозними наслідками Центра з контролю та профілактики захворювань США. Послідовність нуклеотидів нового ізоляту ВМВ схожа на ту, яка була секвенована протягом невеликого міжнародного спалаху у 2017–2018 рр. (перша відрізняється від однієї із цих послідовностей, MT903343.1, менш ніж на 100 з понад 197 000 нуклеотидних основ).
Порівняно з іншими «новими» вірусами, які циркулюють сьогодні в природних екосистемах (у тому числі SARS-CoV-2), швидкість мутагенезу ВМВ порівняно невисока. Можливо, це пов’язано з низькою активністю антивірусної системи APOBEC організму-хазяїна (білки цієї родини є цинк-залежними цистидиндеаміназами, які перетворюють цитозин нуклеїнових кислот в урацил) (Болков М., 2022) і свого часу були детально вивчені у ВІЛ-інфікованих людей.
Особливістю ВМВ є те, що він не може передаватися від людини до людини протягом більше ніж 9 циклів генерації вірусу (Nadia Haddad, 2022). Цей факт дозволяє припустити, що спалахи, які зустрічаються лише в людській популяції, будуть рано чи пізно згасати, тому критично важливим для подолання появи нових епідемій у майбутньому є контроль за спалахами мавпячої віспи в популяціях тварин, нагляд за екосистемами з позиції One-health, а також аналіз сприйнятливості інших організмів, оскільки спектр тварин — резервуарів MPXV вивчений ще недостатньо, і сучасні науковці не виключають питання про ризик зараження тварин від людини (зворотний зооноз), особливо великої рогатої худоби, що потенційно є дуже небезпечним (Nolen L.D. et al., 2016; Reynolds M.G. et al., 2018). Можливо, це одна з причин невеликого репродуктивного числа захворювання (0,8–1).
Висновки. Отже, об’єднання результатів досліджень і спостережень ветеринарної медицини, генетики, розділів охорони здоров’я у боротьбі із зоонозними інфек–ціями, а також погляд на проблему в концепції «єдиного здоров’я» відкриває нові перспективні напрямки щодо вивчення типу мутагенезу геному MPXV, особливостей його поширення і циркуляції в навколишньому природному середовищі, методів профілактики й з’ясування ефективності наявних вакцин (компанії Bavarian Nordic і Emergent Biosolutions). Для розробки ефективних методів боротьби з мавпячою віспою необхідно поглиблено вивчати способи передачі вірусу на етапах «людина — тварина — екосистема». При дослідженні цих процесів доцільно звертати увагу на методи екологічного моделювання для виявлення й прогнозування географічних районів, сприйнятливих до ризику захворювання, і вивчати екологію ВМВ. Ці знання також дозволять ученим у майбутньому відповісти на питання: чи може передача MPXV підтримуватися в природі одним хазяїном або для цього необхідно декілька видів-резервуарів?