Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №6, 2022
Вернуться к номеру
Медикаментозна стійкість ВІЛ у хворих на ВІЛ-інфекцію дітей, які отримують антиретровірусну терапію
Авторы: Люльчук М.Г., Щербінська А.М., Кирпічова В.В.
ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні все ще посідає одне з провідних місць у регіоні Східної Європи, де постійно реєструється зростання числа осіб, у яких діагностована ВІЛ-інфекція. За даними офіційної статистики ДУ «ЦГЗ МОЗ України», на початок 2021 р. під медичним наглядом перебувала 176 871 ВІЛ-інфікована особа, за оціночними підрахунками, у країні проживає 257 548 людей, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ).
Боротьба з поширенням ВІЛ-інфекції ґрунтується на широкому впровадженні антиретровірусної терапії (АРТ) і систематичному моніторингу ефективності лікування. Як показали наші попередні дослідження, на результати лікувального процесу в дорослих впливають різні чинники — як соціального характеру, так і біологічні властивості ВІЛ, обумовлені високою швидкістю утворення мутацій в генах зворотної транскриптази, про–теази, інтегрази, що призводить до формування лікарської стійкості до антиретровірусних препаратів (АРВП). Дослідження цього явища в дітей, більшість з яких отримували профілактику вертикальної трансмісії ВІЛ, становить актуальну проблему моніторингу за ефективністю лікування й розвитком резистентності ВІЛ.
Мета: визначити частоту формування і характер мутацій резистентності ВІЛ у дітей, хворих на ВІЛ-інфекцію, які отримують АРТ.
Матеріали та методи. Досліджували зразки крові дітей, у яких визначалась вірусологічна неефективність АРТ (вірусне навантаження > 1000 РНК копій/мл). Генотипування ВІЛ проводили з використанням зареєстрованої в Україні тест-системи Viroseq Genotyping System v.2.1. (Abbott, USA) відповідно до інструкції виробника і генетичного аналізатора ABI Prism 3100Genetic Analyzer (Applied BioSystems, США).
Результати. Групу дослідження становили 72 дитини, які отримували АРТ в обласних центрах профілактики й боротьби зі СНІДом МОЗ України, проте не мали вірусологічної ефективності лікування. Діти були віком від 1 до 18 років, більшість становили хлопчики — 42 (58,3 %). Вірусне навантаження було в діапазоні від 2136 до 834 414 РНК копій/мл. Усі діти отримували АРТ із застосуванням нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НІЗТ) і ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (ННІЗТ) або НІЗТ та інгібітору протеази (ІП). Найчастіше (76,4 %) діти отримували схему лікування на основі АЗТ/ЗТС (НІЗТ). Як ключовий компонент застосовували Lpv/rtv (41,6 %), EFV (34,7 %), NVP (19,4 %), NFV (2,7 %).
Для всіх зразків отримано нуклеотидні послідовності фрагмента гена pol ВІЛ, що кодує ген протеази і ділянку гена зворотної транскриптази. Аналіз результатів показав, що частота набутої внаслідок лікування резистентності становить 5 %; визначено спектр мутацій, які обумовили резистентність вірусу до конкретних АРВП. У більшості зразків крові (55,6 %) виявлено мутацію резистентності (МР) М184V, яка з’являється першою в гені зворотної транскриптази й закріплюється на тлі недостатньої відповіді на більшість схем, що складаються з НІЗТ; чутливість вірусу в присутності мутації до препаратів цього класу знижується більше ніж у 100 разів. Окрім МР М184V у менших відсотках виявлено ще 7 мутацій до НІЗТ. Серед МР до ННІЗТ найчастіше зустрічались G190S (16,7 %), Y181C (12,5 %), K103N (11,1 %) і ще 4 мутації в дещо менших відсотках. Зазначені мутації призводять до стійкості ВІЛ високого рівня до Ефавірензу й Невірапіну, низького — до Етравірину. За наявності хоча б однієї з цих мутацій лікування препаратами класу ННІЗТ слід припинити, оскільки продовження прийому на тлі недостатньої вірусологічної відповіді на терапію може призвести до зростання кількості МР до всього переліку препаратів з групи ННІЗТ. До препаратів з класу ІП частота формування мутацій резистентності була низькою, виявлено 4 мутації в межах 4,2–2,8 %. Показано, що у дітей, як і у дорослих, частота формування МР визначалась генетичним бар’єром класу АРВП: низький бар’єр ННІЗТ призвів до вірусологічної неефективності лікування в 1,5 % випадків, тоді як високий бар’єр ІП був більш безпечним щодо формування МР, які були виявлені лише у 0,2 % випадків. Привертає увагу той факт, що у 26 дітей (36,1 %) з групи в 72 особи не виявлено жодної мутації, тобто причиною вірусологічної невдачі в лікуванні було порушення режиму прийому препаратів, імовірно, в цьому випадку батьки не дотримувались режиму лікування. Цікаво, що в групі дітей до 14 років за статтю різниці в частоті формування стійкості ВІЛ не було, а починаючи з 15 років, коли підлітки приймають ліки самостійно, мутації резистентності було виявлено тільки в зразках крові хлопців.
Висновки. Аналіз отриманих результатів дозволяє припустити, що вірусологічна неефективність лікування пояснюється кількома причинами, серед яких майже 30 % пов’язані з порушенням режиму прийому ліків. Частота набутої резистентності ВІЛ у ВІЛ-інфікованих дітей становить 5 %. Вирішальне значення стосовно частоти формування МР ВІЛ у дітей відіграє генетичний бар’єр АРВП.