Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №6, 2022
Вернуться к номеру
Клінічна характеристика скарлатини в дітей під час воєнного стану
Авторы: Прокопів О.В. (1), Лишенюк С.А. (1), Кармазин Г.М. (2)
(1) — Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, м. Львів, Україна
(2) — КНП ЛОР «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», м. Львів, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Останніми роками спостерігаємо зростання захворюваності на стрептококові хвороби, почастішання спорадичних випадків і навіть спалахів у багатьох країнах світу. В умовах сьогодення з-поміж численних нозологічних форм стрептококової інфекції заслуговує на увагу скарлатина — висококонтагіозна хвороба, яка вимагає подачі екстреного повідомлення епідеміологічній службі для проведення протиепідемічних заходів в осередку інфекції.
Мета: провести аналіз клінічного перебігу скарлатини в дітей під час воєнного стану.
Матеріали та методи. Спостереження проведено у 14 хворих на скарлатину дітей віком від 4 до 13 років, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні упродовж 6 місяців 2022 року.
Діагноз базувався на типових клінічних проявах хвороби з урахуванням даних епідеміологічного анамнезу й результатів лабораторних досліджень: бактеріологічних (виділення патогенного стрептокока з ділянки локального запального процесу), спеціальних серологічних (визначення вмісту антистрептолізину-О у в сироватці крові) та загальноприйнятих клінічних.
Результати. Упродовж періоду наших спостережень серед госпіталізованих дітей домінували хлопчики — 11 (78,6 %). Щодо вікової структури привертає увагу переважання хворих на скарлатину дітей вікової групи 5–7 років — 9 (64,3 %) хворих. Дітей віком 4 роки було 2 (14,7 %), 9–13 років — 3 (21,4 %) хворих. Серед пацієнтів домінували внутрішньо переміщені діти — 12 (85,7 %).
У всіх хворих спостерігалася типова клінічна картина скарлатини, симптоматика якої в день госпіталізації відповідала терміну й ступеню тяжкості хвороби. На 2–3-й день від початку захворювання госпіталізовано 9 (64,2 %) хворих, на 4–5-й день — 5 (35,7 %). Переважали середньотяжкі форми скарлатини, що спостерігалися у 11 (78,6 %) дітей. Тяжку форму скарлатини діагностовано в 3 (21,4 %) хворих, з них у 9-річного хлопчика — екстрафарингеальну.
Середньотяжка форма скарлатини характеризувалася наступною клінічною симптоматикою: переважанням гострого початку хвороби з швидкими темпами прогресування проявів інфекційного токсикозу, включно з підвищенням температури тіла до фебрильних чисел, блюванням, тонзилітом, появою дрібноточкового висипу в пахвинній, лобковій, сідничній ділянках, на згинальних поверхнях кінцівок. Привернула увагу відсутність типових для скарлатини патологічних нашарувань на мигдаликах — основного клінічного симптому скарлатини у 10 (71,4 %) хворих. Клінічними ознаками ураження вхідних воріт інфекції у цих дітей були яскрава гіперемія слизової оболонки мигдаликів, піднебінних дужок, м’якого піднебіння і язичка. Мигдалики гіпертрофовані, набряклі, без нальотів. Зміни в горлі відповідали катаральному тонзиліту з яскраво відмежованою гіперемією слизової. Незважаючи на відсутність патологічного вмісту на мигдаликах, прояви регіонарного лімфаденіту були присутні в усіх хворих.
Тяжка форма скарлатини, діагностована у 3 хворих, характеризувалася гострим початком захворювання, порушенням загального стану хворого. При цьому домінували загальнотоксичні розлади (гіпертермія 38,6–39,5 °С, багаторазове блювання, марення). Висип рясний із ціанотичним відтінком, місцями з точковими геморагіями.
Екстрафарингеальна форма скарлатини у хлопчика 9 років розвинулася на 5-й день після травми коліна, ускладненої флегмоною колінного суглоба, і характеризувалася особливою тяжкістю. На тлі домінуючого інтоксикаційного синдрому, вираженої гіпертермії привертали увагу яскрава гіперемія шкіри коліна й поява дрібнопапульозних яскраво-червоних елементів висипу зі скупченням у паховій ділянці, на обличчі й грудній клітці. Запальні зміни в ротоглотці й реакція тонзилярних лімфатичних вузлів відсутні.
Зміни в гемограмі хворих на скарлатину дітей характеризувалися показниками загальної кількості лейкоцитів у межах (13,2–23,4) × 109/л з вираженим нейтрофільозом, підвищенням ШОЕ до 17–43 мм/год.
Підвищення АСЛ-О спостерігали у 11 (78,6 %) хворих з показниками від 313 до 1200 МО/мл. Наростання АСЛ-О в динаміці — у 8 (57,1 %) хворих.
У 9 (64,3 %) із 14 хворих при бактеріологічному дослідженні слизу з ротоглотки виділяли: S.pyogenes (6), S.pneumoniae (2), S.еpidermidis + C.albicans (1). У 5 (35,7 %) хворих посів на патогенну флору був негативним.
Усі хворі діти отримували антибактерійну терапію в максимальних вікових терапевтичних дозах. Одночасно проводилася патогенетична терапія: внутрішньовенне краплинне введення ізотонічних глюкозо-сольових розчинів.
Завдяки проведеному комплексному лікуванню вдалося досягти повного одужання всіх хворих.
Слід зазначити, що лише двоє дітей були скеровані з попередньо хибними діагнозами: ентеровірусна інфекція і гострий тонзиліт.
Висновки. Скарлатина в дітей на сучасному етапі перебігає з типовою клінічною картиною: явищами загальної інтоксикації, гарячкою, болем у горлі й регіо–нарним лімфаденітом, дрібноточковими елементами висипу. Відсутність патологічних нашарувань на мигдаликах при збереженні усіх інших проявів скарлатини — характерна ознака сучасної скарлатини. Висока ймовірність розвитку екстрафарингеальних форм скарлатини, пов’язана з травмами у дітей, вимагає настороженості в лікарів, насамперед хірургів.