Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №6, 2022
Вернуться к номеру
Кримська-Конго геморагічна гарячка в умовах військових дій
Авторы: Юрченко О.О., Дубина Д.О.
ДУ «Український науково-дослідний протичумний інститут ім. І.І. Мечникова МОЗ України»,
м. Одеса, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Кримська-Конго геморагічна гарячка (ККГГ) — одне з найтяжчих арбовірусних захворювань людини, яке є ендемічним у країнах Африки, Південної Європи, Близького Сходу та Азії, що розташовані на південь від 50-ї паралелі північної широти. Принциповим резервуаром і вектором вірусу ККГГ (ВККГГ), що належить до роду Orthonairovirus родини Nairoviridae, є кліщі Hyalomma spp., проте інфікованими також можуть бути кліщі інших родів. ВККГГ передається людям переважно через укуси інфікованих кліщів, а також при контакті з зараженими кров’ю або тканинами тварин і людей. Останніми роками в Європейському регіоні ВООЗ про спорадичні випадки ККГГ щорічно повідомляє лише Болгарія, у той час як раніше спалахи ККГГ були зареєстровані в Албанії, Вірменії, Болгарії, Грузії, Греції, Косово, Росії, Сербії, Туреччині та Україні, причому Туреччина є найбільш постраждалою країною, де у 2002–2016 рр. було зареєстровано 9500 випадків (Leblebicioglu H. et al., 2016; WHO, 2019). Виходячи з того, що перші документовані випадки ККГГ були відмічені в Криму під час Другої світової війни, і віднесення ККГГ до хвороб, що становлять загрозу для збройних сил (Coleman R.E. et al., 2009), метою дослідження було оцінити ризики виникнення випадків і/або спалахів ККГГ на тлі військових дій, що зараз відбуваються на території України.
Матеріали та методи. Проведено аналіз інформаційних інтернет-ресурсів і літературних джерел, присвячених епідеміологічним особливостям ККГГ в європейських країнах у контексті військових дій.
Результати. Перші у світі задокументовані випадки ККГГ були відмічені влітку 1944 р., коли в північно-західній частині степового Криму спостерігалися тяжкі гострі гарячкові захворювання з геморагічним синдромом. Тоді захворіло понад 200 осіб, переважно сільські жителі й військовослужбовці, які брали участь у збиранні врожаю. Захворюваність збіглася з періодом проведення польових робіт (травень — серпень) і мала спорадичний характер: у кожному пункті реєстрували 1–2, максимум 5–6 випадків. Спалахи супроводжувались небувалим збільшенням чисельності кліщів Hyalomma marginatum. Хворі часто відмічали присмоктування кліщів незадовго до захворювання. Тоді ж М.П. Чумаковим (1945) було встановлено природну осередковість захворювання й запропоновано його назву «Кримська геморагічна гарячка». Пізніше вірус було виділено з проб крові хворих з гострою формою захворювання і від кліщів H.marginatum (Бутенко А.М., 2005).
Незважаючи на те, що перші випадки ККГГ в Україні були офіційно зареєстровані в 1944 р., можливо, ще влітку 1942 р. інфекція мала місце в румунських шпиталях на території окупованого Криму. Невеликі спалахи спостерігалися у 1945 і 1946 рр. У післявоєнний період захворюваність набула спорадичного характеру. Останній випадок ККГГ у Криму було зареєстровано в 1965 р. на Керченському півострові. Загалом в період з 1945 по 1965 р. на території Криму було зафіксовано 89 випадків ККГГ. Також про захворювання на ККГГ згадувалося в Херсонській області в 1948 р., в Одеській і Донецькій областях. Останні три лабораторно підтверджені випадки ККГГ були офіційно зареєстровані в Луганській області в 1969 р. (Нестеренко Л.П. і співавт., 1999; Хайтович А.Б. і співавт., 1999; Бутенко А.М., 2005).
Балканський півострів є ендемічним регіоном, де перші випадки ККГГ були виявлені в 1953 р. у Болгарії (Maltezou H.C. et al., 2010) і в 1954 р. — у Косово (Avsic-Zupanc T., 2007). На відміну від Косово, де наступні 7 випадків ККГГ були зареєстровані в 1989 р. і до 1995 р. захворюваність мала спорадичний характер (Ahmeti S. et al., 2006), під час спалаху ККГГ у Болгарії в 1954–1955 рр. було зареєстровано 487 випадків хвороби (Maltezou H.C. et al., 2010).
Погіршення епідемічної ситуації з ККГГ в Косово почалось у 1995 р. і частково збіглося в часі з веденням активних бойових дій у 1998–1999 рр. У період з 1996 по 2000 р. в Косово спостерігались спалахи ККГГ, під час яких було зареєстровано 162 випадки захворювання, включно з 23 летальними (Frangoulidis D. et al., 2005). Останній великий спалах ККГГ у Косово відбувся в травні — червні 2001 р., коли захворіло 69 осіб, 6 з яких померло (Maltezou H.C. et al., 2010). З того часу захворюваність на ККГГ в Косово мала спорадичний характер, останні 13 випадків захворювання підтверджені в 2012 р. (Sherifi K. et al., 2014).
Слід зазначити, що з 1995 по 2001 р. рівень захворюваності на ККГГ у сусідніх з Косово Албанії та Болгарії залишався низьким. В Албанії зареєстровано 8 випадків у 2001 р. (Papa A. et al., 2002) і 13 випадків — у 2003–2006 рр. (Papa A. et al., 2008). Кількість захворювань на ККГГ в Болгарії в 1997–2001 рр. коливалась в межах від 5 до 20 випадків (Papa A. et al., 2004).
Інформація щодо факторів, які сприяли погіршенню епідемічної ситуації з ККГГ у Косово під час військових дій 1998–1999 років і в післявоєнний період, відсутня, але можна припустити, що за відсутності задовільних санітарно-гігієнічних умов у місцях проведення бойових дій і в населених пунктах, що піддалися руйнуванням, може зростати ймовірність контакту військових і цивільного населення з кліщами — переносниками вірусу ККГГ.
Висновки. Приклад минулих спалахів ККГГ, що мали місце в Криму під час Другої світової війни і в Косово в 1998–1999 рр., свідчить про необхідність розглядати військові дії серед інших екологічних і соціальних факторів, які можуть підвищувати ризик виникнення захворювань на ККГГ у людей. Можливе погіршення епідемічної ситуації з ККГГ в Україні слід очікувати в Криму, південних і східних областях з квітня по жовтень, у період активності кліщів H.marginatum — основного переносника вірусу ККГГ в Україні, що потребує впровадження відповідних протиепідемічних заходів, особливо в контексті нозокоміального поширення інфекції, що може спричинити спалахи в госпіталях.